4.Фінансові умови міжнародних кредитних угод.

5.Міжнародний лізинг, факторинг та форфейтинг. Лізингова операція-це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора для їхнього виробничого використання за умови збереження права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди. Основними елементами лізингової операції є: об`єкт, сторони лізингової угоди, її строк, лізингові платежі та послуги з лізингу. Міжнародний лізинг-договір лізингу, що здійснюється суб`єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Розрізняють прямий експортний міжнародний лізинг, прямий імпортний та транзитний( непрямий). Прямий м/н лізинг-угода,де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн. Експортна лізингова операція-м/н операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми й надає в оренду іноземному лізингоодержувачу. Імпортна лізингова операція-операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми й надає його вітчизняному лізингоодержувачу. Транзитний-лізингова операція, у якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні та постачає його орендатору, який знаходиться в 3й країні. Факторинг - комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів( без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов`язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Форфейтингова операція – купівля експортних вимог форфейтиром (банком або спеціалізованою фін. компанією) з виключенням права регресу (зворотної операції) на експортера (форфейтиста) у разі несплати. Форфейтинг-це купівля боргу, вираженого у зворотному документі (переказний або простий вексель) у кредитора на незворотній основі.

6. Міжнародне кредитування української економіки та наслідки співробітництва України та мвф.

7.Міжнародний фондовий ринок та розвиток його структури. Фондовий ринок- це інститут чи механізм, який зводить покупців і продавців фондових цінностей. Поняття фондового ринку і ринку цінних паперів співпадають. Товаром, що обертається на цьому ринку є ЦП, які в свою чергу, визначають склад учасників даного ринку, його розташування, порядок функціонування, правила регулювання. МФР являє собою надбудову над національними фондовими ринками, котрі складають його основу і є ринками вторинних фондових ресурсів. Суб’єктами МФР є юр.і фіз.особи різних країн. Ця обставина має важливе значення, так як угоди заключні між позичальниками і кредиторами, які належать до різних країн передбачають трансформацію гр.-кредит. Ресурсів із однієї валюти в іншу. Переплітання нац. і м/н активів призводить до формування єдиного універсального ринку, доступного усім суб’єктам економіки незалежно від їх національної належності. Формування МФР пов’язано із науково-техн.революцією, гігантськими капіталомісткими проектами, а також необх. пошуку засобів для їх реалізації. По своїй структурі МФР-це сукупність різноманітних фін-кредитних інститутів, через які здійснюється переміщення капіталу у сфері м/н ек.інститутів. Це ТНК,ТНБ, міжнародні фондові біржі і кред-фін інститути, державні агентства, різні фін посередники. Всі операції на МФР можуть бути поділені на комерційні( оплата експорту, імпорту) і чисто фінансові(пов’язані із міжгалузевою міграцією капіталу). Любий фондовий ринок можна поділити на первинний і вторинний. Первинний ринок-це фаза нового випуску ЦП і їх первинне розміщення. Вторинний ринок-це ринок, на якому обертаються раніше емітовані на первинному ринку ЦП.

Фондовий ринок ще ширше називається ринком капіталів. Корпорації емітують облігації за межами своєї країни в різноманітних валютах для інвесторів. Емітується два типи облігацій: іноземні облігації та єврооблігації. Іноз.облігації-це м/н облігації, емітовані іноземним позичальником і деноміновані у валюті країни розміщення. Єврооблігації- це м/н облігації, що емітовані м/н синдикатом і продаються за межами країни, у валюті якої вони деноміновані.

8. Страхування міжнародних операцій та його особливості в Україні. Міжнародні ринки похідних фінансових інструментів (деривативів) охоплюють обіг нових фінансових інструментів, що використовуються для передачі або нейтралізації ризиків. Фінансова дериватива-це інструменти торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив`язані до інших активів (ціни товарів або акцій, курсу валюти, процентної ставки). Головними видами деривативів є ф`юферси, опціони та свопи. Ф`ючерсні валютні операції –це строкові біржові угоди купівлі-продажу валюти, золота, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу. Валютний опціон-угода, що дає право (для окупця) і зобов`язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом у визначений момент у майбутньому. Своп-операція – валютна операція,що поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контр операцією на визначений строк з тими валютами. Не створюють відкритої позиції та тимчасово забезпечують валютою без ризику, пов`язаного зі зміною курсу. Форвардний валютний контракт-обов`язкова для виконання угода між банками про купівлю чи продаж у певний день визначеної суми іноз.валюти (при цьому валюта, обмінний курс і дата платежу фіксуються в момент укладання угоди).

9. Сучасні особливості функціонування світового ринку золота. Ринки золота-це спеціальні центри купівлі-продажу золота. Золоті аукціони-це продаж золота з публічних торгів. Об`єктами операцій на ринках золота є стандартні злитки, старовинні, сучасні ювілейні та сувенірні монети, листи, пластинки, дріт, золоті сертифікати (документи, що засвідчують право їхнього власника отримати визначену кількість золота). Щодо режиму свого функціонування ринки золота класифікуються на: світові ринки (Лондон, Цюрих, Дубай, Гонконг), внутрішні вільні ринки (Стамбул, Париж, Мілан, Ріо-де-Женейро), місцеві контрольовані (Афіни, Каїр), чорні (Бомбей..).Організаційно ринок золота-це консорціум кількох банків, вповноважених проводити операції з золотом-готівкові угоди з золотом, операції з акціями золотодобувних компаній, строкові операції з золотом. На ринку форвардних операцій з золотом проводять хеджування, спекулятивні строкові угоди, арбітражні операції.Так, золото сьогодні залишається досить надійним високоліквідним резервним активом центральних банків провідних країн світу. Паралельно не зменшуються масштаби приватної тезаврації( нагромадження приватними особами золота як скарбу).

10.Глобалізація міжнародних фінансових потоків, сучасні фінансові інструменти і технології. Фінансова глобалізація-процес інтеграції м/н і національних фін.ринків у єдиний світовий фінансовий ринок. Фін.глобалізація спричинила руйнування країнних і географічних бар’єрів та зростання обсягів транскордонних операцій з цінними паперами. Основою процесів фін.глобалізації та інтеграції стали: інтернаціоналізація господарського життя( інтенсифікація ЕК.звязків між країнами, нац.компаніями та активізація ТНК), поширення науково-технічних досягнень, лібералізація міжнародних вал-кредитних відносин та фінансових ринків, зростання інтеграції національних ринків грошей та капіталу. Фін.глобалізація руйнує ізольованість нац.ринків і породжує складні взаємозв’язки різних сегментів єдиної світової фін.системи. Глобалізація значно інтенсифікувала потоки прямих іноземних інвестицій. Характерною особливістю сучасного світового господарства є відсутність спеціального міжнародного інституту регулювання фін.потоків. разом з тим можна назвати цілу низку міжнародних інституцій, які тією чи іншою мірою здійснюють регулятивні функції у фін.сфері: МВФ,СОТ,ООН,МОП,Міжнар.центр урегулюв.інвестиційних суперечок, Лондонський клуб,Паризький клуб. Фактори, що впливають на рух фін.потоків: стан економіки, лібералізація торгівлі кр-учасниць ГАТТ-ВТО, структурна перебудова економіки, масштабне перенесення за кордон низько технологічних виробництв, м/н розрив темпів інфляції та рівнів процентних ставок, зростання масштабів незбалансованості між нар.розрахунків. Основні канали руху світових фін.потоків: вал-кредитне та розрахункове обслугування купівлі-продажу товарів і послуг, зарубіжні інвестиції в основний та оборотній капітал, операції з цінними паперами та різн фін.інструментами, валютні операції, перерозподіл частини нац.прибутку черезх бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, та внесків держав у міжнародні організації.

11. Міжнародні фінансові центри, передумови формування та порівняльна оцінка розвитку. Фінансовий центр-це осередок організацій (банків, бірж,фінансових і страхових компаній), які або надають фінансові послуги, або самі потребують їх, причому тут пропонуються глобальні послуги й можуть укладатися глобальні фінансові угоди. Світові фін.центри-це ті місця, де торгівля фін.активами між резидентами різних країн має особливо великі масштаби.Світові фін.центри є складовими міжнародних ринків капіталу, які можуть функціонувати лише за умови концентрації капіталу в багатьох розвинутих фінансових центрах. Для цього необхідно-створення відносного надлишку капіталу в окремих пунктах св/господ.(вивоз капіталу за межі нац.кордонів, нерівномірність розподілу експортованого капіталу на світовому ринку), виникнення світ. грошей, які спроможні за своїм правовим статусом забезпечити вільний рух капіталу, високий ступінь організації транснаціональних та міжнаціональних кредитно-фінансових інституцій. Повсякденні банківські та біржові операції фін.центрів викликають щоденне переміщення багатомільярдних мас капіталу. Світові фінансові центри є ланками єдиного ланцюга, що формує міжнародний ринок капіталу з усіма його сегментами-ринками банківських кредитів, цінних паперів, золота та валюти. Сучасні світові фін.центри створюються в місцях зосередження капіталу незалежно від того, розташовані вони в країнах-експортерах капіталу або ні. Нині у світі діє велика кількість різноманітних фінансових центрів, які поділяються на 3гр: 1) центри у країнах з розвинутою ринковою економікою, 2)центри у країнах, що розвиваються, 3)офшорні фінансові центри, що сформувалися в обох згаданих групах країн. Найважливішими та найбільшими фінансовими центрами є Нью-Йорк, Лондон, Токіо,.Стадії розвитку м/н фін.центру: розвиток місцевого ринку, перетворення в регіональний фін.центр, розвиток до стадії м/н фін.центру. Основні умови м/н фін.центру: економічна свобода, стабільна валюта та стійка фін.с-ма., ефективні фін. інститути й інструменти, активні та мобільні ринки, суч.технології та засоби зв’язку, створення сприятливих умов для міжнародних потоків капіталу.

12. Офшорні зони (центри), механізми і наслідки здійснення офшорних операцій. Фінансові центри «офшор»-це світові фінансові центри, це кредитні установи які здійснюють операції, переважно з нерезидентами, в іноземній для даної країни валюті. Офшорні території виникають, як правило, у країнах з пільговим оподаткуванням, де стягується тільки фіксований щорічний збір. Основною причиною привабливості офшорних банківських центрів є мінімальне офіційне регулювання, практична відсутність податків та контролю за управлінням портфелями цінних паперів банків. Офшорні банківські центри почали з’являтися з 1960р. Основні властивості:відплив та приплив коштів майже не регулюється, операції мають суто міжнародну основу та не зачіпають внутрішньо економічну й фінансову політики, наявність високоефективних місцевих і міжнародних засобів зв’язку та транспортної інфраструктури, наявність надійних взаємовідносин з фін.органами влади промислово розвинутих країн, внутрішня пол.стабільність й забезпечення таємниці операцій, наявність ефективних та стабільно функціонуючих центральних банків, легка доступність та розміщення в часових поясах, що знах. між поясами, де розташовані найважливіші ринки.

13.Шляхи і проблеми інтеграції України у світову фінансову систему. Однією з найбільш болючих проблем, перед необхідністю якої стоїть сьогодні Україна, є проблема залучення коштів для її подальшого успішного розвитку. Значне скорочення обсягів виробництва, висока інфляція, низька якість продукції, безробіття, структурна перебудова виробництва-все потребує значних грошових ресурсів. Надходження капіталу з-за кордону може проходити у двох основних формах: у вигляді кредитів або інвестуй. Інвестиції є більш привабливою й ефективною формою залучення іноземного капіталу (запровадження досягнень науково-техн. прогресу та передового досвіду в управлінні), важливі для досягнення середньострокових цілей-виход з соціально-ек.кризи, піднесення виробництва, зр.життєвого рівня населення. Отже, пріоритетним напрямом інтеграції України в систему міжн.фінансів сьогодні є залучення в національну економіку іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції( портфельні і прямі)-матеріальна основа формування і функціонування іноземного сектора в ек.капіталоімпортуючої країни. Обмеженість інвестиційних ресурсів в Україні та ситуація з обслугуванням зовнішнього боргу зумовлюють необхідність утвердження максимально сприятливого інвестиційного середовища. Це передбачає: лібералізацію підприємницької діяльності, створення оптимального та передбачуваного правового середовища, забезпечення політичної стабільності й відповідальних консолідованих дій усіх гілок та органів влади. Належне місце в інтенсифікації ін вест.діяльності має посісти Укр.банк реконструкції та розвитку(УБРР). Переважна частина зовн.ресурсів надходить в Україну каналами міжнародних організацій. Найбільшими джерелами зовнішнього фінансування для Укр. на етапі ринкової трансформації економіки є МВФ, Група Всесвітнього Банку. Інші значні донори-ЄБРР, ЄС. МВФ надає фін-ня для покриття дефіциту плат.балансу та формув.засад ринкової економіки. Всесвітній Банк-довгострокове кредитування, зростання надходження коштів від приватизації та прямих іноземних інвестицій, реструктуризація боргу Паризького клубу. ЄС-передача знань та досвіду реформування економіки по лінії технічної допомоги, також підтримка платіжного балансу ітд. ЄБРР-фінансування малих і середніх підприємств, підтримка недержавного банківського сектора, фінансув.інфраструктури. Сконцентровані й поєднані зусилля уряду, донорів і суспільства є шляхом до суттєвого поліпшення економічного клімату в Україні.

4.3

Типи, види та форми міжнародних розрахунків(МР).

МР – це сист-а організації і регул-я платежів у сфері міжн ек-х відносин,це сист рег-я платежів за грош вимогами та зобов’яз-и, що виник між державами, орг-ми й громадянами, котрі перебувають на території різних країн, на основі ек-х, політ-х, наук-технічних та ін відносин.

Поява МР та їх зміни пов’язані з розвитком та інтернаціоналізацією тов-го вир-ва та обігу. МР охоплюють розрахунки по зовн-й торгівлі товарами і послугами, а також некомерційні операції, кредити, і рух капіталів між кр-ми, у т ч пов’язаних з будівництвом об’єктів за кордоном і наданням допомоги країнам, що розвиваються. Діял-ть рег-ся нац-м зак-вом та встановленими правилами і звичаями.

Стан МР залежить від ряду факторів: ек-их і політ-х відносин між кр-ми; валютного зак-ва; міжн-х торгових правил і звичаїв; банківської практики; умов зовн-торгових контрактів і кредитних угод Суб’єкти: імпортери, експортери, банки. Особливості МР: 1)імпортери та експортери, їхні банки вступають у певні відособлені від зовнішньоторг контракту відносини, пов‘язані з оформл, пересил, обробкою товаророзпорядчих і платіжних документів, здійсненням платежів. 2)МР регул-ся нормативними нац законод актами, а також міжнар банківськими правилами та звичаями; 3)МР – об‘єкт уніфікації, що зумовлено інтерналізацією господарських зв‘язків, універсалізацією банківських операцій. 4)МР мають, як правило, документарний хар-р, тобто здійсн проти фін та комерційних док-ів.

Типи МР: 1. Національною валютою: •торгові, кредитні і платіжні угоди між країнами; •напряму. 2. Міжнародною колект-ю валютою (СПЗ, євро): • торгові, кредитні і платіжні угоди в межах інтеграційних угрупувань країн. 3. Клірингові розрахунки: •міжн-і платіжні угоди клірингового типу (угода між урядами двох і більше країн при обов’язковому взаємному заліку міжн-х вимог і зобов’язань. 4. Золото: викор-ся в МР опосередковано на ринку золота.

Види МР залежать від: 1.Специфіки суб’єкта: - між конкретними контрагентами; - між банками; - між банком і контрагентом; - між державою і банком; - між державами. 2.Взаємодії суб’єктів: - напряму; - через посередників. 3. Від об’єкту: - торгові операції; - ін вест операції; - некомерційні операції. 4.Умови розрахунків: - готівкові; - з наданням кредиту.

Більшість МР проводиться безготівк шляхом за доп-ю записів на рах-х банків. При цьому провідну роль у МР відіграють найбільші банки. Для здійснення розрахунків банки викор-ть свої закордонні відділи та кореспонд-кі відносини з іноз банками, які супров-ся відкриттям рахунків “лоро” (іноз-х банків у даному банку) і “ностро” (даного банку в іноз-х). Коресп-і угоди визн-ть порядок розрах-ів, розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів. Найпоширеніші умови МР: - безпосередній (повний розрах-к – повна оплата тов до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядчих док-ів у розпор-ня покупця) ; - розрах-к у кредит (з розстроченням) – надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі.

