28. Призначення та класифікація систем вентиляції. Кондиціювання повітря

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних ррбочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції — вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

—  за способом переміщення повітря — природна, штучна (механічна] та суміщена ( природна та штучна одночасно);

—  за напрямком потоку повітря — припливна, витяжна, припливно-витяжна;

—  за місцем дії — загальнообмінна, місцева, комбінована.

Кондиціювання повітря - це створення і автоматична підтримка в закритих приміщеннях температури, вологості, чистоти, складу, швидкості руху повітря, які є найбільш сприятливими для самопочуття людей (комфортне кондиціонування) або ведення технологічних процесів, роботи обладнання і приладів (технологічне кондиціонування).

Відповідно до санітарно-гігієнічних вимог найбільш сприятлива температура в громадських, адміністративно-побутових приміщеннях 20-22 оС, а допустимі коливання в теплий період - від 20 до 28 оС, в холодний і перехідний періоди - від 18 до 22 оС.

Класифікація систем кондиціювання

Системи кондиціювання можна класифікувати наступним чином:

за ступенем забезпечення метерологічних умов в обслуговуваному приміщенні системи кондиціювання поділяються на три класи, першого, другого і третього;

за призначенням об'єкту зacтосуванням - технологічні та комфортні;

за наявністю джерел тепла та холоду автономні і неавтономні;

за принципом розміщення системи кондиціювання відносно об'єкту, що обслуговується - центральні і місцеві;

за кількістю приміщень, що обслуговуються - однозональні та багатозональні;

за типом об'єктів, що обслуговуються - побутові, напівпромислові та промислові.

29. Нормування та методи розрахунку штучного освітлення приміщень.

Для світлотехнічних розрахунків необхідно ознайомлення з характером зорової роботи і технологією виробництва.

Для розрахунку штучного освітлення використовують три методи:

• метод коефіцієнта використання світлового потоку;

• метод питомої потужності;

• крапковий метод;

1. Для розрахунків загального рівномірного освітлення чистих приміщень застосовують метод коефіцієнта використання світлового потоку.

Світловий потік однієї лампи Ф визначаються за формулою:

Ф= , (7)

де Е - нормативне значення освітленості, лк;

К - коефіцієнт запасу ( К =1,3-1,8);

S - площа приміщення, м ;

Z - коефіцієнт нерівномірності освітлення (z=1,1-1,15);

N - кількість світильників;

- коефіцієнт використання світлового потоку.

За розрахунковими значеннями світлового потоку добирають найближчу стандартну лампу, потік якої може відрізнятися від розрахункового не більше як на 10-20%.

Кількість світильників залежить від параметрів приміщення:

, (8)

де - кількість світильників по довжині приміщення;

- кількість світильників за шириною приміщення;

і - відповідно довжина і ширина приміщення, м;

- відстань між світильниками, м.

Коефіцієнт визначається за таблицями залежно від типу світильника, коефіцієнтів відбиття (стін), (стелі), (підлоги) та індексу приміщення [16].

Індекс приміщення визначають за формулою:

, (9)

де і - довжина і ширина приміщення,м;

- висота світильника над робочою поверхнею, м.

Підрахувавши світловий потік лампи, визначають електричну потужність освітлювальної установки.

2. Метод питомої потужності є найпростішим світлотехнічним розрахунком, але через невисоку точність він використовується для наближених розрахунків. Цим методом визначають потужність кожної лампи Вт за формулою:

, (10)

де - питома потужність, Вт/м ;

- площа приміщення, м ;

- кількість світильників у приміщенні.

Для визначення питомої потужності використовують таблиці Г.М. Кнорінга. За відсутності вказаних таблиць питому потужність , Вт/м можна визначити за формулою:

, (11)

де 0,15...0,25 – коефіцієнти, з яких перший відповідає приміщенням з рівнем освітленості до 100лк, другий понад 100лк.

3. Крапковий метод розрахунку використовується у разі проектування загального місцевого освітлення відкритих просторі і тих приміщень де стіни і стеля мають невисокий коефіцієнт відбиття.

На плані приміщення вибирають контрольну крапку з найменшою умовною освітленістю.

Освітленість в цій точці визначають за формулою:

, (12)

де - сила світла в напрямку від джерела на задану точку, кд;

- кут падіння світла в задану крапку, перпендикулярно до осі симетрії світильника.

- висота підвісу світильника над розрахунковою крапкою, м;

- коефіцієнт запасу.

Для визначення освітлення похилих площин використовується крапковий метод розрахунку.