На підпис — до підпису

У діловій практиці одним із реквізитів документування є підпис. Використовують папки з написом "На підпис", тобто документи в них подають на підпис. Саме з цим прийменником слово підпис вживається в українській мові віддавна.

У лексичній картотеці Інституту української мови НАН України зафіксовано вживання синонімічної форми з прийменником до: "Поклав останню коректу до підпису" (М. Хвильовий).

Значеннєвий відтінок спрямування, призначення є у рідше вживаному вислові для підпису: "Я сказала, що взагалі рідко ви­ходжу з дому, і, щоб якомога швидше відв'язаться від нього, по­дала йому для підпису папірець" (М. Хвильовий).

Які дієслова найчастіше сполучаються з іменником підписі Нейтральними є вислови ставити (поставити) підпис, напр.: "Він ставить підпис під статтею" (М. Стельмах). Розмовні відповідники — дати, додати, прикласти, вивести (підпис), пор.: "Походити коло війта, щоби дав на ту просьбу громадську печатку та й свій підпис" (Л. Мартович); "Учора принесли мені підписаний Дмитрієвшою і земцями [статут], щоб я додав свого підпису " (Панас Мирний); "Ткнув огризок-олівець, Вивів підпис і — кінець" (С. Олійник) та ін.

У сучасній літературній мові усталився вислів за підписом (підписами), коли йдеться про осіб, що затвердили той чи інший документ, напр.: "Шпачиха кинула клич негайно ж братися й писати анонімку за підписами всього селища" (О. Гончар); "Указ за підписом Президента набуде чинності з 1 березня 2002 року" і т. ін.

У тому разі, коли керівник установи, підприємства доводить до відома керівників підрозділів зміст того чи іншого документа з підписом, що засвідчує доведення інформації, то вживають вислів документ на підпис.

Обіцянка — обітниця

В одній із телепередач на Київському регіональному каналі довелося почути: "Будівельники виконали свою обітницю і новий будинок здали вчасно". Різонуло вухо недоречно вжите в цьому реченні слово обітниця. Очевидно, автори інформаційного повідомлення не відчули різниці між значеннями українських слів обітниця та обіцянка. А вона настільки суттєва, що визначає межі їх стилістичного вживання.

Навіть на перший погляд неважко визначити, що обидва іменники пов'язані з дієсловом обіцяти. СУМ фіксує такі його значення: "1. Зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином. // Запевняти кого-небудь, що він одержить, матиме щось. 2. Подавати надії на що-небудь; провіщати що-небудь". Відповідно обіцянка — це "добровільно дане зобов'язання зробити що-небудь". Із таким значенням слово є стилістично нейтральним і побутує як в усній, так і в писемній мові.

Коли ж ідеться про урочисту обіцянку, зобов'язання, клятву, вживаємо експресивно наснаженіше слово обітниця.

Обітниця має вужче лексичне значення і яскраве стилістичне забарвлення урочистості, піднесеності. У силу цього воно може вживатися лише у відповідних контекстах і має значно обмеженіше коло лексичної сполучуваності. Нормативними є, скажімо, вислови обітниця мовчання, обітниця безшлюбності, обітниця прощі, тоді як слово обіцянка у них було б недоречне.

Ще виразнішу стилістичну маркованість слова обітниця послідовно простежуємо у текстах релігійного та дидактичного спрямування: "Тоді й укорінився намір висвятитися у ченці: дати обітницю безшлюб'я" (з газ.); "Звільнення від низьких проявів

досягається покаянням, сповіддю й підтриманням високих установок, які забезпечуються прийняттям обітниць" (з журн.).

Цей яскравий стилістичний колорит використовують і майстри українського художнього слова.

Отже, вагаючись, яке ж із двох слів — обіцянка чи обітниця — краще вибрати, зважмо, який стилістичний відтінок .буде доречним — нейтральний чи урочисто забарвлений.