30. Законодавство про державну службу

Джерелами правового регулювання державної служби є нормативно-правові акти, які регулюють державно-службові відносини, пов'язані з організацією і функціонуванням держав¬ної служби, правовим статусом державних службовців, проход-женням державної служби та її реформуванням.

Серед основних джерел правового регулювання державної служби можна назвати такі.

Конституція України. Саме вона визначає основні заса¬ди організації і діяльності державної служби як безпосеред¬ньо, так і через діяльність державних органів. статті 24 і 38 визначили право рівного доступу до державної служби всіх громадян України. Принципи державної служби знайшли своє відображення у статтях: 3 —8 —19 -35

Закони. Важливу роль у законодавчому регулюванні пи¬тань державної служби відіграв Закон «Про державну служ-бу», прийнятий 16 грудня 1993 року1 — перший в Україні закон стосовно державної служби. Цей Закон регулює суспіль¬ні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створен¬ня правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, а також визначає загальні засади діяльності і правовий статус державних службовців, які працюють в державних органах та їхньому апараті.

Окрім вищеназваних законів, питання окремих видів держав-ної служби регулюються іншими законами: митної служби — МК України; дипломатичної служби — Законом «Про дипло-матичну службу» від 20 вересня 2001 р.1; служби в органах міліції — Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (зі змінами і доповненнями)2; служби в органах служби безпе¬ки — Законом «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.3; військової служби — Законом «Про загальний військо¬вий обов'язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 р.4; державної виконавчої служби — Законом «Про держав¬ну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р.5 тощо.

Укази Президента України. Відповідно до статті 8 Зако¬ну «Про державну службу» питання визначення шляхів, засо¬бів і форм реалізації основних напрямів державної політики у сфері державної служби, об'єднання усіх зусиль державних органів щодо підвищення ефективності державної служби покладається на Координаційну раду з питань державної служ-би при Президентові України. Із зазначених питань Президент України приймає відповідні укази, які є джерелом законодав¬ства про державну службу. Серед основних указів Президента України можна назвати наступні: Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службов-ців (від 30 травня 1995 р.)1; Про митну службу України (від 29 листопада 1996 р.)2; Про Положення про Головне управління державної служби України (від 2 жовтня 1999 р.)3; Про заходи щодо дальшого вдосконалення діяльності Координаційного ко¬мітету по боротьбі з корупцією і організованною злочинністю (від 31 грудня 1999 р.)4; Про підвищення ефективності системи державної служби (від 11 лютого 2000 р.)5; Про Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України (від 21 березня 2000 р.)6; Про Стратегію реформування системи державної служби (від 14 квітня 2000 р.)7; Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з корупцією, іншими протиправними діяннями в соціально-економічній сфері та забезпечення економ¬ного витрачання державних коштів (від 16 листопада 2000 р.)8; Про деякі питання впорядкування статусу державних службов¬ців (від 11 червня 2001 р.)9; Про Примірне положення держав¬ного секретаря міністерства (від 14 липня 2001 р.)10; Про обов'яз¬кову спеціальну перевірку відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців (від 19 листопада 2001 р.)11 тощо. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади.

31.В юридичній науці існують два підходи щодо визначення дефініції державної служби: широкий і вузький. Відповідно до широкого трактування державна служба — це служба в дер-жавних підприємствах, установах і організаціях (державних навчальних закладах, державних закладах охорони здоров'я тощо). Вузький аспект даного поняття визначений у статті 1 Закону «Про державну службу», згідно з яким державна служ¬ба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного вико¬нання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Виходячи із вузького розуміння поняття державної служби, можна виділити наступні ознаки:

1. Державна служба є професійною діяльністю, тобто вона є професією і нею можуть займатися тільки особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку. Оскільки державна служба — це професія, то вона виступає основним місцем роботи, за яким знаходиться трудова книжка службовця. Водночас слід зазначити, що державна служба — не єдине місце роботи для державного службовця, оскільки він може займатися такими видами діяльності, як наукова, викла¬дацька, творча діяльність та медична практика у вільний від основної роботи час. Чинний закон не передбачає (на жаль)обов'язкової вищої освіти для державного службовця, хоча в переважній більшості випадків саме вища освіта і виступає однією з основних умов вступу на державну службу.

2. Державна служба — це служба особи, яка займає поса¬ ди в державних органах та їхньому апараті. Уявляється, що дана ознака є однією з найважливіших для визначення служби як державної. Державний орган — це особливий вид організації людей, який характеризується такими ознаками: є організованим колективом; є автономною частиною державного апарату; здійснює державні функції, реалізує публічний інте¬рес; діє від імені держави і водночас від свого імені; володіє власною компетенцією; несе відповідальність перед державою за свою діяльність; засновується державою; його положення,структура і діяльність регламентуються правом.

