4. Знакова природа слова

Слово, як одиниця лексичного рівня мови, становить собою єдність:

а) матеріальної форми вираження (послідовність звуків або графічне зображення);

б) значення, закріпленого у суспільній комунікативній практиці;

в) предмета позамовної дійсності, який цим словом іменується.

Знакову природу слова виражає семантичний трикутник, у якому

1) предмет позамовної дійсності;

2)форма вираження;

3) значення

Компоненти даної структури мають термінологічні назви:

1) Предмет дійсності – денотат (лат.denotare - позначати)

референт ( лат. refer - відсилати до чого-небудь)

Денотат – це клас відповідних предметів, який ми виділяємо за найбільш загальними критеріальними ознаками. У зв”язку з денотатом виділяють загальну предметну віднесеність словесного знака, в основі якої – уявлення про клас предметів.

У конкретній ситуації значення слова актуалізується, ми називаємо реальний конкретний предмет. У таких випадках словесний знак набуває конкретної предметної віднесеності. Реальний вияв денотата, конкретний предмет називається референтом.

3) Значення словесного знака називається сигніфікатом. Трактування цього терміна мовознавцями, філософами, психологами досить протирічне, оскільки значення формується і фіксується у свідомості людини, тобто є не матеріальною, а ідеальною сутністю.

Значення словесного знака – відношення, засноване на взаємозв”язку між матеріальним вираженням знака і мисленнєвим відображенням у свідомості людей явищ дійсності.

Значення слова – це результат зв”язку мови і мислення. слово є засобом маніфестації таких важливих форм мислення як ПОНЯТТЯ та УЯВЛЕННЯ. Поняття є вищим етапом пізнання, на якому відбувається відхід мисленнєвої конструкції від реального явища, охопленого процесом мислення. Мисленнєвий аналог класу однорідних явищ, йменованих словом, як компонент його значення і називається сигніфікатом (десигнатом).

Функціонування кожного поняття грунтується на нерозривній єдності властивих йому змісту й обсягу. Зміст становлять ті ознаки, які залишаються незмінними при переході від одного предмета до іншого в межах класу або класів.

Сукупність же тих предметів, які за наявністю відповідних ознак об”єднуються у межах класу, становить обсяг поняття. Їм відповідають терміни: зміст – інтенсіонал; обсяг – екстенсіонал.

Існує два принципи з”ясування значення слова:

• загальномовний, побудований на рівні побутового поняття;

• науковий, в основі якого – термінологічне тлумачення.

2. Форма вираження називається формативом. Проблема взаємозв”язку ДЕНОТАТА і ФОРМАТИВА (предмета і його назви) – давня лінгвістична і філософська проблема. Розповсюджена теорія, за якою мовні знаки є довільними, конвенціональними (лицо, обличчя, face). Назва (форматив) не перебуває у внутрішньому природному зв”язку з природою предмета. Для усвідомлення природи словесного знака дуже важливе значення має мотивація, під якою розуміють вибір ознаки, властивості або якої-небудь іншої характеристики денотата як підстави для його номінації. У багатьох випадках цей аспект взаємозв”язку між означаючим і позначуваним нівельований з синхронного погляду і може бути з”ясований лише шляхом етимологічного аналізу.

Номінація денотата може бути:

• немотивованою (вода);

• мотивованою (подорожник);

Словесні знаки поділяються на два класи з погляду їх денотативної і референтної функції.

1. За здатністю позначати предмети, явища, ознаки об”єктивної дійсності виділяють власне номінативні знаки (імена).

2. З погляду формально-граматичної кваліфікації до знаків-імен, крім традиційно виділюваних іменників, прикметників і числівників, належать дієслова і прислівники.

І. Номінативні знаки (імена) поділяються на:

1.Загальні імена (апелятиви)

• предметні (відро);

• ознакові (зелений, іти, швидкість).

2. Власні (Київ).

3. Квантитативні (6 дерев, 2 подруги).

ІІ. Специфіка другого класу у тому, що належні до нього підкласи словесних знаків позбавлені номінативної функції. Вони не називають, а лише заміщають назви предметів і явищ, вказують на них, виступають засобом зв”язку між номінативними знаками в комунікативному процесі або використовуються у функції увиразнення, актуалізації цього процесу. У складі неномінативних знаків виділяють:

1. Заміщувально-вказівні (займенники, займенникові прислівники).

2.Граматично-реляційні (прийменники і сполучники).

3. Актуалізуючі (неформотворчі частки).