Тема 3. Пізнавальна функція психіки. Чуттєве пізнання дійсності

Мета. Засвоєння сутності поняття «відчуття» та «сприймання», їх природи.

Опорні поняття: відчуття, властивості відчуттів, види відчуттів, чутливість, пороги чутливості, сенсибілізація, синестезія, адаптація, взаємодія відчуттів, якість, інтенсивність, тривалість; сприймання, види сприймання, предметність, цілісність, константність, структурність, апперцепція, принципи організації.

Опрацювання даної теми пов’язане з відображенням реальності у людській свідомості, у взаємодії людини з довкіллям. Про багатство навколишнього світу, про кольори, запахи, музичні тони та шуми, вагу предметів, про спрагу та голод ми дізнаємося завдяки органам чуття. За допомогою органів чуття людський організм отримує у вигляді відчуттів різноманітну інформацію по стан зовнішнього і внутрішнього середовища. У відчуттях інтегруються пізнавальні, емоційні та регулятивні аспекти психічного. Вони є первинною формою відображення об’єктивної дійсності в мозку людини. Відчуття є джерелом наших знань про світ і про нас самих.

При вивченні даної теми необхідно звернути увагу на функції та властивості даного пізнавального процесу. Відчуття людини виконують у її життєдіяльності дві основні, тісно пов’язані між собою функції, - з одного боку, інформують про властивості середовища, з іншого – організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій відчуття повинні об’єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, що мають бути адекватними ситуації. Відчуття як елементарне відображення матеріального світу закономірно відбиває основні характеристики предметів і явищ – якісні, кількісні, просторово-часові. У цих закономірностях яскраво проявляється природа чуттєвих образів, які є суб’єктивним відображенням об’єктивного світу.

Людина пізнає навколишній світ не лише за допомогою відчуттів, які дають знання про окремі властивості предметів і явищ об’єктивної дійсності, а й сприймання, яке дає цілісний образ предмета або явища. Як і відчуття, сприймання виникає тільки за безпосередньої дії об’єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань – це перехід до складнішого і повнішого їх відображення. Значне місце в темі займає питання про специфічні властивості процесу сприймання, які зумовлюють відображення предметів у сукупності їх суб’єктивних характеристик, а не так, як про них сигналізують окремі органи чуття. Такими властивостями сприймання вважаються предметність, цілісність, структурність, константність, усвідомленість, завдяки яким сприймання з потоку відчуттів, що йдуть із зовні, виділяє ті чи інші предмети, відокремлює їх із середовища, розкриває їхні значення й функції.

Для закріплення теоретичних знань із теми доцільно виконати тестові завдання, діагностичні методики та розглянути дискусійні питання.

Структура заняття

1.Аналіз теоретичних положень.

1.1. Чуттєве пізнання дійсності: процеси відчуття та сприймання.

1.2.Види та властивості відчуттів.

1.3. Види та властивості сприймання.

1.3. Чутливість. Пороги чутливості.

1.5. Принципи організації сприймання.

1.6. Ілюзії сприймання.

2. Тестові завдання.

2.1.Рецептори прийнято поділяти на такі групи:

а) цептивні; б) кінестатичні; в) статичні) г) екстрацептивні; д) інтроцеп-тивні.

2.2. Функції рецепторів:

а) характерні для кожного виду живих істот; б) залежать від рівня розвитку мозку; в) однакові у всіх видів; г) найбільш розвинені у людини.

2.3. Існують такі загальні властивості відчуттів:

а) сенсибілізація; б) адаптація; в) якість; г) тривалість; д) інтенсивність.

2.4. Співставити властивості відчуттів:

1) якість; 2) інтенсивність; 3) тривалість;4) просторова локалізація подразника

та їх визначення:

а) визначається часом впливу подразника, а також функціональним станом органу чуття;

б) визначається специфічними властивостями кожного виду відчуттів, що відрізняють його від іншого виду;

в) визначається аналізом певної міри точності про місце розташування подразника;

г) визначається силою діючого подразника та функціональним станом рецептора.

2.5.Існують такі види сприймання на «співвідношення» подразників:

а) часу; б) зорове; в) слухове; г) руху; д) простору.

2.6. Сприймання людини людиною здійснюється на основі:

а) діяльності; б) емоцій; в) поведінки; г) жестів; д) мови.

