24. Організаційні форми оптового продажу і закупівлі товарів.

Оптовий продаж товарів здійснюють оптові торгові підприємства, а також виробничі підприємства, які реалізують свою продукцію оптовим і роздрібним торговельним підприємствам і організаціям на основі укладених між ними договорів. Економічна суть оптового продажу товарів народного споживання, на відміну від роздрібного, полягає в тому, що товари продаються не для особистого споживання, а для дальшого перепродажу у сфері обігу. Оптовий продаж товарів спрямований на виконання основної функції оптової торгівлі — організацію постачання роздрібної торгівлі необхідними товарами. Продаж товарів повинен бути організований так, щоб забезпечити своєчасне постачання роздрібних торгових підприємств товарами, сприяти прискоренню товарообігу і зниженню витрат обігу.

Оптовий продаж товарів здійснюється в тих самих організаційних формах (ярмаркова, поза ярмаркова), що й оптові закупівлі товарів, оскільки операціям закупівлі товарів, що здійснюються однією стороною, відповідають операції продажу, які здійснюються другою стороною. Однак, на відміну від оптових закупівель, оптовий продаж товарів здійснюється, як правило, тільки оптовими підприємствами й організаціями та промисловими підприємствами, що реалізують вироблену продукцію, тому що роздрібним підприємствам не властиві операції з оптового продажу товарів. Разом з тим роздрібні підприємства можуть здійснювати продаж товарів дрібним оптом.

Відмінною рисою господарської діяльності оптових торгових і постачальницько-збутових підприємств і організацій є те, що вони виступають одночасно і покупцями, і постачальниками товарів. Виходячи з цього у процесі оптового продажу встановлюються господарські зв'язки між оптовими і роздрібними торговими організаціями і підприємствами, між самими організаціями і підприємствами оптової торгівлі, а також між промисловими підприємствами і торговими організаціями і підприємствами.

Оскільки оптовий продаж товарів здійснюють як виробничі, так і оптові підприємства, то застосовуються різні форми ланковості оптового продажу товарів. Найпростішою формою оптового продажу є безпосередній продаж товарів виробничими підприємствами роздрібним торговельним підприємствам. У цьому разі ланковість в оптовому продажу не утворюється. Така форма найчастіше застосовується під час продажу товарів простого асортименту. Якщо ж між виробництвом і роздрібною ланкою з являється посередник, обіг товарів ускладнюється, набуваючи форму одноланкового оптового продажу. Якщо ж у договірних відносинах бере участь два, три і більше посередників, оптовий продаж стає ще більш складним, значно збільшується час обігу товарів, рівень витрат на його здійснення, а сам продаж набуває дво-, три ланкової форми. Практичне застосування таких складних форм оптового продажу обумовлено різним ступенем концентрації виробництва товарів народного споживання, транспортними і торговими факторами.

25. Сутність господарських зв’язків суб’єктів ринку та їх нормативне забезпечення.

Поняття господарських зв'язків

У процесі виконання своєї важливої функції — доведення товарів зі сфери виробництва у сферу споживання — підприємства торгівлі вступають у господарські зв'язки з іншими суб'єктами ринку: промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, торговельно-посередницькими структурами, транспортними організаціями тощо.

Під господарськими зв'язками суб'єктів ринку розуміють систему економічних відносин розподілу, обміну і споживання, що виникають між учасниками просування товарів від виробництва до споживання.

Об'єктивною основою господарських зв'язків є суспільний розподіл праці і товарний характер виробництва. Характерною рисою господарських зв'язків незалежно від їх форм і різновидів є те, що вони будуються на засадах пріоритетності економічних інтересів сторін. Додержання цього принципу сприяє створенню економічної заінтересованості сторін у встановленні найбільш ефективних господарських зв'язків з метою зниження витрат виробництва й обігу, одержання на цій основі найбільшого прибутку кожним учасником ринкового обороту. Отже, головною суттю системи господарських зв'язків є принцип обов'язкової взаємної вигоди всіх суб'єктів ринкового обороту, що беруть участь у цих зв'язках. Ніхто, крім безпосередніх учасників — юридичних і фізичних осіб, що ведуть комерційну діяльність, не може встановлювати ці зв'язки і впливати на них з метою одержання своєї вигоди.

На формування господарських зв'язків впливають економічний механізм розвитку суспільства, масштаби суспільного виробництва, складність його галузевої структури, процес поглиблення спеціалізації і кооперування в промисловості, кількість і якість виробленої і споживаної в суспільстві продукції. Від формування господарських зв'язків, їх структури й організації багато в чому залежать економічні показники сфери обігу, такі як обсяг оптової реалізації, витрати обігу, доходи торгово-посередницьких організацій.

Система господарських зв'язків — це впорядкована сукупність господарських зв'язків суб'єктів ринку, притаманна певному рівневі розвитку виробничих і ринкових відносин, що склались у суспільстві на певному етапі його розвитку. Вона відіграє надзвичайно важливу роль у підвищенні ефективності народного господарства. Виробництво може тільки тоді безперервно розвиватися, коли його продукція вчасно реалізується і витрати матеріальних і трудових ресурсів у процесі виробництва відшкодовуються. Однак для народного господарства важливий не всякий збут виробництвом товарної маси, а тільки той, який здійснюється з найменшими затратами коштів на її доведення до споживачів.

