Петро калнишевський

• Серед героїв України, що віддали своє життя за її май­бутнє, ім'я П. Калнишевського — одне з героїчних і тра­гічних.

• Народився він 1691 р. на Сумщині.

• Дістав добру освіту, вільно володів іноземними мовами.

• Свою долю пов'язав із козацтвом. Пройшов шлях від простого козацького джури до військового осавула, який відповідав за стан і організацію війська, потім — військо­вого судді. Набув великого військового та політичного досвіду. З 1762 р. якийсь час він був кошовим, а з 1765 р. по 1775 р, П, Калнишевський незмінний кошовий аж до ліквідації Запорозької Січі, чого в історії коша доти "із віку віків не бувало".

• Кошовий мав заслужену репутацію будівничого.

• Своїм коштом збудував п'ять церков (у Лохвиці, Ро­мнах, у Межигірському монастирі та ін.) Чимало власних грошей пожертвував іншим монастирям і церквам.

• Дбав про освіту. При П. Калнишевському в Запорозькій Січі існували 3 спеціальні та 16 загальноосвітніх шкіл. Школи були при церквах у центрах паланок, у слободах, селах. У школі при Свято-Покровській січовій церкві діти від 12 до 17 років навчалися письму, "цифірі", закону бо­жому, українській та старослов'янській мовам, іншим на­укам. Юнаки — джури, яких козаки брали в походи, про­ходили в цій школі курс фізичного й військового навчання.

• Навчання у школах провадилося українською мовою.

• У 1769 р. кошовий разом із козаками у складі російської армії брав активну участь у бойових діях проти турків і татар. Він відзначився в численних битвах і особистою хо­робрістю, і мудрим керівництвом.

• Очолюване ним козацтво показало високе володіння воєнним мистецтвом. П. Калнишевський за хоробрість був нагороджений золотою медаллю з портретом імператриці, всипаною діамантами.

• Катерина II чекала слушного моменту, щоби зруйнувати Запорозьку Січ. Татари вже не загрожували Росії і Січ було підступно знищено.

• 25 червня 1776 р. кошового отамана П. Калнишевського під посиленою охороною відправили до Москви, а звідти — до Архангельська, до якого прибули 11 липня 1776 р. З Архангельська привезли в Соловки на довічне ув'язнення. Його помістили в один із найстрашніших казематів — Головленковську в'язницю. П. Калнишевський перебував у камері безвихідно, фактично був заживо похований. Стіни в камері були сирі, запліснявілі, повітря затхле. У цьому кам'яному мішку він просидів 16 років. Його виводили з камери лише тричі на рік: на Великдень, Спас і Різдво. Охороняли кошового троє солдатів. Після 16 років такого ув'язнення в камері-одиночці його перевели в дещо кращу камеру, в якій він просидів іще 9 років.

• Вічна темрява казематів зробила свою справу: кошовий осліп.

• Після смерті Катерини II Олександр І указом від 2 квітня 1801р. звільнив

П. Калнишевського.

• Але той відмовився покинути монастир, в "якому помер 31 жовтня 1803 р. на сто дванадцятому році життя.

• Його могила знаходиться на головному дворі Соловецького монастиря перед Преображенським собором. І нині на ній лежить надгробна плита із сірого граніту.

• У народі довго ходили легенди про кошового отамана.

• Одні подейкували, оскільки П. Калнишевського царсь­ким властям не вдалося заарештувати, що він разом з іншими козаками втік на Дунай, там одружився і в нього народився син, який, коли підросте, змужніє, набереться сил, з'явиться на руїнах Січі, щоби відродити її, відновити міць і могутність та продовжити справу батька.

• Інші запевняли, що П. Калнишевського таємно поселили на Дону.

• Петро Калнишевський — це нескорена совість нашого народу. Він став жертвою колоніальної політики царизму, політики соціального і національного гноблення України. Запорозька Січ стояла на перепоні цієї політики, вела бо­ротьбу за свої права, вільності й привілеї, за свої віру і землю. Саме тому її було знищено, а кошову старшину на чолі з П. Калнишевським замуровано в монастирських в'язницях.