2.7. Співставити властивості сприймання :

1) апперцепція; 2) предметність; 3) цілісність

та їх визначення:

а) об’єкти сприймаються в залежності від особливостей особистості та індивідуального досвіду;

б) об’єкти сприймаються як такі, що мають певний смисл, який виражено словом;

в) об’єкти сприймаються у їхній повній формі.

2.8. Співставити властивості сприймання:

1) константність; 2) структурність; 3) категоріальність

та їх визначення:

а) об’єкти сприймаються у їхніх структурних особливостях;

б) об’єкти, представлені у різних варіантах, сприймаються як постійні з основними параметрами;

в)об’єкти сприймаються як речі, що мають функціональне призначення.

2.9. Наше сприймання світу пов’язано:

а) з культурою, до якої ми належимо; б) з практикою; в) з досвідом; г) усі відповіді вірні.

2.10. На думку представників школи гештальтпсихології, фігура у порівнянні з фоном буває більш:

а) упорядкованою; б) структурованою; в) значимою; г) усі відповіді вірні.

2.11. Принцип доповнення полягає в тому, що мозок прагне:

а) доповнити погано окреслений контур; б) згрупувати близько розташовані один до одного елементи; в) згрупувати схожі елементи;

г) усі відповіді вірні.

2.12. Відомо, що елементи складаються у фігуру, якщо вони мають однаковий напрямок. В цьому проявляється принцип:

а) доповнення; б) схожості; в) неперервності; г) симетрії.

3. Дискусійні питання.

1. Яку роль відіграють відчуття в життєдіяльності людини?

2. Що таке «пороги чутливості аналізаторів», які фактори можуть їх змінювати?

3. Чи можна стверджувати, що в кожному акті пізнавальної діяльності людини чуттєве пізнання передує абстрактному?

4. В чому проявляється активний характер відчуттів у взаємодії людини із середовищем?

5. Які порушення в роботі аналізатора можуть спричинити зникнення відчуття?

6. У чому полягає відмінність між явищами адаптації і сенсибілізації?

7. Яку роль відіграють сприймання в життєдіяльності людини?

8. У чому проявляється активний характер сприймань у взаємодії людини із середовищем?

9.Чи завжди апперцепція позитивно впливає на процес сприймання об’єктів? Наведіть приклади.

10. Обґрунтуйте, чому сприймання є складнішим процесом, ніж відчуття?

11.Чим пояснити, що одна й та сама лекція різними слухачами може оцінюватися по-різному: як «інформативна», «популярна», «цікава», «корисна», «нудна», «нецікава»?

12. Поясніть такий факт: коли людина вперше йде незнайомою місцевістю, самостійно розшукуючи дорогу, то вдруге вона легко знайде її; якщо ж вона йде із супутником, якому дорога добре відома, то вдруге їй буде важко самостійно пройти цей шлях.

4.Діагностичні методики.

Завдання 1. Дослідження зорових відчуттів.

Мета дослідження: визначення величини абсолютного нижнього порога зорового відчуття і оцінка гостроти зору.

Матеріали та обладнання: вимірювальна рулетка і 5 стандартних плакатів із зображенням кілець Ландольдта (діаметр кільця 7,5 мм, товщина лінії 1,5 мм, розрив кільця 1,5 мм; важливо, щоб розриви кілець на плакатах були спрямовані в протилежні боки).

Процедура дослідження.

Робоча група складається з експериментатора, з досліджуваного і протоколіста. У приміщенні, в якому проводиться дослідження, має бути добре освітлення; довжина приміщення – не менше 6,5 м.

У процесі експерименту досліджуваний, який стоїть спиною до плаката на відстані 6 м, за командою експериментатора повертається і наближається до нього, поки не побачить розрив у кільці. Експериментатор і протоколіст за допомогою рулетки визначають відстань від плаката до досліджуваного, з якої він правильно встановлює місце розриву кілець, і в протоколі записується результат – довжина в см. Дослідження проводиться тричі, кожного разу з новим плакатом.

Інструкція досліджуваному: «За вашими плечима на відстані 6м встановлено плакат із зображенням кільця з розривом. За моєю командою поверніться до нього і поступово наближайтеся. Коли побачите розрив, зупиніться».

У протоколі дослідження фіксуються самопочуття досліджуваного, а також результати трьох спроб. Якщо результат варіює в межах, більших за метр, то необхідно зробити ще одну спробу.

Обробка та аналіз результатів.

