9. Міжн портфельне інвестування та його мотивація.

Портфельні інвестиції – вкладення в іноз під.ва або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над під.вом. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові ц.п. (прості векселі; боргові зобов’язання; інструменти грошового ринку та інші).

Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринк ек.ці є частка у 10 % об'єкта інвестування. Однак прямою може вважатися й інвестиція з меншою часткою участі, але яка забезпечує реальний вплив на прийняття рішень об'єктом інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора становить понад 10%, але він не має реального контролю над об'єктом, то відповідна інвестиція не визнається прямою. Отже, чіткої межі між прямими і портфельними інвестиціями немає. За міжн статистикою, інвестору в більшості випадків достатньо володіти 10-25 % акцій зарубіжної компанії, щоб вкладення були зареєстровані як пряма інвестиція.

В укр ек літературі під портфельною інвестицією розуміється господарська операція, яка передбачає придбання ц.п., деривативів та інших фін активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій з купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% заг суми акцій, емітованих іншою юрид особою, які належать до прямих інвестицій).

Переважного розвитку портфельні інв. набули ще до Першої світ. війни. Гол інвестором виступала Англія, яка була зацікавлена в отриманні у такий спосіб додаткових природних ресурсів із менш розвинутих держав та колоній. Купуючи акції й облігації, інвестор претендував тільки на чистий доход фірми. Портфельні, або фінансові, інвестиції здійснювалися насамперед з допомогою банків чи інвестиційних фондів. Після 1-ї світ. війни портфельні інвестиції занепали й відновилися лише у 60-ті рр. Характерною рисою останніх років є переважання портфельних інвестицій. Якщо у 80-х рр ПІІ складали приблизно 50% всього міжн руху капіталу, то в кінці 90-х – вже 25%. Частка є портфельних інвестицій зросла з 20% до 60%. Випереджаюче зростання портфельних інвестицій пояснюється тим, що, з одного боку, організацію і розміщення їх за кордоном дедалі частіше здійснюють інститути, які не володіють значними грош. ресурсами й широкою інфо про стан світового ринку ц.п. (трастові й страхові компанії, пенсійні фонди, банки та інші фін установи), а з іншого – тим, що портфельні вкладення часто використ.ть не тільки як додаткове джерело прибутку, скільки для проникнення у високомонополізовані галузі, великі й найбільші корпорації.

10. Міжн операції з ц.П. На організованих та неорганізованих ринках.

Похідні ц.п. - ц.п., які фіксують проміжні права партнерів під час укладання угоди; не дають їх власникові ні права власності, ні права на одержання доходу, але за­свідчують право на купівлю або продаж в майбутньому цінних паперів того чи іншого виду (частіше за все акцій). Відповідні строкові угоди бувають тверді (- форвардні й ф'ючерсні угоди; обов'язкові до виконання) й умовні (- опціонні угоди; надають одній із сторін угоди право виконати або не виконати її).

Коли особа купує контракт, то вона відкриває довгу позицію. Особа, яка продає контракт, займає коротку позицію. Якщо інвестор купив (або продав) контракт, то він може потім закрити свою по­зицію за доп продажу (або купівлі) його. Угода, що за­криває відкриту позицію, називається офсетною (протилежна дія), тобто протилежною щодо початкової угоди. Довгий конт­ракт означає купівлю контракту, а короткий - продаж контракту.

Форвардний контракт - угода між контрагентами про майбутнє постачання предмету контракту (активу); укладається поза фондовою біржею звичайно для здійснення реального продажу або купівлі відповідного активу і має на меті страхування постачальника або покупця від можливої несприят­ливої для нього зміни на ринку. Умови догово­ру обумовлюються на момент укладення контракту, а його вико­нання здійсн.ся відповідно до цих умов у зазначений термін.

Угоди, які передбачають негай­не постачання активу, назив.ся касовими, або спотовими, а ринок таких угод та ціна - касовими, або спотовими.

Форвардний контракт може укладатися не тільки для страху­вання (хеджування) від можливих збитків, але й для гри на різни­ці ринк. (курсової) вартості активів. При цьому особа, яка відкриває довгу позицію (купує контракт), розраховує на майбут­нє зростання ціни активу, а особа, яка займає коротку позицію (продає контракт), розраховує на зниження ціни активу. Саме протилежність прогнозів сторін є основою для укладення такого контракту.

Через укладання поза біржею форвардний контракт не є стандарт­ним, тобто склад його умов може бути довільним, а самі умо­ви - неконтрольованими. Ця обставина звужує вторинний ринок форвардних контрактів, оскільки важко знайти третю особу, ін­тереси якої точно відповідали б умовам форвардного контракту. Ліквідувати свою позицію за форвардним контрактом одна зі сторін, як правило, має право лише за згодою іншої сторони.

Ф'ючерсний контракт укладається лише на фондовій біржі і є стандартним за складом умов і процедур виконання, які розроб­ляє біржа для кожного виду активу. Тому ф'юч. контракти є ліквідними і для них існує широкий вторинний ринок. Однак стан­дартний характер контракту інколи буває незручним для учасни­ків ринку. Його виконання гарантується розрахунковою палатою біржі, і то­му інвесторам немає потреби з'ясовувати фін. становище контрагента. Після укладення і реєстрації ф'юч. контракту посередником між продавцем і покупцем стає розрахункова па­лата біржі: для покупця палата є продавцем, а для продавця - покупцем.

