20.Суть причинита соц.-екон. Наслідки інфляції

Інфляція це процес обезцінення паперових грошей внаслідок їх завеликого випуску. Загальна причина появи інфляції в усіх країна в тому шо порушується рівновага між грошов і товарною масою. У розвинених країнах порушкується рівновага із таких причин : ..1) панування пілпр-в монополій ..2) крах золотого стандарту який існував до 1933 р пр. ньому можна було в людий час поміняти гроші на золото…3) надмірний дефіцит бюджету і д-ний борг. В україні та д-х СНД є свої специфічні причини інфляція які полід на 1) Зовнішні –це ріст цін на імпортні товари.2) внутрішні глибока диспропорція у сус-му вир-ві сіж вир-м засобів вир-ва та предметів споивання, значна монополізація екон-ки відсутність конкуреції веде до зрост цін, значні итрати уряду на управл апарат. За характером вона є скрита шо діє через ріст вир-ва і з/п та відкрита шо проявляється через ріст цін. Є 2 типи інфляції..1)Інфляція попиту зв’язана з емісією грошей шо призводить до перевищення попиту над існуючою пропозицією товару…2) інфляція витрат- ціни ростуть через збільш витрат вир-ва ,тобто собівартості одиниці продукції. Види інфляцій: Повзуча ціни ростуть до 9% у рік на одноцифрове число, Галапуюча ріст ціни на 10-99% у рік на двохцифрове число. Гіперінфляція_ріст ціни на 1-2% шодня. Мочерний визначив супергіперінфляцію хар-ся щомісячним ростом ціни на 170% і більше %.Рівень інфляцій 1992-2000,1993-10155%,1994-500%,1995-280%,1996-34%,1997-10%,1998-20% усі настцпні роки 20-46 %. Інфляція мала соц. –екон негативні наслідки:скоро обсяги вир-ва; падає купівельна спроможність грошей;знецінюється вклади населення; затоварюється продукція через ріст цін; росте безробіття; падають стимули у продукт праці; гальмується НТП.

21. Грошова сис-ма та грошова реформа в україні.

Грошова сис-ма-це форма організації грошового обігу у д-ві закріплена націонал законодавством.Структура грош сис-ми: грош одиниця, види готівкових знаків у д-ві,масштаб цін,емісія грошец, грош маса. Після проголошення незалежності виникла необхідність реформування власної грош сис-ми. Укр розпочала цей процес виходом із рублевого простору. Викнал необхідність власної грош одиниці, а тому розпочалася грошова реформа, яка мала 2 етапи: 1) розпочався у листопаді 1992 р і в укр. Було запроваджено тимчасову грош одиницю купоо карбованець. Однак він ен виконував 5 функції грошей він був тілки засобом обігу і засобом платежу у готівковому обігу. Всі інші безготовікові розрахунки проводилися у рублях.. Необхідно було запровадити постійну грош одиницю- націо валбту гривню яка була вже восени 1992р у канаді маючи 17 елементів.2) грошо реформа через пеіні першкоди розпочалася з 2 вересня 1996 р по 14 вересня1996р. була запроваджена у цей термін нац грош одиниця гривня.. черз 3 роки її почали виготовляти із 24 лементами захисту. . таким чином у ході 2 етапу грош реформи відбувся обмін 100 тис купоно карбованців на 1 гривню.. Співвідношення гривні до долара був 1долар до 1,8 гривні. Така благополучна ситуація тривала до серпня 1998р. коли почалася світова фінанси крива. Методи оздоровлення грошо вого обігу : нуліфікація-грош реформа, коли знецінені грошові знаки оголошують недійсними.,девальвація- це зниження обміного курсу грош вітчизн одиниці порівняно з іноземною.,ревалоризація- це поверненя до попередньої купівельної сили грош знаків для чого вмлучають зайві гроші.

П22. Ринок суть ф-ції

Ринок - це сукупність соц.-економічних відносин, яка складається у процесі в-ва, розподілу і обліку товарів, а також руху грошових засобів.

Більш конкретно, це:

Ринок - це сфера обліку, де здійснюються, за допомогою актів купівлі, продажу, звязок сфери в-ва і сферою споживання або звязок виробників і споживачів.

Ринок виник і почав формуватися ще в період, коли почав розвиватися обмін між містами і організовувалися ярмарки (12 ст.)

Ринок розвивався одночасно з розвитком товарного г-ва.

Ринок діє за законами в-ва і основними з них є:

-закон вартості;

-закон попиту і пропозиції;

-закон грошового обігу;

-закон конкуренції.

Ринок - це демократ. Тому, що він не ділить людей на окремі класи, соц. групи, а лише ділить всіх людей на дві групи:

-покупців;

-продавців.

Суб'єктами ринку є: покупці і продавці Кожен з них має свою мету на ринку.

