Про Кондратікова 5

Ніякий це ще не кінець. Це лише початок кінця, це ніби коли ти пересольоєш рибку на сковорідці . або бігаєш крос підводою. Це все не випадково. Наші герої вмерли. Але хіба смерть це кінець.

На щастя у Кондратікова була соломинка часу, він її проковтнув і всі воскресли та опинились у центрі Львова. Наших героїв налякала така подорож, вони ще боялись і грали футбол, щоб заспокоїтись. Це були не жарти.

-Ще раз таке трапиться, зроблю собі Колумбійський галстук. – Сказав Бергіно.

-Це що таке? – Запитав Кузя.

-Почитай в викіпедії.

Кузя побіг з істиричним сміхом шукати інтернет-кафе. Мимо проходив Моряк Обама. Такої тупої пригоди з ними всіма ще не траплялось. Це ніби дощ посеред дня, це ніби Нутелла зі шкварками, це ніби Джульєта і німець. Все це було безглуздо. Тут прийшов Кузя, він дізнався про Колумбійський галстук і зі страхом дивився на Бергіно, тримаючись за горло лівою рукої, а правою тримав ложку. Час від часу Кузя собі полюбляв запихати ложку у горлянку і казати при цьому: А-а-а, йду до коня. А-а-а. На расвєтє дня». Це була його так сказати ізюмінка. Всі ми дивні.

Всі решту героїв тепер напевне горять у підземному царстві Аїда, бавляться з Цербером. Кондратіков раз сказав, що середня голова цієї собаки вегетаріанська. Ну не дибілізм? Хто таку собачку породив? Певно капуста і огірок.

-Що ми тепер будемо робити? Стільки пригод, стільки жертв, а результату ніякого. – Сумно промовляв Кондра. – Це було дійсно так. Всі почали плакати та годувати голубів.

Ось пішов дощ. Сльози неба, які заспокоюють душу. Коли тобі погано, проблеми в сім’ї, невзаємне кохання чи просто коли ти самотній – дощ лікує твої нерви. Бергіно підняв голову, він милувався тим дощем, він згадував своє перше кохання, те як він воював на танку. Каплі теплого дощу стікали по обличчю Бергіно але хто ж курва знав що це радіоактивний дощ? Отруйні каплі попали прямо під шкіру Бергіно і він почав кричати та тупцяти ногами по землі, вбиваючи при цьому три мурашки, які несли гусеницю своїм діточкам. Потім вияснилось, що дітки вмерли. Бо їх з’їв пес. І пес потім сам вмер. Пара-папа-па.

Тут приїхали доктори на машині. Один хутко підбіг до Бергіно і вколов йому три кубики адреналіну. Тоді поклали його на носілкі і прямували до машини, при цьому по дорозі безжалісно вбиваючи мурашок. Кузя з ложкою у горлі, Кондратіков з ножиком у руці поїхали слідом.

Перед входом у лікарню Кондратіков помітив, як на дорозі билися люди. Один мужчина витягнув ножа, а другий молоток. Вони одночасно нанесли удар. Один залишився без руки, другому розсікло голову – обоє стікали кров’ю. Потім вони обнялись і пішли пити каву. «О це справжня дружба» - Подумав собі Кондратіков. Попитавшись у людей, вияснилось що Бергіно на шостому поверсі. Перед тим як піти до ліфту, Кузя і Кондра пішли у аптеку.

-Дайте мені будь-ласка два шприци, одну голку окремо, аскорбінку і БабилГам. – Сказав Кондра.

Продавщиці аптеки було десь 50 років, виглядала вона дуже злою, гордою та противною. Певно вона це цнотлива.

-І ще дайте мені три пачки дімідролу. – Відмітився Кузя. – І анальгін і ше кокаїн. – Він заходився.

- Вам є вже 18,м? – Грізно гаркнула чи гавкнула продавщиця.

-Та-та-та, мені 231 років. – Далі хіхікав Кузя.

-Слухай, заспокойся, а то нам не продадуть зараз взагалі нічого. – Насварив Кондра.

-Ти правий малеча! Ану йдіть нахєр звідси малі шмаркачі! – Почала кричати цнотлива цьотка.

Почувши, як та стара каже, Кондратікова почала переповнювати злість. Ненависть була вищою за нього, він крутився мов Сонік, він був дуже розлючений. Тут же він хотів витягнути ножа, але згадав, що Бергіно сам один в палаті і з тим ножом, тоді Кондра помітив, як Кузя тримає столову ложку у горлі, хутко забрав її і забив аптекарку до смерті тою ложкою. Розтрощена голова жінки вся була у крові. А тим часом через стінку проривались мурашки. Вони були голодні.

