2.2. Зміст та методика хореографічної підготовки учнів початкових класів.

Ефективність хореографічної підготовки значною мірою залежить від змістової наповненості та методичної доцільності в організації занять з хореографії. Заняття з хореографії, як правило, включають відпрацювання танцювальних вправ та безпосередню роботу над художнім танцювальним матеріалом.

При вивченні учнем будь-якої танцювальної вправи кожному вчителеві необхідно дотримуватися певної методичної послідовності. Загальний процес оволодіння виконавцями новими руховими навиками поділяється на 4 етапи, а саме:

• ознайомлення з вправою;

• вивчення вправи;

• вдосконалення техніки у виконанні вправи;

• надбання артистичності.

Серед зазначених етапів у навчально-тренувальній роботі тільки перший не викликає в учнів труднощів, тому його слід визнати самостійним етапом навчання. Інші три етапи – вивчення, удосконалення та набуття артистичності становлять собою єдиний педагогічний творчий процес, тому поділ їх на окремі етапи є суто умовним. Між ними відсутня різка межа. Знаходячись у тісному взаємозв’язку і одночасно проникаючи один в одного, вони доповнюють і покращують навчальний процес [36, 73].

Із всіх етапів перший – це ознайомлення виконавців із визначеною вчителем танцювальною вправою, а саме: розповідь про вправу та можливість її показу. Цей етап займає усього декілька хвилин. Найбільша частина часу витрачається на другий, третій та четвертий етапи, тобто процес тренування: вивчення, удосконалення та набуття артистичності.

Під вивченням вправи прийнято розуміти як початкове опанування правильної форми руху, так і систематичне повторення її. Вивчення вправи є етапом удосконалення рухового навику, чіткої та якісної техніки, після якої починається етап засвоєння артистичної сторони її прояву. Ці сторони тренування, знаходячись у тісному зв’язку, про що вже було зазначено, у деяких випадках передбачають повернення до початкового вивчення окремих деталей руху та вправи в цілому. Отже, ознайомлення та тренування – це дві важливі сторони педагогічного процесу, які спрямовані на ефективне рішення завдань, які поставленні перед навчанням [36, 74].

Варто зазначити, що сам процес методів ознайомлення, вивчення, вдосконалення та надбання артистичності продовжується протягом всього навчання і в подальшому – протягом професійної творчої діяльності, реалізуючись у пошуках органічних, природних, різноманітних жестів, поз, різних положень тіл, специфічної ходи тощо. Проте незважаючи на загальну єдність 4-х методів викладання (ознайомлення, вивчення, удосконалення та набуття артистичності) і виходячи із суто педагогічних задач, окремі їх сторони (етапи) можна розглядати як самостійні розділи навчання.

Ознайомлення з вправою

Мета цього етапу полягає у тому, щоб виробити у виконавців якомога повніше розуміння та цілісне уявлення про виучувану вправу. Для цього вчителеві необхідно:

• назвати вправу;

• по можливості показати вправу в обраному темпі (повільному або швидкому) або розповісти про техніку виконання;

• пояснити про практичне і професійне застосування вправи та її вплив на організм людини (м’язи, суглоби, зв’язки);

• ще раз показати вправу в цілому або по частинах, у повільному темпі з одночасним поясненням техніки її виконання.

Отже, ознайомлення виконавців з вправою супроводжується шляхом цілеспрямованого сполучення слова і демонстрації. Це ознайомлення, у залежності від технічної складності вправи, проводиться протягом 2-3 хвилин (умовно). При цьому необхідно, щоб у виконавців було чітке і правильне уявлення про вправу.

Спочатку вправу показують в такому темпі, щоб він не перешкоджав, а допомагав виконавцям зберігати зорове (наочне) сприйняття та фіксацію послідовності руху. Для цього вчитель вибирає для себе таке місце, щоб його було видно кожному виконавцю. Услід за цим, коротко пояснюється про застосування вправи у процесі навчання та майбутній професійній діяльності. Якщо вправа, окрім загальної дії, має ще й специфічний вплив на організм людини, то доцільно також відмітити це на етапі ознайомлення [36, 74].

Наприкінці пояснень конкретизація про вправу уявлення виконавців шляхом повторного показу її по частинах у помірному темпі з деталізацією положення рук, ніг, тулуба та голови, з положенням про координацію їх руху. При цьому як під час показу, так і в поясненні потрібно вказати лише на голові, найбільш важливі положення рук, ніг, тулуба та голови, які складають виконавчу основу вправи, і опустити другорядні деталі, наприклад: емоційний стан, характер, манеру виконання, на які обов’язково звертається увага виконавців при подальшому її повторенні, тобто удосконаленні. Так відбувається поступовий процес нарощування знань та вміння за методом від простого до складного, перехід до довершеної техніки й артистичності виконання вправи.

