Міністерство охорони здоров’я України

Івано-Франківський Національний медичний університет

Реферат на тему:

«Козацько-селянські повстання

кінця ХVІ - першої половини ХVІІ ст.»

Підготував

студент 28 групи

Мартинець Мар’ян.

Перевірив

Любчик І.Д.

Івано-Франківськ

2012

Намагання польської влади взяти під контроль козаків привело до активного протесту проти існуючого режиму. Перша хвиля повстань була короткою (1591-1596 рр.), а друга - тривалою (1625-1638 рр.). Головною рушійною силою народних виступів стало козацтво.

Повстання Криштофа Косинського (1591-1593 рр.) стало одним із перших великих селянсько-козацьких виступів. Козаки оволоділи всією Брацлавщиною, Київщиною та іншими землями. Косинський титулував себе гетьманом і змушував людей присягати козацькій владі замість шляхетської. Біля м. П'ятки на початку 1593 р. відбулась вирішальна битва між козаками і поляками після якої завершується перший етап цієї хвилі повстань.

У 1594 р. розпочинаються повстання під проводом С. Наливайка, М. Лободи, М. Шаули та інших. Характерною рисою цього етапу боротьби було поєднання соціальної боротьби із захистом православної церкви. На бік повстанців перейшла значна частина священників, в тому ж числі і брат С. Наливайка православний священик Д. Наливайко.

Однак ці народні виступи зазнали поразки. Протягом наступних тридцяти років великих повстань не було. Польща не мала сталого відношення до козацтва, тому репресії часто змінювалися на "милість" - збільшення реєстру, надання привілеї тощо. Особисто Польща відчувала потребу у військовій силі, адже часто вела війну з Турречиною, Московською державою. І постійно зверталась за допомогою до козаків. Так, напередодні битви під Хотином, польський уряд погодився з П. Сагайдачним на збільшення реєстру до 3 тис. осіб і виплату їм платні в сумі 40 тис. злотих на рік.

Нова хвиля повстань розпочалась у 1625 р. на Київщині, де населення відмовилося виконувати феодальні повинності і самовільно проголосило себе козаками. Виступи козаків і селян відбулися під керівництвом Жмайла, ТарасаФедоровича (Трясило), Павла Бута (Павлюка), Якова Остряниці, Дмитра Гуні. Ці повстання переросли в козацько-селянські війни. Вони зазнали поразки, але підняли гасло боротьби за звільнення України.

Поразка привела до нових репресій і утисків. У січні 1638 р. польським сеймом була прийнята "Ординація (упорядкування) Війська Запорозького реєстрового", яка позбавила реєстрових козаків автономії і збільшила переслідування нереєстрових козаків і біглого селянства. Ці утиски змусили багатьох козаків і селян покидати Україну і тікати на Слобожанщину, яка входила до Московської держави і де козаки отримували пільги. З 1638 по 1648 ріквоєнного протистояння між польською владою і козаками майже не було і поляки називали їх "роками золотого спокою".

Отже, козацько–селянські повстання, що відбулися наприкінці XVI - XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол повстанців тощо. Проте, незважаючи на поразки козацько - селянські повстання відіграли значну роль в Історії України, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців завизволення українського народу, прискорювали формування національної самосвідомості.

