21. Українське бароко , його етапи та особливості

Козацьке бароко або Українське бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. Період, що був після ренесансу, названий бароко, довго сприймався як відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі тавро чогось химерного, негармонійного. Дух епохи бароко в Україні стверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти національного та релігійного утиску. Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури — архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в багатьох ланках духовного життя суспільства. Українське бароко 17 ст. називають «козацьким», тому що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей. Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку — європейського бароко, з другого — народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.

21. Пам'ятки українського бароко (і.Григорович -Барський,с.Ковнір,г. Шедель, 1.3арудний,в.Растреллі, Меретин)

Козацьке бароко або Українське бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Козацьке бароко залишило багато памятків.

Це Троїцька церква в Густині (1671), Покровський собор у Харкові (1689), Іллінська церква в Києві (1692), Всехсвятська Києві (1692), Всехсвятська надбрамна в Києво-Печерській лаврі (1696—1698), Вознесенський собор у Переяславі (1700), Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві (1696—1701), Воскресенська — у Сумах (1703), Катерининська — у Чернігові (1710) та ін. У кам'яному культовому будівництві виокремлюються два напрямки. Самобутній прийом композиції храму — тридільна триверха (рідко одноверха) споруда та хрестовидні п'яти-, семи-, дев'ятидільні споруди з 5, 7, 9 банями. Другий напрямок — поєднання трансформованого давньоруського храму з класичною композицією фасадів: собор Троїцького Іллінського монастиря в Чернігові (1679), собор Мгарського монастиря поблизу Лубен (кінець 1689—1709) та ін. Дивовижне розмаїття архітектурних форм "українського" бароко зумовило їх багатоджерельність. Тут творчо поєднались європейські досягнення з традиціями народної дерев'яної архітектури. Іва́н Григо́рович Григоро́вич-Ба́рський — архітектор українського бароко. Близько 1760 проводив будівельні роботи у Кирилівському монастирі на околиці Києва. З наявних нині будівель Григоровича-Барського привертає особливу увагу Покровська церква (1766) на однойменній вулиці. Так само на Подолі збереглася й Набережно-Микільська церква (1772—1775) на вулиці Григорія Сковороди. Йо́ган-Ґо́ттфрід Ше́дель — архітектор. З 1731 працював в Україні, до 1745 працював над побудовою дзвіниці Києво-Печерської Лаври у перехідному стилі від бароко до класицизму, що стала однієї з найкращих дзвінниць Східної Европи 18 ст. Йому належить надбудова Київської Академії на Подолі і дзвіниці Софійського собору (1736— 1740). Шедель перебудував будинок-палац митрополитів та збудував софійський мур з т. зв. Брамою Заборовського, дуже вдало поєднуючи західні стильові елементи з елементами козацького бароко й мотивами народного орнаменту. Степа́н Дем'я́нович Ковні́р — український архітектор 18 століття, майстер українського бароко. За участю Ковніра споруджено дзвіниці на Ближніх та Дальніх печерах, храм у Китаєві, Кловський палац та інші видатні пам'ятки українського бароко. Яскравим шедевром є Ковнірівський корпус на території Верхної Лаври — колишнє службове монастирське приміщення. Берна́рд Мерети́н — архітектор епохи пізнього бароко та рококо німецького походження. Працював на західноукраїнських землях, які у 18 столітті входили до складу Польщі.