Форими МР 1) 100%-ний аванс або авансові платежі (передоплата). Рідкісне явище у нормальних МР. В Україні – в екс-их – післяплата, при імпорті – передоплата. Авансова оплата: Імп-ер самостійно або через свій банк чи банк – експ-ра оплачує товар у момент передачі ним замовлення експ-ру. Викор-ся тільки у випадку незадовільного кред-го стану імп-ра чи при наявності складнощів в отриманні експортером грош коштів, необх для вир-ва замовлених імп-ом товарів. Але при б-я випадку кінцеві розрахунки будуть залежати від перевірки всіх док-ів банком – імп-ра. 2)Акредитив – угода, в якій банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якого відкрито акредитив, чи оплатити акцепт трати, яку виставив бенефіціар, чи негоціацію (купівлю документів), виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов.Акредитив за формою буває:грошовий (виплачуються у зазначеній валюті, або у валюті країни, де акредитиви пред’являються, за курсом на день платежу) – це іменний грош документ, в якому зазначено розпорядж банку про виплату власнику вказаної суми повністю або частинами; товарний (документарний) - передбачає, що покупець дає доруч банку, який обслуговує, відкрити такий тов-й акредитив, де вказ-ся найменування товару та док-ти, які необх пред’явити для отримання платежу. Види акредитивів :1. З точки зору можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом:безвідзивний, відзивний 2. З т. з. додаткових зобов’язань іншого банку по акредитиву :підтверджений, непідтв 3. З т. з. можливості поновлення акредитива:роловерні (револьверні, поновлені) 4. З т. з. можливості викор-ня акредитивом другим бенефіціаром :переказні (трансферабельні) 5. З т. з. існування вал-го покриття : покритий, непокритий 6. З т. з. можливостей реалізації акр-ву :акр-ви з оплатою проти док-в; акцептні акр-ви, які передбач акцепт тратт банком –емітентом при умові виконання усіх вимог акр-ва; акр-ви з відстрочкою платежу; акр-ви з негоціацією док-ів. 3) Інкасо — банківська опер, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імп-ра за відвантажені на його адресу тов та посл, зараховуючи ці кошти на рахунок експ-ра в банку. СХЕМА 1. Екс-ер заключає контракт з імп-ом про продажу тов на умовах розрах по документарному інкасо і відправляє йому товар. 2. Екс-ер відправляє своєму банку інкасове доручення та комерц док-ти. 3. Банк експ-ра пересилає інкасове доруч і комерц док-ти банку, який представляє (чи банку імп-ра).4. Банк, який представляє, надає ці доку-ти імп-ру. 5. Імп-р оплачує док-ти банку, який інкасує (чи своєму банку) 6. Банк, який інкасує, переказує платіж банку-ремітенту (чи банку експ-ра). 7. Банк-ремітент зараховує переказну суму на рахунок експортера. Переваги: для імп-ра — немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу; а експортер зберігає юр-не право розпорядж товаром до оплати імп-ом. Недоліки для експ-ра: ризик, пов’язаний з відмовою від платежу;значний проміжок часу між надходженням валюти по інкасо і відвантаженням товару.4. Відкритий банківський рахунок Продаж на кредитних умовах, узгодж-х між експ-ом та імп-ом. Форма не вигідна для експ-ра, але дуже вигідна для імп-ра. Імп-р отримує можл-ть не тільки одержати товар, але й здійснити його продаж до надання оплати) - метод платежу, за яким продавець просто відправляє рах-фактуру покупцеві, який має заплатити у визнач час після її отримання (ніякого документарного підтвердж, викор-ся тільки з філіями та ін підрозділами) 5. Банківський переказ – це розпорядження, що пересилається банком однієї країни банкові іншої країни. За його допом дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. При здійсненні переказу банк продає клієнту іноз валюту за нац-у. 6. Розрахунки з викор-ям векселів і чеків Банківський вексель - ЦП, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Банківський вексель буває : простий; переказний. Комерційна тратта (переказний комерц вексель) – містить письмовий наказ векселядержателя (трассанта), адресований платнику (трассату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Документарний переказний вексель для інкасування – експ-р після здійснення перевезення товарів імп-у, пред’являє вексель і док-ти у свій банк. Банк передає їх банку імп-а для інкасації. Екс-р отримує гарантії, що він отримає оплату до того, як документи будуть передані імп-у. А імп-р отримує гарантії, що всі док-ти будуть у належному стані. Банківський чек — письмовий наказ банка-власника авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування визначеної суми з його поточ рахунку власнику чека. Екс-ри отримавши такий чек продають його своїм банкам.Грош док-т встановленої форми, який має безумовний наказ власника рахунку в кредитній установі про виплату його держателя вказаної суми.

Міжнародний акредитив та його різновиди.

Акредитив – угода, в якій банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якого відкрито акредитив, чи оплатити акцепт трати, яку виставив бенефіціар, чи негоціацію (купівлю документів), виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов.Акредитив за формою буває:грошовий (виплачуються у зазначеній валюті, або у валюті країни, де акредитиви пред’являються, за курсом на день платежу) – це іменний грош документ, в якому зазначено розпорядж банку про виплату власнику вказаної суми повністю або частинами; товарний (документарний) - передбачає, що покупець дає доруч банку, який обслуговує, відкрити такий тов-й акредитив, де вказ-ся найменування товару та док-ти, які необх пред’явити для отримання платежу. Види акредитивів :1. З точки зору можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом:безвідзивний, відзивний 2. З т. з. додаткових зобов’язань іншого банку по акредитиву :підтверджений, непідтв 3. З т. з. можливості поновлення акредитива:роловерні (револьверні, поновлені) 4. З т. з. можливості викор-ня акредитивом другим бенефіціаром :переказні (трансферабельні) 5. З т. з. існування вал-го покриття : покритий, непокритий 6. З т. з. можливостей реалізації акр-ву :акр-ви з оплатою проти док-в; акцептні акр-ви, які передбач акцепт тратт банком –емітентом при умові виконання усіх вимог акр-ва; акр-ви з відстрочкою платежу; акр-ви з негоціацією док-ів.

В розрах-х по документарному акредитиву беруть участь: імпортер (наказодавець), який зверт-ся до банку з проханням про відкриття акр-ву; банк імпортера (банк-емітент), який відкриває акр-в; банк, що авізує, перевіряє дійсність акр-ву і повідомляє екс-ра про відкриття на його користь акр-ву та передає йому текст акр-ву; бенефіціар–експортер, на користь якого відер-ся акр-ив; рамбурсний банк, якщо між банком екс-ра та банком імп-ра відсутні кореспонд-кі зв’язки; перевізник та експедитор. ОПИС СХЕМИ АКРЕДИТИВу (А). 1) Укладання угоди між експ-м та імп-м. 2)Заява на відкриття А. 3)Відкриття А банком–емітентом і направлення А бенефіціару через авізуючий банк.4)Авізування (повідомлення) бенефіціару про відкриття А на його користь. 5) Переврка А експ-ом 6) Відвантаж товару.7)Оформл і надання бенефіціаром в банк комплексу док-ів для отримання платежу по А. 8)Пересилка банком, що авізує, документів банку-емітенту. 9)Перевірка банком-емітентом отриманих док-ів та їх оплата. 10)Видача банком-емітентом документів, що оплачені, наказодавцю А. 11) Зарахув авізуючим банком коштів бенефіціару. АКРЕДИТИВ для імп-а: 1) Висока комісія; 2) Застос-ся банківський кредит; 3) Імобілізація та розпилення його капіталу – відкриття Акр до отримання і реалізації товарів. АКРЕДИТИВ для екс-ра: 1) Існує зобов’язання банку оплатити; 2)Надійність розрах-ів і гарантія своєчасної оплати товарів, тому що це здійснює банк; 3) Швидкість отримання платежу; 4) Отримання дозволу імп-ра на переказ валюти в країну екс-ра при виставлені акр-ву в іноз валюті.

1. Відзивний А - у б-я час може бути змін або анульов банком-емітентом навіть без попереднього повідомлення бенефіціара. Не надає бенефіціару достатнього забезпечення. Безвідзивний А — дає бенефіціару високу ступінь впевненості, що його поставки або послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови А-ву, який у випадку коли пред’явлені всі пред’явлені док-ти і дотримані всі його умови, складає тверде зобов’язання платежу банка-емітента. Для зміни або анулювання умов акр-ві при безвідзивному акр-ві потрібна згода як бенефіціара, так і відповідних банків. 2. Безвідзивний непідтверджений А — Банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акр-ву і не бере ніякого зобов’язання платежу і, т.ч., не зобов’язаний його здійсн на основі док-ів, що пред’явлені бенефіціаром Безвідзивний підтверджений А — якщо банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акр-в, то зобов’язується здійснити платіж по док-ам, що відповідають акр-ву і що подані вчасно. 3. Револьверний А — якщо покупець віддає розпорядж поставити замовлений товар певними частинами через певні проміжки часу (договір про поставку партіями), то здійснення платежів може викон-ся за допомогою револьверного акр-ву, який, відповідно, покриває вартість часткових поставок. Розрахунки здійсн-ся на основі: Кумулятивний варіант означає, що суми невикористаних або не повністю викор-х часток можуть бути додані до тих часток, що залишилися; При некумулятивному вар-і, навпаки, термін викор-ня своєчасно не запитаних часткових сум зникає. 4. Переказний (трансферабельний) А — надає бенефіціару право давати вказівки банку, проводити оплату, акцепт або покупку тратт (док-ів), передати акр-в повністю або частинами одному або декільком третім особам (ін бенефіціарам). Інші бенефіціари не мають права подальшого перекладу трансф-го акр-ву. Акр-ив може бути переказним тільки у тому випадку, якщо в ньому вказано банком-емітентом, що він є “трансферабельним”. 5. Покриті — акр-ви, при відкритті яких банк-емітент заздалегідь надає в розпорядження виконуючого банку валі кошти (покриття) у сумі акр-ву на термін дії зобов’язань банка-емітента з умовою можливості їх викор-ня для виплат по акр-ву. Способи покриття :кредитування сумою акр-ву коресп-го рахунку виконуючого банку в банку-емітенті або ін банку; надання виконуючому банку права списати всю суму акр-ву з рахунку банка-емітента в момент отримання акр-ва на виконання; відкриття банком-емітентом страхових депозитів або депозитів у виконуючому банку. Покриття призводить до заморожування коштів імп-ра на період від відкриття акр-ву до виплати коштів по ньому. 6. А з оплатою проти документів — найбільш широко застосовується. Розрахунки з бенефіціаром здійсн-ся безпосер після пред’явл передбачених док-ів і тратт (коли це потрібно), якщо дотримані умови акр-ву. А з акцептом тратт — бенефіціар може вимагати, щоб після викон умов по акр-ву тратта, яку він виставив на покупця, була повернена йому банком-емітентом, що відкрив акр-в, або банком-кореспондентом, забезпечена акцептом. Замість платежу виконується акцепт тратти (переказаного векселя). Акцептовану тратту бенефіціар може передати своєму банку або для платежу в день настання строку, або, якщо він хоче відразу розпорядж грошима, для дисконтування. .А з відстрочкою платежу — бенефіціар отримує платіж не при подачі док-ів, а в більш пізній термін, що передбачено в акр-ві (без виписки екс-ом векселів). При подачі док-ів згідно акр-ву бенефіціар отримує письмову згоду уповноваж банку здійснити платіж у день настання відпов строку оплати. Т.ч., імпортер вступає у володіння док-ми (і тим самим тов або посл), до того як він буде дебетований по продажній або покупній ціні. А, що виконуються шляхом негоціації тратт — товарний акр-в, виставлений банком-емітентом в його нац валюті й адресований безпосередньо бенефіціару акредитиву. Негоціація тратт — купівля-продаж векселів або ін ЦП, що мають попит на ринку.

Валютні кліринги та їх форми.

Валютний кліринг- це угода між урядами двох або більше країн про обовьязковий взаємний залік вал і зобов-нь за певний пер-од

Види вал клірингу:

1. число країн учасниць:

-односторонній

-двосторонній

-багатосторонній

2. обсяг опер-й:

-повний (всі опер-ї)

-частковий (певні опер-ї)

3. спосіб рег-ня сальдо:

-вільноконвертованим сольдо;

-з умовною конверсією

-з неконвертованим сальдо (погашається т-рами та посл-ми)

Платіжний баланс (ПБ) та фактори, що впливають на його стан.

Платіжний баланс – це балансовий рахунок міжнар операцій як вартісне вираж всього комплексу світогосоп-х зв‘язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів, це к-сне та якісне вартісне відображ масштабів, структури і хар-ру зовн-ек опер-ій країни, її участі у світовому господ-ві. ПБ – це агреговане віддзеркалення екон-х відносин країни з рештою світу протягом певного періоду часу.

За екон-м змістом розрізн баланс на певну дату (існує у вигляді співвіднош платежів та надходжень, які із дня на день постійно змінюються) та баланс за певний період (місяць, квартал, рік) склад-ся на основі статистичних показників при здійсненні за цей період зовн-екон дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнар екон-х зв”язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господ-ві) Якщо загальна сума платежів по міжнар операціях країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою ПБ. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат у відповідності з бюджетом, то спостерігається нерівновага ПБ. Будь-яка операція, що приводить до платежу, проведеного громадянами даної країни (чи урядом), є витратною статтею балансу (-); а та ,що веде до отримання громадянами країни (чи урядом) коштів, є прибутковою статтею балансу (+).В ПБ викор-ся принцип подвійного запису; кожна операція має дві сторони – дебет та кредит. У відповідності з цією обліковою системою загальна сума на дебеті повинна завжди бути рівною загальній сумі на кредиті. Кредит – це відплив за кордон вартостей, за які мають надійти платежі у певну країну (збільшення пасивів, зменшення активів) (приносять іноз валюту). Дебет - це приплив варт-й із-за кордону до даної країни, за які її резиденти мають платити за кордон (збільшення активів, зменшення зобов’язань) (пов’язані з витратами іноз валюти).

В ПБ держави ці х-ки пов”язані з операціями виплат та отримання грошових коштів. Операція отримання це опер які пов”язані з отрим грош коштів резидентом. Операція виплат - це опер. які призводять до сплати грош коштів резидентом. Операції отримання вкл. експорт товарів, послуг, отримання доходів від іноз інвестицій та приплив капіталів. До платежів віднос: імпорт тов та пос та відтік капіталу. Поточний ПБ включає всі опер, які мають вплив на ПБ в той рік або період, в якому вони виникли. Операції, які містяться в балансі руху капіталів – навпаки : мають вплив на ПБ в наступні роки та періоди. Плат.бал. використ. Обліковий принцип подвійного запису, тобто кожна операція має дві сторони: дебет та кредит. У відповідності з цією обліковою системою, заг-на сума на дебеті повинна дорівн. заг.сумі на кредиті. Дані ПБ використ. для: 1. Проведення оцінок кредитоспроможності країн; 2. Слугує індикатором економ.циклу при аналізі тенденції екон.розвитку країни; 3. Використ дя складання прогнозів впливу на валютні курси; 4. Дозволяє прогнозувати подальшу політику уряду; 5. Допомагає зрозуміти аналіз ризику в країні; 6. Сприяє проведенню оцінок стану економіку держави.Способи викор інформації ПБ:1), за допом записів результатів обміну між кр-ми легше зробити висновок про стаб-ть системи плаваючих курсів, оскільки ПБ допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більше зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти). 2), ПБ незамінний і в умовах фікс-х вал курсів, оскільки допом визначити розміри нагромадж даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтер-ня фікс-го курсу валюти, якщо їй загрожує криза. 3), рахунки ПБ надають інформ про накопич заборгованості, виплату % і платежів з осн-ї суми боргу і можливості країни заробити валюту для майб платежів.

Фактори, що вплив на стан ПБ: 1)Нерівномірність екон і політ розвитку країн, міжнар конкуренція. 2)Циклічні коливання екон-ки.3)Зрост закорд держ витрат, пов’я із мілітаризацією екон-ки і військовими витратами.4)Посилення міжнар фін-ї взаємозалежності. 5)Зміни в міжнар торгівлі. 6)Вплив вал-фін факторів.7)Негативний вплив інфляції.8)Торгів-політична дискримінація певних країн.9)Надзвичайні обставини – неврожай, стихійні лиха, катастрофи.

Характеристика економічних факторів Темп інфляції: В результаті надмірного підвищ цін тов та посл, що виробл в середині в країні, стають надмірно дорогими для покупців – нерезидентів. В силу цього підвищення скороч-ся рівень експорту. Одночасно із-за підвищ рівня цін імп-ні товари стають більш приваблив для покупців в порівнянні з тов.-и, що виробл-ся в цій країні. Це сприяє збільшенню об”єму імп-х операцій. Реальний ріст ВВП: Високі темпи росту ВВП ведуть до збільшення об”ємів імпорту товарів та послуг, Оск високі темпи росту ВВП означають, що підвищ рівень прибутків в середині країни, частина яких може бути викор-на на імпорт. Низькі темпи росту ВВП, навпаки, приведуть до зниження рівня імпорту товарів та послуг. Процентні ставки: Рівні % ставок впливають на потоки капіталу, що вливаються в ринок облігацій і викор-ся для інвестицій в грош ринок. Якщо в країні підвищ-ся % ставки, то можна чекати збільшення притоку капіталу для інвестицій в облігації з високою прибутковістю та в ін інструм грош ринку. І навпаки, якщо % ставки зниж, то можна чекати відтоку капіталу, тому що фін центри ін країн стають більш привабл для інвесторів. Валютний курс “ спот “Валютний курс “ спот “ впливає на : 1)Відносну вартість імп-х товарів в порівн з вартістю товарів, що вироблені в середині в країні. 2) На відносну вартість експ-х товарів в порівнянні з товарами ін країн (в країнах – імпортерах). Високий курс іноз валюти перешкоджає проведенню імп-х опер-й та сприяє проведенню експ-х операцій. Низький курс іноз валюти створ сприятл умови для імп-у та перешкодж екс-ту.

