18.Східнослов”янська (давньоруська) лексика

Виникнення східнослов”янської лексики пов”язане з розвитком суспільного та економічного життя східних слов”ян, із виникненням пізніше феодальних відносин у Київській Русі, з подальшим прогресом культури, науки, мистецтва.

На сьогодні буває важко провести межу між давньоруською і східнослов”янською лексикою, тому систематизація східнослов”янізмів за тематичними групами не досить вичерпна.

1. Назви спорідненості і свояцтва (батько, дядько, племінник).

2.Назви частин тіла (тулуб, щока, кулак).

3.Назви рослин (щавель, молочай, хвощ).

4.Явища природи (крига, кряж, метелиця).

5.Сільськогосподарська лексика і предмети побуту (віжки, коромисло, рядно, мішок, ярина, сіножать, урожай, цілина).

6.Предмети харчування (пряник, коржик, харч).

7.Назви людей за професією чи іншими ознаками (мельник, кожум”яка, п”яниця, селянин).

8. Назви дій, процесів (мітити, балувати, ночувати, чахнути).

9.Абстрактні назви (велич, довіра, журба).

Не всі давньоруські слова однаково збереглися в усіх східнослов”янських мовах (укр. – білка, рос. белка, біл. ваверка).

19.Власнеукраїнська лексика

До власнеукраїнської лексики належать слова, що виникли на українському грунті після розпаду давньоруської мови на українську, російську та білоруську. Вона починає формуватися ще в діалектах давньоруської мови, але про власнеукраїнську лексику як систему, можна говорити, починаючи з ХІУ століття. За обсягом це кількісно найбільший і найрізноманітніший шар корінної української лексики. Більшість українських слів виникла на основі лексичного матеріалу, успадкованого з індоєвропейської, спільнослов”янської, давньоруської мов, або запозиченого з інших мов, але з використанням властивих тільки українській мові словотворчих засобів, внаслідок чого похідні лексичні одиниці набули виразної національно-мовної специфіки. Особливо продуктивно власнеукраїнська лексика представлена серед іменників:

1) Назви осіб чоловічої статі за характером і сферою діяльності (багатій, палій, заводій).

2) Множинні назви, що позначають ознаки, процеси, стан (радощі, грубощі, прикрощі).

3) Назви осіб чоловічої статі у значенні “підмайстер”, “син майстра” (коваленко, писаренко, бондарчук, ковальчук).

4) Особи жіночої статі (у значенні “дочка когось”) (попівна, суддівна, царівна).

5) Особові назви, утворені поєднанням двох основ (Вернигора, Непийвода).

6) Назви недорослих істот (вовченя, гусеня).

7) Зменшені предметні назви (бровенята, рукавчата, грошенята).

8) Назви із зазначенням абстрагованих дій та ознак (біганина, шукання, далечінь)

Серед тематичних груп, де представлена власнеукраїнська лексика, виділяють:

1) Суспільно-політичні, адміністративні та військові назви (володар, власність, рушниця, працівник, урядовець, гурток).

2) Назви житла, будівель та їх частин (будинок, хвіртка, горище, долівка, садиба, корівник).

3) Назви страв, напоїв (борщ, вареники, голубці, картопляники, сирівець, локшина, пиріжок, холодець, узвар).

4) Назви одягу та взуття (штани, капелюх, бриль, черевики, чоботи, свита).

5) Сільськогосподарська лексика (гречка, жниварка, шовковиця, тваринництво, баштанник).

6) Абстрактна лексика (мрія, надія, поступ).

7) Наукова лексика (кисень, надбудова).

8)Технічна лексика (гірництво, підприємництво).

9) Предмети побуту (макітра, бандура, сопілка).

Специфічність української лексики виявляється не лише на рівні самостійних частин мови, а й на рівні службових:

• прийменники: біля, від, з, між, задля, поміж.

• сполучники: та, але, бо, чи, щоб, проте, тому, що, ніж, мовби.

• частки: хай, нехай, невже, хіба, тільки, майже, навіть, певно.

• вигуки: цить, геть, матінко, лелечко, гей, добридень.

ІІ. Лексика, запозичена з інших мов