Показником нижнього абсолютного порога зорового відчуття є середній результат трьох серій:

П(зр) = (Р(1) + Р(2)+Р(3)) / 3

де Р(1), Р(2), Р(3) - величини відстаней, з яких досліджуваний правильно визначав характер розривів у кільці відповідно серії.

Чим більша відстань, з якої досліджуваний побачив напрямок розриву, тим нижчий і, отже, кращий абсолютний поріг зорової чутливості та, відповідно, вища зорова чутливість.

Оцінка гостроти зору робиться за допомогою таблиці.

Якщо розрив визначено досліджуваним з відстані 5 м, то кут розпізнання дорівнює одному градусу, а зір перебуває в діапазоні середніх показників.

	Оцінка гостроти зору
	9	8	7	6	5	4	3	2	1
Показник порога зорового розрізнення (в см.)	Більше 640	621-640	591-620	551-590	501-550	431-500	331-430	201-330	200 і менше

Якщо гострота зору має показники 1,2,3 бали, то це свідчить про ослабленість зору. У цьому, окрім звернення до офтальмолога, важливо, щоб досліджуваний проаналізував стан власного здоров’я і звернув увагу на режим праці та відпочинку, на чергування фізичної та розумової праці.

Завдання 2. Дослідження сприймання часу

Мета дослідження: визначення ступеня точності сприймання коротких проміжків часу.

Обладнання: секундомір, таблиця-протокол дослідження.

Процедура дослідження. Дослідження сприймання часу проводиться в парі (досліджуваний та експериментатор) і передбачає десять дослідів, у кожному з яких досліджуваному пропонують визначити заданий проміжок часу без підрахунку і без використання годинника. Правильність оцінки проміжку часу експериментатор визначає за допомогою секундоміра. Проміжки часу можуть бути, наприклад, такі: 30 с, 60 с, 120 с та ін.

Інструкція досліджуваному: «вам буде запропоновано, не користуючись годинником і не рахуючи про себе, визначити заданий відрізок часу. Сигналом початку сприймання часу буде удар олівцем по столу, а завершення – піднімання руки чи команда «Стоп».

У таблиці-протоколі експериментатор записує заданий для визначення відрізок часу і фактично названий досліджуваним, який той прийняв за заданий.

Відрізок часу, запропонований для оцінки, відмічається в графі С у секундах; фактичний час, також у секундах, - у графі А.

Таблиця-протокол дослідження сприймання коротких проміжків часу

Інтервал оцінки часу С	Фактичний час А
30 с 60 с 120 с…

Обробка результатів.

Точність оцінки часу визначається для кожного досліду окремо за формулою

К(т) = (А/С) 100,

де К(т) – коефіцієнт точності оцінки часу;

А – фактичний часовий інтервал, який минув з початку оцінювання досліджуваним заданого часового відрізку;

С – часовий інтервал, запропонований для оцінки.

Аналіз результатів.

Під час аналізу результатів дослідження важливо визначити, в якому співвідношенні до 100%, менше чи більше, перебувають коефіцієнти точності оцінки часу досліджуваного. Якщо в усіх дослідах досліджуваний має коефіцієнт більший за 100%, то часові відрізки він недооцінює. Якщо його коефіцієнти менше 100%, то часові відрізки він переоцінює. Чим ближчі коефіцієнти до 100% (наприклад, 80% - 110%), тим вища точність оцінки коротких проміжків часу.

Люди відрізняються за типологією оцінки часових інтервалів, однак деякі з них короткі інтервали часу (до хвилини) переоцінюють, а інтервали більші за хвилину навпаки, недооцінюють.

Щоб встановити причини недооцінки чи переоцінки часових інтервалів, ми радимо повторити досліди, ускладнивши їх інструкцією з додатковими вказівками. Наприклад, потрібно визначити заданий інтервал часу, називаючи при цьому літери алфавіту. Введення інструкцією ще однієї мети діяльності змінює оцінку досліджуваним часових інтервалів. Час у цьому разі для досліджуваних, як правило, стає менш помітним, тобто вони, займаючись іншою справою, його недооцінюють. Знаючи особливості сприймання та оцінки інтервалів часу, можна розробити систему прийомів, що будуть корисні в моменти вимушеного очікування: очікування транспорту, зустрічі, подій тощо. Знята при цьому психічна напруженість – один з моментів самовиховання і навчання саморегуляції.

Завдання 2. Дослідження спостережливості.