Господарські зв'язки суб'єктів ринку розрізняються за характером і метою, структурою, рівнем урегульованості відносин, строками дії, відомчою підпорядкованістю, формою укладання.

За характером і метою господарські зв'язки можуть бути суто економічними і соціально спрямованими. Метою суто економічних зв'язків є забезпечення пріоритетності економічних інтересів суб'єктів ринку, тобто отримання максимального прибутку. Об'єктами таких зв'язків виступають товари та послуги, сфери ринкового впливу, технології тощо. За своїм змістом ці зв'язки можуть бути власне комерційними, коопераційними, інтеграційними, технологічними тощо.

Метою соціально спрямованих зв'язків (характерних для соціально-етичного маркетингу) є забезпечення пріоритетності інтересів суспільства і тільки відтак підприємця. (впровадження екологічно чистих виробництв, формування духовності членів суспільства, збереження його здоров'я, розвиток культури нації).

За своєю структурою господарські зв'язки діляться на прямі та опосередковані.

Під прямими розуміють такі зв'язки, при яких економічні, правові й організаційні відносини з постачання продукції встановлюються безпосередньо між підприємствами-виробниками чи виробничими об'єднаннями і роздрібними торговельними підприємствами. Прямі зв'язки встановлюються, як правило, під час реалізації товарів, які швидко псуються, та товарів простого асортименту.

Опосередкованими називаються господарські зв'язки, за яких у відносинах між виробниками і роздрібними торговельними підприємствами беруть участь різні незалежні посередники. Ними можуть бути великі та малі оптові підприємства та організації, дистриб'ютори, дилери, брокери та інші суб'єкти оптового ринку. Вони не тільки організовують господарські зв'язки між виробництвом і споживанням, але і виступають у цих зв'язках як безпосередні учасники (організовують постачання продукції, укладають господарські договори, беруть участь у розрахунках з постачальниками і споживачами, несуть відповідальність за невиконання договірних зобов'язань). Інакше кажучи, при опосередкованих господарських зв'язках торгово-посередницька ланка виступає не тільки як організатор, але і як учасник ринкового обороту товарів.

За кількістю посередників розрізняють одно-, дво- і багато ланцюгові зв'язки. За збільшення кількості посередників знижується ефективність впливу торгівлі на виробництво щодо зміни асортименту товарів, підвищення їх якості, дорожчає процес товаропросування, уповільнюється оборотність товарів. Тому такі зв'язки налагоджуються, як правило, тільки по товарах складного асортименту. Існуючі недоліки, притаманні торгівлі на сучасному етапі розвитку економіки, в багатьох випадках викликані складністю структури господарських зв'язків.

За рівнем урегульованості ринкових відносин розрізняють:

— господарські зв'язки, які виникають у сфері відносин щодо виробництва, обміну, споживання товарів під повним або частковим регулюванням з боку держави шляхом розміщення державного замовлення, застосування системи дотацій, фондування, лімітування, контролю, обмеження цін (сфера таких зв'язків постійно звужується в міру просування до ринкових відносин);

— господарські зв'язки, які виникають у процесі вільного суто ринкового вибору постачальників і покупців в умовах вільного ціноутворення (нерегульовані).

Довгостроковий характер зв'язків, їх стабільність відіграє в економіці вкрай важливу роль, оскільки дає можливість постачальникам і споживачам краще вивчати один одного, узгоджувати терміни виробництва і постачання товарів, оперативніше узгоджувати їх якість і асортимент. Основною умовою встановлення довгострокових господарських зв'язків є стабільність виробництва і споживання продукції.

В умовах нестабільності економіки більшість зв'язків має короткостроковий і навіть разовий характер.

За відомчою підпорядкованістю розрізняють міжсистемні і внутрішньосистемні господарські зв'язки. При міжсистемних господарських зв'язках взаємовідносини щодо поставок товарів і послуг установлюються між підприємствами та організаціями, які належать різним міністерствам і відомствам. До таких зв'язків, зокрема, відносять зв'язки вихідних баз промисловості з підприємствами споживчої кооперації. Внутрішньо-системні господарські зв'язки встановлюються між підприємствами одного міністерства чи відомства, наприклад, між міжрайбазами та споживчими товариствами.

За формами укладання розрізняють господарські зв'язки, укладені способом підписання єдиного документа (договору, контракту, угоди), обміну телефонограмами, телетайпограмами, укладених через Інтернет тощо.

Наявність на ринку значної кількості суб'єктів та встановлення між ними чисельних господарських зв'язків потребує установлення єдиних правил їх гри на ринку, тобто єдиних підходів до правового регулювання взаємодії суб'єктів на ринку.

Правове регулювання господарських договірних зв'язків в Україні здійснюється в тій чи іншій мірі трьома гілками влади наступним чином:  1) прийняттям вищим законодавчим органом найбільш важливих нормативних актів, що регулюють господарську діяльність; 

2) виданням органами виконавчої влади, передусім Кабінетом Міністрів України і центральними органами управління, підзаконних нормативних актів (постанов та ін.), що регулюють договірні зв'язки, які виникають в процесі здійснення господарської діяльності; 

3) за допомогою діяльності особливого юрисдикційного органу - арбітражного суду, який не тільки судить про право, але й забезпечує стабільність та стійкість господарських договірних зв'язків. 

Основним документом, що регулює господарські відносини є Господарський Кодекс України.

За строками дії виділяються довгострокові (строк дії яких, як правило, рік і більше), короткострокові та разові.