1.2. Управління справлянням податків в Україні

0. Інституційна структура адміністрування податків в Україні

Як зазначалося вище, у процесі адміністрування податків інтереси держави представляють певні її органи – фіскальні служби. За чинним в Україні законодавством вони названі контролюючими органами.

Вітчизняна система органів, що контролюють надходження коштів у бюджети у формі податків і зборів, представлена двома службами – податковою та митною. Для них різним є місце і значення повноважень, пов'язаних з контролем за рухом цих платежів від платників до бюджетів, серед всіх їхніх повноважень.

Податкові органи реалізують відповідну діяльність без яких-небудь додаткових умов. Вони створені спеціально для функціонування лише в сфері оподаткування. Однак, передбачається можливість та необхідність реалізації ними контролю за дотриманням також іншого законодавства. Це пов’язано зі спектром функцій державної податкової служби, який включає окремі питання в частині забезпечення дотримання порядку здійснення господарюючими суб’єктами валютних операцій, застосування реєстраторів розрахункових операцій тощо.

Митні органи здійснюють управління в сфері оподаткування нарівні зі своєю основною діяльністю. Вони забезпечують контроль за надходженням податків і зборів та здобувають статус, аналогічний податковим органам, тільки за певних умов. Такими умовами є переміщення товарів через митний кордон та виникнення при цьому обов’язку щодо сплати податків і зборів (мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у випадку ввезення або вивезення (пересилання) товарів і предметів).

Реалізацію повноважень контролюючими органами слід пов’язувати не лише з питаннями їх функцій, прав та обов’язків, а й з інституційною структурою відповідних служб, оскільки важливо враховувати розподіл конкретних ролей між певними ланками ієрархічної фіскально-адміністративної системи.

Так, структура Державної податкової служби України включає три основних ієрархічних рівні:

- Державна податкова служба України (вища ланка). На неї покладають завдання організації податкової роботи в державі, її інструктивного та методичного забезпечення, контролю за діяльністю всіх податкових органів системи. Функціями центрального апарату, відмінними від функцій інших підрозділів служби, є: організація, координація і контроль роботи державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій; аналітична та статистична діяльність; розробка і видання інструктивних і методичних вказівок, інших документів щодо дій підрозділів служби із застосування податкового законодавства; участь у підготовці проектів законодавчих, нормативних актів і міжнародних договорів з питань оподаткування; вирішення питань міжнародного співробітництва фіскально-адміністративного характеру;

- державна податкова служба в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (середня ланка). Завдання окремих підрозділів цієї ланки в цілому ідентичні функціям відповідних підрозділів Державної податкової служби України. На середню ланку покладається організація податкової роботи в області або місті. Це головна ланка консультаційної роботи, що вимагає висококваліфікованих фахівців, добре знайомих з податковим законодавством. В окремих випадках податкові підрозділи цього рівня можуть безпосередньо вести податкову роботу з незначним колом платників, які перебувають на обліку в них. Відносно даних платників вони виконують ті ж самі функції, що й інспекції базової ланки. Структура податкових органів середньої ланки в цілому схожа на структуру Державної податкової служби України (вищої ланки), за винятком законодавчої й методичної роботи;

- державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (базова ланка). Структура податкових інспекцій базового рівня відображає їхню основну функцію – безпосереднє ведення податкової роботи. Вона має два варіанти – розширений і звужений. Розширений передбачає наявність як функціональних, так і забезпечуючих підрозділів. Цей варіант призначений для районів у містах, що пояснюється значним обсягом роботи. Він передбачає схожу структуру з рівнем середньої ланки (без відділу організації роботи податкових інспекцій і внутрішньовідомчого контролю). Звужений варіант типової структури державної податкової інспекції встановлений для сільського району й міста обласного підпорядкування (без районного поділу).

Окрема роль відведена податковій міліції, створення якої стало необхідною умовою формування ефективної податкової системи. Органи податкової міліції уповноважені провадити оперативно-розшукові дії з метою виявлення податкових злочинів. У випадку виявлення інших злочинів передбачається передача відповідної інформації тим правоохоронним органам, у компетенцію яких входить їх розслідування. У такому ж положенні перебувають органи дізнання митної служби.

Діяльність органів податкової міліції здійснюється на основі таких принципів: законності; поваги прав і свобод людини й громадянина; підконтрольності й підзвітності вищим органам законодавчої й виконавчої влади; об'єднання гласних і негласних форм діяльності; аполітичності; взаємодії з іншими органами, податковими службами інших держав, громадянами й організаціями; єдності й централізації органів міліції; незалежності і єдиноначальності; конфіденційності.