Мета дослідження: встановлення рівня розвитку спостережливості.

Матеріали та обладнання: два нескладних за сюжетом і кількістю деталей малюнки, однакові майже в усьому, крім заздалегідь передбачених малопомітних десяти відмінностей. Ці відмінності полягають у тому, що немає чи інакше розташовано деякі деталі на одному з малюнків порівняно з іншим. Крім малюнків, потрібні папір для записів, ручка і секундомір.

Процедура дослідження.

У дослідженні спостережливості може брати участь один досліджуваний або група за умови, що малюнки будуть достатніх для зорового сприймання розмірів і їх можна прикріплювати на дошці чи на стіні. Обидва малюнки демонструються досліджуваним одночасно протягом 60 с, тобто 1хв.

Інструкція досліджуваному: «Вам буде показано два малюнки. Уважно роздивіться їх і знайдіть, чим вони відрізняються. Час сприймання малюнків обмежується однією хвилиною. Після команди «Стоп!» малюнки закриють, а Ви запишете на папері помічені Вами відмінності. Якщо все зрозуміло, то починаємо!»

Після демонстрування малюнків та запису знайдених відмінностей досліджуваного просять зробити звіт. Він дозволяє визначити, чи добре було видно деталі малюнків і чи задоволений досліджуваний результатами своєї спостережливості.

Обробка та аналіз результатів.

Мета обробки результатів – визначення коефіцієнта спостережливості.

Для цього дослідник підраховує загальну кількість названих відмінностей, від якої віднімає кількість допущених помилок, тобто вигаданих відмінностей. Отримана різниця ділиться на кількість фактично наявних відмінностей, тобто 10.

Аналіз результатів здійснюється через зіставлення отриманого коефіцієнта спостережливості з максимально можливим, тобто одиницею.. Чим ближче коефіцієнт до 1, тим вищий рівень спостережливості досліджуваного. Коефіцієнт у межах 0,5-0,9 вказує на середній рівень спостережливості, а менше 0,5 – спостережливість низька або слабка.

Тема. Пізнавальна функція психіки. Абстрактне пізнання дійсності. Процес пам'яті.

Мета. Засвоїти сутність понять «мислення», «уява», «пам'ять», їх психологічну природу.

Основні поняття: мислення, операції мислення, форми мислення, види мислення, індивідуальні особливості мислення; уява, види уяви, прийоми створення образів уяви, мрія; пам'ять, запам’ятовування, збереження, відтворення, ремінісценція, персеверація, забування, види пам’яті, індивідуальні відмінності пам’яті.

Краще засвоєння теми буде за умов глибокого розуміння теоретичних засад, а саме: сутності мислення як вищої форми пізнання дійсності (абстрактного пізнання), змістового, функціонально-операційного та цілемотиваційного боку мислення, сутності логічних форм процесу мислення, його різновидів, індивідуальних особливостей та процесу розв’язання задач.

Вивчення теми треба починати з визначення процесу мислення, його соціальної природи та значення в житті людини. Мислення є одним із провідних пізнавальних процесів, його вважають найвищим ступенем пізнання. Відображення на стадії мислення відрізняється від чуттєвого пізнання на стадії сприймання тим, що мислення відбиває дійсність опосередковано, за допомогою системи засобів (мисленнєвих операцій, мови й мовлення, знань людини тощо). Відображення дійсності на рівні мислення має також узагальнений характер: виділяючи загальне, ми спираємося не тільки на ті об’єкти, які сприймаємо в даний момент, а й на ті, які сприймали в минулому.

Суспільно-історична зумовленість мислення виявляється в тому, що в кожному акті пізнання дійсності людина спирається на досвід, накопичений попереднім генераціями, оперує тими засобами пізнання, які були створені ними; у потребах суспільства, характері тих пізнавальних завдань, на розв’язання яких воно спрямоване.

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного оволодіння закономірностями об’єктивної дійсності, постановки їх на службу потребам та інтересам людини. Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формування її розумових та інших властивостей.

В мисленнєвій діяльності виділяють три компоненти: змістовий, функціонально-операційний і цілемотиваційний. Значне місце в даній темі займає питання логічних форм мислення: поняття, судження, умовивід, міркування. Їх знання є необхідним, але не достатнім для повного і різностороннього пояснення того, як думає людина. Не менш важливим аспектом мисленнєвої діяльності є сам процес думання, мислення, під час якого виникають певні думки у формі понять і суджень. Він потребує вивчення фактів, їх порівняння, аналізу і синтезу, абстрагування, узагальнення, класифікації, систематизації їх істотних ознак і характеристик.

