Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
19-25.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
26.09.2019
Размер:
348.77 Кб
Скачать
  1. Адміністративно-територіальний устрій та нерівномірність регіонального розвитку.

Адміністративно-територіальний устрій — це поділ території держави на систему територіальних одиниць різного рівня, відповідно до яких утворюються місцеві органи державної влади і управління. Початки такого поділу можна вбачати в землях-князівствах Київської Русі (Київська, Чернігівська, Переяславська, Волинська, Галицька), які ділилися на волості, що здебільшого були малими князівствами. Більш стійка система адміністративно-територіальних одиниць склалася у XV — XVI ст. у Польсько-Литовській державі — воєводства, землі і повіти. У гетьманських державах XVII — XVIII ст. на українських землях витворився своєрідний адміністративно-територіальний устрій, продиктований суворими воєнними умовами, — поділ на полки, сотні і курені.

На сьогодні територія України поділяється на 24 адміністративні області і АР Крим. Вони є найбільшими адміністративно-територіальними одиницями. До них прирівнюються два міста з окремим статусом — Київ (як столиця країни) і Севастополь (місце перебування військово-морських флотів України і Росії).

Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

  1. Розподіл видаткових повноважень між рівнями влади.

Повноваження органів влади:

Неделеговані-функції держави-держ.бюджет

Делеговані-функції держави-місц.бюджет (гарантуються державою)

Власні-функції самоврядування-місц.бюджет

Неделеговані повноваження:оборона, правопорядок, загальнодержавні функції.

Делеговані повноваження: освіта, соц..забезпечення, охорона здоров’я, соцзахист, культура.

Власні повноваження: благоустрій, ЖКГ, місцеві програми.

Державний бюджет: національна оборона, наука, правопорядок, ВНЗ, охорона здоров’я, культура, заповідники, держ.програми, держ. управління, соц..захист(пенсії).

Обласний бюджет: освіта (якщо послуги надаються для учнів з усього регіону), охорона здоров’я (обласні лікарні), культура (заклади обласного значення), соціальне забезпечення (будинки-інтернати, притулки), обласні програми і заходи, місц.самоврядування.

Районний бюджет: заг.сер.освіта, охорона здоров’я (районі та дільничні лікарні), культура, соц..захист (житлові субсидії, пільги ветеранів війни та праці, допомога сім’ям з дітьми), районі програми і заходи, місцеве самоврядування (районна рада).

Міський, сільський, селищний бюджет:

  1. Делеговані: дошкільна і початкова середня освіта, охорона здоров’я (амбулаторії), культура, місцеве самоврядування.

  2. Власні: благоустрій (озелення, цвинтарі, освітлення і прибирання вулиць), місцевий транспорт, комунальне господарство (водопостачання, теплопостачання, обслуговування житлових будинків), доходи місцевого значення, місцеві ЗМІ.

  1. Розподіл доходів між ланками бюджетної системи.

Принципи: 1. Забезпечення надійнішої фінансової бази для фінансування делегованих повноважень (до місцевих бюджетів мають зараховуватися найбільш стабільні джерела доходів).

2.Для проведення єдиної податкової політики – централізація найбільш впливових в плані макроекономічного регулювання доходів у державний бюджет.

Кошики доходів місцевих бюджетів:

1-й кошик – доходи, що враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів – призначені для фінансування делегованих повноважень.

2-й кошик – доходи, що не враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів – призначені для фінансування власних повноважень.

Держ.бюджет: ПДВ, Податок на прибуток, акцизний збір, платежі за рес.загальнодерж.значення (крім плати за землю).

Обласний бюджет: 25% приб.податку з дох. фіз.ос., 25% плати за землю, плата за ліцензії на проведення певних видів діяльності, які видає облдержадміністрація.

Районний бюджет: 50% приб.под.з дох.фіз.ос., 15% плати за землю, плата за ліцензії на проводження певних видів діяльності, які видає райдержадміністрація, плата за державну реєстрацію суб.підприємн.діял., надходження адмін.штрафів.

Бюджети територіальних громад:

1-й кошик: 25% приб.под.здох.фіз.ос.(100% м.Київ, Севастополь, 75%-обл.значення), єдиний податок (в частині належній місц.бюдж, з фіз..ос.-43%,юр.ос.-23%), плата за ліцензії на провадження певних видів діял., які видає місцева рада, надходження адм..штрафів, державне мито.

2-й кошик: 60% плати за землю (100% м.Київ, Севастополь, 75%-обл.значення), місцеві податки та збори, под..на прибуток підпр. Коміс.власності (всіх форм в місті Києві), платежі за ресурси місцевого значення.

  1. Моделі бюджетного вирівнювання.

Бюджетне вирівнювання – система передачі частки коштів від одного бюджету іншому, для збалансування доходів і видатків, призначених для фінансування делегованих повноважень.

Модель міжбюджетних відносин являє собою інституціональний підхід до визначення організаційних основ взаємовідносин між різними рівнями влади, який пов’язаний з політикою уряду та місцевих адміністрацій у вирішенні проблем розподілу доходів та видатків між ланками бюджетної системи.

Можна визначити дві основні моделі (централізовану та децентралізовану), механізм дії яких обумовлюється сукупністю елементів (методів, форм, інструментів тощо) та базується на відповідних принципах функціонування

Централізована модель характерна для країн із авторитарною ролю держави в економічній та соціальній сферах. Політичною передумовою функціонування децентралізованої моделі є забезпечення демократичних прав для громадян країни та територіальних громад.