Систему митних органів становлять Державна митна служба України, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи. Територіальні митні управління здійснюють безпосереднє керівництво митними установами, розташованими на відповідній території. Виняток складають Бориспільська й Севастопольська митниці, не включені до складу митних установ, що підпорядковуються територіальним управлінням. На митниці покладається безпосередня реалізація податкової роботи щодо справляння мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони, вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

Діяльність контролюючих органів передбачає необхідність налагодження тісної взаємодії з іншими державними службами, функціонування яких може бути пов’язане з оподаткуванням або може створювати інформаційні передумови для оподаткування, попередження незаконних дій платників, встановлення обставин і змісту податкових правопорушень, реалізації перевірочних заходів, тощо.

Важливо, щоб при реалізації повноважень не дублювалися дії різних державних служб щодо платників податків. В іншому випадку виявлятиме себе дестимулюючий вплив адміністрування податків на економічну активність в країні. На це спрямовані:

– заборона (за будь-яких умов) на проведення перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків іншими органами, крім податкових та митних;

– розмежування повноважень між контролюючими органами;

– концентрація компетенції щодо стягнення.

Розмежування повноважень між контролюючими органами закладається перш за все тим, що компетенція митних підрозділів у сфері оподаткування обмежена конкретизованим переліком податків та умов виникнення зобов’язань з їх сплати. Для налагодження взаємодії та забезпечення однотипності управлінських процедур у сфері оподаткування, законодавством визначено, що порядок контролю з боку митних органів за сплатою податку на додану вартість і акцизного податку встановлюється спільним рішенням центральних органів двох контролюючих служб. При цьому повноваження щодо стягнення (здійснення заходів із забезпечення погашення податкового боргу) майже повністю покладаються на податкову службу, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства їх реалізують державні виконавці в межах своїх повноважень. (Такий виняток зокрема складає стягнення податкового боргу з фізичної особи за рішенням суду).

0. Основи організації стосунків контролюючих органів з платниками податків

Ефективність оподаткування значною мірою залежить від організації стосунків держави з платниками податків. Основоположними його напрямками є:

• офіційне листування контролюючих органів з платниками;

• надання консультацій платникам;

• звітування платників.

Листування – одна із необхідних умов взаємодії державних контролюючих органів з платниками податків. Переважно воно зводиться до направлення певного інформаційного повідомлення.

Чинним законодавством не встановлено вичерпного переліку документів, що можуть направлятися платнику у порядку листування. Це можуть бути податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги, інші документи. Вони можуть надсилатися рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручатися платнику податків чи його представникові.

Важливою умовою листування (а також обліку платників, контрольно-перевірочних дій, тощо) є чітке визначення податкової адреси платника. Воно залежить від типу платника, зокрема:

• податковою адресою фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік в органі державної податкової служби;

• податковою адресою юридичної особи або відокремленого підрозділу юридичної особи є місцезнаходження такої юридичної особи, зафіксоване у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;

• податковою адресою підприємства, переданого у довірче управління, є місцезнаходження довірчого власника.

Податкова адреса платника податків може змінюватись, про що він зобов’язаний повідомляти відповідні контролюючі органи, інакше повернення листів і документів, що не знайшли адресата, не слугує підставою для звільнення від їх виконання та від відповідальності за невиконання.

Кожен платник податків має право звернутись до контролюючих органів (податкової та митної служб) для отримання на безоплатній основі консультації з питань практичного застосування норм податкового права. За його вибором податкова консультація надається в письмовій або усній формі. Письмова консультація може застосовуватись платником податків у вирішенні податкових спорів. Платник та його посадові особи не можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо допущене ними порушення податкового законодавства було викликано застосуванням письмової податкової консультації.

Звернення щодо надання податкових консультацій може бути направлене як за місцем податкового обліку платника, так і до вищих контролюючих органів. При цьому податкові та митні органи можуть надавати консультації виключно в межах своєї компетенції. Зміст консультації не може суперечити чинним нормативно-правовим актам, а також не може їх доповнювати.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може бути застосована виключно адресатом. Її використання іншими платниками податків не передбачено. Якщо ж на думку платника надана йому письмова консультація суперечить нормам чинного законодавства або змісту податку чи збору, він може вимагати її скасування у судовому порядку. У такому випадку контролюючий орган повинен надати нову податкову консультацію, врахувавши висновки суду.