Мисленнєва діяльність завжди індивідуально своєрідна, вона характеризує-ться індивідуально-психологічними відмінностями, що впливають на перебіг мисленнєвої діяльності: глибиною, широтою, гнучкістю, самостійністю, швидкістю, послідовністю, критичністю. Усі якості мислення людини формуються й розвиваються в діяльності. Змістовна й відповідно організова-

на діяльність сприяє всебічному розвитку цінних якостей мислення особистості.

Уява, як і мислення виникає в проблемній ситуації, що може мати різні ступені визначеності. Якщо проблемна ситуація цілком окреслена і в процесі усвідомлення перетворюється на означену задачу, то її розв’язування підпорядковане переважно законам мислення, а роль уяви незначна. Коли ж проблемна ситуація є недостатньо визначеною і перевести її в задачу не вдається, тоді на допомогу приходить уява, цінність якої в тому, що доповнюючи ситуацію, вона дає змогу прийняти рішення і знайти вихід навіть за відсутності належної повноти інформації для мислення. Специфіка уяви полягає в переробленні минулого досвіду, що зберігається у формі образів і понять. Тому вона нерозривно пов’язана з процесами пам’яті. Включаючись у сприймання, уява збагачує нові образи, робить їх продуктивнішими. Цікавим є вивчення прийомів створення образів уяви (аглютинація, гіперболізація, літота – зменшення, загострення, типізація, схематизація) та використання їх в практичній діяльності.

Усе, що людина безпосередньо відображає за допомогою процесів відчуття і сприймання, фіксується, упорядковується, зберігається в її мозку, утворюючи індивідуальний досвід, і за потреби використовується в подальшій діяльності. Пам’ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам’яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, уміння та навички, це неодмінна умова психічного життя людини.

Опрацьовуючи тему, необхідно звернути увагу на те, складові пам’яті (запам’ятовування, збереження, відтворення та забування) виступають водночас і як автономні процеси, і є важливою умовою її ефективності. Пам’ять вважають основою навчання, і його продуктивність пов’язують з повнотою засвоєння знань, тривалістю їх зберігання у часі, готовністю до адекватного використання в різних ситуаціях пізнавальної і практичної діяльності.

Одним з питань даної теми є індивідуальні особливості людей, які значною мірою залежать від особливостей типів вищої нервової діяльності і передаються людині у спадок. Вони накладають відбиток на всі аспекти її психічного життя, виявляючись, зокрема, в особливостях перебігу психічних процесів. У процесах пам’яті вони виражаються в швидкості, точності, міцності запам’ятовування і готовності до відтворення.

Для закріплення теоретичного матеріалу необхідно виконати тестові завдання, підготуватися до обговорення дискусійних питань. З метою глибшого дослідження індивідуальних властивостей мислення та уяви, окремих видів пам’яті та її властивостей доцільно використовувати діагностичні методики.

Структура заняття

1.Аналіз теоретичних положень.

1.1.Поняття та психологічна природа мислення та уяви.

1.2.Операції та форми мислення.

1.3.Види мислення та уяви.

1.4.Етапи розв’язання мислительної задачі.

1.5. Індивідуальні особливості мислення.

1.6. Процес створення образів уяви.

1.7.Поняття про пам'ять. Теорії пам’яті.

1.8.Основні процеси пам’яті: а) запам’ятовування, його форми;б) збереження;

в) відтворення, його форми; г) забування.

1.9.Класифікація видів пам’яті.

1.10.Індивідуальні особливості пам’яті.

2. Тестові завдання.

2.1.Види мислення за формою:

а) технічне; б)наочно-образне; в) теоретичне; г) наочно-дійове; д) поетичне.

2.2. Існують такі розумові операції:

а) поняття; б) абстрагування; в) аналіз; г) судження; д) узагальнення.

2.3. Бувають такі форми мислення:

а) умовивід; б) класифікація; в) судження; г) поняття; д) міркування.

2.4.Співставити операції мислення:

1) порівняння; б) абстрагування; в) аналіз; г) узагальнення

та їх визначення:

а) виділення окремих ознак, властивостей або частин об’єктів;

б) співвідношення спільних та відмінних ознак об’єктів;

в) об’єднання об’єктів за спільною суттєвою ознакою;

г) виділення певних ознак і властивостей об’єктів як основних і відволікання від інших як від другорядних.

