43. Причини відставання економічного розвитку Англії:

- освітня революція тут порівняно з іншими європейськими країнами, особливо Німеччиною, розвивалася дуже кволо.

- підприємці Англії, маючи дешеву сировину й величезний ринок збуту товарів у колоніях, у будь-якому разі одержували надприбутки.

- Процес концентрації виробництва й утворення монополій в Англії затримався на 10—15 років порівняно зі США та Німеччиною, і перші такі об'єднання виникають у колоніях чи з обслуговування колоній.

- Структурні зміни в економіці Англії відбувалися повільно. На початок XX ст. у перше місце належало легкій промисловості, а не важкій, значна кількість устаткування на заводах і фабриках фізично й морально застаріла, недостатньо впроваджувалися останні досягнення науки і техніки.

- У кінці XIX ст. сільське господарство Англії не зазнало суттєвих змін порівняно з другою половиною XVIII ст.

- Фермерські господарства орендарів у зв'язку з високими податками зменшували виробництво товарної продукції та не могли задовольнити потреби країни в продуктах харчування, особливо зерні, унаслідок чого Англія змушена була робити закупівлі за кордоном та ввозити з колоній, витрачаючи великі кошти.

- У кінці XIX ст. Англія змушена була здійснити переорієнтацію своєї економіки на більш тісний зв'язок з колоніями, за розмірами яких вона посідала перше місце у світі — на початку XX ст. їх площа була 33,5 млн км2 з населенням 393,5 млн осіб.

- У 1914 р. Англія посідала перше місце у світі за вивезенням капіталу за кордон, причому 94 % коштів переміщалися в її колонії.

- Потужність банків країни продовжувала зростати. У кінці XIX ст. Англія перетворюється на світовий фінансовий центр (зосередження найбільших банків у Лондоні — у Сіті), а англійський фунт стерлінгів, який вільно обмінювався на золото, стає провідною валютою світу.

- Англійський банк— провідний банк, стає важливим елементом ринкової структури, а Англія — «світовим банкіром». Прибутки від фінансових операцій виходять на перше місце, причому за рахунок колоній, які стають основою економіки Англії.

44. 22 монархи і три вільні міста після Франко-прусської війни об'єдналися в Німецьку імперію на чолі з імператором, яким за конституцією 1871 р. міг бути тільки прусський король. Об'єднання німецьких земель створило умови для докорінних змін (ліквідовано митні бар'єри, введено єдину грошово-фінансову систему, прийнято загальнодержавну систему мір і ваг та ін.) — у країні почався промисловий підйом. Німеччина здійснювала технічне та енергетичне переозброєння промисловості. До 90-х років у країні завершилась промислова революція. Вона була дещо запізнілою, але, як і у США, давала низку переваг, зокрема можливість широкого використання передового зарубіжного досвіду. Німецька промисловість, особливо важка, будувалась на основі сучасної техніки, тоді як в Англії і Франції наявність численних застарілих підприємств збільшувала витрати виробництва. Індустріалізація на новітній техніці та технології сприяла різкому зростанню обсягу випуску продукції (насамперед у важкій індустрії), підвищенню продуктивності праці, збільшенню розмірів внутрішньої торгівлі.

Важливу роль в економічному піднесенні Німеччини кінця XIX ст. відіграли захоплення Ельзасу і Лотарингії з їх величезними запасами залізних руд і сплата 5-мільярдної контрибуції переможеною Францією. Наприкінці 70-х років відкриття Томаса (обезфосфорювання фосфорних руд) перетворило ці поклади на головну сировинну базу Німеччини. В цих же районах знаходилась розвинена бавовняна промисловість.

За темпами економічного розвитку, які зросли у 6 разів, Німеччина поступалась тільки США (в 9 разів). Високими темпами розвивались галузі важкої промисловості, особливо нові. Різко зросло у Німеччині військове виробництво, обсяги якого у 1913 р. були в чотири рази більшими, ніж у Франції, яка до цього утримувала лідерство..

45. Перша світова війна 1914—1918, імперіалістична війна між двома коаліціями капіталістичних держав за переділ уже поділеного світу, переділ колоній, сфер впливу і додатка капіталу, поневолення ін. народів. Спочатку війна охопила 8 держав Європи: Німеччину й Австро-Угорщину, з одного боку, Великобританію, Францію, Росію, Бельгію, Сербію і Чорногорію — з іншої. Пізніше в ній брали участь більшість країн світу. Усього у війні брали участь на стороні австро-німецького блоку 4 держави, на стороні Антанти 34 держави (включаючи 4 британських домініони і колонію Індію, що підписали Версальський мирний договір 1919). За своїм характером війна була загарбницькій і несправедливої по обидва боки; лише в Бельгії, Сербії, Чорногорії вона включала елементи національно-визвольної війни.У розв'язанні війни брали участь імперіалісти всіх країн, але головним винуватцем її була буржуазія Німеччини, що почала Першу Світову війну «... найбільш зручний, з її точки зору, момент для війни, використовуючи свої останні удосконалення у військовій техніці і попереджаючи нові озброєння, уже намічені і вирішені Росією і Францією».Влітку 1914 р. загострення міжімперіалістичних протиріч дійшло до фатальної межі. Світ опинився в полум'ї Першої світової війни. Ця війна була збройним протистоянням двох воєнних блоків: Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антанти (Англія, Франція, Росія), але поступово у її орбіту було втягнуто 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони ставили перед собою фактично одні й ті ж цілі: ствердження власного домінування у світі, загарбання чужих територій, встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини, послаблення хвилі народних виступів за соціальне та національне визволення, знешкодження опозиційних політичних сил, концентрація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на зовнішній загрозі.

46.Плани Дауеса та Юнга, їх суть та мета.

Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін.

У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого обсяг репарацій знижувався до 114 млрд марок з терміном виплат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць.