2. Мета виховання в сучасній українській школі. Ідеал національного виховання.

Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г. Ващенка. В основі ідеалу національного виховання лежать загальнолюдські та національні цінності. До загальнолюдських відносяться добро, зло, справедливість, людяність, любов.До національних – мова, культура, звичаї. За Г.Ващенком, ідеал національного виховання грунтується на двох головних цілях: служіння Богові та своїй нації. Він включає в себе таку систему компонентів духовного світу украінців: 1 – національну психологію – психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини і державної незалежності, духовної спадщини народу. 2 - національний характер і темперамент - одвічне правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, талановитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і душевне багатство. 3 - національний спосіб мислення –самобутність, завдяки чому із століття в століття розвивається українська самобутня культура і духовність. 4 - народну мораль етику – людяність, доброту, милосердя, співпереживання, як найвищі духовні надбання. 5 - народну естетику – красу поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну іжу. 6 - народну правосвідомість – життя за законами добра і краси, правди і справедливості,гідності і милосердя. 7- національну філософію – самобутню систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини. 8 -національний світогляд – систему поглядів, переконань, ідеалів, яка є основою національної духовності 9 - національну ідеологію – ідейне багатство націі,систему філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей,поглядів і переконань. 10 - національну свідомість та самосвідомість – відчуття гордості за незалежність украінської націі.

закономірності виховання - це адекватне відображення об'єктивної дійсності виховного процесу, володіє загальними стійкими властивостями при будь-яких конкретних обставин. Можна виділити наступні закономірності виховання: - Виховання дитини як формування у структурі його особистості соціально-психологічних новоутворень здійснюється лише шляхом активності самої дитини. Міра його зусиль повинна відповідати міру його можливостей.; - Зміст діяльності дітей у процесі їх виховання визначається на кожний даний момент розвитку актуальними потребами дитини. Якщо не враховувати вікові зміни потреб дитини, то процес виховання ускладнюється і порушується; - Дотримання пропорційного співвідношення зусиль дитини і зусиль педагога у спільній діяльності. Спільно розділена діяльність допомагає дитині відчути себе суб'єктом діяльності, а це надзвичайно важливо для вільного творчого розвитку особистості. Хороший педагог відчуває кордону заходи власної участі в діяльності дітей, вміє відійти в тінь і визнати повне право дітей на творчість і вільний вибір; - Тільки в умовах любові і захищеності дитина вільно і вільно висловлює свої відносини, сприятливо розвивається. Тому виховання включає в свій зміст демонстрацію любові на адресу дитини, вміння зрозуміти, допомогти дитині, пробачити його помилки, захистити; - Організована діяльність повинна супроводжуватися або вінчатися ситуацією успіху, яку має пережити кожна дитина.

Класифікація методів – це побудована (складена) за певною ознакою система методів.

Класифікація дозволяє вказати в методах загальне й специфічне, суттєве й випадкове, теоретичне й практичне, сприяючи їх усвідомле­ному вибору, найефективнішому використанню. Використовуючи класифікацію, педагог не лише чітко уявляє собі систему методів, але й краще розуміє призначення, характерні ознаки різноманітних мето­дів і їх модифікацій.

Будь-яка класифікація розпочинається з визначення загальних основ і виділення ознак для групування об'єктів, що є предметом класифікації. В сучасній педагогіці існують десятки класифікацій, одні з яких більш придатні для вирішення теоретичних завдань, інші ж, викликають практичний інтерес. У більшості систем методів логічні основи класифікації виражені нечітко, тому в практично значимих класифікаціях основою слугують не один, а кілька важливих і загаль­них аспектів методу.

За характером методи виховання поділяють на переконання, вправи, заохочення і покарання (M.І. Болдирєв, М.К. Гончаров, Ф.Ф. Корольов та ін.). В даному випадку загальна ознака "характер методу" містить у собі спрямованість, використання, особливість та деякі інші ознаки методів.

Засоби виховання – це сукупність прийомів виховання; як пра­вило, це предмети матеріальної і духовної культури, що використову­ються у виховному процесі для вирішення конкретних виховних завдань.

Засобами виховання є художня література та інші книги, газети, журнали, радіо, телебачення, кіно, театр, виставки, музеї, ігри, спорт, художня самодіяльність, цікавий співрозмовник, різноманітні предме­ти культури і природи.

Будь-який об'єкт матеріальної чи духовної культури виконує функцію засобу виховання за таких умов:

1) з ним пов'язана інформація, необхідна для розвитку внутріш­нього світу особистості вихованця;

2) він виділений як предмет засвоєння в образній, наочно-дійовій або знаково-сигнальній (усній чи письмовій) формі;

3) об'єкт разом зі своєю інформацією залучений до спілкування і спільної діяльності вихователя і вихованців.Кожен об'єкт має свої характеристики: фізичні, хімічні, естети­чні та ін. Крім об'єктивних характеристик, він набуває при виконанні функції засобу виховання ще й педагогічні характеристики, найваж­ливішими з яких є: повнота інформації про об'єкт, спосіб використан­ня даного засобу вихователем; можливості використання його самими вихованцями в майбутньому самовихованні.

Форма організації навчального процесу

Форми виховання (виховної роботи) – це варіанти організації конкретного виховного процесу; композиційна побудова виховного заходу. Вони завжди взаємопов'язані зі змістом.

