38. Современный институционализм (Дж.Гэлбрейт, д.Норт, о.Уильямсон)

Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індус­тріального суспільства», яка розвивала цей науковий напрям. Він спробував розробити, за його словами, «синтетичну» теорію, котра б охоплювала всі найважливіші закономірності такого суспільства.

Цю теорію було викладено Гелбрейтом у книжці «Нове індус­тріальне суспільство» (1967), яка стала бестселером на американ­ському книжковому ринку, її автора журнал «Форчун» навіть на­звав «сучасним Кейнсом».

Ця книжка, як писав Гелбрейт у передмові, ґрунтується на по­передніх наукових дослідженнях автора. Гелбрейт, зокрема, став відомим як автор теорії «врівноважувальної сили». Суть теорії полягає в тім, що концентрація капіталу не призводить до утво­рення монополій, оскільки цей самий процес породжує нейтралі­зуючу «врівноважувальну силу» у вигляді великих об'єднань по­купців і постачальників. Ця сила не лише перешкоджає утворен­ню монополій, а й заступає колишню конкуренцію «типовим для сучасного стану ринком з невеликою кількістю продавців, яких активно приборкують не конкуренти, а другий бік ринку - си­льні покупці».

У «новому індустріальному суспільстві» Гелбрейт намагаєть­ся комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку пов'язує з технічним прогресом. Він виділяє дві форми капі­талістичної економіки з погляду рівня техніки, масштабів вироб­ництва і форми організації підприємств — великі корпорації і дрібне виробництво. Основу сучасної економіки становлять ве­ликі корпорації. Частину економіки, репрезентовану великими корпораціями, Гелбрейт називає «індустріальною системою», ко­тра й визначає суть «нового індустріального суспільства».

Гелбрейт виокремлює два рівні розвитку корпорацій: «підпри­ємницьку» і «зрілу». У «підприємницькій корпорації» (20—30-ті рр. XX ст.) господарем і керівником був окремий капіталіст, який дбав про максимізацію прибутку. Така корпорація не потребува­ла планування і державного втручання. «Зріла корпорація» — це колективна організація, в ній приватна власність замінюється «суспільною капіталістичною власністю», її очолює не окремий підприємець, а «техноструктура», до якої переходить влада. Техноструктуру Гелбрейт визначає як «союз знань і кваліфікації».

Перехід у корпораціях влади до техноструктури змінює й мету діяльності корпорацій. За Гелбрейтом, вона відображає вже не особистий інтерес підприємця, а суспільний, керується не максимізацією індивідуального прибутку, а суспільним благом. На перший план техноструктура ставить економічне зростання, яке сприяє ефективному функціонуванню корпорації, що відповідає як інтересам суспільства, так і її власним інтересам.

Важливою рисою «індустріальної системи» Гелбрейт називає планування, яке теж породжується розвитком науки і техніки. Велика корпорація здійснює планування. Якщо раніше Гелбрейт стверджував, що нейтралізувати монополію і конкуренцію можна з допомогою «врівноважувальної сили», то тепер він намагається замінити конкуренцію й ринок монополією (великою корпора­цією) і плануванням. Щоправда, сам Гелбрейт заперечує можли­вість ототожнювання великої корпорації з монополією.

В «індустріальному суспільстві» формується, на думку Гелбрейта, нова класова структура. Зникає конфлікт між багатими й бідними, йому на зміну приходить новий конфлікт — між «кла­сом освічених» і «неосвічених і малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», скла­довою частиною якого є «техноструктура».

Велика роль у «індустріальному суспільстві» Гелбрейта нале­жить державі. Технічний прогрес автоматично зумовлює необ­хідність планування на державному рівні, регулювання держав­ного попиту, перерозподілу національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, осві­ти, національної оборони. При цьому Гелбрейт підкреслює неза­лежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо дер­жави. Державу й корпорації він розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною.

У концепції «індустріального суспільства» Гелбрейта є й кри­тичні ноти. Він критикує мілітаризм, гонку озброєнь, розуміє складність розв'язання соціальних проблем у межах «індустрі­ального суспільства». Останнє завдання він покладає на інтеліге­нцію, яка керуватиметься не тільки економічними пріоритетами, а сприятиме розвитку «естетичних цінностей».

Вивчаючи концепцію Гелбрейта, слід чітко зрозуміти алогіч­ність цілої низки його визначень суті та порядку функціонування «індустріального суспільства».