Дороги йшли, врізалися з розгону У племена, Помпеї та міста... Сивіли та відходили Платони,

І формули слідів читав Сковорода.

Б. Олійник. Якщо ж прізвища (імена) вжива­ються зневажливо, вони пишуться з малої літери:

квіслінги, дантеси, валуєви, плюш- кіни, обломови, кайдаші.

Чого варті наші тамерлани та на­полеони без коня? (О. Гончар).

5. Назви дійових осіб у байках, казках, драматичних творах, хоч у звичайній мові вони вживаються як загальні імена:

Лисиця, Щука, Вовк та Ягня, Бджола і Шершень, Лебідь, Рак і Щука, Мавка, Перелесник; Той, що греблі рве; Лісовик, Водяник, Червона Шапочка, Івасик-Теле- сик, Баба Яга, Дід Мороз.

6. Клички свійських тварин, а та­кож приручених чи дресированих звірів і птахів:

собака Сірко, кінь Гнідий, котик Мурчик, корова Зірка, папуга Фа­раон, слон Раві.

7. Особливості написання скла­дних власних імен та прізвищ:

• У складних (подвійних) іменах, які пишемо через дефіс, кожна складова частина починається з ве­ликої літери:

Зиновій-Богдан Хмельницький, Вольфган-Амадей Моцарт. І

• Різні частки, артиклі, інші служ­бові слова (ван, да, де, ді, дед, ед, ель, ла, фон тощо) у середині прізвищ та імен іншомовного походження пи­шемо з малої літери й окремо:

Нур ед Дін, Абд ель Керім, Бретон де лос Еррерос.

• Частки, артиклі та інші службові слова перед іншомовними прізви­щами пишемо з малої літери й окремо:

Людвіг ван Бетховен, да Вінчі, Ло­пе де Вега Карпіо, фон дер Гольй, але:

Декарт, Фонвізін, Ларошфуко, Ла­фонтен (за традицією, їх так за­своїла українська мова).

• У корейських, в’єтнамських, бір­манських, індонезійських і таї­ландських прізвищах та іменах усі складові частини пишемо з великої літери (без дефісів):

Хо Ші Мін, У Чин Су, Кім Ір Сен, Лім Хон Ін, Суджоно Хадіното, Кулам Сайпрадіт.

• Слово дон («пан») перед особовим ім’ям як форму ввічливого звертан­ня пишемо окремо й з малої літери: дон Базіліо, дон Педро, дон Хосе.

У власних назвах відомих літера­турних героїв це слово пишемо з великої літери:

Дон Жуан, Дон Кіхот, але:

у загальному значенні слово дон­жуан пишемо з малої літери і разом.

95

• Тюркські, вірменські та інші осо­бові назви з компонентами бей, за­де, огли. меліте і т. ін. що вказують на соціальний стан, родинні сто­сунки тощо, пишемо разом: Ізмаілбей, Турсунзаде, Керогли; але:

арабське ібн пишемо окремо:

Ібн Рустик, Ібн Сіпа, Ібн Фадлан, а тюркське паша — через дефіс: Осман-паша, Гедік-паша.

• Частини прізвищ Мак-, Ван-, Сен-, Сан- пишемо з великої літери і че­рез дефіс:

Ван-Дейк, Ван-Гог, Сен-Сімон, Сан-Мартіні.

Особливості написання прикмет­ників, утворених від складних особо­вих імен:

• прикметники, утворені від імен, що пишуться через дефіс, зберігають це написання:

Жан-Жак — жан-жаківський;

• від прізвищ типу: ван Бетховен, фон Бетховен, фон Бісмарк утво­рюються тільки від іменника — бетховенський, бісмаркський;

• утворені від імені й прізвища прикметники пишемо через дефіс: Вальтер Скотт — валътер-скот- тівський, Жуль Верн — жулъ- вернівський, Марк Твен — марк- твенівський.

Прикметники, утворені від назв осіб З великої літери пишемо:

1. Присвійні прикметники, утворені від власних назв осіб за допомогою суфіксів -ин- (-'ін-), -ів- (-їв-) -ов-, -ев-: Миколин брат, Софіїна книжка, Грінченків словник, Зевсів гнів, Довженкові фільми, Вишневі ус­мішки, Гегелева «Логіка», Шев­ченків «Заповіт».

2. Прикметники, утворені від влас­них назв, що входять до словоспо­лучень зі значенням «імені ко­гось», «пам’яті когось»: Нобелівська премія, Симоненків- ські читання, Франківська кімната.

З малої літери пишемо:

1. Відносні прикметники, утворені від особових назв за допомогою суфіксів -ськ-, -инськ-, -інськ-, -евськ-, -івсь-:

шевченківський стиль, тичинин- ська строфа, тургеневські героїні.

2. Прикметники, які входять до складу стійких фразеологічних сполук або наукових термінів: ахіллесова п’ята, дамоклів меч, авгієві стайні, езопова мова, прок- рустове ложе, архімедова сила.

Велика літера в географічних та астрономічних назвах В астрономічних складних назвах кожне слово пишемо з великої букви

І (крім родових понять):