- •Причини ураження електричним струмом. Фактори, що впливають на ступінь ураження людини електричним струмом. Види електротравм та їх загальна характеристика.
- •2. Горіння, розподіл матеріалів і речовин за схильністю до горіння. Категорії приміщень та виробництв за вибухопожежною небезпекою.
- •3. Крокова напруга та напруга дотику. Перша (долікарська) допомога потерпілим при ураженні електричним струмом.
- •4. Пожежа та пожежна безпека. Небезпечні та шкідливі чинники пожежі та вибуху. Вогнегасники – види, правила застосування.
- •6. Повітря виробничих приміщень. Гранично допустимі концентрації (гдк) шкідливих речовин. Класифікація шкідливих речовин в повітрі по ступеню впливу на організм людини.
- •7. Основні заходи і засоби захисту від ураження електричним струмом. Захисне заземлення та принцип його дії. Блискавка та її пожежонебезпечна і уражаюча дії.
- •8. Основні світлотехнічні кількісні та якісні показники.
- •9. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом та їх загальна характеристика.
- •10. Природа та види іонізуючих випромінювань, їх характеристика та методи захисту від шкідливого впливу.
- •11. Види, типи та системи виробничого освітлення (їх коротка характеристика).
- •12. Вплив шуму на людину. Гігієнічне нормування та методи боротьби з виробничим шумом.
- •13. Причини виникнення, характеристики та захист людини від впливу інфразвуку і ультразвуку.
- •14. Коливальні процеси (визначення та коротка характеристика) і їх вплив на організм людини.
- •15. Закон України „Про охорону праці” – сфера дії Закону; принципи державної політики в галузі охорони праці; державне управління охороною праці.
- •16. Основні характеристики мікроклімату виробничих приміщень. Його вплив на стан організму працівника, принципи санітарно – гігієнічного нормування.
- •17. Вимоги до виробничого освітлення. Оцінка та нормування природного освітлення.
- •18. Пожежна профілактика. Матеріали і засоби протипожежного (визначення та загальні характеристики).
- •19. Загальні вимоги техніки безпеки до виробничого обладнання і виробничих процесів. Поняття „небезпечна зона обладнання”.
- •20. Вібрація – характеристика, нормування та методи зниження її впливу на людей.
- •23.Характеристика повітря робочої зони. Заходи по оздоровленню повітряного середовища.
- •25. Шкідливі та небезпечні виробничи чинники (визначення), їх класифікація.
- •26. Джерела штучного світла (їх порівняння) та розподіл штучного освітлення за функціональним призначенням.
- •28. Призначення та класифікація систем вентиляції. Кондиціювання повітря
- •29. Нормування та методи розрахунку штучного освітлення приміщень.
- •30. Види інструктажів. Порядок розслідування нещасних випадків на виробництві.
28. Призначення та класифікація систем вентиляції. Кондиціювання повітря
Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних ррбочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції — вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.
Вентиляція класифікується за такими ознаками:
— за способом переміщення повітря — природна, штучна (механічна] та суміщена ( природна та штучна одночасно);
— за напрямком потоку повітря — припливна, витяжна, припливно-витяжна;
— за місцем дії — загальнообмінна, місцева, комбінована.
Кондиціювання повітря - це створення і автоматична підтримка в закритих приміщеннях температури, вологості, чистоти, складу, швидкості руху повітря, які є найбільш сприятливими для самопочуття людей (комфортне кондиціонування) або ведення технологічних процесів, роботи обладнання і приладів (технологічне кондиціонування).
Відповідно до санітарно-гігієнічних вимог найбільш сприятлива температура в громадських, адміністративно-побутових приміщеннях 20-22 оС, а допустимі коливання в теплий період - від 20 до 28 оС, в холодний і перехідний періоди - від 18 до 22 оС.
Класифікація систем кондиціювання
Системи кондиціювання можна класифікувати наступним чином:
за ступенем забезпечення метерологічних умов в обслуговуваному приміщенні системи кондиціювання поділяються на три класи, першого, другого і третього;
за призначенням об'єкту зacтосуванням - технологічні та комфортні;
за наявністю джерел тепла та холоду автономні і неавтономні;
за принципом розміщення системи кондиціювання відносно об'єкту, що обслуговується - центральні і місцеві;
за кількістю приміщень, що обслуговуються - однозональні та багатозональні;
за типом об'єктів, що обслуговуються - побутові, напівпромислові та промислові.
29. Нормування та методи розрахунку штучного освітлення приміщень.
Для світлотехнічних розрахунків необхідно ознайомлення з характером зорової роботи і технологією виробництва.
Для розрахунку штучного освітлення використовують три методи:
метод коефіцієнта використання світлового потоку;
метод питомої потужності;
крапковий метод;
1. Для розрахунків загального рівномірного освітлення чистих приміщень застосовують метод коефіцієнта використання світлового потоку.
Світловий потік однієї лампи Ф визначаються за формулою:
Ф= , (7)
де Е - нормативне значення освітленості, лк;
К - коефіцієнт запасу ( К =1,3-1,8);
S - площа приміщення, м ;
Z - коефіцієнт нерівномірності освітлення (z=1,1-1,15);
N - кількість світильників;
- коефіцієнт використання світлового потоку.
За розрахунковими значеннями світлового потоку добирають найближчу стандартну лампу, потік якої може відрізнятися від розрахункового не більше як на 10-20%.
Кількість світильників залежить від параметрів приміщення:
, (8)
де - кількість світильників по довжині приміщення;
- кількість світильників за шириною приміщення;
і - відповідно довжина і ширина приміщення, м;
- відстань між світильниками, м.
Коефіцієнт визначається за таблицями залежно від типу світильника, коефіцієнтів відбиття (стін), (стелі), (підлоги) та індексу приміщення [16].
Індекс приміщення визначають за формулою:
, (9)
де і - довжина і ширина приміщення,м;
- висота світильника над робочою поверхнею, м.
Підрахувавши світловий потік лампи, визначають електричну потужність освітлювальної установки.
2. Метод питомої потужності є найпростішим світлотехнічним розрахунком, але через невисоку точність він використовується для наближених розрахунків. Цим методом визначають потужність кожної лампи Вт за формулою:
, (10)
де - питома потужність, Вт/м ;
- площа приміщення, м ;
- кількість світильників у приміщенні.
Для визначення питомої потужності використовують таблиці Г.М. Кнорінга. За відсутності вказаних таблиць питому потужність , Вт/м можна визначити за формулою:
, (11)
де 0,15...0,25 – коефіцієнти, з яких перший відповідає приміщенням з рівнем освітленості до 100лк, другий понад 100лк.
3. Крапковий метод розрахунку використовується у разі проектування загального місцевого освітлення відкритих просторі і тих приміщень де стіни і стеля мають невисокий коефіцієнт відбиття.
На плані приміщення вибирають контрольну крапку з найменшою умовною освітленістю.
Освітленість в цій точці визначають за формулою:
, (12)
де - сила світла в напрямку від джерела на задану точку, кд;
- кут падіння світла в задану крапку, перпендикулярно до осі симетрії світильника.
- висота підвісу світильника над розрахунковою крапкою, м;
- коефіцієнт запасу.
Для визначення освітлення похилих площин використовується крапковий метод розрахунку.