2.5. Співставити форми мислення:

1) міркування; 2) поняття; 3) умовивід; г) судження

та їх визначення:

а) твердження наявності або відсутності ознак, властивостей чи відношень у певних об’єктах;

б) отримання нового судження з одного або кількох;

в) визначення суттєвих та загальних ознак предметів та явищ;

г) низка взаємопов’язаних суджень, спрямованих на з’ясування істинності певної думки, доведення чи заперечення її.

2.6. Співставити критерії класифікації мислення:

1) за формою; 2) за мірою розгорнутості; 3) за ступенем новизни та оригінальності; 4) за характером розв’язання задачі

та їхні види:

а) репродуктивне, продуктивне;

б) дискурсивне, інтуїтивне;

в) теоретичне, практичне;

г) наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне.

2.7. Існують такі психологічні теорії пам’яті:

а) асоціативний напрямок; б) фізична теорія; в) гештальтизм; г) біохімічна теорія; д) теорія діяльності.

2.8. Основні процеси пам’яті:

а) забування; б) відтворення; в) запам’ятовування; г)збереження; д) відгадування.

2.9.Ми краще пам’ятаємо будь-яку роботу, якщо вона:

а) доведена до кінця; б) залишилася незавершеною; в) була свідомо завершена; г) привела до винагороди.

2.10. Види пам’яті за характером психічної активності:

а) образна; б) мимовільна; в) рухова; г) емоційна; д) короткочасна.

2.11. Види пам’яті за тривалістю утримання інформації:

2.12.Бувають такі види уяви:

а) довільна; б) післядовільна; в) переддовільна; г) мимовільна; д) зовнішня.

2.13.Співставити прийоми створення образів уяви:

1) загострення; 2) аглютинація; 3) гіперболізація; 4) типізація

та їхні визначення:

а) збільшення або зменшення предмета;

б) підкреслювання будь-яких окремих ознак предметів;

в) виділення суттєвого, яке повторюється в однорідних предметах;

г) поєднання якостей, властивостей або частин, узятих з різних об’єктів.

2.14. Співставити критерії класифікації уяви:

1) залежно від характеру діяльності; 2) залежно від змісту діяльності; 3) залежно від участі волі в діяльності

та її види:

а)творча, репродуктивна; б) довільна, мимовільна; в) художня, технічна, наукова.

2.15. Співставити рівні творчості:

1) найвищий рівень; 2) другий рівень; 3) третій рівень; 4) четвертий рівень

та їх сутність:

а) характеризує процес творчості, новизна продукту якої є суб’єктивною, відносно значущою для самої людини, що творить;

б) характеризує новизну творчого продукту, який є новим для досить великого кола людей;

в) характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей;

г) характеризує процес творчості, який виводить до принципово нового результату, нового для всього людства.

3. Дискусійні питання.

1. Чим мислення людини відрізняється від практичного мислення тварин?

2. Сучасні комп’ютери здатні здійснювати складні обчислення, грати в шахи, складати вірші і музику, читати і перекладати тексти. Чим таке мислення комп’ютера відрізняється від мислення людини?

3. Поясніть вислів: «Пам’ять – це дорога з минулого в майбутнє».

4. Які умови ефективно впливають на продуктивність запам’ятовування? Наведіть приклади.

5. Багато людей для кращого запам’ятовування вдаються до коротких занотувань. Чому такий прийом сприяє кращому запам’ятовуванню матеріалу?

6. Чи може бути уява дитини багатшою, ніж уява дорослої людини? Відповідь обґрунтуйте. Наведіть приклади.

7. Чому не може бути уяви у тварин?

4. Діагностичні методики.

Завдання 1.Дослідження аналітичності мислення.

Мета: визначення рівня розвитку аналітичності індуктивного мислення в умовах обмеженого часу.

Матеріали та обладнання: бланк з 20 рядами чисел, складеними за певною закономірністю, ручка і секундомір.

Інструкція досліджуваному: « На бланках, які лежать перед Вами, надруковано ряди чисел. Спробуйте встановити, за якою закономірністю складено кожен із 20 запропонованих числових рядів. Згідно з цією закономірністю продовжить кожен ряд, дописавши в ньому ще два числа. На виконання завдання відводиться 7 хв. Не затримуйтеся довго на одному ряді. Якщо не можете правильно встанови закономірність, переходьте до наступного ряду, а якщо залишиться час – знову поверніться до важкого для Вас числового ряду. Чи все зрозуміло? Якщо немає запитань, починаємо!» Через 7 хв. подається команда: «Стоп! Дописування закінчено!»