Класифікація платіжного балансу України за методикою МВФ.

Структура ПБ: Торговельний баланс Баланс послуг та некомерційних платежів Поточний платіжний баланс Баланс руху капіталів Баланс офіційних розрахунків Торговельний баланс співвіднош. вартості експорту та імпорту. Екон-ий міст активу чи дефіциту торг-го балансу щодо конкретної країни залежить від її положення в світов господ-ві, хар-ру її зв”язків з партнерами та загальної економічної політики. Позитивне сальдо торговельного балансу України товари та послуги у 1997р. становило 424,0; у 1998р. – 546,5 млн. дол. США. Від”ємне сальдо в 1994 р. – 1200,0 , у 95 р. – 1200,0, у 96 р. – 893,5 млн. дол. США.

Баланс послуг та некомерц платежів: 1) Включ платежі та надходж за трансп перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та ін види зв”язку, міжнар туризм, обмін наук–технічн і вир-чим досвідом, експ-ні послуги, утримання дипломатичних, торгов та ін представництв за кордоном, передачу інформації, культі та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, орг-ію виставок, ярмарків, торгівлю ліцензіями, лізингові операції. 2) За прийнятими у світовій статистиці правилами сюди входять виплати прибутків від інвестицій за кордоном та % за міжнар кредитами (хоча за екон-м змістом вони ближчі до руху капіталу). 3)За методикою МВФ показують односторонні перекази: Державні операції–субсидії ін країнам по лінії екон допомоги, державні пенсії, внески в міжнар орг-ції Приватні перекази–перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину. “Невидимі” операції–надходження від інвест та односторонні перекази. Поточний ПБ – Включає всі операції, які заверш протягом даного періоду, вони вплив на ПБ в той же рік чи період, коли вони відбулися, а не в наступні роки чи періоди.Включає екс-т та імп товарів, екс-т та імп послуг (входять туризм, перевезення та страхув), а також прибуток від іноз інвестицій, односторонні трансферти на приватні і офіц рахунки – грош перекази, пенсії, дари та урядові субсидії. Баланс руху капіталів–виражає співвіднош вивозу та ввозу держ і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнар кредитів. За екон-м змістом ці операції поділяються на дві категорії: міжнар рух підпр-го капіталу; міжнар рух позикового капіталу. Включає операції з довгостр-ми та короткостр-ми інвестиціями, що впливають на міжнар-у позицію країни по інвестиціям. В наступні періоди вони будуть впливати на ПБ в результаті надходжень потоків прибутків чи повернення інвест, зроблених в попередні роки Вивіз капіталу вкл Прямі інвестиції за рубіж, проведені нац-ми фірмами Придбання нац-ми інвесторами зарубіж акцій та облігацій Надання кредитів нац-и кредиторами позичальникам з ін країн Придбання нац-ми резидентами банк-х депозитів в заруб банках. Приток капіталу вкл: Прямі інвест в екон-ку країни, що здійсн-ся зар-ми фірмами. Придбання зар-ми інвесторами акцій та облігацій ін країни  Надання кредитів зарубіж кредиторами позичальникам ін країни Придбання нерезидентами депозитів банків країни.Базисний баланс–сума рахунків поточного балансу та довгостр рахунків балансу руху капіталів. Баланс офіційних розрахунків – це чиста сума усіх урядових операцій, кінцеві розрахунки по цих операціях для яких викор-ся офіційні резерви. В офіційні розрахунки включ резерви урядових витрат (тоді, коли міжнар витрати приватного сектору переважать надходження) акумульовані резерви уряду (тоді, коли надходж приватного сектору більше його витрат). Помилки та пропуски Спец стаття, до якої включ дані статист похибок і неврахованих операцій. Показники різко зростають в кризових ситуаціях. Операції з ліквідними вал активами Заключна стаття ПБ відображає операції з лікв вал активами, в яких беруть участь держ вал органи і в результаті чого відбув зміни як величини, так і складу центральних офіц золотовалют резервів.

Сучасна класифікація статей ПБ за методикою МВФ: А. Поточні операції: Товари, Послуги, Доходи від інвест, Ін послуги та доходи, Приватні односторонні перекази, Офіц односторонні перекази, В. Прямі інвестиції і інший довгострок капітал: Прямі інвест, Портфельні інвест, Ін довгострок капітал, Підсумок А+В відповідає концепції базисного балансу в США С. Короткостроковий капітал, D. Помилки та пропуски, Підсумок : А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США, Е. Компенсуючі статті - Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СДР.F. Надзвичайне фінансування, G. Зобов”язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів. Підсумок А + В + С + D + Е + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків в США, Н. Підсумкова зміна резервів (СДР, Резервна позиція в МВФ, Ін вимоги, Кредити МВФ).

ПБ України До 1993 р. статистика міжнар операцій Укр була представлена торговельним балансом, балансом фін ресурсів та валютним планом. За формою складання ПБ Укр визнач-ся як зведений статист звіт (за певний період часу) про здійснення міжнар операцій укр резидентів з резидентами ін країн світу. Інформ базу ПБ (як і в світовій практиці) становлять: 1)дані банк системи про надходж платежів з-за кордону і здійснення платежів за кордон (фін операції з нерезидентами); 2)інформ про пересув тов потоків через кордон (міжнар торгівля); 3)статист спостереж підпр-в та орг-й з метою збирання повної та додаткової інформ (статист звітність експ-рів та імп-рів продукції, інвесторів, та одержувачів іноз інвестицій).

В цілому за 2004рік позитивне сальдо рахунку поточних операцій ПБ більш як у 2 рази перевищило середній рівень 2002–2003 років і становило 6.8 млрд. дол. США (10.5% до ВВП). Фактори: 1) сприятливі для України умови торгівлі у 2004р зумовили значне перевищ темпів зростання експорту товарів та послуг над імп (37.2 проти 26%, розрив між ними становив 11.2 відсоткового пункту) та збільш позитивного сальдо з торгівлі товарами та послугами у 3.8 раза порівняно з 2003 роком (з 1.3 до 4.9 млрд. дол. США); 2) зростання грош переказів на 22% та значні надходж для виплати остарбайтерам (0.3 млрд. дол. США) зумовили збільшення обсягів поточних трансфертів. Ін особливістю 2004 року став масований приплив капіталу за фін рахунком ПБ у вигляді довгостр приватних кредитів та зовн запозичень як уряду, так і ін комерц установ (через розміщення облігацій на зовнішніх ринках). У цілому за рік чисте залучення довгостр капіталу недержавним сектором (з урахуванням кредитів, отриманих під гарантію уряду) оцінюється у 6 млрд. дол. США проти 2.4 млрд. дол. США у 2003 році: • збільшення обсягів ПІІв Україну оцінене в 1.7 млрд. дол. США, що в 1.2 раза більше, ніж у

2003 році; • за борговими ЦП банками та корпораціями було залучено близько 1 млрд. дол. США; • під державні гарантії було залучено 1.3 млрд. дол. США; • чисте залучення довгостр негарантованих кредитів за 2004 рік становило 2 млрд. дол. США, що перевищує рівень відповідного періоду минулого року в 2.6 раза.

Рахунок поточних операцій 6.8 млрд. дол.США (10.5% до ВВП). Сукупний зовнішньоторг оборот Укр збільшився у 2004 році майже на 1/3 порівняно з 2003 роком і становив 74.6 млрд. дол. США. Сумарний обсяг експорту тов та посл у звітному році дорівнював 39.7 млрд.дол. США і збільшився на 37.2%. Імпорт тов та посл збільшився на 26% і становив 34.8млрд. дол. США.

Зростання експорту товарів у 2004 році на 40.8% до рівня попереднього року було досягнуто за рахунок: 1)сприятливої кон’юнктури зовнішніх ринків металург та хім. продукції (57% від приросту експорту) та 2)нарощування поставок маш/буд продукції (21% від приросту). Темпи зростання імпорту товарів у 2004 році становили 127.9%. Нарощування обсягів імпорту в 2004 році відбулося за рахунок збільшення: 1)імп енергоносіїв – на 30.9%,2)імпорту машинобуд продукції – на36.2%. Позитивне сальдо з торгівлі по-

слугами у 2004 р збільшя порівняно з минулим роком у 1.5 раза й становило 1.1 млрд.дол. США.

Експорт послуг збільшився на 20.6%1 і становив 6.3 млрд. дол. США. Трансп посл, питома вага яких в заг обсязі екс-ту послуг становила 64.3%, збільш за рік на 15%. Обсяги імпорту послуг у 2004 р зросли

на 16% і становили 5.2 млрд. дол. США. Збільш імпорту послуг залізн. трансп на 47.4% та повітр трансп на 37.6% зумов зрост обсягів імпорту трансп послуг загалом на 19.8%. Від’ємне сальдо балансу доходів за

2004 рік збільш до рівня попередн року на 11% і становило 644 млн. дол. США. Від’ємне сальдо балансу інвест доходів збільшилося майже на 19%. Показник нарахованих % із зовніш боргу відносно експ-у товарів та послуг зменшився до 1.9% порівняно з 2.3% у 2003 році. Баланс поточних трансфертів за 2004 рік склався з позит сальдо в розмірі 2.6 млрд. дол. США, що на 17.9% більше від рівня попереднього року.

Рахунок операцій з капіталом та фін операцій Сальдо фін рахунку за 2004 рік сформувалося від’ємним і становило (без урахування резервних активів) 4.6 млрд. дол. США. У 2004 році зростання прямих іноземних інвестицій до Укр становило 1.7 млрд. дол. США, що на 20.4% більше, ніж у 2003 році. Заг обсяг накопичених прямих інвест в Україну на кінець 2004 року зріс порівняно з початком року на 23.1% і становив 9.3 млрд. дол. США. Найбільші обсяги іноземних в підпр оптової торгівлі і посередництва в торгівлі, харчов пром та перероблення с/г продуктів , а також в установах фін діяльності. Осн інвестори: США – 1.2 млрд. $ або 13.5%, Кіпр – 1 млрд. $ , або 11.8%, В/б – 913 млн. $, або 10.4%, Росія – 673 млн. $, або 7.7%. Портфельні інвестиції. У 2004 уряд продовжив пол-ку залуч коштів на зовн ринках капіталу через розміщення облігацій зовн держ позик. У цілому за рік унаслідок розміщення єврооблігацій (ОЗДП) до України надійшло 1.1 млрд. дол. США. Одночасно за зобов’яз держави іноз кредиторам сплачено 0.6 млрд. дол. США, що на 10.7% більше, ніж у ппередньому році. Нерезиденти вперше за останні 5 років виявили зацікавленість у придбанні облігацій внутрішньої державної позики України (ОВДП) -на суму 407 млн. дол. США. Інші інвестиції. Зобов’язання за кредитами, наданими міжнар фін орг-ми та гарантов до повернення урядом, на кінець 2004 року становили 8.3 млрд. дол. США, що на 10.4% вище, ніж на кінець попереднього року. Запозичення в рамках діючих кредитних угод за 2004 р дорівнювали 126 млн. дол. США. Чисте залучення довгостр негарантованих кредитів за 2004 рік становило 2 млрд. дол. США, що у 2.6 раза більше, ніж за 2003 рік. Обсяги одержаних за звітний період кредитів становили 4 млрд. дол. США, що у 1.9 раза більше, ніж за попередній рік, обсяги сплачених – 2 млрд. дол. США (у 1.5 раза більше, ніж за 2003 рік). Заг обсяг заборгованості за довгострок приватними кредитами зріс за 2004 рік у 1.8 раза й на кінець року дорівнював 5.3 млрд. дол. США. Заг обсяги ліквідних активів у вигляді валюти та депозитів зросли протягом року на 1 млрд. дол. США й дорівнювали на 01.01.2005 р. 2.7 млрд. дол. США, що в 1.7 раза більше, ніж на початок 2004 р. Нестабільна пол ситуація в кінці 2004 року призвела до рекордного за всю історію складання ПБ за обсягами і термінами відпливу готівкової іноз валюти з банк системи до ін секторів екон-ки, який за 4 місяці (вересень –грудень) оцінюється у 3.7 млрд. дол. США. Загальний обсяг накопичених на 01.01.2005 р. резервів становив 9.5 млрд. дол. США, що забезпечує фінансув імпорту товарів та послуг майб періоду впродовж 2.8 місяця.

Сальдо платіжного балансу та основні способи його регулювання в Україні.

Активний баланс: Поточний ПБ включає всі операції, які завершилися протягом да­ного періоду: 1) Екс-т та імп товарів; 2)Екс-т та імп по­сл 3)Прибуток від іноз інвестицій; 4) Односторонні перекази на приватні і офіц рахунки. Активне сальдо поточного ПБ означає, що надходж перевищ платежі. Поточний ПБ включ в себе і торгівельний баланс. Якщо ТБ має активне сальдо, то воно ви­кор.-ся для експ-у капіталу, створ другої екон-ки за кордоном. А це в свою чергу свідчить про те, що країна виступає кредитором до іншого світу, т.я. вона експортує капітал більше ніж імпор­тує. Пасивне сальдо ПБ означає, що платежі перевищують надходження. Виникає де­фіцит ПБ, який призводить до посилення валют контролю, зниж курсу нац валюти, зростання обсягу позик за кордоном. Якщо країна є членом МВФ, то може постати проблема екон за­лежності від позик МВФ (залежність від більш розвин краін). В такому випадку країна відповідає статусу несформованого дебітора чи сформованого кредитора. Типова схема розвитку дефіциту ПБ 1. Дефіцит уряду, 2. Високі % ставки, 3.Зниження внутр інвестицій (ефект витіснення), 4. Збільшення попиту на ЦП країни, 5.Зростання зовн боргу, 6. Зростання міжнар цінності валюти країни, 7. Зниження експорту, 8. Зрост імпорту, 9. Зниження чистого експорту, 10. Дефіцит ПБ. Якщо загальна сума платежів по між нар опер країни відпов бюджет, то такий стан назив рівновагою ПБ. Умови рівноваги: 1) нульов сальдо ПБ, дебет = кредит 2) повна зайнятість 3) відсутність серйозних обмежень щодо між нар операцій. Порушення рівноваги ПБ вимагає таких змін як: рівня цін, доходу, вал курсів і ін. макроек показників. Аналіз рівноваги ПБ грунт на визначенні стану: а) балансу поточних платежів б) базового балансу в) балансу офіц розрахунків. З поняттям рівноваги ПБ пов‘яз понятті фінансув сальдо ПБ. Рівновага буває: а) довгострокова (забезпеч-ся відсутністю сальдо з торгівлі тов та посл протягом тривал періоду часу); б) середньострокова (підтримується через механізм довгостр кредитув і визначається станом базового балансу; спостеріг-ся, коли сумарн результат поточного балансу і бал руху довгостр капіт = 0) в) короткострокова (має місце у тому разі, коли у звітн періоді відсутні б-я дії урядових органів щодо використання офіц резервів активів, тобто сальдо рез акт =0) Причини порушення рівноваги ПБ: 1) сезонні коливання обсігів екс та імп 2) структурн дисбаланс 3) циклічний дисбаланс 4) дисбаланс через дестабілізуючі спекуляції і встечу капіталу 5) ін. причини (заходи вал регулюв, глобал зміни)

1)Нерівномірність екон і політ розвитку країн, міжнар конкуренція. 2)Циклічні коливання екон-ки.3)Зрост закорд держ витрат, пов’я із мілітаризацією екон-ки і військовими витратами.4)Посилення міжнар фін-ї взаємозалежності. 5)Зміни в міжнар торгівлі. 6)Вплив вал-фін факторів.7)Негативний вплив інфляції.8)Торгів-політична дискримінація певних країн.9)Надзвичайні обставини – неврожай, стихійні лиха, катастрофи.

Джерела зовнішнього фінансування національних економік.

Прямі інвестиції- це вкладення капіталу з метою отримання підпр прибутку та контролю інвестора над об΄єктом інвестув. Прямими є як самі інвестиції, так і реінвестиції. Перевага полягає в тому, що інвестор зацікавлений у розвитку вир-ва. Недолік може бути в тому, що часто виникають проблеми стосовно національного неприйняття іноз власності.