Справляння податків у сучасних умовах неможливе без звітування платників про їх доходи та майновий стан. Податкові звіти – основне джерело інформації, отримуваної від господарюючих суб’єктів і населення, та необхідної для визначення обсягів податкових доходів держави.

Чинне законодавство передбачає досить розгалужену систему податкової звітності. Вона включає такі види документів:

• податкові декларації;

• податкові розрахунки;

• фінансові звіти.

Податкова декларація, розрахунок  це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків  фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов’язань.

Фінансова звітність подається платниками податку на прибуток за квартал та рік разом з відповідною декларацією (за винятком малих підприємств, які подають фінансову звітність лише за рік).

Форма податкової декларації (розрахунку) встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України. Виняток складає форма спрощеної податкової декларації, що передбачена для користувачів нульової ставки податку на прибуток: вона встановлюються Кабінетом Міністрів України (як і порядок її подання).

Державні органи, які встановлюють форми податкових декларацій (розрахунків) та вносять зміни до них, зобов’язані оприлюднити такі форми для використання їх платниками податків. Якщо платник вважає, що встановлена форма податкової декларації (розрахунку) збільшує або зменшує його податкові зобов’язання всупереч нормам законодавства, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці звіту та може одночасно подати доповнення до нього, складені за довільною формою, з поясненням мотивів їх подання.

Платники податків, їх посадові особи, а також податкові агенти несуть відповідальність за достовірність і повноту інформації, зазначеної у документах податкової звітності, дотримання порядку заповнення і своєчасність її подання.

Достовірність і повнота звітної інформації забезпечується обов’язковим веденням обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування, податкових зобов’язань. Вона ґрунтується на використанні первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платники податків зобов’язані забезпечити зберігання цих документів не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складання якої вони використовувалися (а у разі неподання звітності  1095 днів з передбаченого граничного терміну звітування) (з урахуванням особливостей, пов’язаних з процедурами перевірок, адміністративного та судового оскарження, тощо, визначених у статті 44 Податкового кодексу України). У разі їх втрати, пошкодження або дострокового знищення платник зобов’язаний у п’ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем свого обліку та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації, і відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня надходження повідомлення до контролюючих органів.

Платники, що оподатковуються податком на прибуток за нульовою ставкою, мають право вести спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат.

Податкова звітність повинна відповідати вимогам інформативності, достовірності, належності, аналітичності та контрольної придатності. У зв’язку з цим визначені її обов’язкові реквізити, за відсутності яких документ втрачає свій статус, тобто не сприймається як податковий звіт платника.

Перш за все, з метою ідентифікації платника визначено, що обов’язковим реквізитом податкової звітності (крім його повного найменування або прізвища, імені по-батькові платника) є код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер (якщо звітують підприємства та організації), реєстраційний номер облікової картки платника податків (якщо звітують фізичні особи).

При цьому, враховуючи наявність альтернативної системи обліку фізичних осіб – платників податків, визначено, що для громадян, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, замість неї у якості реквізиту звітності виступає серія та номер паспорта. Однак, обов’язковою умовою для зазначення у звітності даного реквізиту та визнання такої звітності у відповідному статусі є попереднє повідомлення фізичною особою органів державної податкової служби про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки та наявність відмітки в паспорті про даний факт. В іншому випадку подана платником документація не може бути визнана податковою звітністю (з настанням відповідних юридичних наслідків по закінченню термінів звітування).

Аналітичність та придатність звітності для контролю забезпечується такими обов’язковими реквізитами, як тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація (розрахунок); звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); дата подання звіту (або дата заповнення – залежно від форми); відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності; індивідуальний податковий номер та номер Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. Достовірність податкової звітності отримує підтвердження шляхом неодмінного зазначення в ній ініціалів, прізвищ та реєстраційних номерів облікових карток посадових осіб платника податків, а також підписів платника податку – фізичної особи, посадових осіб платника податку, засвідчених печаткою (за її наявності). Приналежність – за рахунок відображення місця знаходження платника податків (або місця проживання – для фізичних осіб), найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність, а також коду органу місцевого самоврядування. Останній із названих реквізитів є важливим для визначення приналежності місцевих податків і зборів або додаткових сум загальнодержавних податків за рахунок застосування їх місцевих ставок.

Законодавством також чітко встановлено порядок посвідчення податкової звітності посадовими особами платника податку чи самим платником. Звіт, як правило, підписується керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності.