-Хутко звідси. – Взяв за рукав Кузю Кондра. – Давай, побігли до ліфту, поки ніхто не зайшов.

Кімната опустіла. Лише мурашки намагались підняти свою сімдесяти кілограмову здобич і занести її у норку до діток. Вони дуже всі тішились, йшли в рядок і співали пісеньку про їжу.

Кондратіков нажав кнопку ліфта і вони почали підніматись як не дивно у верх.

-Як ти думаєш, як там Бергіно зараз, шкода його. – Говорив Кузя.

-Думаю з ним все гаразд, головне щоб у нього ножа не відібрали. – Відповів Кондра.

І ось наші герої піднялись. Проходячи коридором вони побачили, як адміністраторка дивиться новини. Репортер казав, що гряне велика світова війна. Що не китайці , і не американці хочуть захопити світ, а мурашки. Що декілька хвилин мурашина армія винесла з лікарні труп старшої жінки. У неї голова вся була у крові. Тіло вони несли центром міста. На це дивились маленькі дітки, психічно неврівноважені збоченці та інші тварі міста. Зараз весь світ приймає крайні міри. Школи закриваються, на роботу не ходять, і анархія зростає. Мурашки – нові володарі світу.

-Бач, що ти на робив? – Грізно сказав Кузя.

-А не треба було їй мене обзивати! - Відповів той.

І ось з палати «№35» почулось грізне ричання, матюки та крик малої дитини. Двоє наших героїв хутко увірвались у палату. Бергіно розкидав тарілки, тупцяв ножками і лаявся на жінку, яка стояла у кутку на колінах, тримаючи руки за головою. Справа кімнати була маленька дитинка. Побачивши своїх друзів, Бергіно заспокоївся і зрадів.

-Друзі! Ура! Спасибі вам! – Усміхався щочками плямистий під оком. – Е-е-е…Кондратіков! Не смій!

Але було пізно. Той знову забрав з рота Кузі ложку і скриками побіг на жінку, яка була у кутку.

Він бив її ложкою по голові, поки та не вмерла. Тоді кинув їй на голову матрац і почав душити.

-Йоп! Слухай, забери його нахєр, він ж її покалічить!

-Та вона і так вже вмерла…

-Так все одно забери. – Промовив Бергіно до Кузі.

Вони обоє відтягнули Кондру він тої жінки, вірніше те, що від неї залишилось.

-Тобі що, війни мурашиної блядь вже мало? – Почав бити Кондру по лиці Кузя. – На! Успокойся! На! Все буде добре! На! Заспокоївся, нє? На!

Тим часом Бергіно дивився у вікно. Вертольоти, танки, батальйони солдат – всі вони стріляли в мирних людей, вони думали, що на них мурашки. Навколо було багато трупів і крові. А один негр з боку дивився на це і плесках ручками доти, поки це не побачила банда гопніків. Тоді вони йому виколили очі, вирвали зубки і пішли собі шукати щастя.

-Це напевне кінець світу. Люди гинуть, мурашки йдуть до влади. – Сумно казав Бергіно.

І тут зненацька у палату вривається Мама-Мураха. Велика. З писка в неї капав яд.

-Іть-іть-іть. Я вас з’їм, це кінець, ви помрете. Іть-іть-іть. –Сказала Вона.

І почала ганятися за нашими героями по палаті. Заграла пісня з маски-шоу «Ти-тумба»

Відкрились двері. І до палати мужньо увійшов наш старий герой – Партікапей. Тіло у нього все було у вибухівці. Він пильно дивився на Маму-Мураху.

-Я вас спасу друзі мої! А потім ми врятуємо цей світ і купимо домік біля річки. – Щиро сказав Партікапей і з дитинаторами у руках побіг на велетенську мураху. Але випадково зашпортався за мертве тіло жінки, тоді вдарився сильно головою об стіну і вилетів через вікно. Пролунав вибух.

Всі знизили плечима, навіть Мама-Мураха не зрозуміла і почала сміятись. Наші герої були у пастці.

Вони дивилися прямо у лице смерті – на мертву жінку, яка була розірвана навпіл. І теж почали сміятися. Але це було не довго. Пролунав дикий спів Мурахи і вона пішла в атаку. Схопивши Бергіно , вона здерла з лиця йому родинку, тоді плюнула на нього ядом і той розтаяв, як сніг.

-О ні, Бергіно! – Скрикнули наші герої. Але він вже того не чув. Тоді Мама-Мураха взялась за Кузю. Вона відрубала йому ручки і вставила замість них патички, тоді вирвала скальп і наділа його собі на голову. І в кінці кинула на землі і розтоптала. Його плоть сплелась з плотью Бергіно.