Портфельні інвестиції - вкладення капіталу, як правило, в ЦП з метою отрим дивідендів, доходу, без отримання контролю. Обмеження полягає в тому, що інвестор швидше зацікавлений у високій поточній доходності ЦП, ніж у створ умов для ефективного розвитку у майбутньому. Часто джерела обмежені і досить нестабільні через відносно спекулятивний характер.

Кредити міжнар фін організацій - вирізняються відносно щедрими умовами оплати за користування коштами (в порівнянні з відкритим ринком). Вони хоча і невеликі за обсягом, але свідчать про певну стаб-ть і запорукою того, що приватний інвестор може прийти в країну. Великим недоліком є те, що надаючи кредити, МО часто ставлять додаткові умови стосовно провадження політики держави, що часто не відповідає нац інтересам країни і довгострок періоді може підірвати основи розвитку. Так вважається, що осоновна місія МВФ полягає у відкритті ринків країн, що розвив для його основних акціонерів.

Кредитні відносини складаються на принципах: поверненості; терміновості; платності; гарантованості. Функції міжнар кредиту: забезпечення перерозподілу між країнами фін і матер ресурсів, що сприяє їх ефективному викор-ню; збільшення нагромадж в межах всього світового господ-ва за рахунок викор-ня тимчасово вільних грош коштів одних країн для фінансув капіталовкладень в ін. країнах; прискорення реалізації товарів у світовому масштабі. Фактори пошир кредитних відносин у міжнар сфері: інтернаціоналізація виробництва і капіталу; активізація міжнар екон зв‘язків; зміцнення позицій ТНК; НТР, досягнення у сфері комунікац технологій.

Запозичення на міжнар фін ринках - позитивний метод в тому плані, що є неінфляційним, не викликає ефекту витіснення інвестицій на внутр ринку (принаймі теоретично), дозволяє мобілізувати досить значні кошти приватних інвесторів. Недоліком є те, що в цьому разі доводиться мати справу з міжнар фін установами з усіма відпов наслідками (інакше приватні інвестори не профінансують, бо вважатимуть надто ризикованим). Ще одним недоліком є велика нестабільність цих грош коштів. Вони носять переважно спекулятивний характер, а тому в разі критичної ситуації на ринку можуть негативно вплинути на ек-ку країни через раптовий та масовий відтік. Ще один недолік це те, що в період відносної стабільності доводиться встановлювати досить високу (а у випадку України і просто астрономічну за європейськими мірками) % ставку, при цьому в разі паніки ця ставка може підніматись на недосяжні за нормальних умов висоти (не просто у кілька разів, а у кілька десятків разів часто). Але навіть такі заходи вже не взмозі зупинити відтік, в таких ситуаціях спекулянти практично не реагують на %.

Офіційна допомога розвитку-гранти, займи, технічна допомога. Перевага в її безоплатності або дуже низькій вартості. Недолік у незначних обсягах, а також у тому, що кошти в таких випадках переважно витрачаються на товари та послуги, походженням з країни донора, і реальна вартість наданої допомоги суттєво нижча від заявлених (в реальному виразі). Техническое содействие — предоставление странам содействия на возмездной или безвозмездной основе в сферах техно­л процессов, продуктов и управ­ления более часто техническое содействие предоставляется в области разработки программ экон развития. Орг виды тех помощи. • Технолог гранты— безвозмез­дная передача развитыми странами тех­нологии, технологически емких товаров или фин средств на покупку технологии, обучение и переподготовку персонала. • Софинансирование ТС предусматр более серьезное участие и ответственность ее получате­ля, который в соответствии с соглаше­нием об оказании тех помощи должен не только орг-нно обес­печить ее получение, но и нести неко­торое бремя ее финансиров. Обыч­но фин участие получателя, хотя и составляет меньшую долю стои­мости проекта, рассматривается как свидетельство заинтересованности пра­вительства в эффективном использова­нии предоставляемой его стране тех помощи. Механизмы тех помощи: • Двустороннее ТС осуществ по соглашениям между правительства­ми страны-донора и страны — получа­теля помощи. В большин­стве случаев предусматривается некоторое участие страны-получателя в финансиров проектов. • Многостороннее ТС включает осуществление совместных проектов ТС несколькими странами в отношении одной страны — получателя. В этом случае страны — поставщики ТС на основе многостороннего договора пре­доставляют отдельные компоненты тех­нологии или техноло обору­дования. К разряду многостор относится и ТС по линии МО, финансируемой счет взносов стран—членов программы оказания тех содействия, другим членам, которые в ней нуждаются. МО могут командировать своих штатных сотрудников, которые обладают экспертными знаниями в определенных областях, либо попросить правительства своих стран-членов подыскать специалиста из числа нац кадров, который мог бы быть командирован на определенный срок за счет МО в развивающуюся страну.

Зовнішня заборгованість країни та її показники.

Зовнішня заборгованість — це сума фін зобов'я­зань країни іноз кредиторам, що підлягають погаш в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовн заборг стоїть перед країнами, що розвиваються. Її причини охопл усю си­стему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому криза заборг має трактуватися не просто як криза фін-кред відно­син розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосп відносин між ними. Заг обсяг зовн заборг країн, що роз­виваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол., 2000р – 2,3трлн дол США. Проте тягар заборг визначається навіть не стільки абсол обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту. Погіршення умов кредитув молодих держав супроводж більш швидкими темпами збільшен­ня виплат з обслуговування боргу, особливо %, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороч експорту, погірш умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та поси­ленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розв-ся, своєчасно сплачувати заборг-ть. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експ надходжень на відшкоду­вання боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можли­вості імпорту потрібного цим країнам виробничого устатку­в та технології і негативно познач на перспек­тивах їхнього екон розвитку. У деяких країнах, що розв-ся, платежі з боргу навіть перевищують експ надходж. Це не лише стримує екон роз­виток молодих держав, а й практично не дає змоги підтриму­вати навіть той рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує екон прогрес країн, що розв-ся, бло­кує підвищ життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад. Країни, що розв-ся, економічно не спроможні спла­тити величезні борги і % по них. Залучення іноз капіталу збільшує ресурси екон розвитку, але зростання зовн боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату % Зобов‘язання по обслугов зовн боргу виконуються або за рахунок експї виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборг-ті країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізац програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти: 1) відміна або лібераліз валютнта імп контролю; 2) зниження обмінного курсу місцевої валюти; 3) жорстка внутр антиінфляц програма (контроль за кредитами банків, за видатками держ бюджету, за дефіцитом держ бюджету, за ростом з/п, зняття контролю за цінами); 4) стимулювання іноз інвестицій і відкриття ек-ки країни світовому госп-ву.

Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фін-кре­д системи, а тому змушує уряди і керівників міжнар фін кіл здійсн певні заходи щодо лібералізації фін-кред відносин із країнами, що розв-ся. Країни з розвинутою ринковою ек-кою також мають зовн борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною екон стабільністю зовн заборг не набула тієї гостроти, як для країн, що розв-ся, та держав Сх Європи. У високорозв країнах, як правило, більшому чи меншому держ боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. Зовн борг 2002 США 862 млрд дол. Бразилія 222млрд дол., Австралія 177, Аргентина 155, Росія 154, Мексика 150, Україна 14 млрд дол.

Слід розрізняти поняття борг і чистий борг. Останній розрах-ся як наявний борг за вирахуванням наявних фін активів держави в формі зовн позик. Саме чистий борг головним чином береться до уваги при аналізі заборг-ті країни. Показниками ЗЗ країни можуть бути також такі відносні показники, як відношення обсягу ЗЗ до ВВП та експорту країни; відношення зобов’язань по обслуговуванню зовн боргу до експорту країни. Вони співставлюють боргові зобов’язання країни з показниками її фінансового стану.

Відповідно до перших двох показників країни поділяються на 3 групи: країни з низьким рівнем заборг (показники – не більш 60%); країни з середнім рівнем заборг ( показники – більш 60% і не перевищують відповідно 80 і 220%); країни з високим рівнем заборг ( показники- вище вказаних вище меж) Критичне значення третього показника становить 20-25% ( якщо більше, то країна фактично є банкротом).

Передумовою кризи були зовн запозичення урядів багатьох країн у міжнар банків і фін орг-ій для покращення платіж балансу і фінансув екон-х реформ. За умов періодичних світових фін криз екон-е положення багатьох країн – боржників не покращилось або навіть погіршилось. Їх неспроможність обслуговувати та повертати ці борги призвела до того, що вони або об‘явили дефолт по зовнішнім боргам, або постійно їх реструктуризують. Багато з цих країн є безнадійними боржниками (Мозамбік, Нікарагуа).

За даних умов фін-й стан кредиторів в багатьох аспектах залежить від спроможності їх боржників обслуговувати борги, тобто цепочка неплатежів по зовнішнім борговим зобов‘язанням призводить к кризовим явищам на світових фін-х ринках через постійну необхідність транснаціональних банків-кредиторів балансувати структуру свої активів і пасивів для запобігання банкротств.

Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використо­вують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається віднош суми платежів, яку країна має виплатити іноз державам за певний період(СП), до суми іноз валюти, отриманої від експорту то­варів і послуг (СВ): НОБ = СП : СВ • 100% .У міжнар практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20%, країна є неплатоспроможною. Для визнач рівня заборг викор такі показники: 1) Зовн борг/ВВП ≤ 50%; 2) Зовн борг/річний обсяг експ ≤ 275%; 3) Витрати на обслугов і погаш боргу/річний експ ≤ 30%; 4) витр на обслуг зовн боргу/ річний експорт ≤ 20%. Україна Держ зовн борг у % до ВВП, 2000 – 33,3%, 2001 – 26,7%, 2002 – 24,1%, 2003 – 21,3%, 2004 – 18,7%. Видатки на обслуговування зовн боргу становили у 2000– 2,9 млн грн (7,6% Зведеного бюджету України). У 1999 р вони становили 16,1% експорту, а в 2000 – вже 18,1%. За станом на 31 травня 2005 року державний прямий та гарантований борг України становив 79,5 млрд.грн. або 15,7млрд.дол.США, в т.ч.: держ прямий та гарантований зовн борг – 57 млрд.грн. (71,7% від загальної суми держ прямого та гарантованого боргу) або 11, 2млрд.дол.США; держ прямий та гарантований внутр борг – 22,5млрд.грн. (28,2%) або 4,45 млрд.дол.США. Держ прямий борг України становив 63,7 млрд.грн. (80,1%) або 12,6 млрд.дол.США. Держ прямий зовн борг становив 41,2 млрд.грн. (51,8%) або 8,1 млрд.дол.США. Держ прямий внутр становив 22,4млрд.грн. (28,3%) або 4,45млрд.дол.США.

Механізми реструктуризації зовнішнього боргу.

Однією із складних міжнар фінан проблем виступає проблема заборг-ті країн, що розв-ся. Надмірне залучення іноз кредитів країнами, що розв-ся, при послабленні уваги до проблеми раціонального викор-ня отриманих ресурсів, погірш екон-го стану більшості цих держав через світову ек-ну кризу 1980-1982 рр. тощо – все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, пов‘язаних із заборг-тю цих країн, створивши ситуацію “кризи боргів”. Причинами кризи також стали – невеликі розміри внутр заощаджень, від‘ємне сальдо зовнішньоторг операцій; значний імпорт капіт за відсутності власних ресурсів. За даними Світ Банку нарах-ся 16 країн з високим рівнем заборг-ті: Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела. За період з 1970 по 1996 роки зовн борг країн, що розв-ся, зріс з 68,4 млрд дол. до 2,3 трлн дол., 2000р – 2,6трлн.дол Тільки на обслугов-ня боргу витрати складали на початку 90-х років 169 млрд дол. Реструктурування боргів країн, що розв-ся, у 80-90-ті рр зменшило гостроту боргової проблеми. В останні роки значно поліпшилися показники обслуговування боргу в багатьох країнах Латинської Америки, Азії. Однак, боргова проблема ще залишається предметом занепокоєння в найменш розвинутих країнах, особливо африканських. Залучення іноз капіталу збільшує ресурси екон розвитку, але зростання зовн боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату % Зобов‘язання по обслугов зовн боргу виконуються або за рахунок експї виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборг-ті країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізац програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти: 1) відміна або лібераліз валютнта імп контролю; 2) зниження обмінного курсу місцевої валюти; 3) жорстка внутр антиінфляц програма (контроль за кредитами банків, за видатками держ бюджету, за дефіцитом держ бюджету, за ростом з/п, зняття контролю за цінами); 4) стимулювання іноз інвестицій і відкриття ек-ки країни світовому госп-ву.

Джерела погашення боргу: (Україна)1. збільшення податків 2. економія від зменшення видатків 3. емісія, 4. залучення нових позик (рефінансування) 5. прибуток від вкладання коштів у високотехнологічні проекти.

Борг може бути 1. внутр 27% (3,8 млрд дол ,США в Укр), зовніш 73%. 2. поточний, капітальний (загальна сума заборгованості дрежави), Критичний рівень боргу не може перевищ 80% ВВП.

Методи управління держ боргом: 1. конверсія – зміна доходності позик, 2. консолідація – збільшення строків дії позики. 3 – уніфікація – об‘єдн декількох позик в одну. 4. відстрочення 5. анулювання (дефолт)

Рефінансування це погашення за рахунок нових залучень. Реструктуризація – відстрочка сплати за певний період. Обслуговування боргу: Коеф внутр = платежі по внутр заборгов / доходи дерю бюдж. Коеф зовн = зовн заборгов / валютні надходження.

Реструктуризація боргу – переоформи боргов зобов‘язань, по яких настав або прострочено строк платежу. У це поняття входять: 1) Реструкт боргу по лінії Паризького і Лондонського клубів. Відбув за заг угодою країн-кредиторів. Паризький клуб створ у 1956 р. як неформальна урядова орг-я країн-кредиторів. Він не має чіткої орг-ої структ та членства і формально відкритий для всіх країн, які є кредиторами і приймають практику роботи цієї організації. Осн членами Пар клубу є розвинуті країни - члени ОЕСР. Головою Пар клубу традиційно є високопосадова особа мін-ва фінансів Франції, а його секретаріат знаходиться у франц казначействі. Діяльн клубу полягає в спостереженні за держ заборг-тю і проведенні багатостор переговорів з країнами-боржниками з проблеми реструк-ції їхніх боргів. За результатами переговорів з боржниками члени Пар клубу підписують Узгоджений протокол реструк-ції боргу, в який включ: умова про консолідацію платежів на обслугов боргу і простроч платежів; дату, станом на яку підписані угоди про кредити підлягають реструк-ції; консолідаційний період, протягом якого повинна відбутися реструк-ція боргу; частка боргу, яка підлягає реструк-ції; умови першого внеску по реструктурованій заборг-ті і графік платежів. Умови узгодженого протоколу набирають чинності тільки після того, як країна-кредитор і країна-боржник домовляться на двосторонній основі щодо переліку кредитів, які підлягають реструктуризації. Лондонський клуб кредиторів - консулат-ний комітет найб банків-кредиторів, який засідає у зв'язку з переговорами їх з урядами країн-боржників з питань реструк-ії Їхньої приватної заборг-ті. Як правило, переговори ведуться одним із банків від імені і за дорученням ін банків, що беруть участь у консультативній раді. Лон клуб не має чітко визнач стр-ури і збирається у складі тих банків, які мають найб вимоги до країни-боржника, справу якої вони розглядають. У рамках Лонд клубу банки укладають з урядом країни-боржника угоду або про щорічну реструк-цію боргу, або про багаторічну реструк-ію. Умовою підписання угоди про реструк-ію є прийняття країною програми МВФ з структ перебудови ек-ки і здійснення екон-их реформ. Реструкт-ії підлягають лише виплати основного боргу. Всі ін прострочені суми повинні бути виплачені в момент підписання угоди про реструк-ю. Лонд клубом передбачені такі заходи щодо реструк-ї боргу: викуп із знижкою урядом країни-боржника приватн боргу своїх компаній у іноз банків; обмін із Знижкою боргів на інші активи, як-от: акції нац компаній; скороч платежів для обслугов боргу і надання нових позик для виплати старих боргів. У 90-ті роки через механізм Лон клубу пройшли такі країни, як Аргентина, Болівія, Бразилія, Болгарія, Мексика, Нігерія, Філіппіни, Польща та інші. Етапи реструк-ії Лон клубу: 1- боржник об’являє мораторій на платежі і складає інформац меморандум. 2- кредитори формують банківський консультативний комітет. 3- відбувається вибір посередників по обслуговув, адвокатів та юрид консультацій. 4- збори по вивченню стану. 5- узгодження осн умов реструк-ї. 6- документальне оформлення угоди про перегляд боргу. 7- підписання юрид документів всіма сторонами. 2) Реструк боргу комерц банками Найб популярн заходом реорг боргу для комерц банків-кред став прийнятий у 1989 План Бреді. Банки йдуть на реорг деякої частини боргу країн, що розв-ся (знищен %), лише в тому випадку, якщо її уряд здійсн більш радикальну програму макроек і структ перетворень. Загальн обсяг в 1993-94рр боргу таких країн, як Бразилія, Домінік Респ, Йорданія, Польща, Болгарія та Еквадор становив 75 млрд дол.. До реструктуризації боргу також включ 1. конверсія боргу в активи 2. зворотний викуп боргових зобов‘язань (buy-back) 3. конверсія боргу в облігації 4. списання всього боргу або його частини.

