Тема 7 лексикографія

1. Предмет лексикографії.

2. Типи словників.

3. З історії української лексикографії.

1. Предмет лексикографії

Лексикографія - (гр. lexikos - словесний, словниковий; grapho - пишу) розділ мовознавства, об"єктом вивчення якого є принципи систематизації слів та стійких словосполучень.

Предметом лексикографії є ї практика укладання словників різних типів. Словник - це зібрання, реєстр слів (словосполучень, фразеологізмів, морфем та ін. мовних одиниць), розташованих у певному порядку, як правило - алфавітному. Принцип розташування одиниць у словнику і характер інформації про них зумовлюються типом і призначенням словника. Він може містити тлумачення мовних одиниць, подавати відомості про їх походження, написання, літературну вимову, подавати переклад іншими мовами чи енциклопедичні відомості про певні явища, події, факти дійсності чи інформацію іншого типу.

Практична лексикографія (укладання словників різних типів) спирається на теоретичні здобутки багатьох дисциплін - не лише лексикології та семасіології, як своєї основної бази, а й граматики, фонетики, історичної граматики, діалектології.

"Укладання словників, - писав В.В.Виноградов у "Лексикографічному бюлетні за 1952 рік" у статті "Про перспективи розвитку радянської лексикографії, - неможливе у відриві від роботи по встановленню і кодифікації орфографічних, лексичних, стилістичних норм відповідних літературних мов … Укладання словників повинно спиратися не тільки на зразкове практичне знання цієї мови у всіх її жанрово - стильових різновидах та інколи й її діалектів, але й на глибоке наукове розуміння структури цієї мови, законів її розвитку."

Словники відображають рівень культури нації, спричиняючи прогрес в її розвитку, нормалізації мови. Словник є цінним джерелом інформації не лише суто мовознавчої, впливає на підвищення комунікативної культури носіїв мови.

М.Рильський у вірші "Мова" писав:

Не бійтесь заглядати у словник.

Це пишний яр, а не сумне провалля,

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

2. Типи словників

Існують 2 типи словників: енциклопедичні та лінгвістичні (філологічні). Енциклопедичні словники носять понятійно-довідковий характер, вони не описують слово, як мовну одиницю, а подають інформацію, певні дані, відомості про ті факти та явища, які цими словами позначаються. Реєстр енциклопедичного словника містить іменники та іменні словосполучення, які виступають тут як номінативні одиниці, що можуть бути і власними, і загальними назвами. В енциклопедичних словниках можна знайти стислі відомості про різні країни, народи, мови, природні явища, визначні події, історичні факти, відомих осіб. Для кращого унаочнення того чи іншого поняття, словникові статті можуть містити ілюстрації, малюнки, фотографії, слайди, схеми і т.д. Серед відомих енциклопедичних словників можна назвати:

-17-томне видання першої "Української радянської енциклопедії" К., 1959 - 1965.

• 12-томне видання "Української радянської енциклопедії" К., 1977 - -1985.

• Український радянський енциклопедичний словник. У 3 т. К., 1986 - 1987.

У лінгвістичних словниках об"єктом розгляду є слово як одиниця мови. вони охоплюють різні частини мови. У лексикографічних працях лінгвістичного характеру слова характеризуються у їх прямих і переносних значеннях; антонімічних та синонімічних стосунках; з погляду їх походження, написання, вимови. Словникові статті мають систему опорних позначень і скорочень. Ремарки допомагають розкрити граматичні, стилістичні, семантичні та ін. характеристики реєстрових одиниць.

Лінгвістичні словники бувають двох видів:

1) двомовні;

2) одномовні;

На сьогодні кількість двомовних і тримовних словників зростає у зв"язку з розширенням сфери вживання української мови. Найновішими за кількісним складом лексики є такі перекладні словники:

• Українсько-російський словник. У 6 т.

• Русско-украинский словарь. У 3 т.

• Болгарсько-украинский словник. В 1 т.

• Польсько-український словник. У 2 т.

• Чесько-український словник. У 2 т.

Видавалися також англо-українські, німецько-українські, французько-українські словники.

У перекладних словниках подаються лексичні або фразеологічні відповідники різних мов з урахуванням семантичної структури того слова, яке перекладається та особливостей слововживання їх у кожній мові.

Переклад охоплює широку сферу суспільної діяльності. Перекладається художня література в усіх її різновидах, наукова в усіх галузях знань, технічна, військова і т.п. Поряд з перекладом книг здійснюється переклад дипломатичних документів, ділових паперів, матеріалів для кіно, радіо, телебачення. У забезпеченні перекладів літератури різних жанрів лінгвістичною базою є саме перекладні словники. Кожен перекладний словник складається з двох частин: І - становить список чи перелік слів узятої для перекладу мови, який у сучасній лексикографічній практиці називається реєстром, і ІІ - в якій до кожного реєстрового слова додаються слова - відповідники. Проблема реєстру розв"язується в тісній залежності від типу і профілю словника, від ступеня опрацьованості лексики вихідної мови.

У практиці словникової роботи українських лексикографів лексичному складу великих двомовних словників приділяється багато уваги. Завдяки чіткоокресленим принципам добору реєстру Українсько-російський 6-томний словник, що налічує понад 120 тисяч заголовних слів, якнайповніше охоплює лексичний склад української мови, подає слова, що відбивають усю діяльність людей, починаючи з кінця ХУІІІ ст до нашого часу. Реєстр цього словника вміщує лексику таких категорій:

1) Слова художніх творів дожовтневого і жовтневого періоду.

2) Слова наукової мови, мови преси, номенклатурні й термінологічні.

