16.Діяльність Київо-Могилянської Академії

Києво-Могилянська академія була вищою школою загальноосвітнього характеру. Очолювали її ректор, що був водночас і ігуменом Братського монастиря, і префект, які підлягали безпосередньо митрополитові. митрополит дбав про належний рівень навчання, кваліфікацію професорів, побутові обставини школи, її матеріальне забезпечення. До академії вступала молодь всіх станів українського суспільства, починаючи від шляхти й козацької старшини і закінчуючи міщанами й селянами. Діяльність Києво-Могилянської академії (1632-1817 рр.) - першого вищого навчального закладу в Україні - припадає на період українського Просвітництва. Найавторитетніший представник Просвітництва Феофан Прокопович (1681-1736 рр.) вніс істотний вклад у скарбницю української культури. Учений і ректор академії Феофан Прокопович сприяв розвитку філософії в навчальних закладах, де читались курси діалектики, логіки, натурфілософії, психології, метафізики. З його іменем і діяльністю пов'язаний різкий поворот до вивчення людини і природи. У Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою (1597-1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Однак філософські "курси, які тут читалися, були значною мірою схоластичними. Хоч це не було повторенням схоластики Заходу, а швидше використанням на українському ґрунті західної філософії у поєднанні із сучасними досягненнями прогресивної наукової думки. Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу. Заснованна на на принципах гуманізму і просвітництва Академія поширювала освіту, знання. .Академічні наставники і професори свято вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства.

17.Наука в Україні в др..половини XVII -ХУІІІст. І.Гізель. Г. Сковорода, Ф.Прокопович, Л.Баранович

1648—1764 pp. — період гетьманської держави, її очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б.Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Вони докладають великих зусиль і коштів з метою розбудови культури, освіти, шкільництва. Шкільна освіта охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. Засновуються школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. На 1099 поселень їх було 866, у новоство-рених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів. За активної "допомоги" Російської імперії 1875 р. їх залишилось 52, тобто одна школа на 6700 учнів. Освічені люди були зайві в "українах" імперії. Ґізель Інокентій — український освітній церковний і суспільний діяч, вчений-богослов, філософ, історик. Лазар Баранович називав його українським Аристотелем. Ґізель був одним з найосвіченіших людей в Україні 17 століття. Автор філософсько-богословських праць: «Твір про всю філософію» (1645—1647), «Мир з Богом людині» (1669) та полемічного трактату «Правдива віра» (1668). Григо́рій Са́вич Сковорода́ — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зміст людського існування — подвиг самопізнання. Феофан (Єлеазар) Прокопович — український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710-16 рр.), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький. Феофан Прокопович — визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології. Лазар Баранович — український церковний, політичний та літературний діяч другої половини 17 століття, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Учнем Барановича був Іван Мазепа, який навчався в Києво-Могилянській колегії в 1650-і роки, коли Лазар Баранович був у ній ректором. Лазар Баранович мав значний вплив як на церковне, так і на суспільно-політичне життя Гетьманщини.

18.Фольклор (думи і пісні) періоду Гетьманщини

В цей час існує літературу в 2 формах (усна народна творчість і писемна). Фолькльор відбиває суспільну свідомість українського народу. В цей час частиною фольклору стають літературні твори конкретних авторів (Семен Климовський «їхав козак за дунаєм»). Не було такої події, про яку не складали пісні. Складаючи пісні і думи, народ часто по-своєму показував справжні події, наділяв тих чи інших героїв видуманими рисами, звеличуючи їх. З появою козацтва стали складати особливі пісні – думи. В них мова йшла про те, як козаки захищали Укр. від татар і турків, від зафарблення Польщею і Росією. Думи, на відміну від пісень, детально розповідали про яку-небудь події: похід, життя героя. Їх виконавцями були кобзарі, вони несли думи до людей. В народі поширювались пісні опришків і гайдамаків, а пізніше – пісні чумаків, солдатів. Співали також пісні, складені ще древніми словянами і зв’язані з сезонними видами робіт і святами – веснянкі,щедрівки, колядки.