20. Національне багатство і його структура.

Національне багатство безпосередньо пов’язане і з виробництвом національного доходу та його відтворенням. Національне багатство – це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукупність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю історію функціонування національної економіки. Існує два концептуальні підходи до його розуміння і визначення. По – перше, згідно з концепцією балансу народного господарства національне багатство – це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період свого розвитку. По-друге, за системою національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх господарюючих суб’єктів, тобто в нього включаються, крім матеріальних благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т.п.), фінансові активи (проте вираховуються фінансові зобов’язання). У широкому розумінні слова до національного багатства належить усе те, чим так чи інакше володіє нація: не лише матеріальні блага, а й усі природні ресурси, твори мистецтва тощо. У практиці до показника національного багатства враховують все те, що так чи інакше опосередковано працею людей і може бути відтворено. Інакше кажучи, національне багатство країни – це сукупність матеріальних і культурних благ, які нагромаджені в даній країні протягом її історичного розвитку на відповідний момент. Структура національного багатства складається з таких ключових елементів:

• основних виробничих і невиробничих фондів;

• оборотних виробничих фондів і матеріальних запасів та резервів;

• природних ресурсів, які включені за народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та можуть бути включені до нього в найближчій перспективі. Нині людська цивілізація вступає у постіндустріальну стадію свого розвитку, яка характеризується, в першу чергу, двома принциповими моментами: високою інформатизацією суспільства та якісним зростанням його добробуту. З економічної точки зору інформація – це не просто відомості (знання), а “сировина” і основа для прийняття рішень. Після появи сучасної інформаційної технології стало зрозуміло, що економічна, в тому числі ділова інформація та особливо науково-технічна, стає не лише вирішальним фактором суспільного і господарського розвитку, але й одним з важливих елементів національного багатства. Збільшення національного багатства є результатом розвитку суспільного виробництва і матеріальною основою підвищення добробуту населення. Статистика національних рахунків забезпечує нас засобами виміру сукупного виробництва товарів і послуг, стану економіки в цілому. Такі дані мають велике значення для розуміння цих процесів та управління ними.

22. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі.

Доходи працівників у колективних підприємствах. До особливостей розподілу особистих доходів за трудову ді­яльність у колективних підприємствах слід віднести кооперативи у різних сферах господарства, засновані на кооперативній влас­ності, а також підприємства, що функціонують на засадах спіль­ної праці та власності, яка складається з індивідуальних паїв. Кооперативна форма власності надає особистим доходам (або оплаті праці) ряд особливостей.

Доходи від індивідуальної трудової діяльності. Визначення таких доходів потребує чіткого з’ясування сут­ності індивідуальної трудової діяльності. Індивідуальна трудова діяльність є суспільно необхідною корисною діяльністю громадян з виробництва товарів і надання послуг, що не пов’язані з їхніми тру­довими відносинами з державними, кооперативними, іншими грома­дянськими підприємствами, установами, організаціями і громадяна­ми, а також з трудовими відносинами всередині колективних сіль­ськогосподарських підприємств. Доходи підприємств. В умовах ринкової економіки підприємець — це необхідний суб’єкт економічних відносин, який приносить користь суспільс­тву. Підприємці одержують доход у вигляді прибутку. Відомо, що є три види прибутку: обліковий {або бухгалтерський), економіч­ний і нормальний. До доходів споживчого призначення слід віднести нормальний прибуток. Він є доходом підприємця, своєрідною винагородою за підприємницьку діяльність. Його визначають множенням інвес­тованого капіталу К, на середню рентабельність Н: Допоміжна форма розподілу доходів. Розрізняють доходи, які породжуються власністю на землю, капітал, майно. Наприклад, ренту на землю, позичковий відсо­ток на капітал можуть одержувати земельні власники, капіталісти-рантьє, які особисто можуть не виконувати ніяких підприєм­ницьких функцій, а ведуть бездіяльне життя. Ставлення еконо­містів до таких доходів неоднозначне. Дехто вважає це нормаль­ним явищем, а дехто (особливо економісти лівих поглядів) нази­вають такий спосіб життя паразитичним. В економічній літературі розподільчі відносини займають важливе місце і мають цілу систему «власних» економічних законів. Д. Рікардо писав: «Визначити закони, які управляють цим розподілом, - головне завдання політичної економії». У більш широкому аспекті політична економія вивчає також закони розподілу чинників виробництва, форм суспільного продукту, грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів тощо. Вітчизняні автори підручників з політичної економії пропонують шестифакторну модель розподілу і чотирифакторну. Оскільки основними факторами є земля, праця, капітал і підприємництво, тому більшість авторів підтримують чотирифакторну модель первинного розподілу, але не варто не враховувати шестифакторну, де ще, крім названих, враховується інфляція і держава. Розподіл НД веде до визначення частки в ньому всіх учасників виробництва: робочої сили – заробітна плата; землі – рента; капіталу – прибуток; підприємницькому таланту – підприємницький прибуток. Ці доходи називаються первинними або факторними і їх привласнення – це і є реалізація власності чинника виробництва.