Про Кондратікова 4

У попередніх епізодах: Наші герої зустріли нового героя Партікапея, була велика битва де вмерли багато героїв, але наші герої спаслись і в кінці зустріли нову героїню і єнота.

« Хто не їсть, той вмре завтра або поїсть» - Це прислів’я Бергіно знайшов на дні озері. І він його собі запам’ятав. Тому так було треба. Ми всі йшли прямо ногами і співали пісні. Але тут появляється Шредер і вбиває Партікапея ручкою в око. Той падає і починає танцювати нижній брейк, а тоді вмирає. А над головою з’явились пташки, вони снідали. А лялька Сін тихенько плакала…але не довго. Її потім з’їв орел-вбивця і почав сміятись.

-О ні,- скрикнув Кондратіков. – Він напевне помер.

Вони постояли та дивились на око Партікапея. Їм було цікаво, як кров з очка долає шляхи та змішується з болотом, а тоді всочується у сиру та теплу землю. Всі наділи 3D-окуляри.

Дана йшла з Кондрою впереді. А маленький єнотик на голові дівчинки говорив по телефону, він заказував піцу з оливками та подвійним сиром. Позаду Бергіно йшов за ручку з Кузьою.

-Я хочу вбити цього єнота. – Промовив Кузя до Бергіно.

Хлопчик з родінкою кивнув і почав гострити ножа. Цей єнот був злою тваринкою. «Ти напевно з пекла» - думав собі Кузя. «Де ми є?» - думав собі Бергіно. «R.I.P.» - Думалось Партікапею.

Але в цього єнотика була супер-сила. Він вмів читати думки. Тому він знав, що він скоро здохне.

Кузя сів на землю та малював схему стратегії, як він буде вбивати єнота. А Бергіно підійшов ззаду до Дани, скинув з голови єнота та відрізав йому всі лапки і він помер. Кузя зі сльозами підніс руки до неба. Дівчинка нічого не помітила. Вона взагалі не помічала, що в неї на голові хтось живе.

Ми вже майже були біля дверей Пузатої хати, як тут налетіли демони з автоматами і полетіли геть.

Дана сказала, що йде додому, бо завтра вівторок. І вона пішла до вівторка. Вони знову всі разом: Кузя, Бергіно, і наш красавчик Кондратіков. Ну і ще позаду лежав труп Партікапея, якого вже доїдали голодні продавці з банданою. І ось вони зайшли у двері і відчули ногами підлогу, яка казала «Привіт друзі, я кончєна підлога». Троє наших героїв взяли собі по салатику «Цезарь з лососем». І Кузя позапихав собі льоду в штани, це було смішно.

Це був смачний салат але тут мимо пролітали ведмедики на велосипедах і почали стріляти горішками в людей, які сиділи за столом і ті почали вмирати та різати собі вени тьоркою для сиру.

-Диви, що сволочі роблять! – Сказав Кондратіков. – Він попросив ножика у свого друга.

-Смерть за смерть! – Крикнув Кондра. Копнув Кузю в груди, наклонився і почав малювати класікі.

Ведмедики-велосипедисти злякались цього і пішли геть. Але мова не про то.

- Ну щас я вам підкину пригод – Зловісно сказав Автор твору.

-Пішов на хєр! Старий і лисий збоченець. – Насварив на нього Бергіно. – той обідився і почав танцювати самбо на підлозі, піднявши праву ногу уверх, до горла.

Всі собі взяли їсти багато, щоб віднайти себе в цьому світі. І тут через вікно влітає машина і вбиває наших героїв на смерть. Автор зловісно хіхікає і рве собі скальп і також вмирає.

-З тобою все гаразд? – Пощупав за щочки Кондратіков Бергіно.

Хлопчик з родінкою був весь мокрий, з нього текла вода. Його щось налякало.

-В мене було ведіння. Це було як на яву. – Сказав хлопець-родінка. Але тут, ну взагалі нізвідки заходять до Пузатої хати сім з половиною гопніків. Кондра зразу вдів костюм робокопа. Але Бергіно його заспокоїв, тоді запросив тих гопніків за один стіл, вони дали йому 50000 доларів.

Через кілька хвилин, гопнікі всі були мертві, бо їх вбила та сама машина із ведінь Бергіно.

