54. Облік допоміжного виробництва. Облік виробничих витрат.

Допоміжні виробництва на підпр різних галузей призначені для обслуговування виробн основної продукції інструментами, моделями, запасними частинами для ремонту. Собівартість (с/в) одиниці виробу = Всі витрати ділимо на Кількість випущених за місяць виробів. На Д 23 „Виробництво” відображу прямі витрати, пов’язані безпосередньоо з випуском прод. Виконанням робіт, наданням послуг, а також непрямі витрати, пов’язані з управління та обслуговуванням допоміжних виробн, збитків від браку. На К 23 відображають суми фактичної с/в завершеної продукції, наданих послуг. Ці суми спсуються з К рах 23 в дебет відповідних рахунків записом: Д 23,Д 90 „С/в реалізації”, К 23. В кінці місяця складається відомість розподілення послуг допоміжних виробн, в якій вказуються цехи – споживачі послуг, кількість відпущеної їм прод або послуг відповідним цехам – споживачам і її собівартість. С/в робіт і послуг в невеликих допоміж втробн в цілях спрощення дозволяється не калькулювати. Витрати на утримання таких виробн відносять безпосередньо на рах 91 „Загальновиробн витрати”, 92 „Адміністративні витрати”.

55. Облік незавершеного виробництва.

Розміри незавершеного виробництва залежать від тривалос­ті виробничого циклу, обсягу середньодобових витрат на ви-о і характеру їх нарощування і тому істотно диференціюються відповідно до специфіки ви-а. Встановлення нормативів НЗВ для підприємств істотне значення. Завищення обсягу НЗВ викликає уповільнення оборотності обігових коштів, а заниження порівняно з реальною необхідністю перешкоджає створенню не­обхідних накопичень і тим самим спричиняє порушення ритмічності виробничого процесу. Вдоскон організації ви-а, скорочення тривалості виробничого циклу є вирішальними факторами зменш обсягу НЗВ і покращення показників роботи підприємства. Для правильного визначення фактичної собівартості готової продукції, виконання робіт та послуг доцільно на кінець звітного періоду визначити залишки незавершеного виробниц­тва, тобто кількість незакінченої обробкою продукції в процесі виробництва. Залишки НЗВ бражають­ся на дебеті рахунка № 23 "Виробництво" за форму­лою: НВПк = НВПп + В - СРП, де НВПк – незавершене виробництво продукції на кінець звітного періоду;НВПп – незавершене виробництво продукції на початок звітного періоду;В – витрати на виробництво продукції у звітному періоді;СРП – виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

56. Методи обліку витрат і методи калькулювання собівартості продукції.

Калькуляція – це спосіб обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг. Розрізняють такі види калькуляції : планові, кошторисні і нормативні. Калькуляції, що склад за даними бухг обліку відображують фактичні витрати та назив звітними. Складанню звітних калькуляцій передує облік витрат за різними методами. Попередільний метод. Переділ – це визначена сукуп­ність технологічних операцій, внаслідок виконання яких одержують продукт праці, готовий для цієї сукупності. При цьому методі витрати облікову­ються в розрізі технологічних переділів, видів продукції або напівфабрикатів. Цей метод обліку витрат застосовують на тих промислових підприємствах, де продукція виготовляється при послідовній переробці вихідної сировини за окремими стадіями (переділами, фазами) технологічного процесу. Попередільний метод має два варіанти: одно- та багато-передільний. Однопередільний метод. При застосуванні цього методу технологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить єдине ціле. Багатопередільний метод застосовують, коли технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) й наприкінці кожного переділу одержують напів­фабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють виробничу собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують наприкінці останнього переділу. В усіх випадках синтетичний облік ведуть на рахунку №23 "Виробництво". Аналітичний облік обмежують переділами та фазами. На дебеті рахунку №23 "Виробництво" відображають прямі витрати. Усі непрямі витрати обліковують на рахунках № 23, 91, 92 в цілому по підприємству, а потім розподіляють пропорційно параметрам, які найбільш відповідають ті чи іншій галузі. Після зведення витрат розпочинають калькулювання собівартості продукції. Для цього визначають незавершене виробництво по кожному переділу або фазі технологічного процесу, оцінюють його за галузевими реко­мендаціями та згідно з чинним законодавством про оцінку ресурсів. Позамовний метод обліку витрат на виробництво засто­совують, в основному, в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктами обліку при цьому методі є окремі замовлення. До таких виробництв належать судно-, турбо-, авіабудівні та інші виробництва. Кожному замовленню надають окремий номер, який зазна­чають в усіх документах про витрати на це замовлення. Синтетичний облік ведуть на рахунках №23, 91, 92, а для аналітичного обліку відокремлюють по кожному замовленню прямі витрати й по кожному виду витрат — непрямі. Непрямі витрати щомісяця розподіляють між замов­леннями. Нормативний метод обліку витрат на виробництво застосовують для щоденного виявлення відхилень від діючих норм на виробництво з метою запобігання надмірних витрат коштів підприємства.Суть нормативного методу зводиться до того, що витрати на виробництво обліковуються з поділом їх на три елементи обліку:1) витрати в межах норми (плану, кошторису, квоти тощо);2) зменшення (економія) або збільшення (перевит­рати) витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом тощо) внаслідок зміни норми під впливом технічного прогресу;З) відхилення витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом, планом тощо) у бік зменшення (економія) або збільшення (перевитрати).