§31.Селянсько-козацькі повстання

Зародження козацького повстанського руху Загарбання Польщею майже всієї України призвело до посилення феодально-кріпосницького та національного гніту. На селі зросли розміри панщини, уведено нові натуральні та грошові повинності, які й без того були непосильними. Здирству панів не було меж. Історик Гнат Хоткевич писав: «Панщина... — ідеал поміщика — 7 день у тиждень і 24 години на добу». Не кращою була ситуація й в українських містах: від панських утисків потерпали міщани, передусім купці й ремісники. Українцям було найгірше за польського панування: магдебурзьке право поширювалося тільки на католиків, посади в органах міського самоврядування могли займати лише поляки чи німці. Послаблення королівської влади призвело до повного свавілля феодальної знаті. Магнати (або, як їх іще називали, королів'ята) поводилися у своїх маєтках та замках як королі: вони нападали на беззахисні села й містечка, відбираючи один в одного землі, маєтки, майно. Ще більше загострилася ситуація в Україні після Берестейської унії 1596 року. Та козаки, селяни, міщани, частина православних шляхтичів і навіть окремі магнати все ж залишилися вірними православ'ю. Від національних, феодальних та релігійних утисків селяни й городяни тікали на Запорізьку Січ, де їхніми надійними союзниками й захисниками завжди були козаки. Утворення Запорізької Січі та формування українського козацтва активно сприяло піднесенню боротьби проти національно-релігійного гніту та кріпосницьких порядків. Утікачі, які ставали козаками, не тільки поповнювали запорізьке воїнство чисельно, а й приносили та активізували на Січі антипольські настрої. Між козацтвом та іншими верствами населення України — селянами, городянами, православним духовенством — установилися міцні зв'язки. Боротьба козацтва в перших його виступах виявляла яскравий національно-визвольний характер і відразу ж дістала відгук і гарячу підтримку широких народних мас. Козацьке повстання 1591 — 1593 pp. під проводом Криштофа Косинського Перше велике селянсько-козацьке повстання, яке охопило Поділля, Волинь і Київщину, почалося 1591 року. На боротьбу проти магнатів і шляхти разом із козаками й селянами піднялося населення деяких міст. Очолив козацько-селянське повстання Криштоф Косинський, гетьман українського реєстрового козацтва. Про самого керівника повстання історикам відомо не дуже багато. За мужність і військовий талант у боротьбі з ворогами він дістав серед січового товариства ім'я «заслуженого козака». Спровокувало повстання свавілля білоцерківського старости Я. Острозького, який не допустив К. Косинського до землі й маєтку, дарованих йому польським королем за службу. Це дуже обурило Косинського. Зібравши загін козаків, він вирушив проти панів. До козаків приєдналися повсталі селяни-втікачі й городяни. Повстанці штурмом оволоділи замком Я. Острозького й містом Білою Церквою, захопили гармати, легку зброю, військові припаси, гроші, спалили боргові документи. Козаки та їхні союзники захопили Трипілля, Богуслав, Переяслав, київський замок. Повстання перекинулося на Брацлавщину. Тож повстання набуло нового характеру: від помсти за особисту образу К. Косинського до загального національно-визвольного повстання. Усі міста й повіти, які займав К. Косинський, присягали на вірність гетьманові й Війську Запорізькому. Селян-утікачів, які виступили на боці К. Косинського, гетьман оголошував вільними козаками. Наляканий розмахом повстання, польський король оголосив шляхетське рушення, у якому взяли участь магнати й феодали Київського, Волинського та Брацлавського воєводств. Край був переведений у воєнний стан. Шляхетське військо очолили Я. Острозький та черкаський староста О. Вишневецький. 23 січня 1593 року польські війська й повстанці на чолі з К. Косинським зустрілися під містечком П'яткою на Волині (тепер Чуднівського р-ну Житомирської області). Шляхетська армія була добре озброєна, основну її силу становила важка кіннота — закуті в лати гусари, угорська піхота та артилерія. Більша частина повстанців — селяни й міщани — були озброєні кілками, ціпами, вилами, рідко хто мав вогнепальну зброю. Протягом тижня тривала кривава битва. Великих утрат зазнали обидві сторони, тому розпочали переговори, унаслідок яких була підписана угода. За нею козаки брали на себе зобов'язання: • повного «послушанства королю»; • скинути з гетьманства К. Косинського; • виписати з реєстру всіх, хто був занесений до нього під час повстання. Крім того, вони не мали права: • самостійно підтримувати дипломатичні відносини з сусідніми державами; • жити на магнатських і шляхетських територіях; • здійснювати бойові походи. Прагнучи заручитися підтримкою московського царя, К. Косинський звернувся до нього по допомогу. Цар, зв'язаний московсько-шведською війною, не міг активно втручатися в справи козаків, але надіслав на Січ гроші й припаси та видав царський указ, згідно з яким донські козаки мали надати допомогу запорожцям. У травні 1593 року козаки на чолі з К. Косинським виступили із Запоріжжя й узяли в облогу черкаський замок О. Вишневецького. Становище обложених було дуже скрутним, козаки обстрілювали місто як із суходолу, так і з річки (частина повстанців розташувалася в човнах на Дніпрі). Поява запорожців біля Черкас підняла селян на нове повстання проти панського гніту й закріпачення. Оточений у замку, О. Вишневецький удався до підступу й хитрощів: він запросив гетьмана до себе на переговори. У складі загону зі 150 козаків К. Косинський прибув до Черкас, де під час переговорів його підступно вбили слуги О. Вишневецького. Шляхта розбила рештки повстанців. Козаки змушені були зняти облогу й відступити на Січ. Криштоф Косинський (? -1593) Гетьман запорізьких козаків, за походженням дрібний шляхтич з Підляшшя. З 1586 року перебував на Запорізькій Січі, займав важливі військові посади. 