- •55. Характеристика комерційного кредитування.
- •56.Характеристики банківського кредиту.
- •57. Характеристика державного кредиту.
- •58..Споживчий кредит
- •59.Іпоточний кредит
- •60.Лізинговий кредит
- •61.Міжнародний кредит
- •62.Охарактеризуйте функції кредиту.
- •63.Охарактеризуйте сутність та функції фінансового посередництва
- •64.Охарактеризуйте структуру та суть фінансово-кредитної системи
- •65.Охарактеризуйте сферу діяльності та функції страхових компаній.
- •66.Охарактеризувани пенсійну систему України.
- •67.Охарактеризуйте посередницькі функції інвестиційних фондів.
- •68. Дайте характеристику діяльності кредитних спілок.
- •69.Охарактерезувати роль,значення та організацію діяльності центральних банків.
- •70Центральні банки виконують певні функції, а саме:
- •71. Інструменти грошово-кредитної політики нбу:
- •73.Основні завдання та функції комерційних банків
- •74 Види комерційних банків
- •75.Дайте характеристику операцій банку.
- •76.Міжнародні валютно кредитні установи.
75.Дайте характеристику операцій банку.
Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного госпо-дарства, виконання валютних та інших банківських операцій, перед-бачених цим Законом (ст. 2). Як очевидно, в основу визначення бан-ку покладено функціональний принцип і ототожнено поняття «банк» і «комерційний банк». Це означає, що серед приблизно 200 операцій, які виконують банки, виділяють 16 базових, що й визна-чають банк як фінансову установу. До базових банківських операцій належать (ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність»): 1) залучення та розміщення грошових вкладів та кредитів; 2) здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування; 3) ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів; 4) фінансування капітальних вкладень за дорученням власників та розпорядників інвестованих коштів; 5) випуск платіжних документів та цінних паперів (чеків, акре-дитивів, акцій, облігацій, векселів тощо); 6) купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також проведення інших операцій з ними; 7) видача поручительств, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі; 8) придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг); 9) придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг); 10) купівля в організацій і громадян та продаж їм іноземної ва-люти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах; 11) купівля і продаж в Україні і за кордоном монетарних металів; 12) залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади; 13) довірчі операції за дорученням клієнтів; 14) надання консультаційних послуг; 15) проведення операцій з касового виконання Державного бю-джету за дорученням НБУ; 16) здійснення інших операцій з дозволу НБУ. Банки відрізняються від інших установ тим, що можуть: • створювати гроші шляхом депозитно-чекової емісії; • управляти платіжними коштами.
76.Міжнародні валютно кредитні установи.
Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації мають свої цілі, вирішують різні завдання. їх діяльність є важливою складовою світового та регіонального співробітництва й інтеграції.Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють фінансові інститути, об'єднані під назвою "Бреттон-Вудські інститути". Бреттон-Вудські інститути охоплюють в собі Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк, які є провідними міжнародними валютно-фінансовими установами. Свою назву вони отримали у зв'язку з тим, що у липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США) прийняли рішення про заснування цих двох міжнародних установ. З їх створенням міжнародна валютна система почала функціонувати, спираючись на офіційні угоди, тобто перейшла у регульований правом стан.Розподіл обов'язків між ними передбачає, що МВФ повинен бути інститутом співпраці і виконувати регульовані, консультативні і фінансові функції у валютно-фінансовій сфері, а Світовий банк повинен бути переважно інститутом розвитку.СРСР і Україна хоча й брали участь у Бреттон-Вудській конференції, але не вступили до складу цих організацій. Цим пояснюється багаторічна ізоляція СРСР від світової економічної та валютно-фінансової системи. У 1992 р. членами МВФ стали країни, що входили до колишнього СРСР (у тому числі й Україна), і це можна вважати як досить значну подію у практиці міжнародних валютних відносин.Важливу роль у сфері регулювання міжнародних розрахунків і розробки нормативних документів з банківського нагляду відіграє Банк міжнародних розрахунків. Окрему групу серед міжнародних банківських організацій представляють регіональні банки розвитку.