Хай буде легко. Це був тічьки сон, Що ледь торкнувся пам'яті вустами.

Нехай тендітні пальці етики Торкнуть вам серце і уста.

З те. Л. Костенко. Деколи замість дієслова в наказо­вому способі вживається неозначена форма дієслова (інфінітив) для підси­лення наказу:

Сидіти! Не відступати! Підня­ти прапор! Перед вживанням воду кип’ятити!

Умовний спосіб означає дію, можливу тільки за певних умов або бажану:

Я хотів би, як ти, прожити,

Щоб не тліти, а завжди горіть.

Я б побажав тобі когось отак любити,

Як я тебе люблю.

Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб’язкові хмарки образи Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила Не образа, не гнів — любов.

В душі щедро вона б світила, Оновляла їх знов і знов.

З те. В. Симоненка.

Умовний спосіб твориться від дієслів минулого часу за допомогою частки би (б).

Частка би вживається після діє­слів, які закінчуються на приголос­

ний (летів би, садив би, прославив би, беріг би).

и < ^УВАГА!

Частку би (б) з дієсловами завжди пишемо

окремо, вона може стояти як безпосередньо після дієслова, так і після будь-якого повно­значного слова:

Та де б не ходив я в далекій дорозі,

В чужім чи у ріднім краю,

Я згадую вогник у тихій тривозі І рідну хатину свою.

1. Малишко.

Коли б усі одурені прозріли,

Коли б усі убиті ожили,

То небо, від прокльонів посіріле,

Напевне б, репнуло від сорому й хули.

2. Симоненко.

Коли б і нас небесних розлучили — Загинули б не тільки ти і я:

Не вийшло б сонце на альпійські схили, Спинилася б дніпрова течія.

М. Руденко.

Дієслова умовного способу мають лише категорії роду й числа. Форма особи визначається за допомогою займенників, а категорії часу взагалі немає.

Особа Однина Множина

Чол. р. Сер. р. Жін. р.

1. а писав би писало бписала б писали б

2. а писав би писало б писала б писали о

3. я писав би писало б писала б писали о

§101. Часи дієслів

Час дієслова — це морфологічна ознака, що виражає відношення реальної дії до моменту мовлення. В українській мові є чотири часи

256

дієслова: теперішній, минулий, давноминулий і майбутній.

Теперішній час. Дієслова цього _часу означають дію, яка відбувається постійно (дерево росте) або в момент мовлення (дощ іде, автомобіль їде, учитель пояснює).

Дієслова в теперішньому часі завжди недоконаного виду (доконаного не бу­ває!) і змінюються за особами і числами: Блакитна осінь сяє в берегах,

І помідори спіють, як пожари; Буй-тури вітру мчаться на

лугах,

Рогами заплітаючися в хмарах. Хмеліє мед у вуликах сухих Бджола бринить, мов промінь,

віковічно,

І плід, мов серце яблунь молодих, У груди саду гупає ритмічно.

І сам я тут, обнявши далину, Ряснію, множусь, дихаю травою, І вся земля натягує струну Між сонцем і людиною живою.

А. Малишко.

Минулий час. Дієслова цього часу оз­начають дію, яка відбувалася або від­булася до моменту мовлення про неї: Рідна мати моя, ти ночей

недоспала,

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку

Ги мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний На щастя, на долю дала.

А. Малишко.

Мене водило в безвісті життя. Та я вертався на свої пороги, Переплелись, як мамине шиття, Мої сумні і радісні дороги.

Д. Павличко. Дієслово в минулому часі зміню­ється за родами й числами.

Форми минулого часу утворюють­ся від основи інфінітива за допомо­гою суфіксів:

■в — для чоловічого роду: дякував, творив, світив, просив;

-л (а) — для жіночого роду: дяку­вала, творила, світила, просила;

-л (о) — для середнього роду: дя­кувало, творило, світило, просило;

-л (и) — у множині: дякували, творили, світили, просили.

Пізно я повертався додому, при­ходив обвіяний духом полів, сві­жий, як дика квітка. У складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний Ісав. Спокій­ний, самотній сідав десь на ґанку порожнього дому й дивився, як будувалася ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все це зміцнялось й темніло, склепляла над ними зоряну баню (М. Коцюбинський).

УВАГА!

1. В окремих дієсловах чоловічого роду суфікс -в- зникає:

нес-ти — ніс, ляг-ти — ліг, вез-ти — віз.

257