-О ні, Кузя! – Скрикнув один Кондратіков. Він був вже злий. Тоді він покликав Оптімуса Прайма, але він програв теж. Немаючи чи вже шансів на перемогу, Кондра помітив ложку,яка лежала на підлозі. Він підібрав її і хутко помчав до Мурахи. І він забив її ложкою до смерті. І вона вмерла.

Розуміючи, що його друзі померли, він вирішив більше не жити. Він бере ножа, відрізає собі праву руку і плаче. Тоді ліву ногу і сміється. Його охоплює страх, його тіло ледве рухається від нестачі крові. Тоді він підповзає до своїх розчавлених друзів, змішує їхню кров у єдину масу і напивається нею. Серце Кондратікова зупиняється… Це напевне кінець…

Мимо пробігав Чорно-Кіт. Але його збила машина і він теж вмер.

Про Кондратікова: Нова Пригода

Пара-папа-па! Ось і знову ми. Ми повернулись, як повертається австралійське кенгуру до кенгуру-мами. Ми повернулись, як повертається чапля у гніздо. Наступив новий рік, і всі ми хочемо щоб все у нас було добре, що ми всі сміялись та тішились. Щоб ми забили на проблеми, щоб забили всіх і все. Як забивається свинка на паску, а потім її гріють паяльником,щоб їй не було холодно. "Я іду на рослабоні, попиваючи сік. Сонце світить мені скроню, зігріває лівий бік" - Це йшов Кондратіков. Він змінився, йому вчора вирвали зуб. Прохолодним зимовим ранком він гуляв містом, немов зефір по хмаринці, немов кароброва качка по ставку, немов Данді по Австралії. -А куди це ти прямуєш, Кондра? - Поцікавився наш Автор. -Я йду до свого друга Кузі, він мене чекає на лавці. - Відповів наш головний герой та купив собі морозиво, яке в нього за поворотом вкрали лікарі-терористи. І Кондратіков справді йшов до свого друга Кузі, він любив його. І це було видно. Мимо каталися ведмеді на верблюдах, дівчата робили фотосесії, а пожежник замість старої бабці врятував кота, бабця згоріла заживо. Але яка тепер різниця? Коли на серці так добре, коли все чудово та прекрасно як в титрах. Доходячи до лавки, Кондра помітив як Кузя дусить сірокрилого голуба і плаче. -Привіт мій друже! Що це ти робиш? -Поцікавився Кондра і присів на сиру та холодну землю. -Я не хотів цього робити! Він сам мене змусив! Це не я! Не я! - Кузя плакав та тупцяв ногами. А мертвий голуб не казав нічого.. -Ну, заспокойся. Все буде добре. Все налагодиться. - Заспокоював Кондратіков вагітну жінку, яка щойно втратила чоловіка, і та вже втішилась але коли вона переходила дорогу її затоплав буйвол.

І сидів Кондра біля Кузі, а потім встали тай пішли собі. Пішли лісом, йшли степом і вийшли в місто.

Все це нагадувало якийсь приємний серіал, де головний герой одужує від раку, а на другий день його заколює носоріг. Все це було приємно та так хвилююче.

-А де Бергіно? – Запитав Кузя курячи люльку.

-Він нас чекає біля ставка. – Відповів Кондратіков та взяв мікрофон та почав співати.

По дорозі до ставка де плавали червоні рибки наші герої зустріли ще одного свого друга. Це був Партікапей - гордий та могутній паваренджерс. Він не боявся смерті, тому вмирав дуже часто. І ось йшли вони всі троє, а позаду з гітарою наздоганяла їх лялька Сін, яка співала пісні Трубєцкого.

Нарешті наші герої дійшли до того ставка і побачили, як Бергіно втупив у бій з Посейдоном. Битва була запеклою, але тут прилетів Цербер на Пегасі і розстріляв Посейдона, а тоді всі їли вафлі «Артек». Бергіно побачивши друзів, посміхнувся та почав плакати і сміятись. Тоді підійшов до них та промовив:

-Привіт мої найкращі друзі! Я так за вами скучив! Я дуже радий вас бачити! – Бергіно плакав і хлопав ручками, а мимо Джон Маклєйн винонував вимоги Саймона.