Однак існують специфічні випадки, пов’язані з веденням бухгалтерського обліку та поданням податкової звітності безпосередньо керівником платника податку, звітуванням фізичних осіб, договорами про спільну діяльність та угодами про розподіл продукції, звітуванням податковими агентами.

Зокрема, не виключена можливість ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності безпосередньо керівником платника податку без залучення фахівців у галузі фінансів, оподаткування і бухгалтерського обліку. У такому випадку податкова звітність підписується цим керівником (як за себе, так і за особу, відповідальну за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності).

Звітність фізичних осіб підписується фізичною особою – платником податків та його законним представником (у разі наявності такого). В окремих випадках, прямо передбачених податковим кодексом, звітність може підписуватися іншими особами, на яких покладено обов’язки щодо її подання.

За договором про спільну діяльність та угодами про розподіл продукції податкова звітність підписується особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності.

Податкова звітність, що подається податковими агентами – юридичними особами, підписується керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності такого агента. Податкова звітність, що подається податковим агентом, який є платником податків – фізичною особою, підписується самим платником.

Платнику надається право обирати один з трьох способів подання податкової звітності:

- особисто або через уповноважену особу;

- поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

- засобами електронного зв’язку в електронній формі (з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб).

Дане право обмежується для великих і середніх підприємств, які зобов’язані подавати податкові декларації (розрахунки) в електронній формі. Таке рішення спрямоване на покращання адміністрування податків шляхом оптимізації документообігу та враховує наявність технічних можливостей у відповідних платників щодо його реалізації. Також податкові агенти повинні подавати виключно в електронній формі розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, та сум нарахованого і утриманого з них податку.

У випадку подання звітності поштою відправлення здійснюється платником не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку звітування. Такі терміни слугують захисту фіскальних інтересів держави, оскільки спрямовані на своєчасне отримання податковими органами відповідних кореспонденцій (не пізніше надходження декларацій (розрахунків), вручених особисто платниками чи через уповноважених осіб).

Поряд з цим, враховуючи можливість втрати, зіпсування, затримки вручення поштового відправлення, потребують захисту й інтереси та права платників. На такі випадки передбачається відповідальність оператора поштового зв’язку, винного у втраті, зіпсуванні, затримці. Платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової звітності. Йому надсилається повідомлення про втрату або зіпсування поштового відправлення, після отримання якого протягом п’яти робочих днів слід надіслати поштою або надати особисто (за вибором платника) органу державної податкової служби другий примірник податкової декларації (розрахунку) разом з копією цього повідомлення. Наведене все ж не звільняє платника від обов’язку сплатити суму податкового зобов’язання, визначену ним самостійно в звітності, протягом встановлених строків (незалежно від дій, пов’язаних з наслідками втрати, зіпсування чи затримки звітності поштою).

Орган державної податкової служби зобов’язаний без попередньої перевірки (крім перевірки наявності обов’язкових реквізитів) та будь-яких інших умов прийняти податкову звітність платника. Податкова декларація (розрахунок), надана платником, також вважається прийнятою за наявності однієї з таких умов:

- відмітки (штампу) органу державної податкової служби, яким отримана податкова декларація (розрахунок), із зазначенням дати її отримання (на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії);

- квитанції про отримання податкової звітності (у разі її подання засобами електронного зв’язку);

- поштового повідомлення з відміткою про вручення органу державної податкової служби (у разі надсилання податкової декларації (розрахунку) поштою);

- відсутності повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації (розрахунку) у встановлений строк.

Відмова у прийнятті документу податкової звітності допускається виключно у випадку порушення платником вимог щодо заповнення обов’язкових реквізитів. Податковий орган при цьому зобов’язаний надати платнику письмове повідомлення про таку відмову із зазначенням конкретних причин.

З метою упорядкування документообігу та створення належних умов для реалізації податковими органами функцій контролю, визначено терміни надання цих повідомлень:

- протягом п’яти робочих днів з дня отримання декларації (розрахунку), надісланої поштою або засобами електронного зв’язку;

- протягом трьох робочих днів з дня отримання декларації (розрахунку) особисто від платника податку або його представника.

Якщо податкова декларація (розрахунок) була надіслана поштою або засобами електронного зв’язку та не містить окремих обов’язкових реквізитів або вони вказані з помилками, то такий звіт вважається неподаним.

Отримання платником повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації (розрахунку) зумовлює два можливих варіанти дій:

- у випадку згоди з висновком органу державної податкової служби про невідповідність звіту вимогам за формальними ознаками заповнення обов’язкових реквізитів – подання декларації (розрахунку) та сплата штрафу (якщо граничний термін подання минув. Якщо ж строки подання звітності ще не минули, то ніякі санкції до платника не застосовуються);

- у випадку незгоди з висновком органу державної податкової служби – оскарження його рішення.