Покупці хочуть, як найдешевше купити якісний товар і мати max ефект від його споживання.

Продавці хочуть, як найдорожче продати і отримати max можливий прибуток.

Об'єктами ринку є гроші і товари.

В якості товарів виступають предмети споживання, засоби в-ва, послуги, продукти інтелектуальної праці, інформації, зв’язок.

А в якості грошей виступають усі платіжні і розрахункові грошові документи.

Ринок включає ІІІ осн. елементи:

1) ринок товарів і послуг;

2) ринок капіталу;

3) ринок робочої сили.

Функції ринку:

Ринок, як с-ма економічних відносин, яка регулює взаємовідносини виробників і споживачів виконує такі функції:

- здійснює остаточне визначення вартості товару і встановлює ціну товару;

- урівноважує ціни;

- забезпечує безперервний процес суспільного відтворення, і є його важливим етапом.

- стабілізує грошовий обіг, і сприяє його розвитку;

- підтримує авторитет національної валюти;

- має регулюючий вплив на економіку, тобто, сигналізує про появу диспропорцію між попитом і пропозицією і сприяє їх ліквідації.

- має стимулюючий вплив на економіку, оскільки спонукає виробників до запровадження нової техніки і технології, з метою покращення якості та асортименту товарів.

- сприяє розвитку конкуренції;

- забезпечує споживачів необхідними товарами і товаровиробників необхідною сировиною і технікою...

- сприяє формуванню ринкової моделі управління економікою, яка лише частково включає державне регулювання.

• Обсяг реалізованої продукції, послуг;

• Середньорічна вартість ОФВ.

П23 види типи ринків

Виявляється, що ринки класифікують по-різному:

легальні і . . . нелегальні (тіньові) – відповідно до чинного

законодавства;

розвинені і в стані формування – за ступенем зрілості ринкових

відносин. Ринки можна підрозділити на два типи: ринок продавця і ринок покупця.

Ринок продавця - це такий ринок, на якому продавці мають більше влади і де найбільш активними "діячами ринку" доводиться бути покупцям. Ринок покупця - це такий ринок, на якому більше влади мають покупці і де найбільш активними "діячами ринку" доводиться бути продавцям.

Часто говорять про вільний і «чорному» ринку.

Вільний ринок - це ринок, на якому ціни встановлюються тільки відповідно до попиту і пропозиції.

«Чорний» ринок - це ринок, що виникає в умовах контролю над ринком, дії якихось заборон. На «чорному» ринку робота завжди незаконна. Є ринки з екзотичними назвами і такими, в яких використовується жаргон. Наприклад «підневільний» ринок, «бичачий» ринок, ринок «ведмедів», «ледачий» ринок і ін.

Ринок чистої конкуренції - це такий ринок, де є безліч продавців і покупців будь-яких товарів. Жоден окремий покупець або продавець не робить великого впливу на рівень поточних цін (наприклад, продаж пшениці, насіння, м'яса, золота тощо). Продавець не запитує ціни вище ринкової, оскільки покупці можуть вільно придбати будь-яку необхідну їм кількість товару за ринковою ціною. Не зацікавлений продавець і у встановленні ціни на свій товар нижче ринкової, оскільки зможе продати все і за ринковою ціною. Продавці на цих ринках не витрачають часу і коштів на розробку стратегії маркетингу, тому що до тих пір, поки ринок залишається ринком чистої конкуренції, роль маркетингу (наприклад, стимулювання збуту, реклама) мінімальна.

Ринок монополістичної конкуренції складається з безлічі покупців і продавців, що робить угоди не по єдиній ринковій ціні, а в широкому діапазоні цін. Наявність діапазону цін пояснюється здатністю продавців запропонувати покупцям різні варіанти товару. Реальні вироби можуть відрізнятися якістю або зовнішнім оформленням. Покупці бачать різницю і готові платити по-різному. Леонардо да Вінчі писав, що одні люди бачать, інші бачать, коли їм показують, а треті не бачать. Так що завдання продавця на такому ринку зуміти показати товар тим, які бачать, коли їм показують (за допомогою реклами, присвоєння марочних назв, методів особистого продажу), і дати можливість прозріти тим, які не бачать (стимулюванням попиту та ін.)

П24 о-зуйте економічний закон попиту і фактори переміни попиту

Попит — це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.

Разом з цими узагальненими визначеннями попит характеризується рядом властивостей і кількісних параметрів, з яких перш за все слід виділити об'єм або величину попиту. З позицій кількісного виміру попит на товар, розуміється як об'єм попиту, означає кількість даного товару, яку покупці (споживачі) бажають, готові і мають грошову можливість придбати за деякий період за певними цінами. Іншими словами — попит як об'ємний показник характеризує кількість продукту, яку покупці здатні, мають намір, будуть, купувати по різних можливих цінах. Але окрім ціни на величину попиту впливає і ряд інших чинників, які іноді називають неціновими. Це перш за все споживчі смаки, мода, величина доходів (купівельна спроможність), величина цін на інші товари, можливість заміщення даного товару іншими.

Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x). Тобто підвищення ціни викликає зниження величини попиту, зниження ж ціни викликає підвищення величини попиту. Природа закону попиту не складна. Якщо у покупця є певна сума грошей на придбання даного товару, то він зможе купити тим менше товару, що більша ціна і навпаки. Звичайно, реальна картина набагато складніша, оскільки покупець може залучити додаткові кошти, придбати замість даного товару інший — товар субститут. Але в цілому закон попиту відображає головну тенденцію — згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.

Нецінові фактори, які впливають на попит:

рівень доходів у суспільстві;

розміри ринку;

мода, сезонність;

наявність товарів-субститутів (замінників);

інфляційні очікування.

П25 розкрити суть закону пропозиції фактори пропозиції та еластичність попиту

Еластичність попиту — це показник, що виражає коливання сукупного попиту, викликані пониженням цін на товари і послуги. Еластичним називається попит, що сформувався за умови, що зміна його об'єму (у %) перевищує відсотковий вираз зниження цін: Ed>1.Якщо показники падіння цін і збільшення попиту виражені у відсотках, рівні, тобто зростання об'єму попиту лише компенсує зниження рівня цін, то еластичність попиту рівна одиниці: Ed=1.У разі, коли ступінь пониження цін перевищує показник попиту на товари і послуги, попит нееластичний: Ed<1. Отже, еластичність попиту - показник ступеня чутливості (реакції) споживачів до змін ціни товару. Еластичність попиту може бути пов'язана не тільки із зміною ціни на товар, але і зі зміною доходу споживачів. Тому розрізняють еластичність попиту за ціною та еластичність попиту по доходах. Є і попит з одиничною еластичністю. Це ситуація, за якої і дохід, і величина попиту змінюються на однаковий відсоток, отже загальний дохід залишається постійним у міру зміни ціни.Реакція споживачів на зміну ціни товару може бути сильною, слабкою, нейтральною. Кожен з них породжує відповідний попит: еластичний, нееластичний, одиничний. Можливі варіанти, коли попит виявляється абсолютно еластичним або абсолютно нееластичним.Еластичність попиту вимірюється кількісно через коефіцієнт еластичності за формулою:

Ko=Q/P

Ko — коефіцієнт еластичності попиту

Q — відсоток зміни кількості продажів

P — відсоток зміни ціни

Як правило, існують товари з різною еластичністю за ціною. Зокрема, хліб та сіль є прикладами нееластичного попиту. Підвищення або зниження на них цін в цілому не впливає на кількість їхнього споживання. Знання ступеня еластичності попиту на товар має велике практичне значення. Так, наприклад, продавці товару з високою еластичністю попиту можуть піти на зниження ціни з метою різко збільшити об'єм продажів і отримати прибуток більший, ніж якби ціна товару була вища. Для товарів з низькою еластичністю попиту подібна цінова практика неприйнятна — при зниженні ціни об'єм продажів зміниться слабо і не компенсує упущену вигоду.За наявності великої кількості продавців попит на будь-який товар буде еластичним, бо навіть незначне підвищення ціни одним з конкурентів примусить споживачів звертатись за покупкою до інших продавців, що пропонують цей же товар дешевше.

П26 проаналізуйте конкуренцію її види та значення, типи конкуренції досконалу і не досконалу конкуренцію

Конкуре́нція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин.

Конкуренція — важливий елемент механізму саморегулювання ринкової економіки і водночас конкретна форма її функціонування. У перекладі з латинської це слово означає «сходитися», «стикатися». Конкуренція — це суперництво між суб’єктами ринкової економіки за найкращі умови виробництва, вигідну позицію на ринку тощо. Вона є тією ринковою силою, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції, яка урівноважує ринкові ціни.

Конкуренція відбиває зв’язок між виробництвом і реалізацією продукту. Цей зв’язок є причинно-наслідковим, суттєвим, необхідним і повторюваним, тобто об’єктивним економічним законом. Закон конкуренції відображує причинно-наслідковий зв’язок між можливостями створити продукт, потрібний споживачам, і можливостями реалізувати його з вигодою насамперед для покупця, а потім уже для виробника.

Змагання підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

Зокрема, розрізняють такі види конкуренції:

цінова — конкуренція, що здійснюється через зниження цін;

нецінова — конкуренція, здійснювана через підвищення якості товарів, їх надійності, збільшення термінів служби, підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізації за незмінних цін;

чиста (ідеальна, досконала) — конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу;

недосконала — конкуренція, коли ринок не здатний виконувати свої функції, внаслідок чого, наприклад, окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють;

монополістична — конкуренція, яка має місце на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами;

олігополістична (грец. oligos — мало) — конкуренція, на ринку з небагатьма великими продавцями товарів, здатними суттєво впливати на ціни реалізації цих товарів; модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів.