Нарешті. Нарешті всі друзі зустрілись і вони тепер як одне ціле, як яйко, яке знесла курка присмерті. Тут найголовніший друг – Кондратіков каже:

-Йдемо зараз всі на маршрутку, нам треба в центр до Шевченка. На нас чекає нова пригода…

Після цих слів всіх взяла гордість! Всі одразу згадали ( Окрім Партікапея, бо його тоді ще не було) як їхали в маршрутці і той маньяк чуть наших героїв не вбив, та як вони попали у світ динозаврів і тікали від них. Про це все можна дізнатись у минулих частинах. Але це минуле, варто жити теперішнім. І всі згодились поїхати до Шевченка, бо це класно! Це як морозиво у літню спеку, це як труна для бездомного котика. І всі кивнули Кондратікову, лише Партікапей насторожився…

-Але як ми доберемся до центру? – Він тремтів немов алкоголік. – Тепер ж маршрутки не туди ходять. Змінили транспортну систему. Це просто жах. Це як Фредді Крюггер без своїх рукавиць.

Так. І це було правда. Повернути не туди – завжди неприємно. Це як Дейл без Чіпа, а замість нього Джет Лі. Але наших героїв це не зупинило. Вони ще сходили на пиво, поїли арахісу тай сіли у маршрутку, як точно їде до центру. Всі тішились. Скоро на них чекає нова пригода.

Всі ритмічно качались у салоні. Маршутка їхала собі по дорозі, не збиваючи людей. Дві зупинки залишилось до центру. А тим часом наші герої роздумували над сьогоднішнім днем:

-І що сьогодні будемо робити? – Запитав Партікапей водія. У нього не було ока. Водію стало страшно, маршутне таксі зупинилось і він вибіг на дорогу і почав кричати. А тоді підпалив себе і тішився. Веселий водій.

Всі насварили на Партікапея. Тепер всі підуть пішки. Але тут зненацька на конях приїжджає Гаррі Потер і вбиває Партікапея окулярами, а тоді каже:

-Всім привіт. Скажіть будь-ласка, як проїхати до оперного?

Кондратіков пояснив йому все, показав дорогу, а той пацілував його в щочку і поїхав собі далі.

Побачивши, що Партікапей знову вмер, і як лялька Сін плаче шоколадом, йому теж стало сумно і він дає другий шанс на життя. І Партікапей знову живий, але без руки. Так має бути.

Сонце грілось на небі, співало повстанські пісні. Погода була просто прекрасна. Це як Том і Джеррі, це коли хочеш пити і п‘єш, це коли…а байдуже. І ось всі вже прийшли до Шевченка. Люди казали, що недавно тут було вбивство. Бергіно з Кузьою злякались але їх заспокоїв Кондратіков.

-І що далі? Яка у нас нова пригода? – Запитав Бергіно.

-Зараз прийде мій товариш, треба з ним поговорити. – Сказав Кондратіков.

І всі стали чекати. Кузя ліг собі на асфальт і робив ангела. Партікапей грався з лялькою Сін, Бергіно згадував як він на війні втратив чужу жінку, а Кондратіков усміхався сонечко.

І ось, ну прям зненацька приходить товариш і каже:

-Доброго здоров’ячка шановні друзі добрі. – Сказав той. – Мене зовуть Товариш.

Всі одразу привітались, пригостили Товариша борщем і пивом.

-І ось ваше нове завдання. – Промовляв товариш. – На площі Ринок, у фонтані ключ, який вас приведе до тунелю. У тунелі вам буде потрібно знайти чашку, і тої чашкою забити монстра який там живе і проживає. Добре?

Всі кивнули. Але тут, ну прям знову зненацька лунає постріл.

-Кондра, диви, Сін застрілила Партікапея. – З усмішкою промовив Кузя.

Всі посміхались, що лялька Сін навіть трохи застидалась. Автор теж реготав і дістав язву. І тоді знову дає шанс на життя Партікапею. Нашим героям і Товаришу зараз було дуже добре. Це як взаємне кохання і чайник. Це коли ти кричиш і їж водночас. Це було справжнім щастям!

Але тут приходить мінотавр і забиває насмерть Товариша вишневою гілкою.

-Ха ха ха! – Промовлям мінотавр. – Мене звати Мирон. Я брат Мами Мурахи.

І тут Кондратікова опанував страх, він згадав як бився з Мурахою , де померли всі його друзі. Але вигляду не подав, що боїться.

-Це сподобається моєму хазяїну. – Сказав Мінотавр Мирон і зняв штани з Товариша. І втік.

Наших героїв охопила печаль, вони дивилися на труп Товариша і як Партікапей мачав ляльку Сін у крові. Це було так сумно, як бездомний песик на ровері. Так сумно, коли ти сам у дома і всьо.

Нашим героям нічого не залишилось, як піти на Площу Ринок, знайти чашку, перемогти монстра.

Вони так і зробили…Пригода почалась…