Женевська конвенція від 12 серпня 1949 року про поводження з військовополоненими

Розділ II Постанови загального характеру про захист військовополонених

Стаття 12. Військовополонені знаходяться у владі ворожої Держави, а. не окремих осіб або військових частин, що взяли їх у полон. Незалежно від відповідальності, яка може випасти на окре­мих осіб, Держава, що тримала у полоні, несе відповідальність за поводження з військовополоненими.

Стаття 13. З військовополоненими необхідно завжди поводити­ся гуманно. Будь-який незаконний акт або бездіяльність зі сторони Держави, яка тримає у полоні, і які приводять до смерті військовополоненого, що знаходиться під її владою, або які ставлять здоров'я військовополоненого під серйозну загрозу, забороняються і будуть розглядатися, як серйозні порушення даної конвенції. Зокрема; ні один військовополонений не може підлягати фізичному каліченню або ж науковому або медичному досліду будь-якого характеру, що не виправдовується міркуваннями лікування військовополоне­ного та його інтересами.

Військовополонені також повинні завжди користуватися захи­стом, особливо, від усяких актів насилля або залякування, від зне­ваги і цікавості натовпу.

Застосування до них репресалій забороняється.

Стаття 14. За Будь-яких обставин військовополонені мають право на повагу до їх особистості і честі.

До жінок потрібно відноситися з- усією належною до їх статі повагою і поводитися з ними повинні, в усіх випадках, не гірше, ніж з чоловіками.

Військовополонені повністю зберігають свою громадянську пра­воздатність, якою вони користувалися під час захоплення в полон. Держава, що тримає у полоні, може обмежувати здійснення прав, що надаються цією правоздатністю, на своїй власній території або поза нею, лише в такому ступені, якого вимагають умови полону.

Стаття 15. Держава, що тримає у полоні, зобов'язана безкош­товно забезпечити* утримання військовополонених, а також лікар­ську допомогу, яку вимагає стан їх здоров'я.

Розділ III. Полон

Стаття 17.-..Кожен військовополонений, під час його допиту, зобов'язаний повідомити тільки свої прізвище, ім'я та звання, дату народження і особистий номер або, якщо такого немає, іншу рівно­цінну інформацію.

У випадку, якщо військовополонений свідомо порушує це пра­вило, йому може загрожувати обмеження привілей, що надаються військовополоненим, його звання і положення.

Кожна сторона, що-знаходиться у конфлікті, зобов'язана забез­печувати посвідченням особи із зазначенням прізвища, імені, звання, особистого номера або рівноцінних відомостей і дати народження будь-яку особу, на яку розповсюджується її юрисдикція і яка може бути військовополоненим. Це посвідчення особи може, крім того, мати підпис або відбитки пальців власника або те та інше, а також може мати будь-які відомості, які сторона, що знаходиться у кон­флікті, захоче додати у відношенні осіб, які належать до складу її власних збройних сил. Посвідчення особи повинне, по можливос­ті, бути розміром 6,5x10 см і повинне мати дублікат. Військово­полонений зобов'язаний пред'явити посвідчення особи на будь-яку вимогу, але воно ні в якому разі не Може бути у нього відібране.

Ніякі фізичні або моральні катування і ніякі інші заходи примушування не можуть застосовуватися до військовополонених для отримання від них будь-яких відомостей. Військовополоненим, які відмовляться відповідати, не можна* погрожувати, ображати, переслідувати і обмежувати.

Військовополонені, які не можуть дати відомості про свою особу через свій фізичний або психічний стан, будуть передані під опіку медичної служби. Особа цих військовополонених буде встановлена всіма можливими засобами з урахуванням положень по­переднього абзацу.

Допит військовополонених повинен проводитися на мові, зрозумілій для них.

ДОДАТКОВИЙ ПРОТОКОЛ

до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року,

що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів

(протокол І)

Розділ II Цивільні особи і цивільне населення

Стаття 51 —захист цивільного населення

2. Цивільне населення, а також окремі цивільні особи не по­винні бути об'єктом нападу. Забороняються акти насильства або. погрози насильством, основна мета яких — терор цивільного на­селення.

Роз д і л III Цивільні об'єкти

Стаття 55 —захист природного середовища

1. Під час ведення воєнних дій виявляється, турбота про захист природного середовища від великих, довгочасних та серйозних збитків. Такий захист включає заборону використання методів і засобів ведення війни, які мають на меті заподіяти ^або, як можна очікувати, заподіють таких збитків природному середовищу і тим самим нанесуть збитки здоров'ю або виживанню населення.