В педагогічній літературі і шкільній практиці інколи використо­вують поняття: "організаційні форми виховання", "виховні справи", "колективні творчі справи". При цьому також мають на увазі спроби організації виховного процесу, спроби доцільної організації колектив­ної та індивідуальної діяльності учнів. Широке розповсюдження одержало й визначення поняття "виховний захід".

Виховний захід – це організована дія колективу, спрямована на досягнення якої-небудь мети.

Певний формалізм у вихованні, що домінує тривалий час у шко­лі, викликав негативне ставлення до терміну "захід", бо він, як прави­ло, означає виставу, де єдиною активною людиною фігурував учитель. Між тим, це поняття може мати право на існування, якщо в процесі здійснення виховних дій у певній формі (захід) відбувається серія підготовлених і взаємопов'язаних дій, які заздалегідь сплановані і спрямовані на реалізацію виховної мети і, в процесі яких, в учнів формуються передбачувані новоутворення або розвиваються раніше набуті. В процесі їх колективного планування, підготовки і проведен­ня, створюється обстановка спільної творчості, пошуку спільної коле­ктивної справи, радісного чекання і переживання. Це сприяє розвитку особистості, колективу, колективних стосунків.

Поняття про Колектив (від лат. collectivus- збірний) - організована форма об'єднання людей на основі спільної соціально значущої діяльності.. Колектив формує колективність як системну якість його учасників, яка проявляється у здатності до взаємоприйнятні, взаєморозуміння та взаємодії у процесі життєорганізації кожного. Прийнято розрізняти такі різні типи шкільних колективів: 1) навчальні (класний, загальношкільний, предметних гуртків); 2) самодіяльні організації (колективи художньої самодіяльності: хор, ансамблі, гуртки); 3) товариства (спортивні, наукові й т. д.); 4) об'єднання за інтересами; 5) тимчасове об'єднання для певних видів діяльності. Кожний із цих колективів, якщо розглядати його як систему, складається з певних компонентів, які, будучи запущені в дію своїм системотворчим чинником, породжують певну системну властивість, яка мас здатність реляційного впливу на свої складові, що й визначає ефективність виховної роботи у колективі та через колектив. Для колективу властива низка основних ознак: 1. Системна організація, у якій системотворчим чинником виступає загальноприйнята ціль, яка в учнівських колективах має суспільно значущу спрямованість і визначається відповідними державними актами. 2. Спільна особистісне значуща і суспільно корисна діяльність, пов'язана з навчанням, самовихованням, окремими видами фізичної праці, організацією спільнот корисного дозвілля. 3. Особлива структура, визначена відповідними статутами, згідно з кількісними та якісними ознаками певного колективу. структуру. 4. Як загальношкільний, так і класні учнівські колективи мають свої органи управління: загальні збори, 5. Для кожного колективу властива певна динаміка життя, яка визначається кількістю, якістю, масштабністю поставлених цілей і характером та повнотою їхнього виконання.

Значення та роль Розумове виховання необхідне людині не тільки для праці, а й для повноти духовного життя. Уміти творчо мислити й бути розумною повинна кожна людина, бо розум конче необхідний у всіх без винятку видах людської діяльності. Тому й справжнє розумове виховання орієнтує людину на життя у всій його складності, в усьому його багатстві» Початкова школа покликана дати своїм учням окреслену її навчальним планом і програмами належну суму знань, умінь та навичок і водночас розвивати їх розум так, щоб вони в перспективі, здобувши освіту, ставали розумнішими, інтелектуально багатими, компетентними, із жадобою до знань людьми.

Ідеалом школи, за справедливим визначенням В. Сухомлинського, є те, щоб у життя не вступала жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігласи небезпечні для суспільства незалежно від того, освічені вони чи неосвічені. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той, хто вийшов із стін школи, обов'язково має бути розумною людиною.

формування основ наукового і національного світогляду молодших школярів

Доведено, що вихідним при виробленні методики розвитку основ гуманістичного світогляду молодших школярів є звернення до культурно-історичних традицій українського народу, врахування їх діалектичної єдності із загальнолюдською культурою, врахування досвіду народної педагогіки, її морально-етичних цінностей, трансформованих у зміст, методи і форми виховного впливу на дітей.

Аналіз теорії і методики культурно-просвітньої роботи дозволив визначити, що зростання ефективності процесу розвитку основ гуманістичного світогляду молодших школярів засобами українського національного виховання можливе за умови комплексної реалізації таких заходів: залучення дітей до підготовки і проведення історико-патріотичних заходів, до участі у обрядах, театралізованих святах, музичних фестивалях та ігрових програмах, до пошукової і природоохоронної діяльності, організації сімейного дозвілля на засадах народної педагогіки.

Розвиток основ гуманістичного світогляду молодших школярів засобами українського національного виховання можливий при комплексній реалізації педагогічних умов, викладених в дисертації. В цьому процесі інтегруються такі компоненти основ гуманістичного світогляду, як ціннісно-орієнтаційний, інтелектуально-особистісного розвитку, громадянсько-патріотичного ставлення, гуманістично спрямованої активності, екологічної культури, художньо-естетичного розвитку, рефлексії й самовиховання.