6. Особливості аггррної сфери виробництва.

Сільське господарство та особливості його розвитку. Для забезпечення життя більшості населення планети сільське господарство залишається найважливішою галуззю народного господарства. Так, на початку ХХІ століття у слаборозвинутих країнах світу голодує більше 1 млрд. чол. Забезпечення продуктами харчування гостро стоїть в різних куточках нашої планети, в тому числі в Україні. Сільське господарство є також важливою сировинною базою для харчової та легкої промисловості. На початку ХХ ст. у розвинутих країнах світу в сільському господарстві було зайнято близько 40% населення. На кінець 90–х років ХХ століття у передових країнах світу працювало приблизно 5% працездатного населення, а в Україні цей показник становить 17% населення. Скорочення чисельності зайнятих у сільському господарстві у розвинутих країнах зумовлено значним зростанням продуктивності праці у цій галузі.Жодна галузь народного господарства не залежить такою мірою від природних умов, як сільське господарство. Це зумовлено використанням землі як специфічного засобу виробництва. У цій сфері має місце значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Велика залежність сільського господарства від природних умов вимагає створення страхових фондів від посухи, опадів тощо. Аграрні відносини тісно пов’язані з власністю на землю. В Україні проблема власності на землю пов’язана з урахуванням інтересів усіх суб’єктів господарювання на землі: держави, колективних господарств і фермерів. Іншими словами, допускаються різноманітні форми власності на землю: приватна (для фермерів), колективна (для колективних господарств), державна (для державних підприємств). Земля є об’єктом купівлі – продажу, однак загрози виникнення надто великих приватних землевласників в Україні немає. Земля, порівняно з іншими засобами виробництва, обмежена в своїх розмірах, особливо це стосується земельних ділянок, кращих за родючістю і місцезнаходженнм. А це призводить до монополії приватної власності на землю, появи абсолютної ренти, подорожчання продовольства, сировинних ресурсів. Земельна реформа в Україні, як її було визначено у Постанові Верховної Ради Української РСР “Про земельну реформу” від 18.12.1990 року, є складовою частиною економічної реформи і без її здійснення неможливий перехід до ринкових економічних відносин. Мільйони громадян отримали від держави земельні ділянки безкоштовно. Приватизація земель селянами відбулася через безплатну передачу земель державної власності недержавним сільськогосподарським підприємствам. У власність недержавних сільськогосподарських підприємств на виконання Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року № 666/94 безплатно передано в основному протягом 1995-1997 років 30 мільйонів гектарів земель. Логічним продовженням земельної реформи в аграрній сфері стало паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям. До початку земельної реформи станом на 1 січня 1991 року в Україні налічувалося тільки 82 фермерських господарства. У своєму користуванні вони мали 1993 га землі. Особливості сучасного стану аграрних трансформувань в Україні значною мірою зумовлені результатами виконання грудневого (1999 р.) Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”. Відбулися великі зміни соціально-економічного і організаційного характеру. Важливий крок зроблено у формуванні нової організаційної структури аграрного сектору, в якій тепер майже всі суб’єкти господарювання ґрунтуються на засадах приватної власності на землю та на інші засоби виробництва – і господарські товариства, і сільськогосподарські виробничі кооперативи, і приватно-орендні підприємства. Процес реорганізації КСП відповідно до грудневого (1999 р.) Указу Президента України мав певні особливості. По-перше, він здійснювався у досить стислі строки. По-друге, при цьому застосовувалися деякі продекларовані Указом положення, не передбачені чинними законами, прийнятими Верховною Радою України. Відповідно до грудневого (1999 р.) Указу Президента України, землекористування створених у процесі реорганізації КСП господарських товариств і сільськогосподарських виробничих кооперативів повністю сформовано шляхом оренди окремих земельних часток. У кожному приватно-орендному підприємстві власною є лише земельна ділянка його засновника та членів його родини, якщо вони стали членами даного підприємства. Власна земельна ділянка такого підприємства займає в його загальному землекористуванні незначну частку, а решта використовуваної ним землі є орендованою.