7.При плануванні використовуються різні методи та інструментарії розрахунків.

Термін «метод» походить від грецького «методос», що означає шлях до чогось.

В плануванні існуючі методи обчислення планових показників поєднано у 3 узагальнюючі групи:

- метод екстраполяційний – в основі якого є ресурси і динаміка минулих років. На практиці його ще наз «планування від досягнутого рівня». Процедура обчислення при цьому методі набуває спрощеного хар-ру: фак. Процедура обчислення при цьому методі набуває спрощеного хар-ру: фактично досягнута величина показника в базовому періоді корегується на середній % її зміни. Цей метод простий і зручний у використанні, але він не враховує наслідків можливих змін (планування монопольного в-ва)

- пофокторний метод являється більш обґрунтованим. Планові завдання показників

визнач на основі впливу найважливіших чинників. Ці розробки супроводжуються розробкою планів із підвищенням продуктивності праці та зменшенням витрат на в-во.

- нормативний метод ґрунтується на використанні технічнообгрунтованих норм і нормативів що визнач ступінь ек ефективності в-ва та обліку норм вироб праці фін і мат ресурсів.

Для визначення ступеня обґрунтованості показників застосовуються спец методи планування:

1. ек-математ

2. балансовий

3. матричний

4. пробно-статистичний.

8. Сьогодні «інфа» - це сукупність корисних відомостей, які є об’єктом упр. реєстрації, зберігання, передавання і перетворення.

Інфа є джерелом, яке може реалізовуватись, поповнюватись і є придатним для колективного використання та в процесі споживання не втрачає своїх якостей.

Нормативна інфа виникає і використовується на стадіях тех. підготовки в-ва, а також формування цін і тарифів.

Нормативно-правова інфа – до неї належать розпорядження органів законодавчої та виконавчої влади (ЗУ, постанови, укази, акти)

Нормативно-довідкова інфа – це норми та нормативи, які визнач керівництвом під-ства на основі законодавчих актів.

Найбільше інфи надходить з вн. джерел. До них відносять:

• бух облік і звітність

• стат облік і звітність

• операт облік і звітність

Збиранням потрібної інфи завжди займаються служби планув.

9. Осн завданням поточного плану є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів необхідних для здійснення намічених стратегічним планом цілей. Типова методика планування за умов централізованого розвитку і планув під-ства зовсім відрізняється від планув у сучасних умовах і має наступні розділи:

1) екон ефективність в-ва – це узагальнюючі показники по використанню праці та необоротних активів

2) норми і нормативи – це норми витрат живої праці, предметів праці та ін. норми по вдосконаленню в-ва

3) планув в-ва та збуту прод

4) мат-тех забезпечення під-ства

5)персонал і оплата праці

6)планування витрат під-ства

7)фін план

8) інновації

9)інвест капітальне буд-тво

10)соц. розвиток колективу

11)охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

Загальний порядок розробки поточного плану:

1. кожний розділ плану розробляється як проектний

2. взаємно корегуються всі розділи плану до повного їх узгодження і збалансування, а потім його виконання.

На сучасному етапі прерогативи набуває децентралізоване планув і його робота направлена на о-цію раціональної госп д-сті та виявлення правильного використання ресурсів.

10. Система збуту товару - одна з найважливіших у маркетинговій політиці підприємства. У збутовій політика маркетологи торкають питань вибору найбільше оптимального каналу збуту, методу збуту товару, що при ефективному використанні безсумнівно збільшить прибуток компанії.

Збут є оптовий, роздрібний. збутова політика підприємства також спрямована на підвищення ефективності фірми, тому що в сфері збуту остаточно виявляються всі зусилля маркетингу по підвищенню прибутковості, пристосовуючись збутову мережу під споживача підприємство має більше шансів вистояти в конкурентній боротьбі, саме в даній сфері підприємець знаходиться ближче до покупця. Потрібно продумати маркетингове просування товару. Розробити систему стимулювання збуту.

11.Виробнича програма – визнач необхідний обсяг в-ва прод у плановому періоді, потребу в мат-сиров ресурсах, чисельності персоналу, к-сті транспортних засобів, нових тех. ліній.

Цей розділ тісно пов’язаний з планом праці і з/п, планом по витратах, прибутку, рентабельності і фін планах.

Виробнича програма підрозділів підприємства повинна мати ресурсне обгрунтування. До ресурсів, які забезпечують виконання виробничої програми, належать виробнича потужність, персонал і матеріали. Що стосується обгрунтування виробничої програми ма­теріальними ресурсами, то це питання вирішується більшою мі­рою на рівні підприємства і вивчається в дисципліні “Планування діяльності підприємства”. У наступних параграфах коротко зупи­нимось на методичних аспектах обґрунтування виробничої про­грами виробничою потужністю і трудовими ресурсами.

12. Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди; їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує непересічна залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємства, організації.

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх факторів (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо).

Персонал підприємства являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на основі тимчасового трудового договору (контракту). Враховуючи те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їх призначенню, всі працівники підрозділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема, у промисловості до першої групи - промислово-виробничого персоналу — відносяться працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони — тобто всі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і знаходяться на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, а саме: житлово-комунального господарства, дитячих садків та ясел, амбулаторій, учбових закладів тощо.

Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (при визначенні продуктивності праці приймається, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу). Разом з тим поширення процесів інтеграції промислових систем з банківськими, комерційними та іншими господарськими структурами вищезазначене групування персоналу стає все більше умовним.