Вміння розмовляти

Платон у своїй державі

позбавляв права на дискусію людей

з розумом слабким і нерозвинутим...

Мішель де Монтень

Судження, які суперечать моїм поглядам, не ображають і не пригнічують мене, а лише збуджують і підстьобують мої розумові сили. Ми не любимо повчань і настанов, одначе треба вислуховувати їх і приймати, особливо коли вони підносяться у вигляді співбесіди, а не якоїсь нотації. При найменшому запереченні ми стараємося обдумати не обґрунтованість чи необґрунтованість його, а яким чином, правдою чи неправдою, його спростувати. Замість того, щоб розкрити обійми, ми стискаємо кулаки. Я ж готовий вислухати від друзів найрізкішу відсіч: ти дурень, ти верзеш нісенітницю. Я люблю, щоб порядні люди сміливо говорили один з одним і слова у них не розбігалися з думками. Нам слід мати вуха стійкіші й витриваліші та не виніжувати їх, слухаючи лише улесливі слова й вислови.

Я люблю товариство людей, у яких близькі взаємини ґрунтуються на почуттях сильних і мужніх, так само, як любов, яка може кусатися й дряпатися до крові.

їй не вистачає запалу й великодушності, якщо вона не задерикувата, якщо вона така добропорядна й вишукана, що боїться різких штурханів і весь час силкується стримуватися. Адже не можна сперечатися, не спростовуючи опонента (Цицерон).

Той, хто заперечує мені, пробуджує в мене не гнів, а увагу: мене вабить співбесідник, який протирічить мені й тим самим учить мене. Загальною справою і його, і моєю має бути істина. Що зможе він відповісти, якщо лють уже потьмарила його розум, а роздратування витіснило тяму? Було б корисно битися в наших суперечках об

заклад, щоб за помилки ми розплачувалися чимось речовим, вели їм облік і щоб служник міг сказати нам: торік ви втратили сотню екю на тому, що двадцять разів виявили невігластво та впертість. Хто б не підніс мені істину, я радісно вітаю її, охоче здаюся їй, простягаю їй свою пониклу зброю, навіть здалеку бачачи її наближення...

Я справді більше шукаю товариства тих, хто мене повчає, ніж тих, хто мене побоюється. Мати справу з людьми, які захоплюються вами та й в усьому вам поступаються, втіха вельми прісна й навіть шкідлива для нас. Антисфен наставляв своїх дітей ніколи не висловлювати ані найменшої вдячності тому, хто їх хвалить. Я куди більше пишаюся перемогою, яку отримаю над самим собою, коли в розпалі суперечки змушую себе схилятися перед доказами супротивника, ніж радію, долаючи супротивника через його слабкість.

Одне слово, я готовий приймати й відбивати всі удари, які завдають мені за правилами герцю, навіть найневміліші, але не переношу неправильних. Сутність справи мене обходить мало, висловлювані думки байдужі, і я більш чи менш байдужий до наслідку дискусії. Я здатний цілий день спокійно дискутувати, якщо дотримується лад. Вимагаю не стільки сили й точності аргументів, скільки ладу, того ладу, якого завжди дотримують у своїх словесних чварах пастухи чи прикажчики, але ніколи не дотримуємося ми. Якщо цей нелад і виникає, то тому, що дискусія переходить у пересварку, а це трапляється й у нас. Проте запал і роздратування не відвертають їх від головного: мова йде про. одне й те саме. Якщо вони перебивають один одного, не вислуховують до кінця, то принаймні весь час розуміють, про що йдеться.

По-моєму, будь-яка відповідь гарна., якщо вона до речі. Але коли дискусія перетворюється в безладну сварку, я відходжу від суті справи й захоплююся формою, злюся, дратуюся й виявляю в дискусії впертість, несумлінність, пиху, а потім мені доводиться за це червоніти. Годі вести чесну й щиру дискусію з дурнем. Вплив такого несамовитого радника, як роздратування, шкідливий не лише для нашого розуму, а й для сумління. Лайка під час з'ясування повинна

заборонятися й каратися, як інші словесні злочини. Якої тільки шкоди не завдає й не нагромаджує вона, незмінне зумовлювана злісним роздратуванням.

Вороже почуття викликають у нас спершу докази супротивника, а потім і самі люди. Ми вчимося в дискусії лише заперечувати та вислуховувати заперечення, а це призводить до втрати й знищення самої істини. Ось чому Платон у своїй державі позбавляв права на дискусію людей з розумом слабким і нерозвинутим... (Мішель де Монтень).