Роль Паризького та Лондонського клубів у вирішенні проблем зовнішньої заборгованості.

Паризький клуб створ у 1956 р. як неформальна урядова орг-я країн-кредиторів. Він не має чіткої орг-ої структ та членства і формально відкритий для всіх країн, які є кредиторами і приймають практику роботи цієї організації. Осн членами Пар клубу є розвинуті країни - члени ОЕСР. Головою Пар клубу традиційно є високопосадова особа мін-ва фінансів Франції, а його секретаріат знаходиться у франц казначействі. Діяльн клубу полягає в спостереженні за держ заборг-тю і проведенні багатостор переговорів з країнами-боржниками з проблеми реструк-ції їхніх боргів.Клуб розробляє умови позик, приймає рішення про пролонгацію заборгованості, або припинення платежів. За результатами переговорів з боржниками члени Пар клубу підписують Узгоджений протокол реструк-ції боргу, в який включ: умова про консолідацію платежів на обслугов боргу і простроч платежів; дату, станом на яку підписані угоди про кредити підлягають реструк-ції; консолідаційний період, протягом якого повинна відбутися реструк-ція боргу; частка боргу, яка підлягає реструк-ції; умови першого внеску по реструктурованій заборг-ті і графік платежів. Умови узгодженого протоколу набирають чинності тільки після того, як країна-кредитор і країна-боржник домовляться на двосторонній основі щодо переліку кредитів, які підлягають реструктуризації. Зараз пролонгац відбуі за «розширеними умовами Торонто» і за «умовами Х‘юстон». Розшир умови Торонто були схвалені у грудні 1991р. Вони повинні застос лише до більш бідних країн, котрі мають ВВП на душу насел менше 675дол. і найбільш рівень зовн заборг-ті. Цу умови передбач 2 можливості зміни умов поверн зовн боргів 1) скорочен акуратно обслуговуваних боргів на 50% від заг боргу або 2) скороч на 50% витрат по обслугов боргу. Умови Торонто передбач-ся викор у випадках, коли країна кредитор не бажає або неспроможна списати частину боргу або скоротити вимогу по його обслугов. У цьому випадку поверн боргу кредитор розтягується більш як на 25років, при цьому виплати % відбув за ринков ставкою з пільгов періодом перші 16років. У вересні 1990 Пар клуб ухвалив умови Х‘юстон. Вони застос до країн з середнім доходом, в яких ВВП на душу насел не перевищ 1345дол. і високим рівнем заборг. Згадно з х‘юст умовами країнам, котрі отримуються офіц допомогу на розвиток (25% кредиту на роз надається у вигляді грантів), поверн боргу розтягується на 20р, % не виплач протягом перших 10р. Решті країн погашення боргу продовж до 15р, з яких % не виплач протягом 8 років. За період до 1994 ці умови застос до 14 країн, у т.ч. до Англії, Сирії, Панами та Польщі.Згідно з Неапольським умовами 1995р, країни, які отримали пільга на основі Торонтських або Лонд умов, можуть отримати подальші пільги - списан 67% чистої поточної варт боргу. Якщо середньодушов дохід становить більше 500дол, а віднош суми боргу до експорту не перевищ 350%, може бути списано не більше як 50% боргу. Для кр-боржників, які провод протягом не менше 3р політику стабілін екон реформ за підтримки МВФ, може бути викор варіант проведення операц із запасами боргу, тобто весь держ зовн борг країни може бути скороч одночасно на пільгових умовах. Ліонські умови 1996 застос до найменш розв країн з висок заборг разом з Неапол умов на другому етапі реструкт. Вони передбач скороч чистої поточної варт боргу на 80% з виплатою ін. частини протягом 40р за 8річного пільгового періоду. Лондонський клуб кредиторів - консулат-ний комітет найб банків-кредиторів, який засідає у зв'язку з переговорами їх з урядами країн-боржників з питань реструк-ії Їхньої приватної заборг-ті. Як правило, переговори ведуться одним із банків від імені і за дорученням ін банків, що беруть участь у консультативній раді. Лон клуб не має чітко визнач стр-ури і збирається у складі тих банків, які мають найб вимоги до країни-боржника, справу якої вони розглядають. У рамках Лонд клубу банки укладають з урядом країни-боржника угоду або про щорічну реструк-цію боргу, або про багаторічну реструк-ію. Умовою підписання угоди про реструк-ію є прийняття країною програми МВФ з структ перебудови ек-ки і здійснення екон-их реформ. Реструкт-ії підлягають лише виплати основного боргу. Всі ін прострочені суми повинні бути виплачені в момент під писання угоди про реструк-ю. Лонд клубом передбачені такі заходи щодо реструк-ї боргу: викуп із знижкою урядом країни-боржника приватн боргу своїх компаній у іноз банків; обмін із Знижкою боргів на інші активи, як-от: акції нац компаній; скороч платежів для обслугов боргу і надання нових позик для виплати старих боргів. У 90-ті роки через механізм Лон клубу пройшли такі країни, як Аргентина, Болівія, Бразилія, Болгарія, Мексика, Нігерія, Філіппіни, Польща та інші. Етапи реструк-ії Лон клубу: 1- боржник об’являє мораторій на платежі і складає інформац меморандум. 2- кредитори формують банківський консультативний комітет. 3- відбувається вибір посередників по обслуговув, адвокатів та юрид консультацій. 4- збори по вивченню стану. 5- узгодження осн умов реструк-ї. 6- документальне оформлення угоди про перегляд боргу. 7- підписання юрид документів всіма сторонами.

Проблема зовнішньої заборгованості України та можливі способи її розв’язання.

Структурна перебудова ек-ки Укр, що поч на початку 90-х рр вимагала суттєвих капіталовкладень. В умовах відсутності необх ресурсів у держави, обмеженої можливості внутр запозичень і недостатній к-ті приватних інвест єдиним джерелом фінансув постали зовн боргові запозичення. Крім того, значна частка зовн боргу була отримана за розрах-ми з ін країнами СНД(енергоносії) В результаті за період з 1995-99р. зовн борг збільшився на 34,9 % і склав на початок 2000 року 11,3 млрд. доларів, в тому числі борг офіц кредиторам – 6,156 млрд доларів, державам колишнього СРСР - 3,46 млрд , приватним кредиторам (за опер-ми на євроринку та інш) – 1,684 млрд. При цьому за даний період відбулися зміни в структурі зовн боргу. Частка боргу державам колишнього СРСР зменш – з 59,5% в 1995 до 30,6% на 01.01.2000 року, в той же час борг офіц кредиторам збільшується, з 1997 року виникла заборг-ть перед приватними кредиторами за позиками і розміщ-м облігацій на євроринку. В сучасній ситуації стан сфери зовн боргу хар-ться великою залежністю Укр від міжнар фін-кред установ, зокрема МВФ, і проблематичністю своєчасного обслуговув боргу, за рахунок чого отрим коштів на євроринку є проблематичним. Етати розвитку зовн боргу Укр: 1) 1992-1993 хаотичність та відсутн узгодж потііт у сфері зовн запозич. Зауч позик у рамках кредитних іній під гаранті КМУ. Не уо позик від міжнар фін орг-й та комерц запозичень. Показники оргово заежн заи на низьк рівні. 2) 1994-1995 високі темпи зрост зовн держ боргу, що зумовл початком освоєння позик міжнар фін орг (СБ, СВФ, ЄБРР); негативн фактор у політ зовн запоз – нераціон викор-ня коштів, що спрямов переважно на споживання 3) 1997-вересень1998 початок залучення зовн комерц позик. Боргз склад з 1. позик міжнар фін орг, 2. комерц кредитів іноз банків, фін-кред установ 3. позик та кред ліній іноз держав. На 67% від запланов зменш надходж від міжнар фін орг-й. Причина – гальмування викон Укр-ю заходів реформування ек-ки. Почин з 1998р не здійсн грош платежі на користь Росії в рамках обслугов по погаш держ боргу, що відпов поліпш показники віднош обсягу обслугов боргу до експорту 4) вересень 1998 – початок 2000 Початок після серпневої кризи 1998р. Суттєві обмеж доступу Укр до іноз ринків. Тимчасова загроза настання неплатоспроможн країни та проблема збереж фін системи. Осн завдання – забезпеч тимчасов «перепочинок» у здійснплатежів з обслугов та погаш держ боргів (необх час для проведення перетвор в ек-ці). Отримані необх відстрочки платежів за зобов‘яз в наслідок успешн реструктуриз держ боргу. Механізм виріш боргов проблеми був короткостр, тактичним. 5) поч 2000 – теперішній час Укр прагне реалізувати на практ довгостр пехан виріш боргов проблеми. Проблеми боргов навантаження 2000-01 здійсн за напрямами: 1. реструкт боргу перед комерц кредиторами 2. створ умов для надання кредиту МВФ у рамках розширеного фінансув, що є необх передумов реструкт боргу перед Паризьким клубом 3. злагодження проблеми перед Паризьк клубом і Туркменістаном. Зовн борг на 01,01,2000: за позиками міжнар фін орг 43% від заг суми, за позиками іноз держав 35,6%, за комерційними позиками 21,4%. Борг у 2002р – 14,2млрд дол. Осн кредитори Росія (3млрд), МВФ (2,86млрд), СБ (2,02 млрд), Німеч (347млн), Туркменістан (316,9млн дол) За станом на 31 травня 2005 року державний прямий та гарантований борг України становив 79,5 млрд.грн. або 15,7млрд.дол.США, в т.ч.: держ прямий та гарантований зовн борг – 57 млрд.грн. (71,7% від загальної суми держ прямого та гарантованого боргу) або 11, 2млрд.дол.США; держ прямий та гарантований внутр борг – 22,5млрд.грн. (28,2%) або 4,45 млрд.дол.США.

Проблему зовн боргу можна вирішити шляхом проведення наступних заходів, що в сукупності можуть полегшити становище країни в аспекті зовн боргу: 1) В галузі макроек-ки і держ екон політики 1. Приватиз потенційно прибуткових держ підприємств з метою залуч ефект-о власника і урахув питань екон безпеки держави одночасно з закриттям первинно збиткових підп-в; 2. податкова реформа з метою створ гнучкої системи надання податк-х пільг і зниження податк тягара на підпр-ва; 3. поліпшення інвест клімату шляхом стабіліз правової бази і надання пільг стратегічним інвесторам в базових галузях ек-ки; 4. стимулювання експорту; 5. створ гнучкої і економічно ефект системи захисту внутр ринку від зовн конкуренції.Ці заходи допоможуть відновити і підвищ екон-ий потенціал україни, екон-ий розвиток є базою для збільш надходжень до держбюджету і підвищення можливості держави розраховуватись за своїми боргами. 2) Боргова сфера. 1. Пошук ефектх засобів внутр запозичень з метою отрим коштів для реформування економіки; 2. припинення зовн запозичнь з метою фінансув дефіциту платіж балансу; 3. залучення коштів від іноз кредиторів лише для фінансув найважливіших проектів загальнодерж значення зі створ-м системи аналізу і контролю ефект-ті їх викор-ня;4. припинення отримання коштів на євроринку за рахунок позик і розміщ облігацій за умов високої вартості цих ресурсів; 5. реструкт-ція існуючого боргу на більш довгий період.

Світові боргові та фінансові кризи: аналіз їх причин і наслідків.

Криза заборгованості. Однією із складних міжнар фінан проблем виступає проблема заборг-ті країн, що розв-ся. Зовн заборг-ть — це сума фін зобов'я­зань країни іноз кредиторам, що підлягають погаш в обумовлені терміни. Надмірне залучення іноз кредитів країнами, що розв-ся, при послабленні уваги до проблеми раціонального викор-ня отриманих ресурсів, погірш екон-го стану більшості цих держав через світову ек-ну кризу 1980-1982 рр. тощо – все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, пов‘язаних із заборг-тю цих країн, створивши ситуацію “кризи боргів”. причини охопл усю си­стему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому криза заборг має трактуватися не просто як криза фін-кред відно­син розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосп відносин між ними. Причинами кризи також стали – невеликі розміри внутр заощаджень, від‘ємне сальдо зовнішньоторг операцій; значний імпорт капіт за відсутності власних ресурсів. За даними Світ Банку нарах-ся 16 країн з високим рівнем заборг-ті: Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела. За період з 1970 по 1996 роки зовн борг країн, що розв-ся, зріс з 68,4 млрд дол. до 2,3 трлн дол., 2000р – 2,6трлн.дол Проте тягар заборг визначається навіть не стільки абсол обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту. Тільки на обслугов-ня боргу витрати складали на початку 90-х років 169 млрд дол. Погіршення умов кредитув молодих держав супроводж більш швидкими темпами збільшен­ня виплат з обслуговування боргу, особливо %, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороч експорту, погірш умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та поси­ленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розв-ся, своєчасно сплачувати заборг-ть. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експ надходжень на відшкоду­вання боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можли­вості імпорту потрібного цим країнам виробничого устатку­в та технології і негативно познач на перспек­тивах їхнього екон розвитку. У деяких країнах, що розв-ся, платежі з боргу навіть перевищують експ надходж. Це не лише стримує екон роз­виток молодих держав, а й практично не дає змоги підтриму­вати навіть той рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує екон прогрес країн, що розв-ся, бло­кує підвищ життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад. Країни, що розв-ся, економічно не спроможні спла­тити величезні борги і % по них. Залучення іноз капіталу збільшує ресурси екон розвитку, але зростання зовн боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату % Зобов‘язання по обслугов зовн боргу виконуються або за рахунок експї виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборг-ті країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізац програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти: 1) відміна або лібераліз валютнта імп контролю; 2) зниження обмінного курсу місцевої валюти; 3) жорстка внутр антиінфляц програма (контроль за кредитами банків, за видатками держ бюджету, за дефіцитом держ бюджету, за ростом з/п, зняття контролю за цінами); 4) стимулювання іноз інвестицій і відкриття ек-ки країни світовому госп-ву.

Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фін-кре­д системи, а тому змушує уряди і керівників міжнар фін кіл здійсн певні заходи щодо лібералізації фін-кред відносин із країнами, що розв-ся. Країни з розвинутою ринковою ек-кою також мають зовн борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною екон стабільністю зовн заборг не набула тієї гостроти, як для країн, що розв-ся, та держав Сх Європи. У високорозв країнах, як правило, більшому чи меншому держ боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. Зовн борг 2002 США 862 млрд дол. Бразилія 222млрд дол., Австралія 177, Аргентина 155, Росія 154, Мексика 150, Україна 14 млрд дол.

Передумовою кризи були зовн запозичення урядів багатьох країн у міжнар банків і фін орг-ій для покращення платіж балансу і фінансув екон-х реформ. За умов періодичних світових фін криз екон-е положення багатьох країн – боржників не покращилось або навіть погіршилось. Їх неспроможність обслуговувати та повертати ці борги призвела до того, що вони або об‘явили дефолт по зовнішнім боргам, або постійно їх реструктуризують. Багато з цих країн є безнадійними боржниками (Мозамбік, Нікарагуа).

За даних умов фін-й стан кредиторів в багатьох аспектах залежить від спроможності їх боржників обслуговувати борги, тобто цепочка неплатежів по зовнішнім борговим зобов‘язанням призводить к кризовим явищам на світових фін-х ринках через постійну необхідність транснаціональних банків-кредиторів балансувати структуру свої активів і пасивів для запобігання банкротств.

Світова фінансова криза, яка поч в 1997 році у країнах Сх Азії та протягом 1997-98 років поширилась, хоча і в різній мірі, на майже весь світ, була зумовлена такими основними факторами:

1) Вел обсяги спекулятивних операцій на світових фондових ринках. Бурхливий розвиток країн Сх Азії, зростаючі обсяги фін-х операцій з ЦП, розвиток інфрастр-ри та інформаційних мереж спричинили значне зростання активності на фондових ринках. Останніми роками світові фондові ринки стрімко зростали, при цьому на них панували ілюзія стабільності та необмеженого зростання.