Числові ряди:

1) 3 4 5 6 7 8 2) 10 15 20 25 30 35

3) 8 7 6 5 4 3 4) 3 6 9 12 15 18

5) 5 9 13 17 21 25 6) 8 1 6 1 4 1

7) 27 27 23 23 19 19 8) 1 2 4 8 16 32

9) 8 9 12 13 16 17 10) 9 9 7 7 5 5

11) 19 16 14 11 9 6 12) 2 3 5 8 12 17

13) 11 13 12 14 13 15 14) 29 28 26 23 19 14

15) 19 14 17 13 16 12 16) 81 27 9 3 1 1/3

17) 20 17 15 14 11 9 18) 16 17 15 18 14 19

19) 1 4 9 16 25 36 20) 3 6 8 16 18 36

Аналіз результатів.

Рівень розвитку аналітичності мислення визначається за кількістю правильно дописаних рядів чисел.

Якщо досліджуваний дописав 17-20 рядів, то його аналітичність мислення дуже висока або відмінна; якщо 12-16 – аналітичність висока або добра; якщо 8-11 – аналітичність середня або задовільна; якщо 5-7 – аналітичність низька або погана; якщо 5 і нижче, то аналітичність дуже низька або дуже погана.

Завдання 2. Дослідження індивідуальних особливостей уяви.

Мета дослідження: визначення рівня складності уяви, ступеня фіксованості уявлень, гнучкості або ригідності уяви, ступеня її стереотипності чи оригінальності.

Матеріали та обладнання: три аркуші паперу, олівець, секундомір. На першому аркуші посередині зображено контур кола; на другому аркуші зображено контур рівностороннього трикутника; на третьому – контур квадрата.

Інструкція досліджуваному: «Використовуючи (по черзі) зображений на аркуші контур геометричної фігури, зробіть малюнок. Якість малювання значення не має. Спосіб використання контуру застосовуйте на свій розсуд. За сигналом «Стоп!» малювання припиніть. Час малювання на кожному етапі одна хвилина.

Обробка результатів.

Обробка результатів і визначення рівні розвитку уяви, ступеня фіксованості уявлень, гнучкості чи ригідності, а також оригінальності або стереотипності проводяться шляхом зіставлення змісту й аналізу всіх трьох малюнків.

1.Визначення рівня складності уяви.

Складність уяви констатується за найбільш складним із трьох малюнків.

Можна користуватися шкалою, яка дає можливість встановлювати 5 рівнів складності.

Перший рівень: контур геометричної фігури використовується як основна деталь малюнки, сам малюнок простий, без доповнень, і є однією фігурою.

Другий рівень: контур використано як основну деталь, але сам малюнок має додаткові частини.

Третій рівень: контур використано як основну деталь, а малюнок має певний сюжет, при цьому може бути введено додаткові деталі.

Четвертий рівень: контур геометричної фігури залишається і далі основною деталлю, проте малюнок – це складний сюжет з доповненням фігур та деталей.

П’ятий рівень: малюнок має складний сюжет, в якому контур геометричної фігури використано як одну з деталей.

2.Визначення гнучкості уяви і ступеня фіксованості образів уявлень.

Гнучкість уяви залежить від фіксованості уявлень. Ступінь фіксованості образів визначають за кількістю малюнків, які мають один і той же сюжет. Уява буде гнучкою, коли всі малюнки виконано на різні сюжети і вони охоплюють як внутрішню, так і зовнішню частини контуру геометричної фігури.

Фіксованість уявлень слабка і гнучкість уяви середня, якщо два малюнки мають один і той самий сюжет.

Сильна фіксованість образів в уявленні та негнучкість чи ригідність уяви характеризуються за малюнками з одним і тим самим сюжетом.

3.Визначення ступеня стереотипності уяви.

Стереотипність визначається за змістом малюнків. Якщо зміст малюнків типовий, то уява вважається як і сам малюнок, стереотипною, якщо ж зміст не типовий, оригінальний – то творчою.