Механізм таких взаємовідносин уже відпрацьований. Коли в учасника контракту з'являється бажання здійснити або прийняти поставку, то він не ліквідовує свою позицію до дня по­ставки і в установленому порядку інформує палату про готов­ність виконати свої зобов'язання за даним контрактом. У даному разі розрахункова палата вибирає за доп офсетної угоди особу з протилежною незакритою позицією і повідомляє учасни­ка контракту про необхідність здійснити або прийняти актив, що зумовлений контрактом.

Укладення ф'ючерсного контракту не вимагає від інвестора негайних витрат (за винятком комісійних), але саме під час укла­дення розрахункова палата висуває певні вимоги до учасників. З відкриттям позиції інвестор (як з довгою, так і з короткою по­зиціями) зобов'язаний внести на рахунок брокерської компанії певну суму грошей як заставу. Ця застава назив.ся маржею. Мінім. розмір маржі встановлюється розрахунковою пала­тою на підставі обліку макс. денних відхилень ціни ак­тиву, що лежить в основі контракту, за минулі періоди. Розрахун­кова палата встановлює також нижній рівень маржі. Якщо за форвардним контрактом виграші і втрати реалізуються тільки пі­сля закінчення терміну контракту, то за ф'ючерсним розрахунко­ва палата біржі робить у кінці кожного торгового дня перераху­нок позицій інвесторів і переказує суму виграшу з рахунка тієї сторони, що програла, на рахунок тієї, що виграла. Дана сума грошей назив.ся варіаційною (змінною) маржею. Коли на маржевому рахунку інвестора накопичується сума, що перевищує встановлений палатою нижній рівень маржі, то він може скорис­татися цим надлишком, знявши його з рахунка. Якщо сума вклад­ника на рахунку виявляється нижче за встановлений мінімум, брокер повідомляє клієнта про необхідність внесення додаткових коштів. У разі, коли інвестор не вносить суму, що вимагається, брокер може ліквідувати його позицію, здійснивши офсетну опера­цію. Для того щоб не допускати надмірної спекуляції на ф'ючерсних контрактах і забезпечити систему гарантування виконання операцій, біржа встановлює для кожного виду контракту ліміт відхилення ф'ючерсної ціни поточного дня від ціни котирування попереднього дня. Для обмеження спекулятивної активності фон­дова біржа встановлює також так званий позиційний ліміт у ви­гляді обмеження загальної кіл.ті контрактів з урахуванням закін­чення їх термінів, які має право тримати відкритим один інвестор.

Ціна, що фіксується під час укладення ф'ючерсного контракту, назив.ся ф'ючерсною і відображає очікування інвесторів щодо майбутньої спотової ціни активу на ринку. На момент укладення контракту ф'ючерсна ціна може бути вищою або нижчою за спотову. До моменту закінчення терміну контракту ф'ючерсна ціна повинна = ціні спот, інакше з'явл.ся можливість виконати арбітражну операцію: якщо ф'ючерсна ціна > за спотову, то арбітражер продасть контракт і купить актив, за протилежної ситуації він продасть актив і купить контракт.

У випадках, коли інвестор не сумнівається у прогнозах щодо розвитку ситуації на фондовому ринку, він надає перевагу укла­денню ф'ючерсного контракту. Але ф'ючерсний контракт вима­гає обов'язкового виконання операції і, якщо прогноз помилко­вий, інвестор може зазнати втрат. Для зменшення фін ризику інвестор звертається до опціонних контрактів (опціонів). Право вибору надається покупцеві опціону. Володар опціону має право на здійснення операції з ц.п., але він не зобов'язаний цю операцію виконувати, оскільки опціон, як і ф'ючерс, є стандартизованою угодою. У ній вказуються кіл.ть активів, ціна виконання контракту і дата здійснення операції.

Опціони - різні за своїми ознаками. Гол ознаки - тип опціону і позиція учасників угоди. Існують 2 типи опціону:

• опціон колл, тобто опціон на купівлю (опціон покупця);

• опціон пут, тобто опціон на продаж (опціон продавця).

Той, хто продає опціон, надає право вибору тому, хто цей оп­ціон купує. Купуючи опціон колл, покупець набуває права купити у продавця опціону актив у встановлені терміни за ціною вико­нання або ж відмовитися від купівлі. Купуючи опціон пут, поку­пець набуває права продати продавцеві опціону актив у встанов­лені терміни за ціною виконання або ж відмовитися від такого продажу.

Існують 2 позиції по опціону: довга (позиція покупця опціо­ну) і коротка (позиція продавця опціону). Сполучення типів і позицій створюють чотири види опціонів: довгий колл; короткий колл; довгий пут; короткий пут.

Взаємовідносини між учасниками опціонної операції мають 2 особливих етапи: момент укладення угоди і момент її виконання. Під час купівлі-продажу опціону (на 1-му етапі) продавець ви­писує опціон і передає його покупцеві, одержуючи замість нього винагороду у вигляді премії (свого роду комісійні). Покупець опці­ону розглядає премію як плату за визначення права вибору (здійс­нювати угоду чи ні). Премія є компенсацією за ризик, що виникає під час купівлі-продажу ц.п. Отримана продавцем оп­ціону премія залишається у нього незалежно від того, яке рішення прийме покупець - виконувати угоду чи ні. Отже, купівля-продаж опціону (на 1-у етапі) є не купівлею-продажем акцій активу, а передачею права покупцеві на здійснення в майбутньому (на 2-му етапі) купівлі або продажу цього активу.