2. Банкротство банківської системи. Стрімкий ріст спекуляцій, не підкріпл відповідними темпами зрост реальної ек-ки врешті-решт призвів до кризових явищ в фін-й системі, що полягали в різкому зниженні курсів нац валют і котировок ЦП, масовому відтоку іноз інвестицій з країн, що розв-ся. Внаслідок цього банківська система багатьох країн зазнала великих збитків, адже головними операторами міжнар ринку ЦП і валютного рику є саме банки. Неспроможність банків платити за своїми зобов‘язаннями викликала кризу неплатежів, що завдала потужного удару банк системі в багатьох країнах.

3) Глобалізація та циклічність світового розвитку. Глоб-я світов госп-х зв‘язків, особливо в фін-й сфері обумовила взаємоповязаність нац-х ек-к, їх чутливе реагування на зміни в б-я частині світу, тощо. Саме це зумовило світові масштаби фін-ї кризи.

Епіцентрами кризи стали країни Сх Азії, з яких вона розповсюдилась на весь світ. Наслідки світової фін-ї кризи для різних країн були неоднакові. Розвинуті країни утримали курси нац-х валют від швидкого зниження і втручання держ органів в фін-й сектор ек-ки не дозволило кризі сильно зашкодити фін-й системі. Тому в цих країнах криза полягала в основному в падінні котировок ЦП, що визвало значні втрати капіталізації багатьох компаній і тимчасово знизило ділову активність. Країни, що розв-ся, відчули більш серйозний удар кризи. Їх головною особливістю є те, що ступень розвитку фондового ринку в більшості з них найбільш сильно не відповідає заг-му рівню розвитку і стаб-ті ек-ки, на ньому переважають чисто спекулятивні операції. В результаті кризи відбувся різкий відтік іноз капіталу з фондових ринків і репатриація інвестицій, що спричинило дефолт багатьох банків за їх боргами і руйнування фін-ї системи. Яскравим прикладом є Росія, де події відбулися саме так. Щодо України, внаслідок недост-го розвитку суто спекулятивних операцій на вітчизняному фондовому рику вона не сильно постраждала від кризи. Банк-ка система тут встояла, результатом кризи було лише зниж курсу гривні, раніше досить штучно підтримуваного на високому рівні.

Криза валютної системи(ВС): Закономірності розвитку ВС визнач-ся відтворювальним критерієм, відображають основні етапи розвитку нац-го і світового госп-ва. Цей критерій проявляється в періодичній невідповідальності принципів світової ВС змінам у структурі світового госп-ва, а також у розстановці сил між його осн центрами. Тому періодично виникає криза світової ВС. Криза світової ВС – загострення валютних протиріч, різке порушення її функц-ня, що проявляється у невідповідності структурних принципів орг-ї світового вал механізму зміненим умовам виробництва. Дане поняття виникло з кризою першої світової валютної системи. Криза золотомонетного стандарту - 10 років (1913-1922), Генуезька в.с. - 8 років(1929-1936), Бреттон-Вудська – 10 років (1967-1976). Криза світової ВС веде до руйнування старої системи та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну стабілізацію. Види вал криз Локальні вал кризи вражають окремі країни чи групу країн навіть при відносній стаб-ті світової ВС. (Після 2 світової війни періодично виникали лок вал кризи у Фр, В/б, Італії та ін країнах.) Циклічні вал кризи (Прояв еко-их криз)Спеціальні вал кризи. Викликані ін факторами: криза плат балансу, надзвич обставинами і т.д. (При золотому стандарті валютні кризи виникали звичайно в періоди війн та циклічних екон-их криз, але не доходили до гострих форм). Немає чіткої межі між цикліч та спец вал кризами

Методологія міжнародного обліку

Міжнародні і національні стандарти бух обліку.

Стандарт бухгалтерського обліку – це нормативний документ, що визначає правила та процедури ведення бухгалтерського обліку та складання звітності. Необхідність стандартизації фінансового обліку у світовому масштабі та гармонізації облікових систем визначається розвитком процесів економічної інтеграції країн, створенням міжнародних корпорацій, вільних економічних зон, створенням та функціонуванням спільних підприємств, реалізацією спільних проектів. Облік, як мова бізнесу повинен будуватися на загальноприйнятих принципах.

Питаннями стандартизації бухгалтерського обліку займаються кілька міжнародних організацій. Серед них Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, це цілком незалежний орган, який займається розробкою міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Іншою організацією є Міжнародна федерація бухгалтерів, сферою діяльності цієї організації є розробка етичного, освітнього та аудиторського напрямків у бухгалтерському обліку. Значну роль у справі стандартизації бухгалтерського обліку відіграє ООН, головним об’єктом діяльності є вивчення питань обліку і звітності міжнаціональних корпорацій з розробкою відповідних рекомендацій для їх гармонізації; сприяє запровадженню міжнародних стандартів у світовому масштабі. ЄС – ряд директив щодо стандартизації та уніфікації бух обліку та фін звітності; директива №4 “Форма та зміст річного фінансового звіту компанії”, директива №7 “Вимоги до підготовки консолідованої звітності та методи підготовки”.

Приведення національних систем обліку і звітності до вимог міжнародних стандартів – це шлях до інтернаціоналізації обліку, його уніфікації та гармонізації, підвищення якості облікової інформації та довіри до неї з боку різних користувачів.

За період своєї діяльності Комітетом з міжнародних стандартів бух обліку розроблено41 й опубліковано і діє 34 стандарти. МСБО не є обов’язковими, вони виступають як рекомендації для запровадження. Слід сказати, що міжнародні стандарти не регулюють техніки та методики обліку. Вона була і буде різною в різних країнах світу. Міжнародними стандартами регулюються лише основні, принципові моменти, від яких залежить формування фінансових результатів діяльності підприємства, відображення у звітності результатів діяльності та фінансового стану підприємства..

Національні СБО мають силу закону і є обов’язковими для виконання. Тоді як МСБО мають рекомендаційний характер.

Облікові системи різних країн відрізняються між собою, проте можна виділити групи країн, що дотримуються однотипних підходів до побудови систем обліку. Але слід зазначити, що не існує двох країн , де правила обліку були б ідентичними. Однією з самих розповсюджених є трьох модельна класифікація облікових систем, відповідно до яких виділяють: британо-американську модель (Великобританія, США, Канада, Австралія); континентальну модель (Німеччина, Австрія, Франція, Італія); південноамериканську модель (Бразилія, Аргентина).

Основними характеристиками першої моделі є, в цих країнах розміщ ряд штаб квартир ТНК, високий рівен розвитку ринку цінних паперів; відсутністю законодавчого регулювання обліку, який регламентується стандартами, що розробляються професійними організаціями бухгалтерів; гнучкістю облікової системи та ін.

Друга модель відрізняється наявністю законодавчого регулювання обліку; тісними зв’язками підприємств з банками, які є основними постачальниками капіталу; орієнтацією обліку на державні нестачі макроекономічного регулювання і оподатковування; консерватизмом облікової практики.

Основною особливістю третьої моделі є орієнтація методики обліку на високий рівень інфляції і нестачі державного регулювання.

Зв’язок між НСБО та МСБО проявляється в тому, що останні можна використовувати в якості рекомендацій.

Фінансова звітність зарубіжних фірм, її склад і зміст

Фінансова звітність – це система взаємопов’язаних узагальнюючих показників , що відображають фінансовий стан підприємства та результати діяльності за звітній період. До складу фінансової звітності краї з розвинутою ринковою економікою входять : бухгалтерський баланс (надає інформацію про фінансове становище підприємства на певну дату ) , звіт про рух грошових коштів (надає інформацію про надходження і вибуття грошових коштів внаслідок операційної , інвестиційної та фінансової діяльності протягом звітного періоду ) , звіт про прибутки та збитки (надає інформацію про доходи , витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітній період ), додатки та ін. Річний звіт супроводжується пояснювальними записками. Компоненти фінансової звітності взаємопов’язані , оскільки відображають відповідні аспекти господарської діяльності підприємства. Жодний звіт не може надати всю потрібну користувачам інформацію, а тому всі компоненти фінансової звітності слід розглядати та інтерпретувати у комплексі. У більшості країн світу застосовують типові форми фінансової звітності. Для країн ЄС форми та зміст фінансового звіту регулюються 4 – ю директивою ЄС . Типові форми фінансової звітності не розроблюються і не затверджуються в національному масштабі для деяких країн : США , Канада , Великобританія та ін. В цих країнах фірми самостійно обирають форму подання звітів, більш чи менш деталізовану відповідно до національних вимог щодо їх змісту та принципів формування. Кожна країна сама обирає адреса для подання фінансової звітності. Фінансова звітність складається та подається як для зовнішніх , так і для внутрішніх користувачів. Для зовнішніх - з річним інтервалом , для внутрішніх - з коротким інтервалом (щомісячно , щоквартально). Окремі групи користувачів можуть встановлювати інші або додаткові вимоги до інформації . Н-д, уряд країни може встановити додаткові звіти для визначення і контролю податків, у свою чергу керівництво підприємства визначає склад і зміст внутрішньої звітності , необхідної для планування , контролю і прийняття рішень.

Вимоги до фінансової звітності :

1)зрозумілість – це якість інформації , яка дає можливість користувачам сприймати її значення.. 2)доречність – характеризує здатність інформації впливати на рішення, що приймаються на її основі – інформація вважається доречною , якщо вона здатна вплинути на прийняття рішень користувачами та допомогти їм оцінити минулі , поточні та майбутні події. 3)достовірність – інформація не містить помилок та упереджених суджень. інформація базується на даних синтетичного та аналітичного обліку, а також здійснення інвентаризації всіх активів ,4)порівняльність – ця вимога повинна забезпечувати порівнянність даних (показників) даного періоду з аналогічними показниками минулих періодів.5) Фінансова звітність обов’язково підлягає аудиту.

Облік грошових коштів і розрахунків з дебіторами в зарубіжних корпораціях

Грошові кошти – є найліквіднішою частиною активів підприємства , що використав для сплати боргів , на закупівлю нових активів. До грошових коштів належать: готівка, що зберігається на підприємстві, гроші в банках( на рахунках), банківські векселі , грошові чеки і перекази від клієнтів. У США всі ці складові об’єднуються одним словом СASH, обліковуються на одному рахунку” Грошові кошти”. У західноєвропейських країнах грошові кошти облік на рахунках” Каса” , „ Рахунки в банках” – у нац і іноземн валюті. Облік і контроль касової готівки має велике значення. У фірмах розробл системи контролю надходження і витрат готівки. Для захисту готівки та контролю за її збереженням слід дотримуватися таких правил : 1)облік готівки мусить здійснюватися в момент її надходження ; 2)Всю готівку , що надійшла , необхідно здати в банк в той самий день або не пізніше , ніж наступний ; 3)Працівник , який одержує готівку , не повинен займатися її обміном в бухгалтерії; 4)Працівник відповідальний за одержання готівки не повинен займатися її розподілом. Кожне підприємство розробляє свої заходи контролю за виплатою готівки. Серед найважливіших контрольних заходів виділяють : для виплат необхідно отримувати попередній дозвіл; усі чеки повинні мати серійний номер; доступ до них має бути обмеженим; бажано, щоб кожний чек підписувало 2-і особи; інвентаризація готівки в касі та на банківських рахунках повинна здійснюватися не рідше одного разу на місяць та ін. Контроль грошових надходжень від продажу в торговельних залах здійснюється 2-ма способами : 1)Через використання касових апаратів 2)Через систему м’яких чеків По касі можуть бути виявлені нестачі або надлишки грошей , вони відносяться на рахунок “Нестачі або надлишки по касі”. По Дт відображається нестача , а по Кт – величина надлишку. Процес надходження та сплати грошей відбувається спочатку бухгалтерським записом у касовому журналі “Надходжень та видатків” , потім підсумки переносяться в журнал реєстрацій , потім в головну книгу , поті складається бухгалтерський баланс Для здійснення невеликих витрат фірми створюють фонд дрібних сум . Цю систему називають ще авансовою системою або системою підзвітних сум. Вона передбачає створення фонду , виплати з якого відбуваються з розрахунку на 2 – 4 тижня. Гроші видаються підзвітній особі , яка зберігає їх у своєму столі. Видача оформлюється чеком , гроші видаються з каси. При видачі грошей робиться запис :

Дт – “Фонд дрібних сум “; Кт – “Грошові кошти”. В західній Європі існує рахунок “Каси” , а США – ні. Фонд створюється на постійній основі , тобто в ньому має бути фіксована сума грошей. Виплата з фонду дрібних сум відбувається тільки на передбачені цілі. На кожну виплату підзвітна особа складає квитанцію , в якій проставлені сума і призначення виплати. Підзвітна особа на встановлену дату складає звіт про витрати і подає в бухгалтерію (складає на основі квитанцій первісних документів). Рух коштів відображається самою фірмою на рахунку активів “Грошові кошти” та банком на рахунку поточних пасивів (зобов’язань) , які відкриваються на ім’я депозитора. Є декілька видів банк рах : банк чековий рахунок, загальний рах, рах для розрах з персоналом, рах для кредитних ліній.

Дебіторська заборгованість – це заборгованість інших підприємств, організацій клієнтів та осіб нашому підприємству. До такої заборгованості відносять:-рахунки до одержання – заборгованість дебіторів за реалізовані товари (поверн 30-60днів).-векселі до одержання – заборгованість оформлена векселем.60-90 днів -інша дебіторська заборгованість( не товарна) %, аванси. Згідно міжнародних стандартів обліку моментом реалізації є момент відвантаження продукції. Саме в цей момент виникає дебіторська заборгованість. Наприклад: виникненя заборг 1.07 Дт Рахунки до одержання Кт Доходи від реалізації , надійшли кошти за відвантаж товар Дт Грошові кошти ; Кт Рахунки до одержання .Згідно міжнародних принципів та вимог дебіторська заборгованість повинна відображатись в балансах за чистою реалізаційною вартістю (тобто за мінусом сумнівної дебіторської заборгованості). Чиста реаліз вартість-сума деб заборг-сумнівні борги, для яких ств відп резерв.

Оцінка та облік товарно-матеріальних запасів та довгострокових активів зарубіжних фірм.

Товарно-матеріальними запасами вважаються товари, які були куплені підприємством і зберігаються на складі для наступної реалізації; готова продукція , напівфабрикати та незавершене виробництво; різні матеріали, що зберігаються на складі і призначені для переробки в процесі виробництва або для забезпечення виробничого процесу. У фінансовому обліку зарубіжних країн застосовують дві системи обліку складських запасів : 1) система постійного обліку запасів; 2)система періодичного обліку запасів. При системі постійного обліку запасів облік руху матеріалів , товарів та інших запасів ведеться безпосередньо на рахунку “Складські запаси” за їх видами – впродовж звітного періоду. Рахунок “складські запаси” є синтетичним рахунком або рахунком першого порядку. . Надходження запасів від постачальника відображається по рахунках записом : Дт “ складські запаси ( за їх видами)”; Кт “Розрахунки з постачальниками” (або “Рахунки до сплати”). Відпуск запасів на виробництво чи реалізацію : Дт ”Незавершене виробництво”;; Дт “ Собівартість реалізованих товарів”; Кт “Складські запаси (за їх видами). На кожну звітну дату залишки складських запасів визначаються на рахунках складських запасів і показ в балансі і виходячи з інформації рах „Склад запаси” і визнач сума витрачених запасів. . При системі періодичного обліку детальний облік матеріальних запасів впродовж звітного періоду на рахунку “Складські запаси” не ведеться. На ньому відображається тільки початковий залишок ( на початок звітного періоду) , і кінцевий який був визначений наприкінці минулого звітного періоду шляхом інвентаризації. Надходження складських запасів відображається на рахунку “Витрати на закупівлю”, який є рахунком елементів витрат: Дт “Витрати на закупівлю (товарів)” ; Кт “Рахунок до сплати (або постачальники)”. Завдання полягає в тому , щоб визначити на кінець звітного періоду залишок невикористаних матеріалів ( чи товарів) на складі і вартість використаних ( списаних) запасів. Для цього наприкінці звітного періоду (місяця . кварталу чи року) проводять інвентаризацію запасів на складі і оцінюють залишок прийнятим методом. Сума витрачених запасів ( товарів) визначається за формулою : Витрачені запаси (товари) = Залишок на початок періоду + Закупівлі (витрати на закупівлі) – Залишок запасів на кінець періоду. Наприкінці звітного періоду (року) підприємство зобов’язане проводити інвентаризацію товарно – матеріальних запасів незалежно від системи обліку. Інвентаризація означає виявлення фактичної кількості матеріалів та інших запасів і їх оцінку. Якщо підприємство застосовує систему періодичного обліку, то нестачі, або надлишки не виявляються і не відображаються в обліку. При застосуванні системи постійного обліку складських запасів ( залишки на рахунках відомі) при інвентаризації можуть бути виявлені нестачі або надлишки. Нестачі записуються на витрати виробництва Надлишки відображаються в обліку зворотною проводкою. Згідно з загальноприйнятими принципами обліку, складські запаси відображаються в балансі фактичними або за ринковими цінами. Якщо ринкова ціна нижча за собівартість запасів , тоді підприємство повинне відобразити в обліку витрати (збитки) від знецінення. Існує три методи оцінки складських запасів за правилом мінімальної (нижчої) оцінки : 1)метод оцінки по видах (номенклатурних номерах) запасів ( позиційний метод) – при цьому методі по кожній позиції (найменуванню) товарів визначається собівартість і ринкова вартість та приймається менша з них ; 2)метод оцінки по основних товарних групах (категоріях) запасів – оцінка проводиться по групах (категоріях) товарів, порівнюється по категоріях собівартість та ринкова вартість і береться до обліку менша з них. ; 3)метод оцінки за сукупністю товарних запасів на складі – усі товарні запаси оцінюються за собівартістю та за ринковими цінами і до обліку береться менша з них. ”

Довгострокові активи - це активи, які 1) мають термін служби більше 1 року, 2) придбанні для використання в госп. дія-ті. , не призначені для реалізації. До довгострокових активів належать: земля, основні засоби, нематеріальні активи, природні ресурси, довгострокові фін вкладення. Для обліку руху ОЗ ведуть рахунок основних засобів, який має субрахунки за їх класифікаційними групами. Вибуття ОЗ відбувається здебільшого в результ їх ліквідації внаслідок зносу амортизації. Амортизація- це витрати які включ у витрати виробництва та собі варт продукт. Згідно з між нар стандарт результати вибуття ОЗ слід відображати у фін результатах діяльності підприємства. Прибутки чи збитки від ліквідації чи реалізації ОЗ визначають як різницю між чистими надходженнями та залишковою вартістю ОЗ.