Доскона́ла конкуре́нція (також: досконалий ринок) — ідеалізований стан ринку, коли окремі покупці і продавці не можуть впливати на ціну.

Ознаки досконалої конкуренції:

безліч продавців і покупців;

однорідність і подільність товарів, що продається;

відсутність бар'єрів для входу або виходу з ринку;

висока мобільність чинників виробництва;

рівний і повний доступ всіх учасників до інформації (ціни товарів)

раціональність учасників

відсутність трансакційних витрат або податків.

Такий ринок завжди приходить до рівноваги. На ринку панує для однакових продуктів єдина ціна, тому що жоден покупець або продавець в зв’язку зі своїм незначним розміром не може її диктувати. Оскільки існує конкуренція між продавцями, кожен продавець намагається максимально знизити свою ціну і, сам того не прагнучи, опиняється на рівні нульового прибутку. Навіть якщо продавець хоче довгостроково "прив’язати" покупців до себе, пропонуючи їм товари за цінами нижчими ніж ринкові, він попросту збанкротує. Вважається, що серед усіх галузей економіки фондові ринки найбільше відповідають ідеалу досконалої конкуренції. Недосконала конкуренція виникає тоді, коли ринок не здатний виконувати одну або більше своїх функцій.

П27 проанал види конкур. : цінову і не цінову, методи недобросовісної конкур

П28 антимонопольна політ держ, та закон укр. Про недопущення недобросовісної конкур, обмеження монополізму у підприємницькій діяльності. Знач та застосув індексу харфіндела хіршмана

П29.Охарактеризуйте поннятя підприємництва та умови його розвитку.Закон України про підприємництво

Підприємництво — явище досить широке і багатовимірне. Тому в теорії поняття "підприємництво" розглядається як різно- аспектне

Будь-яка людська діяльність є суб'єктивною, оскільки вона здійснюється суб'єктом (людиною). Підприємницька діяльність — не виняток із правил. Залежно від виконуваних функцій у найзагальнішому вигляді розрізняють такі види підприємни¬цтва за суб'єктами діяльності

Чинне законодавство України певною мірою обмежує мож¬ливість займатися підприємницькою діяльністю деяким кате¬горіям громадян:

військовослужбовцям;

службовим особам органів прокуратури, державної безпе¬ки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;

представникам органів державної влади та управління;

громадянам, що мають судимість за економічні злочини тощо.

Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об'єкт.

Об'єкт підприємництва — сукупність певних видів еконо¬мічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

Ознаки підприємництва як економічної діяльності:

— самостійність;

— новаторство;

— ініціатива;

— творчість;

— ризиковість;

— економічна та соціальна відповідальність;

— масштабність мислення;

— діловитість.

На кожному з етапів розвитку є пріоритетною одна зі складових підприємницької діяльності. На першому - пріоритетною умовою розвитку є спрямованість на виробництво і пошуки нових технічних (технологічних) можливостей для досягнення бажаного результату. На другому етапі зростає питома вага нетрадиційних рішень у підприємництві з урахуванням новітніх досягнень у науково-технічній та економічній сферах.. Наступний етап знаменує собою зміщення акцентів на вдосконалення системи управління. Сучасний етап розвитку підприємництва передбачає врахування дедалі зростаючої кількості факторів (політичних, соціальних, етнічних, економічних, психологічних), що мають як безпосередній, так і опосередкований вплив на виробничі процеси.

П.33Витрати підприємства та їх види, структуру собівартості та загальні фактори зниження собівартості.

Витрати - це невід’ємна умова успіху, тому що від їх обсягу безпосередньо залежить розмір прибутку, який одержить підприємець.

І бухгалтери, і економісти включають у свої розрахунки фактичні витрати (

. Ці витрати повинні знати і економісти, фактичні витрати це ті кошти, які могли би бути використанні десь в іншому місці з більшою ефективністю.

Безповоротні витрати—це ті витрати, які вже зроблені і які неможливо повернути назад.

Класифікація витрат виробництва.

За змістом і призначенням витрати класифікуються згідно економічних елементів і калькуляційних статей.

Групування витрат згідно економічних елементів — це розподіл витрат за економічним змістом незалежно від форми використання у виробництві того чи іншого виду продукції та місця здійснення цих витрат.

На промислових підприємствах розробляються планові і звітні калькуляції. Перші розробляються на плановий період по плановим витратам. Другі - відображають фактичні витрати на випуск і реалізацію продукції.

