2. Люблінська унія

Люблінська Унія, укладена в 1569 році на засіданнях сейму в Любліні, -  була міжнародною угодою Корони і Великого Князівства Литовського. На відміну від попередніх умов між Польщею і Литвою, Люблінська Унія була актом реальної унії, ані тільки унії персональної чи династичної. Від Унії в Креві 1385 року Корону Польську і Велике Князівство Литовське єднала особа владці – монарха; короля Польщі,який водночас, до Унії в Городлі 1413 року, був великим князем Литви. До 1413 року зв'язок Польщі та Литви мав характер династичної унії. В 1501 році зроблена перша проба укладення реальної унії, ота Унія в Мельнику принципово обмежувала повернення персональної унії. Люблінська Унія, як унія реальна, впроваджувала принципові зміни, оскільки творила нову федеративну державу з двох складових: Польщі і Литви. Повстання I Речі Посполитої є однією з найважливішіх подій в історії Польщі та Литви. Нова, спільна держава, яка проіснувала до розборів кінця XVIII віку, була з багатьох поглядів унікальним явищем в Європі, вирізнялась особливостями державного устрою і суспільно-господарськими стосунками, символом яких була золота шляхетська вольність.

Причини укладення Люблінської Унії

Проблемою утримання зв’язків поміж Польщею і Литвою зайнявся Зигмунт Август, коронований vivente regae (тут: у значенні – ще за життя - перекладач) за життя Зигмунта Старого в 1548 році. Бездітний Зигмунт Август прихильно дивився на пропозиції скріплення польсько-литовського зв’язку для збереження тяглості влади в обох державах. Союзником короля став рух порушених прав, політичний рух менш заможної шляхти, яка тяжила до проведення ряду реформ щодо обмеження влади магнатів, покращення фінансового стану держави, війська і судівництва. Рух порушених прав однак йшов далі й домагався включення Великого Князівства Литовського до Польщі.

Від 1551 року Зигмунт Август робив зусилля для підготовки унії через пристосування литовського права. У Литві встановлені були уряди аналогічні до польських. В 1566 році другий литовський статут збільшив компетенцію литовського сейму за рахунок влади великого князя, що зближувало владу сейму Литви до сейму Польщі. З 1551 року сейми Польщі та Литви відбувались за участю делегатів обох країн. В 1551 р. Зигмунт Август передав Короні і виборним королям Польщі право на гідність великого князя Литви.

Від реальній унії між Польщею і Литвою найбільш потерпали литовські магнати, від того намагались вони не допустити до укладення остаточній угоди і зірвали перший спільний сейм в Парчеві в 1564 році. Проте події були приспішені війною поміж Литвою і царем Іваном Грізним, - для ведення війни литовське посполите рушення мусило звернутись за підтримкою до Корони.

Засідання Сейму в Любліні, інкорпорація південно-східних земель до Корони

Від січня 1569 року в Любліні засідали паралельно сейми польський і литовський, проводячи перемови у справі укладення унії. Поновне зірвання перемов литовськими магнатами спричинилось до однобічних актів інкорпорації частки земель Великого Князівства Литовського до Корони, що було інспіроване польськими магнатами. У такий спосіб воєводства київське, волинське, брацлавське і підляське увійшли до складу Польщі. Політика доконаних фактів, що її провадили найпотужніші польські магнати, схилила литовських послів до поверненням до поновних перемов, які закінчились у червні 1569 року оголошенням акту Люблінської Унії.

Положення Люблінської Унії Люблінська Унія провадила зміни не тільки устрою Великого Князівства Литовського, але, також, створювала нові інституції для спільної полько-литовської держави. На чолі держави – Речі Посполитої, яка складалась з Корони Польського Королівства і Великого Князівства Литовського, став король, якого вибирали на спільних вільних виборах. Коронація на короля Корони і великого Князя Литви мала відбуватись в Кракові. Спільний загальний сейм мав засідати в Варшаві і складатись з 120 послів Корони і 48 литовських послів. Сенат мав складатись з 113 сенаторів Корони і 27 сенаторів Литви. Річ Посполита була зобов’язана до проведення спільної закордонної та оборонної політики для Корони і Литви. Доведена була також до унії фінансово-валютній, хоча обидва члені польсько-литовської держави зберігали право друкування власних грошей, але однаковій вартості. Уряди, титули і достоїнства Корони і Литви були збережені, тільки-но уніфіковані так, аби такий уряд в Короні відповідав аналогічному урядові в Литві ( наприклад, великий гетьман коронний – великий гетьман литовський). Посполите рушення і проблеми організації війська, спільної оборонної політики залишилось прерогативою відповідних урядів у Короні і в Литві, хоча під проводом спільного монарха. Збережене чинні в Короні та Литві урядові мови, у тому й руська мова у Великому Князівству Литовському. Річ Посполита за Люблінською Унію посідала спільну правну систему. Водночас допущено польську шляхту до здобування земель на обширах Великого Князівства Литовського, що раніше не допускалось, взамін на те застережене, що захоплення королівського добра, доволі успішно проводимо в Короні, не могло бути в Литві. У такий спосіб мав зберігатись рівний правовий статус шляхти і магнатерії Польщі та Литви, хоча ж польська шляхта за фактичним прийняттям Короною південно-східних земель отримала привілегійовану економічну ситуацію. Наслідки Люблінської Унії, її оцінка Укладена під загрозливим імпульсом конечності забезпечення оборони перед Москвою Івана Грізного, Люблінська Унія, проект Зигмунта Августа, оказалась тривалим скріпленням I Речі Посполитої. Люблінська Унія спричинилась до повстання унікальної на рівні континенту федеративної держави з характеристичним устроєм шляхетської демократії. Це була за принципом унія шляхти, оскільки інтереси цього саме стану найліпше забезпечувала. Люблінська Унія відкривала шлях до повної влади шляхетському стану. Люблінська Унія посилила безпеку Литви, але водночас «пересувала” на схід вагу пріоритетів Речі Посполитої. Спільна польська-литовська держава спричинилась також до гальмування культурового розвитку Литви, яка понад двісті літ буде перебувати під потужним впливом польської культури. Принциповою проблемою, яка започаткувалась в часах сейму в Любліні, було питання неочікуваної інкорпорації південно-східних земель до Польщі. До неї дійшло внаслідок фортелю польських магнатів за відсутністю литовської магнатерії, що бойкотувала засідання. Власне інкорпорація земель майбутньої України схилила заможних Литвинів до повернення до Любліна для збереження власних інтересів. Внаслідок одностороннього акту інкорпорації Польща нагло стала відповідальною за слабо залюднені терени, з етнічного погляду належних до культури Русі. Дике Поле, окраїна Речі Посполитої, стане в XVII віці сценою козацьких повстань і розквіту Козаччини, яка стане майже третім, обік Польщі та Литви, членом Речі Посполитої. Короні ніколи не вдаси загосподарювати великі землі України, а для магнатерії з її розлогими латифундіями, ця земля стане джерелом багацтва і впливу, згубного для держави. Також українська проблема уможливить Росії здобуття контролю над внутрішньою політикою Речі Посполитої. Інкорпорація України також відкрила дорогу для розвитку господарки краю, - джерелом заможності стало землеробство, оперте на панщизняній праці хлопів.