Специфіка обліку коротко і довгострокових зобов’язань.

Зобов’язання – це заборгованість підприємства іншим підприємствам, організаціям, особам. Заборгованість ще називають пасивами підприємства. Є коротко і довгострокова. Короткострокові зобов’язання (кредиторська зоборгован) складається з боргів які мають бути погашені впродовж року або одного госп. циклу. Зобов’язання реєструються в обліку тоді коли за ними виникає заборгованість. Кредиторськ заборгованість оцінюють сумою грошей необхідн для сплати боргу, або вартістю товарів і послуг які слід надати для погашення боргу. Залежно від порядку визначення сум заборгованості всі зобов’язання поділяються на: фактичні і оцінні. Фактичні зобов’язання включають заборгованість за рахунками постачальників , векселями виданими, дивідендами до сплати, податку з продажу, акцизними зборами, нарахованою З/П. Фактичні зобовяз виникають на основі договору, контракту або законодавства. Оцінні зобов’язання- це такі зобов’язання точна сума яких не може бути визначена до настання певної дати(заборговані по податку на прибуток, гарантійні зобовязання). Заборгованість постачальникам виникає в разі купівлі в них складських запасів і інших матеріальних цінностей. Суму заборгов визнач на основі рахунків постачальників. Придбання складських запасів відображу на рахунку витрат „ Витрати на закупівлю”( за видами складських запасів)Дт Витрат на закупівлю, Кт Рахунки до сплати. Покупець може одержати від постачальника купівельну розрах знижку за прискореня оплати . За системою обліку США купівельна знижка зменшує вартість прибданних товарів. Розрахунки з постачальниками , а також з банками підприємства можуть здійснювати за допомогою векселів. Вексель виступає як засіб платежів і засіб кредитування. Для обліку розрахунків з кредиторами на вексельній основі застосовують рахунок “Векселі видані”. Цей рахунок пасивний , розрахунковий. Підприємства – боржники платять по векселях , здебільшого, крім номінальної вартості , ще й відсотки за відстрочку платежів. Для підпр боржника % по векселях становлять фін витрати . Векселі видані терміном оплати до 1 року облік серед короткості заборг Довгострокові зобов’язання – це пасиви підприємства або кредиторська заборгованість , яка має бути сплачена впродовж терміну, що перевищує 1 рік. До них належать зобвязання з випущених облігацій, за векселями виданими з лізингу та інше. Особлив довго строк зобовяз є те що підприємство виплачує кредитору не тільки суму отриманного боргу а й відсотки. Облігації можуть випускатися різних видів: забезпечені, незабезпечені; фінансові, серійні; реєстровані і нереєстровані; конвертовані і неконвертовані ; відзивні. Якщо компанія випустила облігації за номінальною вартістю, то операція реалізації оформлюється проводкою: Дт “Грошові кошти”, Кт “Облігації до вплати”. В балансі облігації будуть показані серед довгострокової заборгованості. Відсотки інвесторам компанія сплачує двічі на рік Якщо ринкова ставка вища , ніж встановлена (зафіксована) по облігаціях, то облігації продаються з дисконтом, за нижчою, ніж номінальна вартість ціною. Рах Дисконт по обліг є регулюючим . активним до рах Облігац до сплати Дисконот- додатк витрати для компанії . Витрати по обліг складають: 1% по облігац , що платяться 2 рази на рік, 2 дисконт по обліг .Для розподілу дисконту застос прямий метод нарах амортизації Наприклад, корпорація випустила (реалізувала) облігації з дисконтом: Дт “Грошові кошти”, Дт “Дисконт по облігаціях до ”, Кт “облігації до сплати”. Якщо ринкова відсоткова ставка нижча, ніж та, що її встановлено по облігаціях, то облігації продаються з надбавкою, з премією. Рахунок Премій по обліг є регулюючим до рах Обліг до сплати , пасивним. Його сума дод до номін вартості обліг в балансі .В той же час премія зменшує суму фін витрат поступово на протязі всього життя обліг. Наприклад, корпорація випустила (реалізувала) облігації з премією: Дт “Грошові кошти”, Кт “Облігації до сплати”, Кт “Премія по облігаціях

” Довгострокові векселі до оплати (видані) використовуються для фінансування проектів фірм, для залучення фінансування. Термін їх дії – більше 1 року. Довгострокові векселі можуть забезпечуватися заставою (активами). Довгострокові заставні векселі відображаються в обліку за їхньою номінальною вартістю.. Одержання кредитів по векселю відображається такою проводкою: Дт “Грошові кошти” , Кт “Заставні векселі видані до сплати”. Потім через певний проміжок часу відбуваються виплати по векселю: Дт “Фінансові витрати (% по векселях виданих)”, Дт “Заставні векселі видані до сплати ”, Кт “Грошові кошти”.

Облік власного капіталу і розподіл прибутку зарубіжних товариств і корпорацій

Власний капітал корпорацій формується акціями, тобто коштами інвесторів (власників) в обмін на реалізовані їм акції. Акція – це цінний папір без встановленого строку обігу, який засвідчує пайову участь в акціонерній компанії і дає його власникові право на: участь в управлінні компанією, одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, участь у розподілі майна при ліквідації компанії. Частку акцій, що належать певній особі, засвідчує акціонерний сертифікат.

Власний (акціонерний) капітал складається з наступних складових: 1) внесений капітал, що складається з акцій, що випущені за номінальною вартістю (звичайні та привілейовані акції) та додаткового оплаченого капіталу; 2) дарований капітал; 3) резерв переоцінки; 4) нерозподілений прибуток.Для обліку вище перерахованого в бухгалтерському обліку використовуються наступні рахунки: “Статутний капітал (прості або привілейовані акції)”, “Додатковий капітал”, “Нерозподілений прибуток” .Структура капіталу корпорації може бути подана в балансі таким чином:

Акціонерний капітал:

Внесений капітал

- Привілейовані акції (за номінальною вартістю)

- Звичайні (прості) акції (за номінальною вартістю)

- Додатковий капітал – звичайні акції

Разом внесений капітал

Нерозподілений прибуток

Разом акціонерний капітал.

Як бачимо до власного капіталу належить і нерозподілений прибуток компанії. В разі наявності нерозподілених збитків сума віднімається і зменшує загальну суму власного капіталу Сума прибутку після сплати податку становить чистий прибуток корпорації , що залишається в її розпорядженні. Його використовують на виплату дивідендів та інші цілі, передбачені статутом підпр і законодавством. Серед інших цілей – створення спеціальних резервів: фінансового, статутного. Розмір фінансового резерву регулюється державою, Інші резерви ств за рішенням загальних зборів акціонерів і згідно статуту. Невикористаний прибуток перераховують на рахунок „ Нерозподілений прибуток” і він становить частину власного капіталу. .Можливі випадки коли корпорація може реінвестувати всю суму чистого прибутку з метою розширення госп та фінансової діяльності. За результатами розподілу чистого прибутку звітного періоду буде зроблено такий бухгалтерський запис : Дт “Фінансові результати звітного періоду”; Кт Фін резерв”; Кт “Статутний резерв” ; Кт “Інші резерви” ; Кт “ Дивіденди до сплати” ; Кт “ Нерозподілений прибуток”.

Характеристика систем контролю та звітності у міжнародному бізнесі

Фінансова звітність – це система взаємопов’язаних узагальнюючих показників , що відображають фінансовий стан підприємства та результати діяльності за звітній період. До складу фінансової звітності краї з розвинутою ринковою економікою входять : бухгалтерський баланс (надає інформацію про фінансове становище підприємства на певну дату ) , звіт про рух грошових коштів (надає інформацію про надходження і вибуття грошових коштів внаслідок операційної , інвестиційної та фінансової діяльності протягом звітного періоду ) , звіт про прибутки та збитки (надає інформацію про доходи , витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітній період ), додатки та ін. Річний звіт супроводжується пояснювальними записками. Компоненти фінансової звітності взаємопов’язані , оскільки відображають відповідні аспекти господарської діяльності підприємства. Жодний звіт не може надати всю потрібну користувачам інформацію , а тому всі компоненти фінансової звітності слід розглядати та інтерпретувати у комплексі. У більшості країн світу застосовують типові форми фінансової звітності. Для країн ЄС форми та зміст фінансового звіту регулюються 4 – ю директивою ЄС . Типові форми фінансової звітності не розроблюються і не затверджуються в національному масштабі для деяких країн : США , Канада , Великобританія та ін. В цих країнах фірми самостійно обирають форму подання звітів, більш чи менш деталізовану відповідно до національних вимог щодо їх змісту та принципів формування. Кожна країна сама обирає адреса для подання фінансової звітності. Фінансова звітність складається та подається як для зовнішніх , так і для внутрішніх користувачів. Для зовнішніх - з річним інтервалом , для внутрішніх - з коротким інтервалом (щомісячно , щоквартально). Окремі групи користувачів можуть встановлювати інші або додаткові вимоги до інформації . Н-д, уряд країни може встановити додаткові звіти для визначення і контролю податків, у свою чергу керівництво підприємства визначає склад і зміст внутрішньої звітності , необхідної для планування , контролю і прийняття рішень. Але жодна група користувачів не повинна мати пріоритету щодо змісту фінансової звітності загального призначення (додаткові вимоги не повинні впливати на фінансові звіти , що складаються для інших користувачів.

Вимоги до фінансової звітності :

1)зрозумілість – це якість інформації , яка дає можливість користувачам сприймати її значення.. 2)доречність – характеризує здатність інформації впливати на рішення, що приймаються на її основі – інформація вважається доречною , якщо вона здатна вплинути на прийняття рішень користувачами та допомогти їм оцінити минулі , поточні та майбутні події. 3)достовірність – інформація не містить помилок та упереджених суджень. інформація базується на даних синтетичного та аналітичного обліку, а також здійснення інвентаризації всіх активів ,4)порівняльність – ця вимога повинна забезпечувати порівнянність даних (показників) даного періоду з аналогічними показниками минулих періодів.5) Фінансова звітність обов’язково підлягає аудиту.

Бухгалтерський баланс - це звіт про фінансовий стан підприємства , який відображає його активи , пасиви та власний капітал на певну дату у грошовому вимірі. Баланс підприємства відображається за такою формулою : А = З + ВК. У різних країнах є певні особливості групування статей балансу. В Україні , як і в країнах ЄС статті активу групуються та розміщуються згори до низу по мірі зростання ліквідності господарських активів. В США , Англії , Канаді та ін. країнах статті балансу групуються в зворотному напрямку. У практиці існує 2 –і форми подання балансу : 1) двостороння форма = актив – ліворуч ; зобов’язання та власний капітал - праворуч. 2) одностороння ( послідовна ) форма = послідовно згори до низу розміщується актив і пасив. Отже, основними елементами балансу є активи , зобов’язання та капітал власників.

Основною метою звіту про прибутки є надання інформації користувачам про формування фінансового результату підприємства (регламентує МСБО №1). Звіт про прибутки надає користувачам , насамперед інвесторам і кредиторам , важливу фінансову інформацію для оцінки минулої діяльності підприємства , а також ризику недосягнення ним очікуваних результатів. Звіт про прибутки може мати одноступеневий і багатоступеневий формат. Наявність 2-х форматів звітів про прибутки зумовлена існуванням 2-х основних моделей бухгалтерського обліку , які відомі як англо – саксонська та континентальна (європейська). Обидві моделі базуються на загальноприйнятих принципах бухгалтерського обліку, але мають суттєві відмінності , які зумовлені в першу чергу різницями в правовій системі , соціально – економічними факторами , історичними традиціями тощо. За одноступеневим форматом звіт складається з 2-х розділів : 1)перелік усіх доходів за звітний період ; 2)перелік всіх витрат за звітний період. Різниця між ними покаже фінансовий результат діяльності підприємства..

У фінансовому обліку зарубіжних країн застосовують дві системи (методи) обліку складських запасів : 1) система постійного обліку запасів; 2)система періодичного обліку запасів. При системі постійного обліку запасів облік руху матеріалів , товарів та інших запасів ведеться безпосередньо на рахунку “Складські запаси” за їх видами – впродовж звітного періоду. Рахунок “складські запаси” є синтетичним рахунком або рахунком першого порядку. . Надходження запасів від постачальника відображається по рахунках записом : Дт “ складські запаси ( за їх видами)”; Кт “Розрахунки з постачальниками” (або “Рахунки до сплати”). Відпуск запасів на виробництво чи реалізацію : Дт ”Незавершене виробництво”;; Дт “ Собівартість реалізованих товарів”; Кт “Складські запаси (за їх видами). На кожну звітну дату залишки складських запасів визначаються на рахунках складських запасів і показ в балансі і виходячи з інформації рах „Склад запаси” і визнач сума витрачених запасів. . За МСБО №2 в країнах ринкової економіки застосовують декілька методів оцінки запасів. Важливішими з них є ФАЙФО і ЛАЙФО); Метод ФАЙФО припускає , що матеріали, які придбані першими , першими відпускатимуться на виробництво чи на реалізацію, тобто списуються за цінами перших надходжень. При цьому залишки матеріалів (запасів) на кінець звітного періоду оцінюються за цінами останніх надходжень. Метод ЛАЙФО припускає, що матеріали (запаси), які придбані останніми , першими відпускатимуться на виробництво чи на реалізацію, тобто оцінюються за цінами останніх надходжень. Залишки матеріалів (запасів) на кінець звітного періоду оцінюватимуться в цьому разі за цінами перших надходжень. Необхідно зазначити, що при застосуванні методу ФАЙФО собівартість запасів в умовах періодичного і постійного обліку однакова. В умовах зростання цін на запаси метод ФАЙФО забезпечує найбільш низьку собівартість продажу , наслідком чого буде найбільший прибуток. Водночас оцінка запасів у балансі за методом ФАЙФО найбільш наближена до їх фактичної собівартості. При застосуванні методу ЛАЙФО маємо найбільшу собівартість продажу , але найменший прибуток. В умовах ринкової економіки питання оцінки запасів дуже актуальне. Адже ціни на матеріальні ресурси можуть часто змінюватися під впливом чинників попиту та пропозиції. Підприємство одержує матеріали впродовж звітного періоду багато разів за різними договірними цінами. За методом середньозваженої собівартості витрачені та реалізовані запаси , а також їх залишок на кінець звітного періоду оцінюються за середніми цінами з урахуванням залишку матеріалів (запасів) на початок звітного періоду та їх надходжень за звітний період. Середня вартість одиниці може розраховуватись як загалом за звітний період , так і після кожного наступного надходження того чи іншого виду запасів. В умовах періодичної системи обліку запасів середньозважена собівартість їх одиниці визначається за формулою: Сс=(Сп+Сн)/(Кп+Кн) , де Сс- середньозважена собівартість, Сп і Кп – відповідно собівартість і кількість запасів на початок періоду, Сн і Кн – відповідно собівартість і кількість запасів , що надійшли протягом періоду. Метод ідентифікації викликає необхідність обліку надходження матеріалів та їх зберігання по конкретних партіях. Відпущені матеріали, а також їх залишок на кінець періоду оцінюються за цінами конкретних партій. Застосування цього методу можливе за умов незначної номенклатури матеріалів чи товарів, що використовуються на підприємстві

Вплив методів оцінки складських запасів на фінансові результати підприємства.