Якщо за результатами оскарження буде встановлено неправомірність відмови у прийнятті податкової звітності, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Надходження заяви платника, у якій викладаються порушення (на його думку) порядку приймання податкової звітності посадовими особами органу податкової служби, зумовлює проведення службового розслідування. За його результатами винна посадова особа притягується до відповідальності відповідно до чинного законодавства України, що є одним із важелів забезпечення дотримання прав платників. Поряд із цим, законодавством передбачено і важелі захисту інтересів держави. Зокрема, встановлено, що незалежно від наявності відмови у прийнятті документів податкової звітності, платник податків має погасити визначене у ній податкове зобов’язання протягом встановлених строків.

Терміни подання податкової звітності визначені законодавством (Податковим кодексом) залежно від тривалості базового податкового періоду. Так, якщо базовий звітний період дорівнює календарному місяцю, то звітність подається протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; якщо базовий звітний період дорівнює календарному кварталу або півріччю, то звітність подається протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); якщо базовий звітний період дорівнює календарному року, то звітність подається протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року. Якщо податкова декларація (розрахунок) за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків), зазначений звітний документ подається у строки, визначені для такого базового звітного (податкового) періоду.

Виняток щодо зазначеного складає податок на доходи фізичних осіб, за яким звітують у такі терміни: фізичні особи, за винятком підприємців – до 1 травня року, що настає за звітним; фізичні особи – підприємці – протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року.

Якщо за якимось з податків чи зборів звітний (податковий) період не встановлено, податковий звіт подається та податкове зобов’язання сплачується у строки, передбачені для місячного базового звітного (податкового) періоду, (крім випадків, коли подання декларації (розрахунку) з певного податку (збору) не передбачено).

Певні особливості стосуються також строків та порядку подання податковими агентами електронних відомостей про суми виплачених доходів платникам податків  фізичним особам. Відповідний податковий розрахунок вони повинні подавати терміни, встановлені для податкового кварталу.

Для забезпечення єдиного розуміння порядку звітування та дотримання прав платників і захисту їх законних інтересів встановлено, що у випадку, якщо останній день строку подання податкової декларації (розрахунку) припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

З метою встановлення належного контролю за діяльністю платників та створення якомога повніших універсальних інформаційних баз даних визначено, що платник податків повинен подати податкову звітність незалежно від того, чи провадив він господарську діяльність у звітному періоді (крім випадків, коли він не є платником відповідного виду податку).

Задля одночасного захисту прав платників та дотримання фіскальних інтересів держави, чинним законодавством України передбачено порядок внесення змін до податкової звітності (як правило, з метою виправлення допущених помилок). Основних шляхів реалізації цієї процедури є три:

• подання нової декларації (розрахунку) з виправленими показниками;

• надання уточнюючого розрахунку до поданого податкового звіту;

• уточнення показників у складі податкової декларації (розрахунку) за будь-який наступний податковий період, протягом якого виявлені помилки.

Подання нової податкової декларації (розрахунку) можливе у випадку, коли термін звітування за відповідний період ще не минув. Тоді у якості звіту платника сприймається останній із наданих, а санкції за допущені помилки у розрахунках показників раніше наданих звітів за цей же період, що призвели до заниження податкових зобов’язань, не застосовуються.

Уточнюючі розрахунки можуть подаватися за встановленою формою і лише до початку перевірки платника контролюючим органом або після її завершення (але не під час її проведення). Подання такого розрахунку за період, що вже перевірений, зумовлює право податкової служби ініціювати проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

У випадку, якщо неточності, допущені при складанні податкової декларації (розрахунку) мають своїм наслідком заниження податкового зобов’язання, платник повинен разом з їх уточненням самостійно нарахувати і сплатити штраф. Його розмір залежить від обраного варіанту виправлення помилок: 3% від суми недоплати – у разі подання уточнюючого розрахунку; 5% від суми недоплати – у разі її відображення у складі декларації (розрахунку), що подається за наступний податковий період. Різниться і порядок сплати: у першому випадку сума недоплати та штраф сплачується до подання уточнюючого розрахунку, а у другому – сума недоплати, збільшена на штраф, відображаються у складі декларації за наступний період з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з певного податку. Отже, вони погашаються у складі даного грошового зобов’язання та у терміни, визначені щодо нього.