В залежності від зв'язку витрат із процесом виробництва розрізняють цехову , виробничу і повну собівартість продукції.Цехова собівартість включає суму витрат, пов’язаних із виробництвом продукції в цехах.Виробнича собівартість включає цехову собівартість і витрати, пов’язані з управління, організацією й обслуговуванням підприємства в цілому.Повна собівартість включає виробничу собівартість і позавиробничі витрати, пов’язані з реалізацією продукції й інші витрати, що не відносяться до виробництва продукції.Шляхи зниження собівартості продукції є чимало: це і використання менш дорогих матеріалів, це і вдосконалення процесу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, це і кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо. Однак існує чимало проблем пов’язаних з цим. Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості.

П..35 Рентабельність як центральний показник ефективності підприємницької діяльності

Рентабельність як економічна категорія тісно пов’язана з категорією прибутку. Вони є різними сторонами економічних відносин. Якщо в прибутку відображаються відносини щодо створення та розподілу частини чистого доходу, то рентабельність характеризує відносини між підприємством і державного з приводу раціональності використання виробничих фондів та участі кожного підприємства у створенні й розподілі тієї частини чистого доходу, яка набуває форми прибутку.

Прибутковість фірми визначається як абсолютна в грошовому виразі, що є масою прибутку, так і відносна – в нормі прибутку. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку до всього авансового капіталу. На норму прибутку впливають наступні фактори: обсяг виробництва, ціна, кількість продукції, витрати, величина авансованого капіталу.

Норма прибутку (р’)= Прибуток (р)/ Авансований капітал (К)*100%.

За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щороку середня норма прибутку великих корпорацій в розвинутих країнах заходу становить8-10%. На думку західних вчених економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок зростання масштабів вир-ва, а за рахунок збільшення його норми. На норми при бутку впливають і масштаби вир-ва. Практика показує, що в багатьох галузях великі під-ва мають пріоритет перед малими. Їх переваги досягаються за рахунок поточного масового вир-ва, поглиблення поділу праці, більших можливостей впровадження досягнень НТП.

П.34 Прибуток як економічна економічна категорія. Мета підприємництва та джерела росту прибутку.Валовий дохід.

Прибуток – узагальнений показник, що характеризує ефективність діяльності підприємства. За своєю економічною природою прибуток виступає як частина вартості додаткового продукту, створеного працею ділянок виробництва.

Балансований прибуток підприємства (фірми) являє собою суму прибутків і збитків від р загальний прибуток складається з трьох частин:

П3=Пт+Пр+Пв,

де П3 – загальний прибуток підприємства:

Пт – прибуток, отриманий від реалізації товарної продукції (це різниця між оптовою ціною підприємства й собівартістю);

Пр – прибуток від іншої реалізації, надання підприємствам послуг і виконання додаткових робіт;

Пв – прибуток від позареалізаційних фінансових результатів (сюди входять доходи та збитки від списаних металовиробів, штрафи, пені, неустойки, збитки від стихійного лиха тощо).

Слід розрізняти валовий доход і розрахунковий доход.

еалізації товарної продукції, результатів іншої реалізації та позареалізаційної діяльності.

Валовий (загальний) доход – це вся сума доходу підприємства до зроблених відрахувань.

Залишком такого розподілу є чистий прибуток, який надходить на задоволення різних виробничих і соціальних потреб:

Валовий доход і прибуток утворюють матеріальну основу для погодження економічних інтересів суспільства, трудового колективу й окремих працівників, сприяють підвищенню їхньої заінтересованості у зростанні ефективності виробництва.

Норма прибутку – відношення маси прибутку до повної собівартості продукції, виражене у відсотках.

П= ,

де П – норма прибутку;

П – маса прибутку;

С – собівартість продукції.

Чистий дохід (абстрактно) — це виражена у грошовій формі вартість додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джерелами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з економіко — ще й інші фактори виробництва.

Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балан¬совий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгал¬терський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток — це частка балан¬сового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в йо¬го розпорядженні після сплати податків, рентних та інших пла¬тежів до бюджету, а також процентів за кредити.

Економічний прибу¬ток — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необ¬хідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі

Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми з'ясували питання щодо структурних елементів під¬приємницького доходу.

Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького до¬ходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприєм¬ницького доходу, можна поділити на дві великі групи. %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає на¬самперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.

Валовий дохід.

Валовий дохід підприємства (чистий продукт) - це виручка від реалізації продукції, за виключенням матеріальних затрат. Він становить грошову форму чистої продукції підприємства. В масштабах суспільства валовий дохід (чистий продукт) являє собою національний дохід.

Складовими валового доходу є змінний капітал (оплата праці) і додаткова вартість (прибуток). Тобто його структура безпосередньо зачіпає інтереси безпосередніх виробників, власника підприємства і суспільство в цілому. Тому вкрай важливою проблемою є проблема розподілу валового доходу. В розподілі валового доходу можна виділити два етапи: 1) розподіл валового доходу на фонд оплати праці і прибуток; 2) розподіл прибутку.