3. Державним службовцям виплачується заробітна плата за рахунок державного бюджету. Поняття «заробітна плата»закріплено в статті 1 Закону «Про оплату праці», яка являє собою винагороду, що нараховується, як правило у грошовій формі, яку згідно трудового договору власник або вповноваже¬ний ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. Одночасно даний закон встановив, що держава здійснює регу¬лювання оплати праці, зокрема шляхом визначення умов і роз¬мірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінан¬суються з бюджету, і керівників державних підприємств (ст. 8). Згідно статті 19 Закону «Про бюджетну систему України» Державний бюджет України передбачає видатки на оборону, утримання правоохоронних і митних органів, податкової, конт¬рольно-ревізійної служб, утримання органів законодавчої, вико¬навчої, судової влади та прокуратури.

В юридичній науці і чинному законодавстві досить важли¬вим є питання про види державної служби. Необхідно відмі¬тити, що на законодавчому рівні це питання не знайшло свого вирішення. В теорії адміністративного права з цього приводу існують різні точки зору. Так, В. Л. Коваленко пропонує застосувати принцип поділу всієї державної служби на два основних типи — цивільну службу і мілітаризовану службу і третій, додатковий, тип — спеціалізовану службу1. У свою чергу типи державної служби поділяються ним на види.

Більше прихильників має точка зору, згідно з якою держав¬на служба поділяється тільки на два види: цивільну і міліта-ризовану.

О. П. Ноздрачьов виділяє такі три види державної служби: федеральна державна служба; державна служба суб'єктів Ро-сійської Федерації і спеціалізована державна служба1.

Дещо іншою є точка зору Ю. П. Битяка та О. В. Петришина, які пропонують класифікувати державну службу відповідно до конституційного принципу розподілу державної влади на: а) дер¬жавну службу в органах законодавчої влади; б) державну службу в органах виконавчої влади; в) державну службу в органах судо¬вої влади2.

Заслуговує на увагу класифікація, запропонована в Концеп¬ції реформи адміністративного права, згідно з якою слід зако-нодавчо закріпити такі види:

а) професійна державна служба, яка складається з:

— адміністративної державої служби (служба в державних органах, їхньому апараті, органах місцевого самоврядування);

— спеціалізованої державної служби (судові органи, органи прокуратури, внутрішніх справ, державної безпеки, мит¬ні, дипломатичні тощо);

— цивільної державної служби (медичні, наукові, навчальні та інші державні установи);

б) позапрофесійна державна служба, яка вкючає в себе наступні посади:

— державні політичні посади (Президент, міністри, народні депутати та ін.);

— посади патронатної служби (керівники прес-служби, радни¬ки, помічники, консультанти);

— допоміжні (обслуговуючі) посади (референти, секретарі та ін.).

У вузькому розумінні державної служби можна виділити наступні її види (деякі вчені називають їх типами державної служби):

а) цивільна державна служба (державні службовці дер¬жавних органів та їхнього апарату);

б) мілітаризована державна служба (державні службов¬ці збройних державних формувань, які мають військові або спеціальні звання);

в) спеціалізована державна служба (державні службов¬ці органів виконавчої влади зі спеціальним статусом).

Якщо проаналізувати названі види державної служби, то в їхній структурі можна виділити підвиди, а саме:

а) у цивілізованій державній службі:

— служба в Адміністрації Президента України та апараті органів, створюваних при Президентові України;

— служба в Апараті Верховної Ради України та секретаріа¬ тах комітетів Верховної Ради;

— служба в Секретаріаті Кабінету Міністрів України та в апаратах урядових органів;

— служба в патронатних службах державних органів;

— служба в апаратах Національного банку України, його обласних (та прирівнених до них) відділеннях;

— служба в апаратах міністерств та інших центральних ор¬ганів виконавчої влади;

— служба в апаратах місцевих органів виконавчої влади;

— цивільна служба в апаратах органів прокуратури;

— цивільна служба в апаратах органів внутрішніх справ;

— цивільна служба в апаратах (штабах) військових формувань;

— несуддівська служба в апаратах судових органів;

— служба державних нотаріусів;

— служба державних судових виконавців;

— деякі інші види служб, визначені законом;

б) у спеціалізованій державній службі:

— державна дипломатична служба;

— державна санітарно-епідеміологічна служба;

— державна пожежна служба;

— державна контрольно-ревізійна служба;

— державна служба прокурорів;

— державна служба судів;

— державна митна служба;

— державна податкова служба;

— служба державних судово-медичних експертів;

— державна фельд'єгерська служба;

— деякі інші види служб, визначені законом;

в) у мілітаризованій службі:

— військова служба у Збройних Силах України (служба в

усіх видах Збройних Сил України);

— служба в Прикордонних військах України;

— служба у Внутрішніх військах МВС України;

— служба в СБУ;

— служба в Державній службі охорони України;

— служба в органах виконання покарань;

— служба атестованих працівників органів внутрішніх справ;

— служба атестованих працівників військ центрального ор¬гану виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій;

— деякі інші види служб, визначені законом.