Ознаки слова

1. Відокремленооформленість. Слово – мінімальна вільна форма, яка може вичленовуватись у потоці мовлення, тобто у складі одиниць комунікативного плану, характеризуючись відповідною предметною співвіднесеністю. Крім позначення відповідного предмета, відрізка об”єктивної дійсності, обов”язковою умовою існування слова є властиві йому граматичні характеристики, не орієнтовані на предметну співвіднесеність значення. Граматичне значення органічно входить до семантичної структури слова, утворює діалектичну єдність з нею.

2. За ознакою внутрішньоструктурної цілісності, безпосередньо пов”язаної звичайно з відокремленооформленістю, слово виступає як строго визначена, нароздільна послідовність спеціалізованих з функціонального погляду складових частин, до яких в українській мові належать кореневі і службові морфеми. Останні, в свою чергу, поділяються на словотворчі (суфіксальні і префіксальні) і формотворчі. Серед формотворчих переважають закінчення як морфеми з власне граматичною функцією. Орієнтиром, за яким визначається незмінна послідовність складових частин слова, виступає коренева морфема. по відношенню до неї префіксальні морфеми завжди перебувають у препозиції, словотворчі і формотворчі суфікси – у постпозиції, закінчення займає абсолютно кінцеву позицію у слові. Цілісність слова, позначувана у науковій літературі терміном когезія (лат. cohaerere – зростатися, щільно поєднуватись), не допускає порушення послідовності морфем, появи інших складових частин між ними. Якщо в установленій послідовності морфем з”являється якась інша морфема, то ідентичність слова втрачається і виникає нове слово: гарний – пре-гарний; мудрий – пре-мудрий; стіл – столик.

Слово належить до тих мовних одиниць, які мають не тільки звучання, звуковий склад, що є зовнішньою стороною мовного знака (план вираження), а й значення, яке становить внутрішній зміст (план змісту) мовної одиниці.

Для того, щоб мова виконувала свої основні функції (комунікативну та експресивну), самих номінативних одиниць недостатньо. у зв”язку із складністю функцій, які виконує слово, у ньому наявні 2 види значень – лексичне і граматичне.

В основі лексичного – історично закріплена у свідомості людей співвідносність слова з певним явищем дійсності. ця співвідносність виробилась у колективі і передається усім членам суспільства.

Граматичним називається таке додаткове абстрагуюче значення, яке виражає різні відношення слова, що супроводять його лексичний зміст. Воно забезпечує здатність слова вступати у відношення з іншими словами за законами граматики.

Природа лексичних значень слів не однакова, що проявляється в об”єднанні різних значень у тому самому слові, у закономірностях слововживання, функціонуванні слова у словосполученні і реченні.

Типи лексичних значень

Розмежування типів лексичних значень грунтується на двох головних ознаках:

1.Характері зв”язку відповідних назв з предметами і явищами позамовної дійсності.

2.Особливостях сполучуваності слів з іншими лексичними одиницями у складі словосполучень і речень.

За першою ознакою розрізняють прямі, переносні (похідні) і коннотативно зумовлені лексичні значення.

Словам з прямим значенням властивий безпосередній, неопосередкований номінативний зв”язок з позначуваним.

Переносні (похідні) лексичні значення властиві словам, що виступають опосередкованими назвами предметів і явищ об”єктивної дійсності. Вони формуються внаслідок називання словами з прямим номінативним значенням інших предметів, явищ, ознак. (голова – пряме знач. – частина тіла – переносні – голова зборів, голова уряду, голова комітету).

Переносні (похідні) лексичні значення мають статус загальновживаних або так зв. узуальних (лат. usualis - загальновживаний). Вони обов”язково тлумачаться або перекладаються у словниках.

Від узуальних треба відрізняти оказіональні (лат. occasio - випадок), значення, зумовлені авторським образним вживанням слів у відповідних контекстах всупереч усталеним нормам сполучуваності:

Крилата скрипка на стіні, червоний дзбан, квітчаста скриня. У скрипці творчі сплять вогні, роса музична срібна й синя. (Б. – І. Антонич).

Природа коннотативно (лат. connotare – позначати додатково) зумовлених лексичних значень полягає у тому, що номінативний зв”язок з позначуваним ускладнюється додатковою інформацією про позитивну або негативну оцінку предмета чи явища, ступінь інтенсивності дії чи ознаки.

Наприклад, бити – гамселити, гніздити, духопелити, дубасити, кулачити;

Спати – спатки, спатоньки, спаточки, спатунечки, спатуні,

спатусеньки, спатусі, спатусічки.

За другою ознакою, тобто особливостями сполучуваності слова з іншими словами у складі словосполучень і речень, виділяють фразеологічно обмежені, фразеологічно обумовлені, синтаксично зумовлені значення.

Фразеологічно обмежені значення властиві словам, що характеризуються вибірковою сполучуваністю з іншими лексичними одиницями (наприклад, прикметники на позначення масті тварин за кольоровими характеристиками поєднуються тільки з іменниками кінь, жеребець, кобила при називанні відповідної масті).

Фразеологічно обумовленими є значення, що реалізуються лише у стійких словосполученнях, де слово до певної міри втрачає індивідуальність. частина слів у фразеологізмі взагалі втратила самостійне значення (спіймати облизня, точити ляси). З прямим номінативним значенням ці слова у сучасній українській мові не вживаються. Фразеологічно обумовленим може виступати якесь одне із значень слова, а решта вільно функціонує у мові (серце тане, їсти очима). Лексичне значення цих слів тлумачиться шляхом підстановки синонімів.

Синтаксично зумовлені лексичні значення мають обов”язковою умовою своєї реалізації відповідні конструкції. Це стосується насамперед багатозначних слів, окремі лексико-семантичні варіанти яких ідентифікуються лише у складі словосполучень.

Наприклад, у слова “море” прямим значенням є “водний простір”; море сміху, гомону, гумору, людей, квітів, зерна, сміху – синтаксично зумовлені значення.