3) Застарілі слова, якщо вони зберігаються в загальнолітературному вжитку.

4) Найпоширеніші діалектні слова.

5) Назви сучасних народів світу і племен, або тих, що відіграли важливу роль в історії.

6) Найчастіше вживані зменшені й пестливі форми слів.

7) Слова іншомовного походження.

8) Найпоширеніші власні імена людей.

9) Географічні назви.

Основним типом лінгвістичних словників є одномовні, які поділяються на окремі різновиди: тлумачні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники труднощів, міжмовних зв"язків (антонімічні, синонімічні, омонімічні, паронімічні).

Тлумачні словники. Їх призначення - описати значення слів, що входять до лексичного фонду мови на певному історичному етапі функціонування мови. При доборі реєстру названих слів треба враховувати такі ознаки лексичних одиниць:

1) Відповідність їх нормам СУЛМ.

2) Співвідношення між нормативною лексикою і такими групами слів як діалектизми, просторіччя, вузькопрофесійні слова та ін.

Словникова стаття (опис), несе в собі не просто інформативність, в ній повинно бути розмежування прямих і переносних значень, вичерпні граматичні та стилістичні ремарки, аналіз явищ омонімії. При тлумаченні слова обов"язково враховується його вживання у мовних кліше, фразеологічних сполученнях. У словниковій статті використовується ілюстративний матеріал, дібраний з різних джерел. Словникова стаття повинна мати такі компоненти:

1) Граматичну інформацію.

2) Семантичну інформацію.

3) Вживання у фразеологізмах.

4) Ілюстративний матеріал.

Орфографічні словники містять відомості про написання слів відповідно до діючих орфографічних норм. Слова, розташовані в алфавітному порядку, подаються в початковій формі. Орфографічні словники містять інформацію про граматичні форми слів, власні назви – імена та по батькові людей, географічні назви, назви установ, що дає інформацію про вживання великої літери, написання слів разом, окремо, через дефіс.

Головні правила українського правопису склалися у 1904 – 05 рр. в “Руській граматиці” С.Смаль-Стоцького, а трохи пізніше – в українсько-російському словнику за редакцією Б.Грінченка (1905 - 07). “Головні правила українського правопису ” проф. І.Огієнка вийшли у 1918 р., у 1921 – новий варіант українського правопису. У 1925 р. було створено державну комісію з правопису, результатом її роботи була Всеукраїнська правописна конференція (1927) і видання “Українського правопису” (1929). Його дію було припинено у 1933 р. (ліквідація г, /л/ у запозичених словах (кляса), грецького θ, яке за правописом 1929 р. передавалось як /т/, стало /ф/ (кафедра)). Правопис 1933 р. був недосконалим, робота тривала і в 1946 р. був опублікований “Український правопис”, який став синтезом усіх попередніх. Над цим виданням у різні часи працювали Л.Булаховський, А.Кримський, П.Тичина, М.Рильський, М.Бажан, Ю.Яновський. Друге, доповнене й виправлене видання українського правопису побачило світ у 1960р, і 1990 р, витримало багато перевидань. За 30 років розвитку української мови з”явились нові слова, тривав процес запозичення, поповнювалась наукова термінологія. Нова правописна комісія підготувала ІІІ видання, яке було здійснене як пробне, а після обговорення і зауважень постало ІУ видання “Українського правопису” (1993). На його основі було укладено “Орфографічний словник української мови” (1994).

Етимологічні словники містять відомості про походження і генетичні зв”язки слів, розкривають їх первинне значення, історичний розвиток. “Етимологічний словник української мови” у 7 томах побудований на принципах зіставлення лексики сучасної, праслов”янської, лексики, спільної для східнослов”янських мов. Особливості етимологічних словників – залучення до реєстру історичної та діалектної лексики, яка часто містить важливу інформацію про шлях розвитку певного слова. Словникові статті містять порівняння сучасної лексики з відповідниками інших індоєвропейських мов.

Історичні словники місять лексику певного історичного етапу розвитку мови і суспільства. Реєстр укладається на базі писемних творів досліджуваного періоду. Першою працею такого характеру в українському мовознавстві був І том “Історичного словника украинского язика” за ред. Є.Тимченка (1930 – 1932 рр.). У 1977 – 78 рр. вийшов двотомний “Словник староукраїнської мови ХІУ – ХУ століть”, до якого ввійшли слова, зафіксовані у світських пам”ятках. Особливість історичних словників – максимальне збереження правопису тих джерел, звідки відібрані слова. Ілюстративний матеріал добирався з тих же джерел.

У словниках іншомовних слів вміщено запозичені слова, до яких додано інформацію про те, з якої мови вони запозичені, які компоненти використані при їх творенні, додається пояснення значень слів.

Словники мови окремих письменників систематизують авторське слововживання, містять пояснення слів, вживаних письменником у художніх творах. Кожна стаття ілюструється прикладами, які розкривають особливості індивідуального слововживання.

У діалектних словниках зібрана лексика територіальних діалектів, з”ясовується значення і характер поширення діалектних слів. Такі словники бувають загальнодіалектними і регіональними. В українській мові видано лише словники окремих говорів.

До лінгвістичних належать словники синонімів, антонімів, паронімів, омонімів, де розкрито смислові і стилістичні зв”язки між словами та притаманні словам певних груп і рядів своєрідні значення та відтінки значень.

Фразеологічні словники вміщують цілісні звороти, пояснюють їх значення, особливості вживання, походження, можливості варіювання у мовленні.

Орфоепічні словники подають інформацію про літературну вимову та наголос слів.