Лицева сторона — лицьовий бік

Щоб визначити нормативність цих словосполучень, варто звернутися до Словника української мови, де подано тлумачення відповідних іменників та пов'язаних з ними прикметників.

Так, лицевий і лицьовий — рівнозначні прикметники до іменника лице (СУМ IV, 500) — позначають зовнішню, передню, верхню ознаку предмета, напр.: "Гостям показали справді унікальний витвір — перший глобус Місяця з усіма впадинами та рельєфами на його лицевій і тильній стороні" (з газ.).

Іменники бік і сторона у двох значеннях є взаємозамінними: Бік — 2. Яка-небудь сторона, стінка, площина предмета (СУМ 1,179); Сторона — 2. Те саме, що бік ("певний напрям, спрямування"); 8. Одна з поверхонь якого-небудь предмета, бік чогось (СУМ Х.735).

Отже, цілком взаємозамінними у наведених словосполученнях є і прикметники, й іменники: лицевий (лицьовий) бік та лицева (лицьова) сторона. Пор.: ще усталені, фразеологічні вислови типу дві сторони медалі, зворотний бік медалі, де іменники бік і сторона виступають як синоніми.

Ліцензія — дозвіл

Ринкові відносини збагатили не лише економічну, а й мовну картину світу сучасної України. Йдеться про те, що словниковий склад нашої мови за останні десятиліття суттєво поповнився новими словами — почасти такими, які не мають питомих українських аналогів, а почасти й іншомовними значеннєвими "двійниками". Чи ж завжди такі нововведення є виправданими і необхідними, а чи просто це чергова данина новим суспільно-економічним та мовно-культурним умовам?

Візьмімо для прикладу популярне сьогодні слово ліцензія. Сфера його побутування, так само, як і коло лексичної сполучуваності, є надзвичайно широкою: "Освітянська діяльність дозволяється лише після отримання ліцензії" (з газ.); "Підприємцям, щоб отримати бажану ліцензію, нерідко доводиться пройти усі кола бюрократично-податкового пекла" (з газ).

Зрештою, не лише у мові ЗМІ, сучасної фахової чи науково-популярної літератури, але й щокроку на торгових кіосках читаємо "Ліцензія №...".

Ліцензія — це "1. Дозвіл, який надається на певний термін відповідними державними установами на право здійснення деяких операцій у банківській, торговельній та інших сферах; 2. Надання права іншій особі або організації використовувати запатентовані винаходи, технології, інформацію тощо" (Словник іншомовних слів. — К., 2000). Від цього слова в українській мові є також ряд похідних, як-от: ліцензувати, ліцензування, ліцензований. Усі вони в сучасній українській літературній мові унормовані як терміни.

Питоме українське слово дозвіл — багатозначніше. Із семантикою слова ліцензія збігається лише у значенні "документ, який посвідчує право на здійснення чого-небудь". Із паралельних нормативних сьогодні слововживань ліцензія на виробництво/дозвіл на виробництво; ліцензія на торгівлю/дозвіл на торгівлю та ін. перші є новітнішими, зумовленими розвитком на пострадянському просторі ринкових відносин, тоді як другі — усталені, мають давню традицію мовного вживання.

МЕР — МІСЬКИЙ ГОЛОВА

Обидві назви поширені у сучасному суспільно-політичному словнику і позначають керівника, чи голову, міста. У давні часи їх відповідником було слово посадник, напр.: "У великих європейських містах та в столицях вогнища розкладалися перед ратушами, а честь запалювати їх належала самому мерові (посадникові міст)" (О. Воропай).

Європеїзм мер активно увійшов у сучасний мовний вжиток у пострадянських країнах з кінця 80-х років XX ст. Мер — особа, що очолює місцеві органи самоврядування; голова міської адміністрації. Наприклад: прийти у npuймaльню мера; мешканці підписали звернення до мера міста; мер відвідав виставку; "З Днем святого Валентина вітає столичний мер" (з газ.) і под. Поряд у газетах, де міститься офіційно-ділова інформація, вживають назву міський голова, як-от: "Київський міський голова Олександр Омельченко зустрів Президента України Леоніда Кучму в аеропорту "Бориспіль"; "Львівський міський голова заявив журналістам..."; "Як розпорядився Фастівський міський голова..." та ін.

Отже, іншомовне слово мер як ознака сучасної публіцистики придатне для розмовної, неофіційної практики, оскільки дозволяє економити мовні засоби. Якщо воно доречне для назв тимчасових програм, гасел (напр., програма "Мери міст за чисте довкілля"), то в найменуваннях повторюваних тривалих офіційних заходів треба надавати перевагу традиційній українській назві міський голова.

Слово мерія, французьке за походженням, вживається на по­значення органу міської виконавчої влади та приміщення, де розміщено цей орган. Отож, чуємо вислови засідання мерії, прийти до мерії.

Під впливом інтеграційних процесів у мові співіснують іншомовний та власне український відповідники.