Фонетика

Фонетика (від грецького ркопеН- ков — звуковий) — це розділ мовознав­ства, що вивчає звуковий склад мови та різноманітні звукові зміни, які відбуваються в мовленнєвому потоці.

Залежно від завдань дослідження звукової будови мови фонетику поді­ляють на:

• описову (вивчає всі наявні в конк­ретній мові звукові одиниці, зако­номірності їх уживання, звукові чергування та ін. особливості мови певного періоду);

• історичну (з’ясовує шляхи форму­вання звукового боку мови з найдав­нішого часу її існування, вивчає ви­никнення та занепад звуків, еволю­цію окремих звукових явищ тощо).

§1. Звуки мови. Поняття про фонему

Серед безлічі природних звуків — шуму моря, шелесту листя, щебету пташки, завивання вітру, тобто всьо­го, що твориться механічним коли­ванням повітря, вирізняються звуки людської мови.

Звук мови можна розглядати:

і як явище фізичне, що виникає вна­слідок коливання повітря й харак­теризується певними акустичними параметрами (частота коливань, їхня амплітуда, тривалість тощо); а як явище фізіологічне, оскільки творення звука зумовлене роботою мовних органів та участю в ній центральної нервової системи людини;

і як явище лінгвістичне, тому що звуки виконують, і це найголовні­ше, мовну функцію.

У процесі комунікації люди вимов­ляють і чують велику кількість зву­ків, але для розуміння й висловлення думки важливими є лише ті, які розрізняють значення слів та їхні форми.

Хоч звуки мовлення набувають індивідуального забарвлення завдя­ки тембру голосу, його висоті, інтен­сивності тощо, проте вони сприйма­ються носіями певної мови однаково й легко вичленовуються з мовного потоку.

Так, наприклад, слова сам, сом, сум, сім розрізняються голосними звуками [а], [о], [у], [і], а бив, мив, лив, шив, рив розрізняються приго­лосними звуками [б], [лі], [л], [ш], [р]. Як бачимо, коли замінити один з цих звуків іншим, то утворюється нове слово. Може бути й так, що при зміні

35