Запорожжя у XVIII ст. Доля запорожців після полтавської битви

1709 р. — за наказом Петра І було зруйновано Чортомлицьку Січ.

• Запорожцям заборонили відроджувати Січ у межах російських володінь.

• Запорожці перейшли під протекцію кримського хана і в нижній частині Дніпра заснували Олешківську Січ Кам’янецьку Січ

• Кримський хан надав козакам певні права в землекорис­туванні, промислах, торгівлі, внутрішньому устрої, але ці пра­ва постійно порушувалися. Козаки повинні були сплачувати данину до ханської скарбниці, часто їх залучали до ви­конання різних робіт, змушували воювати на своєму боці.

• Запорожцям забороняли будувати фортеці, мати арти­лерію.

• Козаки весь час прагнули повернутися на Батьківщину.

Повернення запорожців в україну (1734 р.)

• Зовнішні обставини сприяли поверненню запорожців в Україну. Росія готувалася до війни проти Туреччини, їй потрібні були значні військові сили для ведення війни, а тому вона дозволила повернутися запорожцям.

• На річці Підпільній біля Нікополя козаки заснували Нову Січ (1734 p.).

• Запорожці уклали з Росією угоду, за якою:

• Запорожці отримали від Росії повну амністію, всі свої землі, вільності й права.

• Вони підпорядковувалися російському воєначальникові в Україні.

• Отримали щорічну платню — 20 тис. крб., а також до­даткові кошти на спорудження січових укріплень.

Адміністративний поділ земель запорожжя

• Запорозька Січ мала 38 куренів.

• Вся територія Запорожжя переділялася на адміністратив­но - територіальні

округи — паланки (їх було 8):

• На правому березі Дніпра — Кодацька, Бугогардівська та Інгульська паланки;

на лівому — Протовчанська, Орільська, Самарська, Кальміуська;

в пониззі Дніпра — Прогноївська.

• Центр паланки — слобода, де перебували паланкова старшина і військова залога. Очолював паланку полковник. На час зруйнування Запорозької Січі вона мала: 500 майстерень, торгових будинків. Володіння запорожців нараховували 45 сіл, 1600 хуторів-зимівників, які були основною формою ве­дення господарства на Січі: тут обробляли сади та городи, розводили бджіл, тримали худобу.

• У зимівниках господарювали одружені козаки.

• З 1765 р. - 1775 р. кошовим отаманом був Петро Калнишевський.

• Запорожжя в той час славилося своїм добробутом. Саме тоді люди склали таке прислів'я: "Як був кошовим лантух, то не було хліба й для мух, а як став кошовим Калниш, то лежав на столі цілий книш".

Зруйнування запорозької січі. Причини ліквідації запорозької січі

1. Політика царизму, спрямована на зміцнення абсолютиз­му (Запорозька Січ з її вільностями була йому пере­шкодою).

2. Царизм намагався ліквідувати особливості самовряду­вання запорожців, бо воно суперечило централіза­торській політиці Росії.

3. Намагання царизму остаточно придушити антифеодаль­ну боротьбу народних мас (селяни-втікачі від кріпосного гніту мали підтримку запорожців, селилися на землях Запорозької Січі).

4. Запорожці брали участь в антифеодальній боротьбі (гай­дамацький рух, Коліївщина та ін.).

5. Відпала необхідність у допомозі запорожців після закінчення російсько-турецької війни 1768-1774 pp.

6. Турки й татари вже . не становили загрози з півдня.

7. Зазіхання російських вельмож на багатющі чорноземи Запорожжя та його природні багатства.

• Катерину II постійно непокоїло існування Запорозької Січі, в якій налічувалося

майже 20 тис. козаків.

23 квітня 1775 р. на нараді у цариці з планом знищення Січі виступив новоросійський генерал-губернатор Г. Потьомкін.

• Проти Запорозької Січі було використано війська, що поверталися з російсько-турецької війни на чолі з генерал - поручиком П. Текелісм (100 тис. вояків).

• Січ була зайнята цими військами раптово і зненацька. Значна частина козаків іще перебувала на турецькому фронті, а на Січі в той час був лише 3-тисячний гарнізон з 20 невеликими гарматами.

• Війська П. Текелія блокували січову гавань на р. Підпільній і захопили судна, що стояли там. П. Текелій послав своїх представників до кошового отамана з вимо­гою прибути до нього.

• Старшинська рада за участю духовенства через "неба­жання проливати християнську кров" вирішила здати Січ без опору.

• Війська зруйнували курені, пушкарню, майстерні, вивез­ли боєприпаси, артилерію, прапори, клейноди та архів військової канцелярії.

3 серпня 1775 р. вийшов указ цариці, в якому зазнача­лося, що Запорозьку Січ нарешті зруйновано.

• Підкреслювалося, що повинна зникнути сама назва за­порозьких козаків.

• Вищу січову старшину було репресовано.

Січень 1776 р. — у Бєльовській фортеці відбувся суд над старшинами :

Степаном Лелекою,

Іваном Куликом,

Агипом Паролихом,

курінним отаманом Головком,

полковником Іваном Гараджею

та іншими козаками.

• Військового писаря Івана Глобу було заслано до Туруханського краю, військового суддю Павла Головатого — в Тобольський монастир. Звідки вони вже не повернулися.

• Майно старшини та заможних козаків конфіскували. Близько половини всіх запорозьких земель розподілили між у російськими вельможами, а решту передали німецьким і сербським колоністам.

• Вся територія "вільностей" увійшла до Азовської та Но­воросійської губерній. Запорозька Січ припинила існування.

• Останні сторінки історії Запорозької Січі — це й поча­ток трагедії духовного центру козацтва — Межигірського монастиря біля Вишгорода, якого було, закрито за наказом Катерини II, а в 30-х pp. XX ст. зруйновано.