Різні методи оцінки дають різні результати щодо собівартості списаних на виробництво чи на реалізацію матеріалів (товарів) та їх залишку на кінець звітного періоду. При застосуванні методу ФАЙФО собівартість запасів в умовах періодичного і постійного обліку однакова. В умовах зростання цін на запаси метод ФАЙФО забезпечує найбільш низьку собівартість продажу , наслідком чого буде найбільший прибуток. Водночас оцінка запасів у балансі за методом ФАЙФО найбільш наближена до їх фактичної собівартості. При застосуванні методу ЛАЙФО маємо найбільшу собівартість продажу , але найменший прибуток. В умовах інфляції цей метод найкращим чином сприяє відповідності витрат і доходів у Звіті про прибутки. З іншого боку , використання методу ЛАЙФО приводить до завищення собівартості запасів у балансі та дає можливість маніпулювати показником звітного прибутку залежно від часу придбання запасів. Внаслідок цього в деяких країнах заборонено використання методу ЛАЙФО. Середньозважена собівартість продажу забезпечує більш рівну величину прибутку, зазнає меншого впливу коливання закупівельних цін , ніж інші методи. Водночас ця формула потребує складних розрахунків, і в умовах зростання цін собівартість запасів на кінець звітного періоду звичайно є нижчою за ринкову вартість. Звідси – методи оцінки суттєво впливають на витрати і фінансові результати діяльності підприємства.

Стан і проблеми впровадження міжнародних стандартів обліку і фін звітності в Україні.

Україна інтегрується у світовий економічний простір. Тому перехід національної системи бухгалтерського обліку та складання звітності на міжнародні стандарти (МСБО) є вимогою часу.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку містять єдині методологічні підходи до оцінки та розкриття інформації, необхідної інвесторам та кредиторам. Концептуальні положення МСБО, як правило, стають основою для розробки тією чи іншою країною власних стандартів бухобліку, які конкретизують та доповнюють відповідні МСБО з урахуванням рівня соціально-економічного розвитку та національних традицій.

4 вересня 1996 року Міністерством юстиції України зареєстрована Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України. Згідно статуту федерація має статус громадської організації, та не переслідує коммерційних цілей. Метою Федерації є підвищення значення бухгалтерської професії в процесі переходу до ринкової економіки, впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. .

Також Федерацією було досягнуто домовленості про права на переклад та видання МСБО. В наслідок чого було видано книгу "Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку", яка містить повний текст усіх (33) МСБО українською мовою, які були прийняті на 1 січня 1997 року.

Федерацією проводяться навчальні семінари по всій Україні з питання реформування бухобліку в Україні та впровадження МСБО.

У 1997 році Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України (ФПБАУ) розробила національні стандарти бухгалтерського обліку..

На основі попереднього аналізу були визначені 23 стандарти, які підлягають першочерговій розробці. Ці стандарти охоплюють усі діючі МСБО (крім тих, які стосуються звітності банків і пенсійних фондів), але не копіюють їх. Деякі національні стандарти (наприклад, НСБО № 12 "Інвестиції", № 16 "Витрати" тощо) об'єднують положення кількох МСБО, а в деяких випадках передбачають національні стандарти, які не мають аналогічного міжнародного стандарту. Але всі національні стандарти базуються на МСБО та не протирічать їм.

При розробці проектів національних стандартів використовуються не лише діючі МСБО, а також їх проекти та інші матеріали, видані Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Також в Україні працює комісія ВР з питань економічної політики та управлінням народним господарством, яка проводить роботу з розробки НСБО з урахуванням МСБО, хоч поки-що спостерігаються деякі складнощі з виконанням цього проекту

. МСБО не є обов’язковими, вони виступають як рекомендації для запровадження. Слід сказати, що міжнародні стандарти не регулюють техніки та методики обліку. Вона була і буде різною в різних країнах світу. Міжнародними стандартами регулюються лише основні, принципові моменти, від яких залежить формування фінансових результатів діяльності підприємства, відображення у звітності результатів діяльності та фінансового стану підприємства..

Національні СБО мають силу закону і є обов’язковими для виконання. Тоді як МСБО мають рекомендаційний характер.

В Україні національні стандарти бухобліку в порівнянні з Міжнародними стандартами фінансової звітності вважаються більш жорстко регульованими і залишають компаніям менше можливостей для вибору. Законодавством про бухгалтерський облік визначено, що національні стандарти не повинні суперечити Міжнародним стандартам фінансової звітності, однак протиріччя та конфлікти, які існують, стають навіть очевиднішими при їхньому застосуванні.

Експерти вважають, що, оскільки становище нових національних стандартів не є завершеним, виникають випадки, коли те чи інше питання не регулюється новими правилами. У таких ситуаціях компанії застосовують старі стандарти бухгалтерського обліку, які часто вступають у проти-річчя з Міжнародними стандартами фінансової звітності.

1.2 Інтернаціоналізація як об’єктивний процес економічного розвитку

Інтернаціоналізація господарського життя як закономірність міжнародної економіки означає процес переростання суспільним виробництвом національних кордонів. Основною формою цієї закономірності є зовнішня торгівля конкретних країн світу. Характеризуючи процес інтернаціоналізації господарськ життя, треба відзначити , що він охоплює всі сфери функціонування сучасної міжнародної економіки. Можна виділити такі напрями інтернаціоналізації госп життя: інтернаціоналізація виробничих сил , що означає процес створення матеріальних елементів міжнародних господарських об’єктів країн світу. Інтернаціоналізація виробничи процесів: цей процес знаходить своє відображення в розвитку спільного підприємництва партнерів різних країн світу. Інтернаціоналізація виробництва- яка виявляється у створенні СП. Інтернаціоналізація обміну – відображається в розвитку міжнародних торгівельних відносин. Інтернаціоналізація транспорту – знаходить своє відображення у створенні міжнародн транспортних систем. Інтернаціоналізація розподілу знах своє відображення в розподілі капіталу , міграції робочої сили в межах міжнародн економік. Інтернаціоналізація інформаційних систем передбачає обєднання матеріальних і фін ресурсів з метою оптимального використання інформації в рамках між нар економіки. Інтернаціоналізація госп життя має широкі форми прояву і характеризує розвиток економічних зв’язків між країнами світу у різних сферах міжнародної економіки. Система міжнародних економічних відносин формується на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, яка у свою чергу виростає із міжнародного поділу праці Економічна інтеграція - якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя. Вона передбачає зближення і взаємо-переплетіння національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики. Інтеграційні тенденції є природним процесом, який випливає із об'єктивних потреб міжнародного поділу праці й науково-технічного прогресу. Суть економічної інтеграції проявляється в її найважливіших характеристиках. Це, - по-перше, міждержавне регулювання економічних процесів; по-друге, поступове формування, замість більш або менш незалежних один від одного національних народногосподарських комплексів, регіонального господарського комплексу із загальною структурою відтворення; по-третє, усунення адміністративних і економічних бар'єрів, перешкоджаючих вільному рухові товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах регіону; по-четверте, зближення внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях. Існують такі основні види інтеграційних об'єднань: зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються відміною митних бар'єрів у взаємній торгівлі; митний союз. коли вільне переміщення товарів і послуг всередині угруповання доповнює єдиний митний тариф стосовно до третіх країн; загальний ринок, коли ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили й капіталу; економічний союз, коли на доповнення до всіх перелічених вище інтеграційних заходів гармонізуються різні аспекти економічної політики. Повна інтеграція передбачає узгодження та проведення спільної валютної, фіскальної, кредитної політики і т. ін., утворення органів наднаціональної влади.

Рівень інтернаціоналізації економіки України ключових макропоказниках.

Інтернаціоналізація господарського життя як закономірність міжнародної економіки означає процес переростання суспільним виробництвом національних кордонів. Основною формою цієї закономірності є зовнішня торгівля конкретних країн світу. Інтернаціоналіз передбачає всебічний розвиток господарських зв’язків між кранами світу і ґрунтується на постійному об’єктивному процесі розвитку продуктивних сил, економічних відносин у країнах світу. Характеризуючи процес інтернаціоналізації господарськ життя, треба відзначити , що він охоплює всі сфери функціонування сучасної міжнародної економіки. У сучасних умовах, локальні економіки окремих країн поступово втрачають потенції саморозвитку і все більше інтегруються в загальнопланетарний організм. Прогрес кожної країни тісно пов’язаний з рівнем і характером її взаємодії з іншими державами. Тому інтернаціоналізація економіки України є нетількі основною умовою її піднесення, а питанням виживанням всієї країни. Включення економіки країни у міжнародний поділ праці дасть можливість значно посилити позиції України в світовому співтовариствіНеоднозначне положення України у міжнародному те­риторіальному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних Загалом, за природними ресурсами наша країна перебу­ває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) од­них видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих, Високий інтелектуальний потенціал країни Активність країни у світових економічних відносинах можна оцінити такими показниками Рівень експорту. Це відсоткове відношення обсягу товарів та послуг, що експортуються, до обсягу ВВП. Структура експорту, тобто питома вага окремих груп товарів, залежно від ступеня їх переробки, у загальному обсязі експорту. Відповідно до своєї структури експорт може мати сировинну або технологічну спрямованість, що характеризує місце країни у міжнародній галузевій спеціалізації. Згідно з товарною структурою зовнішньої торгівлі України у 2001 році основними статтями її експорту є такі: чорні і кольорові метали та вироби з них (31,7%), продовольчі товари та сировина для їх виробництва (20,8%), продукція хімічної промисловості (15,2%), машини та устаткування (14,4%). Рівень імпорту. Він характеризує рівень залежності національної економіки від світового господарства, тобто характеризує потребу в товарах, які не виробляються в даній країні, або виробництво яких у цій країні є неефективним. Імпортозалежність України (як відношення обсягу імпорту товарів до ВВП) за 2001 роком становила 23,6%. Структура імпорту. Україна відноситься до країн з високою залежністю від так званого критичного імпорту, до якого належать переважно енергоресурси. В 2001 року частка паливно-енергетичної продукції у загальній вартості імпорту України становила 30,3%. Співвідношення між імпортом та експортом капіталу. Міжнародний рух капіталу здійснюється як у підприємницькій формі (прямі і портфельні інвестиції), так і в позичковій (довгострокові, середньострокові та короткострокові кредити).Прямі інвестиції – це такі інвестиції, які забезпечують інвестору управлінський контроль над об’єктом, в який вкладається капітал. Портфельні інвестиції не дають права управляти об’єктом інвестування. Вони здійснюються, як правило, пакетами акцій, на які, згідно з поширеною практикою, припадає не більше 25% загального капіталу фірми.За період незалежності Україна залучила прямих іноземних інвестицій обсягом приблизно 3,3% ВВП, а за міжнародними стандартами рівень, що перевищує 5%, розцінюється як досить високий. В розрахунку на душу населення серед країн з перехідною економікою Україна займає одне з останніх місць, близько 28 дол. США, тоді як у країнах з перехідною економікою на душу населення в середньому припадає 92 дол. США прямих іноземних інвестицій.У сфері міжнародних валютно-фінансових відносин велику роль відіграє така організація як Міжнародний валютний фонд (МВФ Капітал фонду утворюється за рахунок внесків країн-членів. МВФ фінансує не комерційні проекти, а проведення економічної політики. У відносинах з країнами колишнього СРСР МВФ застосовує три види програм, які реалізуються почергово. Перша – програма трансформації економіки на ринкові відносини. Друга – програма “стенд бай”, яка є програмою короткострокового фінансування, тобто терміном на 12-13 місяців, і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації. Третя – програма розширеного фінансування, яка розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою “стенд бай”, і в першу чергу, на структурну перебудову економіки.Крім МВФ важливу роль у міжнародних валютно-фінансових відносинах відіграє Світовий банк (СБ).

Складові сучасної інфраструктури міжнародної економічної діяльності та їх загальна характеристика

Міжнародна економічна діяльність ) — діяльність економічних суб’єктів, в першу чергу підприємств, в міжнародній сфері, на міжнародному ринку. Виділяють такі види МЕД: експорт/імпорт товарів і послуг; ліцензування, франчайзинг; господарська діяльність за кордоном; інвестування за кордоном.

Найважливішими складовими елементами інфраструктури МЕД є:

• Міжнародний транспорт;

• Міжнародні інформаційно-комунікаційні системи.

Транспортна частина охоплює всі існуючи транспортні засоби та транспортні шляхи світу. Розвиток транспорту є однією з передумов поглиблення процесу міжнародної інтеграції оскільки сприяє зменшенню відстаней у сучасному світі.

Основа розвитку інфраструктурного середовища МЕД — інформаційно-комунікаційні системи. Інформаційно-комунікаційні системи — сукупність засобів збирання, збереження, обробки та передачі інформації. Сучасні засоби передачі інформації, що базуються на супутниковому зв’язку дозволяють передавати будь-які обсяги інформації на будь-яку відстань в короткі відрізки часу. Формування на їх основі глобальних інформаційних систем (Інтернет) стає, з одного боку, найважливішим сучасним фактором розвитку міжнародних економічних відносин, а з іншого — такі системи стають новим “віртуальним” середовищем глобальних економічних відносин.

В матеріальному вигляді інформаційно-комунікаційні системи в МЕД— це мережі інформаційних агентств, що розташовані по всьому світу, які збирають інформацію, класифікують її, кодують та передають користувачам. Найбільш впливовими міжнародними інформаційними агентствами є: Рейтер, Доу-Джонс Телерейт, Блумберг. Агенція Рейтер цілодобово збирає данні та економічну інформацію в режимі реального часу із 180 міжнародних бірж, ринків цінних паперів та 4000 організацій в 80 країнах світу.

Міжнародні економічні відносини , їх принципи та рівні розвитку.

МЕВ — одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних відносин. МЕВ — торговельні, валютно-фінансові та інші економічні відносини, які виникають між економічними суб’єктами із різних країн.За змістом м\н ек відносини є складними. Це обумовлено 1)значною кількістю країн їх угруповань і м\н орг-цій, які є суб’єктами м\н ек від-н,2)суспільно-політичний устрій країн і їх угруповань.. Суб’єкти МЕВ — це їх учасники, які здатні відносно незалежно діяти в міжнародному економічному середовищі з метою реалізації своїх переважно економічних інтересів. Суб’єктами МЕВ є: домогосподарства і окремі фізичні особи, підприємства, держава і державні органи, міжнародні організації.

Форми МЕВ — міжнародна торгівля; міжнародна міграція капіталу; трудова міграція між країнами; валютні відносини і розрахунки; міжнародні економічні інтеграційні процеси, науково-технічне співробітництво країн

Реалізація різноманітних форм МЕВ їх суб’єктами здійснюється на тому чи іншому рівні, які розрізняються, зокрема, залежно від ступеню інтенсивності їх взаємодії :

Економічні контакти — це найпростіші економічні зв’язки, які мають епізодичний характер і регулюються переважно одиничними угодами, контрактами;

Взаємодія — стійкі економічні зв’язки на основі міжнародних угод і домовленостей, які складені на тривалий час;

Співробітництво — міцні економічні зв’язки, на основі спільних, попередньо вироблених і узгоджених намірів, які закріплені в угодах довгострокового характеру;

Міжнародна економічна інтеграція — це рівень розвитку МЕВ, коли в процесі інтернаціоналізації господарського життя відбувається переплетіння економік двох або більше країн і проводиться узгоджена політика з елементами національного регулювання.

Залежно від того, які економічні суб’єкти беруть участь в МЕВ, можна виділити відносини на наступних рівнях:

Країна А - Країна В

1)підприємство - підприємство 2)підприємство - держава (державна установа)

3)підприємство - окрема людина (домогосподарство) 4)держава (державна установа)

- окрема людина (домогосподарство)

Крім того можливі такі відносини за участю міжнародних організацій:

5)міжнародна організація - підприємство 6)міжнародна організація - окрема людина (домогосподарство) 7)міжнародна організація - держава (державна установа)

Економічні відносини між країнами повинні будуватися на певних нормах, принципах.

У Хартії економічних прав та обов’язків держав, яка була прийнята ІV спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., задекларовані такі принципи організації МЕВ: суверенітет; територіальна цілісність і політична незалежність держав; суверена рівність всіх держав; ненапад та невтручання, мирне співіснування; взаємна та справедлива вигода; рівноправ’я та самовизначення народів; мірне врегулювання суперечностей; усунення несправедливості, що виникла внаслідок застосування сили; добросовісне виконання міжнародних зобов’язань; поважання прав і основних свобод людини; відсутність прагнення до гегемонії та сфер впливу; сприяння міжнародній соціальній справедливості; міжнародне співробітництво з метою розвитку; вільний доступ до моря і від нього для не морських країн.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності України визначені у Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність”:

суверенітет народу України; свобода зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів; юридична рівність і недискримінація; верховенство закону; рівний захист інтересів українських та зарубіжних суб’єктів; еквівалентність обміну, недопустимість демпінгу.