Стаття 56 — захист установок і споруджень, які мають небезпечні сили

1. Установки і спорудження, які мають небезпечні сили, а саме: греблі, дамби і атомні електростанції не повинні бути об'єктом нападу навіть у тих випадках, коли такі об'єкти є воєнними об'єк­тами, якщо такий напад може викликати звільнення небезпечних сил і подальші тяжкі втрати серед цивільного населення. Інші воєнні об'єкти, розміщені в цих установках або спорудженнях, або поблизу від них, не повинні ставати об'єктом нападу, якщо такий напад може викликати звільнення небезпечних сил з таких устано­вок або споруджень і подальші тяжкі втрати серед цивільного населення.

Р о з д і л IV Заходи безпеки

Стаття 57

1. Під час проведення воєнних операцій постійно проявляється турбота яро те, щоб щадити цивільне населення, цивільних осіб та цивільні об'єкти.

ДОДАТКОВИЙ ПРОТОКОЛ

до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року,"

що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру

(протокол II)

Части н а II

Гуманне поводження

Стаття 4 — основні гарантії

І. Всі особи, які не беруть безпосередньої участі або при­пинили брати участь у воєнних діях, незалежно від того, обмежена їх свобода чи ні, мають право на повагу до своєї особи, своєї честі, своїх переконань і своїх релігійних обрядів.

За всіх обставин з ними поводяться гуманно, не роблячи різниці. Забороняється віддавати наказ не залишати нікого в живих.

Частин а III

Поранені, хворі та особи, які зазнали аварії корабля

Стаття 7 — захист і догляд

1. Всі поранені, хворі та особи, які зазнали аварії корабля, незалежно від того, чи брали вони участь у збройному конфлікті, користуються повагою і захистом.

,2. За всіх обставин з ними поводяться гуманно і надають їм у максимально можливій мірі і у найкоротші терміни медичну допомогу та догляд, яких вимагає їх стан. Між ними не роблять ніякої різниці з яких би то не було міркувань, крім медичних.

Стаття 8 —розшук

В усіх випадках, коли це дозволяють обставини і, особливо після бою, безвідкладно вживаються всі можливі заходи для того, щоб розшукати і підібрати поранених, хворих і осіб, які зазнали аварії корабля і захистити їх від пограбування та поганого повод­ження, забезпечити їм необхідний догляд, а також для того, щоб розшукати мертвих і перешкодити їх пограбування та належним чином поховати.

Стаття 9 — захист медичного та духовного персоналу

1. Медичний та духовний персонал користується повагою і за­хистом, і йому надається вся можлива допомога для виконання ним своїх обов'язків. Він не повинен примушуватися до виконання завдань, що не сумісні з його гуманітарною місією.

2. Не можна вимагати, щоб при виконанні своїх функцій ме­дичний персонал віддавав перевагу будь-якій особі, крім міркувань медичного характеру.

Стаття 10—- загальний захист осіб, які виконують медичні функції

І. Ні за яких обставин ні одна особа не може підлягати по­каранню за виконання нею медичних функцій, сумісних з медичною етикою, незалежно від того, в інтересах якої особи виконуються ці функції.

Стаття 11 —захист медичних формувань і санітарно-транспортних засобів

1. Медичні формування та санітарно-траиспортні засоби у будь-який час користуютьея повагою і захистом і не можуть, бути об'єктом нападу.

2. Захист, на який мають право медичні формування і санітарно-транспортні засоби, припиняється лише у тому випадку, якщо вони використовуються для здійснення ворожих дій, що виходять за рамки їх гуманітарних функцій. Проте, надання захисту може бути припинене тільки після попередження з встановленням, коли це потрібно, розумного терміну і після того, як таке попередження не було взяте до уваги.

Стаття 12 — розпізнавальна емблема

Під контролем відповідної компетентної влади передбачається носіння або розміщення на. видному місці розпізнавальної емблеми червоного хреста, червоного півмісяця або червоного лева і сонця на білому фоні медичним або духовним персоналом, медичними формуваннями і санітарно-транспортними засобами..

Вона користується повагою за всіх обставин. Емблема не повинна використовуватися не за призначенням.

Додаток 21