1591 року був обраний запорізьким гетьманом. Очолював перше велике козацьке повстання 1591 — 1593 pp. проти Польщі. Загинув в одному з боїв з польськими військами (за іншими даними, підступно вбитий під час переговорів з черкаським старостою князем 0. Вишневецьким). (За «Довідником з історії України») Козацька війна 1594 року під керівництвом Северина Наливайка 1594 року козацько-селянські виступи набули нової сили. Повстанців очолив Северин Наливайко. Коли каральні польські загони залили кров'ю Україну, С. Наливайко полишив службу й створив озброєний загін. На допомогу Наливайкові прийшли запорожці разом з гетьманом Григорієм Лободою. У жовтні 1594 року визвольний рух охопив усю Брацлавщину, Київщину й Волинь. Козацько-селянське військо, яке налічувало 12 тис. осіб, здобуло Гусятин, Бар, Канів, Луцьк та інші міста. Повстанський рух перекинувся на Білорусь. Боротьба під проводом С. Наливайка істотно відрізнялася від попередніх повстань не тільки масштабами, а й соціальною базою. Щоб розширити територію повстання, козацькі ватажки поділили сили й рушили в різні частини Польсько-Литовської держави. Навесні 1595 року повстанці на чолі із С. Наливайком повели наступ на Луцьк, а потім повернули на Могилів, щоб підняти білоруське й польське селянство. Другий загін під проводом Григорія Лободи та Матвія Шаули пішов на південь Наддніпрянщини, щоб очистити його від панів, а потім і далі на північ по Дніпру — на з'єднання із С. Наливайком. Такий широкий розмах повстання загрожував самому існуванню Речі Посполитої. Польський король знову оголосив посполите рушення. На допомогу був закликаний литовський гетьман Радзивілл. Стати на чолі каральної експедиції проти повстанців доручено відомому польському полководцю Станіславу Жолкевському. Польський стратег намагався розбити козацькі сили поодинці. Водночас він підтримував таємне листування з різними козацькими керівниками про припинення воєнних дій та ізоляцію С. Наливайка. Козацьким загонам все ж таки вдалося з'єднатися, але перед потужнішою силою шляхетського війська вони були змушені відступати. Щоб урятувати жінок, дітей і старих, які перебували в козацькому таборі, С. Наливайко вирішив вийти на Лівобережжя й шукати захисту на території Московської держави. Але під Лубнами польська кіннота відрізала повстанцям шлях до відступу. Оточені в урочищі Солониця, козаки й селяни приготувалися до оборони. Повстанці оточили свій табір возами в чотири ряди, побудували вал, викопали рів, на висотах поставили гармати. Кілька разів поляки безуспішно штурмували козацькі укріплення. Уночі повстанці робили сміливі вилазки, унаслідок яких польські вояки зазнавали великих утрат. Облога табору тривала два тижні (травень - червень 1596 року). Становище і козаків, і шляхти було надзвичайно тяжким. Не стало їжі, фуражу, повстанці були відрізані від води. Тоді С. Жолкевськии удався до хитрощів. Два дні важкі польські гармати обстрілювали табір повстанців, спричиняючи великі жертви серед них, а потім поляки розпочали переговори, обіцяючи повсталим амністію. У таборі козаків почався розкол. Козаки схопили й стратили гетьмана Г. Лободу, який хотів знайти порозуміння з ворогом, але й прибічники Г. Лободи не залишилися в боргу — вони підступно захопили поранених С. Наливайка та М. Шаулу й видали їх шляхті. Станіслав Жолкевський не дотримав свого лицарського слова, за його наказом більшість учасників повстання, що були в таборі, перебито. С. Наливайка та ще шістьох керівників повстання відправили до Варшави, де 1597 року після жорстоких тортур їх стратили. За одними даними, Северинові Наливайку зітнули голову, після чого він був четвертований, а шматки його тіла порозвішували по всьому місту, за іншими — він був спалений живцем. Северин Наливайко (бл. 1560-1597) Козацький ватажок, народився в Гусятині на Поділлі в родині ремісника-кушніра. У юнацькі роки ходив у походи проти турків і татар до Криму й Молдови, брав участь у морських експедиціях козаків. Це загартувало його характер, збагатило досвідом військової науки. Один з польських істориків писав про нього як «людину надзвичайну, ... до того ж прекрасного гармаша». Повернувшись до Острога, вступив до війська магната Острозького, під час служби в якому став свідком поразки повстання К. Косинського. За наказом брацлавського старости А. Калиновського, у С Наливайка відібрали землю, а батька закатували.

http://www.history.vn.ua/book/new/34.html

· Повстання під проводом К. Косинського (1591–1593 рр.).

· Повстання під проводом С. Наливайка (1594–1596 рр.).

· Повстання під проводом М. Жмайла (1625 р.).

· Повстання під проводом Т. Трясила-Федоровича (1630 р.).

· Повстання під проводом І. Сулими (1635 р.).

· Повстання під проводом П. Павлюка, Я.Остряниці, Д. Гуні та інших (1637– 1638 рр.).