Розподіл валового доходу на фонд оплати праці і прибуток має важливе значення в тому плані, що необхідно встановити такий фонд оплати праці, який давав би можливість встановити рівень заробітної плати не нижче визначеного чинним законодавством.

Водночас розподіл валового доходу має бути оптимальним і щодо Утворення прибутку підприємства. Це важливо тому, що прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширення виробничих фондів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду.

П.36 Заробітна плата види і форми.

Заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату. Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму норму праці. Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення цін утворює структуру заробітної плати. Заробітна плата має дві форми: відрядну і погодинну. Відрядну форму в основному застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широке використання погодинної форми заробітної плати . Існує тарифна система оплати, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток.

П.39 Позичковий капітал. Процент та його економічна природа, межі коливання.

Капітал в грошовій формі, взятий у позику, отримує специфічну форму позичкового капіталу. Однак, щоб грошовий капітал накопити або взяти у позику, необхідно, щоб він був вільним, незайнятим у виробничій або комерційній діяльності. Вільний капітал утворюється в будь-якій фірмі, на будь-якому підприємтсві з обігу основного капіталу – у вигляді амортизаційних накопичень. Тимчасового вільний капітал в грошовій формі утворюється в процесі руху оборотного капіталу, у вигляді грошових коштів, призначених для виплати заробітної плати або закупівлі сировини. А також він утворюється від накопичення частини прибутку. Отже, в кожній фірмі утворюється тимчасово вільний капітал, який може бути наданий у позику.

Фінансоаий ринок (ринок позичкових капіталів) – це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та позикуючими за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Позичковий капітал – це особливий товар. Його особливості: він продається та покупається по особливій ціні, якої є позичковий процент; він має подвійний характер; віддається не завжди, а лише на певний строк.

Позичковий процент – це не звичайна ціна товару, а особлива ціна. Процент не відображає вартості позичкового капіталу, а формується на основі інших факторів, серед яких є:

1) процес руху позичкового капіталу має особливі умови. В руках кредитора цей капітал завжди залишається капіталом – власністю, і він надає лише право на його користування.

2) Той, хто позичає, на основі отриманого у позику капіталу організує виробництво та отримує середній прибуток.

3) Позичковий капітал надається лише на певний визначений строк.

Коливання – висота проценту залежить від співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку на позичковий капітал.

П.41 Поняття банківської системи та особливості банківської системи України

Одне з центральних місць в економіці будь-якої країни належить банківській системі.

Поняття банківська система, як і більшість визначень в теорії банківської справи, не є єдиним і сталим. У міжнародній практиці найбільш поширеною є думка про те, що банківська система - це сукупність банківських і небанківських фінансових установ, що виконують окремі банківські операції.

Наведені вище визначення не характеризують діяльність банківської системи, як складової кредитної системи.

Банківська система відноситься до складних систем, що поєднують в собі ознаки детермінованих і імовірнісних систем. Це система активного цілеспрямованого типу.Відповідно до існуючої світової практики необхідно утворення автономної від НБУ системи органів по здійсненню реєстрації банківських установ та нагляду за банківською діяльністю.Має бути розроблена та здійснена комплексна програма розширення мережі, зміцнення та підвищення ролі у ринковій трансформації економіки комерційних банків, скасування їх дискримінаційного оподаткування, прийняття нормативних актів, що мають забезпечити правову основу безпосередньої участі комерційних банків у приватизаційному процесі, санації збиткових підприємств, зрощування капіталів промисловості та банків і утворення на цій основі конкурентноздатного національного фінансового капіталу. Необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення системного ризику для банківської системи в цілому, яка б включала, по-перше, механізм оперативної, бажано щоденної, оцінки стану банківської системи, однозначний об'єктивний механізм державної підтримки банківського сектора у разі виникнення несприятливого системного ризику. По-друге, необхідно створити для суб'єктів економіки можливість вчасно оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України. Для цього необхідно розробити офіційну методику оцінки стану банку на основі його звітної статистики, з врахуванням української специфіки.

З метою захисту вкладів громадян треба створити Міжбанківський фонд обов'язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи.

Необхідно створити дійовий механізми застави майна.

П.40 Суть кредиту. Його форми.та принципи

Кредит – форма руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що надається в позику. За своєю сутністю він є позичкою в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі сплатою процента і характеризує відносини між кредитором і позичальником.

Кредит існує в конкретних формах:

Комерційний - продаж товарів у борг з відстрочкою платежу;

Банківський – надається банками та іншими кредитно-фінансовими установами, які мають ліцензію, різним господарським суб’єктам у формі грошових позик;

Споживчий надається банками, фін сово-кредитними установами і торговими підприємствами приватним особам для оплати товарів довгострокового користування;

Іпотечний – під заставу;

Державний – позичальник – держава; кредитор – населення і приватний бізнес;

Міжнародний – між державами в грошовій або товарній формі.

Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит.

Прнципи кредитування

Поворотність кредиту

Обов'язкова ознака кредиту, без нього втрачається суть кредитування.

Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових коштів після завершення їх використання позичальником.

Терміновість кредиту

Cпособ досягнення поворотності кредиту.

Він відображає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно певний термін, зафіксований в кредитному договорі або замінюючому його документі.

Платність кредиту. Позиковий відсоток.

Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але і оплати їх використання.

Ставка (або норма) позикового відсотка, визначувана як відношення суми річного доходу, отриманого на позиковий капітал, до суми наданого кредиту виступає в каче-стве ціни кредитних ресурсів.

Диференційована кредиту

До кожного потенційного позичальника повинен бути різний підхід залежно від тих або інших умов його діяльності.

Цей принцип визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників.

Забезпеченість кредиту

Цей принцип виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань і знаходить практичний вираз в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії.

Цільовий характер кредиту

Розповсюджується на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання засобів, отриманих від кредитора.

П.46 Земельна рента та її форми

Ринкові відносини суб’єктів з приводу купівлі –продажу та використання землі називаються рентними відносинами, в яких приймають участь три суб’єкта – землевласник, підприємець-орендатор землі та найманий робітник с/г вир-ва.

Земельна рента - плата за право користування землею.

Форми земельної ренти:

Диференціальна рента 1, що поділяеться на диф ренту за родючістю земель (адже якість землі не всюди однакова) й на диф ренту за місцезнаходженням наприклад до місць реалізації сг продукції, чи до транспортних шляхів. також існує диф рента 2, яка виникає внаслідок можливості більш продуктивного земельного користування при умові наприклад удоприення землі, підвищення її родючості і отримання на цій основі додаткової вартості.

Абсолютна земельна рента передбачає плату за користування землею як такою, навіть якщо приведенні гос-ва на цій землі прибуто отримати неможливо, бо це лише тимчасове явище і як тільки ситуація зміниться абсолютна рента знов піде в силу

Монопольна рента пов’язана з користуванням особливими землями, які мають винятковй властивості. Наприклад землі біляя Коктебеля в Криму, які мають виняткові умови для зрошення винних сортів винограду. Їх рента буде високою саме за цей рахунок.

П.47

Ринкові відносини суб’єктів з приводу купівлі –продажу та використання землі називаються рентними відносинами, в яких приймають участь три суб’єкта – землевласник, підприємець-орендатор землі та найманий робітник с/г вир-ва.

Земельна рента - плата за право користування землею

Оренда землі – це засноване на договорі строкове платне користування землею, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Рентні доходи розподіляються між власником землі та її орендарем або між державою і тими, хто користується землею.

Використання землі в Україні є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцезнаходження земельної ділянки (виходячи з кадастрової оцінки земель). У земельному податку і орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний доход перетворюється у ренту.

Розмір орендної плати орендареві встановлюють за угодою сторін. У результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва надлишковий доход збільшується. До закінчення строку договору він надходить орендарям у вигляді рентного доходу. При укладенні нового договору він може бути зарахований в орендну плату і надходити вже власнику землі. З метою стимулювання інтенсифікації сільського господарства доцільно оптимально здійснювати розподіл рентного доходу другої диференційної ренти між власником землі і орендарем. Останній повинен бути заінтересований у додаткових вкладеннях у землю, а це вимагає залишення у нього певної частини рентного доходу.

Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлює Верховна Рада України.

Рентний доход, що міститься у платежах за землю, надходить до бюджетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки. Частина коштів від плати за землю централізується у державному і обласних бюджетах.

Від плати за землю, а отже, і вилучення рентного доходу звільняються заповідники, національні та дендрологічні парки, ботанічні сади, заказники (крім мисливських), дослідні господарства науко-во-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та ін.

Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю (а отже, і від вилучення рентного доходу) протягом 3-х років з часу передачі у їх власність або надання в користування земельної ділянки.

З рентою пов'язана ціна землі. Вона визначається як капіталізована рента, тобто грошовий капітал, що забезпечує його власни-кові той самий доход, але у формі не ренти, а суми відсотка на вкладення у банк. .

Ціна на землю залежить від розміру земельної ренти і позикового відсотка.

П55 Роль фінансів у розвитку економіки Їх суть та структура

Фінанси – це ек-чні відносини або між людьми в суспільстві, або між державою та суспільством, виражені через гроші.

Фінанси асоціюються з тими процесами сусп-го життя, які обов’язково супроводжуються рухом грошових коштів:

- розподіл прибутку;

- формування фондів внутрішньогосподарського призначення на підприємстві;

- перерахування податкових платежів до бюджету;

- внесення коштів у благочинні фонди та інші позабюджетні фонди тощо.