До типових малюнків належать малюнки з такими сюжетами:

- з контуром кола: сонце, квітка, людина, обличчя людини, голова зайця, циферблат або годинник, колесо, глобус, снігова баба;

- з контуром трикутника: трикутник і призма, будинок і дах, піраміда, лист, дорожній знак, людина з головою-трикутником чи з таким же тулубом;

- з контуром квадрата: людина з квадратною головою чи з таким же тулубом, робот, телевізор, дім, вікна, акваріум, серветка, лист.

Ступінь стереотипності можна диференціювати за рівнями.

Високий рівень констатується тоді, коли всі малюнки мають типовий сюжет.

Малюнок вважається оригінальним, а уява творчою, коли всі малюнки виконано на нетипові сюжети.

Аналіз результатів.

Особи з п’ятим рівнем складності уяви, з якісним виконанням малюнків і в яких немає стереотипності, здебільшого здатні до художньої діяльності (графіка, живопис, скульптура тощо). Ті, що мають нахил до технічних наук, до креслення чи до логіки і філософії, можуть зображати певні абстракції або геометричні фігури. На відміну від них, особи з гуманітарною спрямованістю люблять сюжети, пов’язані з різноманітною діяльністю, малюють людей, їхні обличчя, антропоморфні предмети.

Завдання 3. Методика вивчення смислової пам’яті.

Мета: вивчення впливу смислових зв’язків на запам’ятовування словесного матеріалу.

Інструкція досліджуваному: «Я назву Вам пари слів. Слухайте мене уважно і намагайтеся запам’ятати друге слово кожної пари. Коли я закінчу читати ці пари, то буду знову читати перші слова, а Ви у відповідь на назване перше слово відповідайте другим словом пари, яке Ви запам’ятали. Увага! Приготуйтеся слухати і запам’ятовувати!»

Слова для запам’ятовування:

1.Промінь-сонце, сучок-ялинка, рік-місяць, мідь-свинець, нуль-число, світло зоря, Марс-планета, будинок-двері, ніж-виделка, листя-дерево.

2. Шум-вода, стіл-обід, міст-річка, гривня-копійка, ліс-ведмідь, дуб-жолудь, дичина-постріл, рій-бджола, година-час, гвіздок-дошка.

3.Замок-двері, день-доба, ставок-гребля, тварина-лисиця, око - вухо, ніч-зірка, шлях-дорога, сад-квіти, куля-війна, дощ-парасолька.

Аналіз результатів: підраховується число правильно відтворених пар. Якщо правильно відтворити 6 пар із 10, то можна рахувати, що смислова пам’ять розвинута досить добре.

Завдання 4. Методика вивчення оперативної пам’яті.

Мета: вивчення оперативної пам’яті.

Інструкція досліджуваному: «Зараз я назву вам п’ять чисел. Ваше завдання спробувати запам’ятати їх, потім в умі скласти перше і друге числа, а отриману суму записати, скласти друге і третє числа, суму записати; скласти третє і четверте – суму записати, скласти четверте з п’ятим, знову записати суму. Таким чином, ви отримаєте чотири суми. Час для обчислень – 15 секунд. Після чого я зачитую наступний ряд чисел. Чи є питання? Будьте уважні, числа зачитуються тільки один раз».

Аналіз результатів. Підраховується число правильно знайдених сум. Максимальне їх число – 40. Норма для дорослої людини – від 30 й вище.

Числові ряди

а) 5,2,7,1,4 б) 3,5,4,2,5 в) 7,1,4,3,2 г) 2,6,2,5,3

д) 4,4,6,1,7 е) 4,2,3,1,5 ж) 3,1,5,2,6 з) 2,3,6,1,4

і) 5,2,6,3,2 к) 3,1,5,2,7

Ключ

а) 7 9 8 5 б) 8 9 6 7 в) 8 5 7 5 г) 8 8 7 8

д) 8 10 7 8 е) 6 5 4 6 ж) 4 6 7 8 з) 5 9 7 5

і) 7 8 9 5 к) 4 6 7 9

Завдання 5. Дослідження асоціативної пам’яті.

Мета: перевірити здатність до створення асоціацій.

Інструкція досліджуваному: « Вам буде запропоновано три пари слів, які визначають предмети. Працювати треба з кожною парою по черзі. За три хвилини знайдіть 10 схожих властивостей запропонованих предметів ( наприклад, вони мають однаковий колір, зустрічаються тільки влітку тощо).

1. Самокат та мухомор;

2. Стакан та півень;

3. Кішка та яблуко.