Перед пом’якшеними м’яку вимо­ву можуть мати лише свистячі [с],

[Ч], М. [£]•

Наслідком прогресивної асиміляції (попередній звук впливає на наступ­ний) є подовження приголосних, яке на письмі позначається двома буквами: життя [жит':а ]: житіє —* життє —* життя.

Дисиміляція приголосних Дисиміляція (від латинського сИв- зітіІаИо — розподібнення) — це таке фонетичне явище, при якому один з двох однакових чи подібних приго­лосних звуків у межах одного слова замінюється іншим, артикуляційно близьким.

Отже, це розподібнення звуків. Дисиміляція виявляється у:

• Зміні [кт] на [хт]: кгто — хто.

• При творенні вищого ступеня по­рівняння прикметників [сш], [зиі] змінилися на [шч] і [жч]: висший — вишиїий — вишчий (ор- фогр. вищий), низший — нижиіий

• нижчий.

• Зміні [чн] на [иін] у деяких давніх словах:

мірошник (із М'ЬрОЧЬНИК'ЬЛ рушник (із ручьникг), а також рушниця, соняшник, сердешний.

• Розподібненні двох однакових звуків при творенні інфінітива від коренів, що закінчувалися на [д],

[т]. Унаслідок регресивної дисимі­ляції утворилося звукосполучення [ст]:

плет-ти — плести, вед-ти — вес­ти, мет-ти — мести, бред-ти — брести.

Таким чином, явища асиміляції й дисиміляції приголосних звуків спри­яють зручності у вимові, роблять її природною та милозвучною. Крім то­го, вони допомагають краще зрозумі­ти ті позиційні й історичні зміни, які становлять фонетичну особливість української мови.

Графіка. Письмо

Графіка (від грецького grafo — пишу, креслю, малюю) — це розділ мовознавства, який вивчає сукуп­ність умовних знаків для передачі на письмі усного мовлення. Під цим тер­міном також розуміють систему спів­відношень між звуками і буквами.

§9. Графічні засоби

Букви алфавіту

Графічний знак, що служить для позначення на письмі звука, нази­вають буквою, або літерою (від латинського Ш(і)ега), або графемою.

УВАГА!

Звуки ми вимовляємо й чуємо. Букви — пишемо й бачимо.

52

Неалфавітні графічні знаки

• Знаки, що використовуються при написанні слів:

. апостроф [’]: м’яч, від’їжджати, комп’ютер",

. дефіс хто-небудь, із-за,

пліч-о-пліч;

• риска (знак переносу слів): схід- но-слов’ян-ський;

• проміжок між буквами: день_у день, рік_у_рік.

• Розділові (пунктуаційні) знаки:

[.] — крапка;

[,] — кома;

[;] — крапка з комою;

[:] — двокрапка;

[_] _ _тире;

[...] — три крапки;

[?] — знак питання;

[!] — знак оклику;

[()] — дужки;

[« »] — лапки.

• Іноді для розрізнення лексичного і граматичного значення слів може вживатися знак наголосу (а): за­мок — замок, атлас — атлас, сестри — сестри.

• У спеціальному виді письма — транскрипції — можуть застосову­ватися й інші графічні знаки: знак м’якшення [н], подовження [т:] тощо.

Ідеографічні знаки:

• математичні формули,

• фізичні формули,

• хімічні формули.

Цифрові знаки: арабська й рим­ська система цифр.

Різні прийоми скорочення слів, позначення відступів при абзацах, усіх можливих підкреслень і схем, а в друкарському відтворенні тексту — шрифтових виділень.

Український алфавіт

Сукупність букв, розміщених в ус­таленому для певної мови порядку, називають алфавітом (азбукою, абеткою).

Походження термінів

Алфавіт — від назв перших двох букв грецького алфавіту: альфа і бе­та (по-новогрецьки — віта).

Азбука — від назв перших двох букв старослов’янського алфавіту: аз і буки.

Абетка — від назв перших двох букв українського алфавіту: а і бе.

УВАГА!

Ці слова — абсолютні синоніми.

З історії українського алфавіту

Сучасний український алфавіт — це видозмінена давня слов’янська аз­бука, яку називають кирилицею. Та­ку назву вона дістала від імені Ки­рила, грецького місіонера, що разом

зі своїм братом Мефодієм склав цю азбуку (IX ст.). Брати та їхні послі-

53

54

При цьому враховується як зовнішній (початкові букви), так і внутрішній алфавіт (друга, третя... літери). Його використовують і як засіб обліку: зна­чення літери відповідає її алфавітно­му порядкові: А (а) — «перший», Б

(б) — «другий» і т. д.

УВАГА!

Апостроф (’) і дефіс (-) при розташуванні слів за алфавітом не враховуються. Розміщення літер в алфавіті традиційне, ніякої закономірності в цьому немає. Тому ал­фавіт треба просто запам’ятати.

До 1993 року буква ь стояла в алфавіті ос­танньою, тепер Ті переставлено на третє місце від кінця.

Нормами орфоепії передбачене правильне називання літер, особливо в складі абревіатур, які набули сьо­годні великого поширення:

УРП ( у-ер-пе ), ТСН ( те-ес-ен ),

ХТЗ (ха-те-зе).

Отже, алфавіт є засобом буквеного читання.

Правильно вживайте літеру Ґ ґ

Третє видання «Українського пра­вопису* 1990 року повернуло в ук­раїнську абетку літеру Ґ ґ («ґе»), вилучену 1933 року. До українського алфавіту її уперше ввів 1619 року Мелетій Смотрицький (до цього часу звук [ґ] передавали буквосполу- ченням кг). Літера передає на письмі задньоязиковий проривний при­голосний звук [ґ], що трапляється у

власне українських і давно запозиче­них словах.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ СЛОВА!

агу — вигук

агрус — кущова рослина, ягоди гава — ворона газда — господар гандж — вада

ганок — прибудова біля входу в будинок гатунок — сорт, розряд виробу гвалт — крик, галас

гедзь — двокрила комаха, що живиться кров’ю тварин і соком рослин

гелготати — видавати звуки, властиві гусям;

незрозуміло розмовляти, галасувати

герлига і гирлига — ціпок

глей — загуслий сік

гогель-могель — напій

грасувати — вистругувати, розчищати

Гречний — увічливий

гринджоли — дитячі сани

грунт — верхній шар землі

гудзик — застібка на одязі

гуля — наріст на тілі від удару

джигун — баламут

дзига — дитяча іграшка

дзигарі — годинник

дзиглик — стільчик

зигзаг — ламана лінія

легінь — парубок

мамалига — кукурудзяна каша

фіглі-міглі — витівки

та інші.

Деякі власні назви:

Гудзь, Галаган. Дзига — (прізвища);

Великий Грунь — (гора а Карпатах).

Слова з варіантним написанням: бігос і бігос хурдига і хурдига гуральня і гуральня

55