Наші герої сіли за нормальний стіл і снідали. Мимо падав дощ.

В житті багато негативу тепер розвелося. І просто хочеться зняти з себе весь одяг і бігти вулицями Львова і кричати, просто кричати, відчувати себе вільним. Просто хочеться знайти своє кохання, яке буде таке ж м’якеньке , як варена серделька з соусом «Папрік». І хочеться знайти своє вічне щастя, яке буде гріти тебе ночами, не мов батарея між ногами. Але ніхєра того немає. Хоч бери і плач. Хоч бери і йди на вулицю, вбивай людей пилососем.Але і на нього ще треба заробить..

У Кондратікова була своя доля, доля насичена безсенсовим коханням, природнім розчаруванням та цікавим і багатообіцяючим життям. Тому він сумував іноді, але виду не подавав. Майже ніколи.

-Ей, може вистарчить про таке писати нє? –Озвався Кондратіков до Автора.

- Слухай, ти вареник… - Автор не вспів закінчити речення, як Кондра зарізав Автора, але той за декілька секунд воскрес і почав їсти чіпси «Лейс».

Погода в приміщенні була чудова, правда падав сніг. Кузя сидів собі втупленим у телефон, а Бергіно пішов у депресію, знову згадавши, які він їздив на танку. І тут зненацька всі споглядають жахливу картину: Пузату хату оточили коні, а на конях кольорові люди.

-Хто це? – Запитав Бергіно.

-Мама? – Запитав Кузя.

-Ви що придурки? – запитав Кондратіков. – Все таки вони мене найшли. Це гопнікі-індіанці.

Новий вид гопніків з’явився у творі завдяки хворій фантазії Автора. Ці люди хотіли Кондратікова вбити, а їхні коні співали пісні Вакарчука: «І все буде добгееее…іііяяяя…».

-Ми хотіти Кондру відправити в зад. – Почулося зі двору через вікно. – Та. – Добавили вони.

А тим часом Кузя і Бергіно малювали собі на обличчі бойовий макіяж. Що було під руками, те і клали на обличчя. Атмосфера ставала все дедалі смачнішою. Будівля була оточена гопніками – індіанцями, а мимо Фродо втікав від дракона. І все це було так страшно.

-Цікаво, як ви тепер впораєтесь. – Промовив Автор, граючи Маріо. За секунду він програв і порізав собі пальчика.

І ось битва почалася. Індіанці-гопнікі пішли на штурм, але всі вмерли, тому що хтось забув їм відкрити двері і в них почалась депресія і вони перерізали собі вени тьоркою для сиру.

Наші герої в битві були не розлучні. Кондратіков бився дуже відважно: пхав пальці в очі, і запихав жилєтку під ногті, а Кузя стріляв із палімьота примовляючи при цьому: тра-та-та-та. Ну а Бергіно їв салати, йому було скучно і страшно.

-Бергіно! Вставай йоп вашу жабу! Війна ! – Промовив Тері Халк Хоган.

І тута його осінило! «Війна? Знову? Я ж колишній солдат» - Думав собі парубок. Він не ростірявся, написав код на танк, танк впав з небо і почав їхати до Бергіно, не мов бджілка.

-Кузя! Коднра! – Озвався щокастий. – Бігом на танк!

- Я з вами брати! – Зненацька з’явився Партікапей з білими крилами з РПГ.

Герої твору подивились разом на небо, Автор знизив плечима.

Пройшло три хвилини. Кузя та Бергіно були вже на підлозі, а Партікапея знову забили. І лиш Кондратіков бився до останньої краплі ванільного джему.

-Ми не впораємось. – Розриваючи пащеку гопніку-індіанцю промовив Кондратіков.

І тут вмить приходить на велосипеді чорно-білий кіт і каже:

-Хутко за мною, я вас врятую. – І почав собі митись лапкою.

І всі пішли, чорно-білий кіт завів їх всіх до туалету і спустив 43 рази воду, тоді сказав:

-ХамурапіАленДелонРавшанамана.

І тут відкрився портал і наші герої увійшли в нього. Подякувавши чорно-білому коту,вони зникли.

Пролог.

Автор скаженіє, бо сам не знає, де вони є. І ніхто не знає….