Фінанси виражають реально існуючі в суспільстві виробничі відносини і виступають в якості економічної категорії. Завдяки фінансам здійснюються перерозподіл вартості сусп-го продукту

Державний бюджет – утверджений в законодавчому порядку план доходів та витрат держави, складений на рік.

Цільові та спеціальні фонди – пенсійний, зайнятості, ліквідації наслідків лих тощо.

П.51Нд- Джерела та фактори росту, стадії руху національного доходу.

націо¬нальний доход по суті - це нова, створена суспільством за певний період часу (рік) вартість. Кількісно національний доход - це різниця між сукупним суспільним продуктом і фондом заміщення.

Національний доход має як вартісну, так і натурально-речову форми.

Величина національного доходу - це один з найважливіших макроекономічних показників. Він найбільш повно дає уявлення про рівень економічного розвитку країни, а також про її потенцій¬ні можливості забезпечувати добробут населення й вирішувати соціальні проблеми.

Виходячи з того значення, яке має націона¬льний доход, суспільство завжди зацікавлене в його зростанні. Від чого ж воно залежить? Визначаючи національний доход як нову вар-тість, створену в галузях матеріального виробництва, можна вважати, що всі ті фактори, які сприяють підвищенню ефективно¬сті виробництва або збільшенню його обсягів, є в той же час і факторами зростання національного доходу..

Кількість праці, затраченої в сфері матеріального виро¬бництва. Чим більше праці витрачається суспільством впродовж року у виробництві, тим більшим є й національний доход.

Підвищення продуктивності праці. Це найважливіший фактор зростання національного доходу. Хоча підвищення продук¬тивності праці не збільшує національний доход у вартісному вираженні3", він зростає в натуральному обсязі, тобто, та ж вартість буде втілюватись у більшій масі різноманітних споживних вартостей.

3. Економія на постійному капіталі. Цей фактор, як і попе¬редній, впливає не на вартісний, а на фізичний (натуральний) обсяг національного доходу.

Стадії руху національного доходу

Отже, національний доход - це джерело, яке забезпечує існу¬вання й розвиток суспільства. Тому, щоб задовольнити потреби різних категорій учасників суспільного виробництва, а також нагромадження, його необхідно розподілити. Причому розподілити оптимально тому, що пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті та сімейні доходи, зумовлюю¬чи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціаль¬них груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відно¬син, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосе¬редніми учасниками її виробництва - власниками факторів вироб¬ництва (капіталу, праці, землі, інтелекту).

доходи формуються в результаті перерозподілу національного доходу, під яким розумі¬ється сукупність економічних відносин між учасниками сфери матеріального виробництва й представниками нематеріальної сфери з приводу вторинного привласнення національного доходу. Механізм перерозподілу національного доходу є однією з найважливіших підсистем національної економічної системи.

Використання національного доходу здійснюється в процесі споживання й нагромадження

У результаті розподілу та перерозподілу національного доходу в усіх групах населення, підприємствах та установах утворюються кінцеві доходи, з реалізацією яких пов'язана заключна стадія руху національного доходу - його використання.

П29.Охарактеризуйте поннятя підприємництва та умови його розвитку.Закон України про підприємництво

Підприємництво — явище досить широке і багатовимірне. Тому в теорії поняття "підприємництво" розглядається як різно- аспектне

Будь-яка людська діяльність є суб'єктивною, оскільки вона здійснюється суб'єктом (людиною). Підприємницька діяльність — не виняток із правил. Залежно від виконуваних функцій у найзагальнішому вигляді розрізняють такі види підприємни¬цтва за суб'єктами діяльності

Чинне законодавство України певною мірою обмежує мож¬ливість займатися підприємницькою діяльністю деяким кате¬горіям громадян:

військовослужбовцям;

службовим особам органів прокуратури, державної безпе¬ки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;

представникам органів державної влади та управління;

громадянам, що мають судимість за економічні злочини тощо.

Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об'єкт.

Об'єкт підприємництва — сукупність певних видів еконо¬мічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

Ознаки підприємництва як економічної діяльності:

— самостійність;

— новаторство;

— ініціатива;

— творчість;

— ризиковість;

— економічна та соціальна відповідальність;

— масштабність мислення;

— діловитість.

На кожному з етапів розвитку є пріоритетною одна зі складових підприємницької діяльності. На першому - пріоритетною умовою розвитку є спрямованість на виробництво і пошуки нових технічних (технологічних) можливостей для досягнення бажаного результату. На другому етапі зростає питома вага нетрадиційних рішень у підприємництві з урахуванням новітніх досягнень у науково-технічній та економічній сферах.. Наступний етап знаменує собою зміщення акцентів на вдосконалення системи управління. Сучасний етап розвитку підприємництва передбачає врахування дедалі зростаючої кількості факторів (політичних, соціальних, етнічних, економічних, психологічних), що мають як безпосередній, так і опосередкований вплив на виробничі процеси.