В окремих випадках вчитель доручає показ вправ найбільш підготовленим виконавцям з тією метою, щоб інші могли зосередити свою увагу на окремих найбільш важливих деталях руху. Зазначений прийом роботи спрямований також на те, щоб вчитель мав можливість словесно підкреслити і похвалити зразкове виконання виконавцем вправи. Такий метод викликає у виконавців зацікавленість, заохочення до індивідуального показу, а також збуджує в них ініціативу до кращого, артистичного виконання вправ [36, 75].

При початковому вивченні вправ з “Основ класичного танцю” не вимагається від виконавців ідеальної виворотності стопи ніг (перший рік навчання), але в подальшому (другий рік навчання) при вивченні вправ з рішенням нових більш складних педагогічних завдань, коли більш-менш удосконалено поставу частин тіла, виворітність виступає як основа сценічної виразності будь-якої вправи і танцю в цілому [36, 75].

Вивчення хореографічних вправ

Основне завдання етапу вивчення хореографічних вправ (класичних, народних та бальних танців) спрямоване на те, щоб досягти успіху в опануванні правильною технікою виконання і досягти якнайкращої координації руху в усіх частинах тіла: рук, ніг, тулуба та голови. Поряд з цим при багаторазовому їх повторенні відбувається розвиток психологічних та фізичних якостей. Після набуття відповідної техніки та виразної координації руху виконавці починають виконувати вправи, які визначенні вчителем, осмислено, з певною фантазією, натхненням, емоційно, з радісним настроєм, артистично, що є наслідком набуття образного відтворення пластики хореографічного мистецтва. Вивчення кожної вправи здійснюється у такій послідовності:

• виконання вправи по частинах (по точках: вперед, в сторону, назад,- з паузами) у повільному темпі;

• виконання вправи в цілому у прискореному темпі;

• виконання вправи індивідуально або в парах (залежно від завдання вчителя);

• виконання вправи у належному темпі з метою закріплення навику та набуття технічної вправності, легкості і виразності.

Залежно від структури вправ, ступеня підготовки пластичних здібностей виконавців, вивчення вправ або комбінацій можна здійснювати не тільки різними вищезазначеними заходами (прийомами, методами роботи), а й за допомогою допоміжних гімнастичних вправ та різних рухів [36, 76].

З наукової точки зору, вивчення хореографічних вправ можна розглядати як два методи та широко застосовувати їх у педагогічній роботі. Перший – коли вправа розкладається вчителем на окремі складові частини. Другий – коли через певний час, поєднавши частини, вправа шліфується в цілому, а також коли вправа технічно нескладна і немає необхідності ділити її на частини.

Всі хореографічні вправи виконуються під музичний супровід на 2/4, 3/4, 4/4 тощо. При цьому перед початком кожної вправи вчитель дає завдання виконавцям, що і як виконувати на той чи інший музичний рахунок, наприклад: що на раз, що на два, що на три, чотири, а також визначає характер та темп виконання вправи.

В усіх випадках під час проведення навчального тренажу при вивченні вправ та комбінацій біля станка та у середині залу, в першу чергу треба керуватися принципом їх доступності і враховувати особливості поєднання техніки та складності координації руху.

Якщо поєднання техніки з координацію руху дається важко, то в таких випадках можна застосовувати допоміжні вправи, які допомагають виконавцям набувати відповідних технічних якостей, спрямованих на подолання виникаючих труднощів під час виконання обраної вправи або комбінації в цілому [36, 76].

Підбір допоміжних вправ у навчально-тренувальному процесі є досягненням самостійної творчості кожного викладача і цей підбір може бути різноманітним. Головною вимогою до відібраних викладачем допоміжних вправ мусить бути їх відповідність (адекватність) техніці виучуваної вправи в цілому. У більшості випадків допоміжна вправа повинна бути лише подібною до основної і частково відображати деякі деталі загальної структури основної вправи, тобто має бути спрямована на покращання її технічної сторони. При бажанні вчителя можна завжди підібрати найбільш схожі та доступні допоміжні гімнастичні вправи, які будуть не порушувати, а зберігати основні структурні риси виучуваної хореографічної вправи.

Допоміжні вправи необхідні для кращого вдосконалення і виконання традиційно визнаних та професійно визначених як простих, так і складних хореографічних вправ, особливо це стосується класичного екзерсису.

Після того, як виконавець лише ознайомився і не оволодів структурою і технікою вправи, вчитель дає йому завдання для самостійної технічної її доробки, пояснивши, як виконувати вправу, у якій послідовності, скільки разів, у якому темпі та характері.

На етапі вивчення вправ основну увагу варто звернути на закріплення технічно-пластичних навиків: на правильне, безпомилкове, чітке, виразне, щире артистичне виконання, що досягається при багаторазовому повторенні. Такий метод вивчення вправ у практичній роботі (тренуванні) повинен широко застосовуватися при проведенні поточних, групових та індивідуальних занять [36, 77].

Тренування та удосконалення навчального матеріалу (вправ, комбінацій, етюдів та танців)

Етап тренування та удосконалення танцювального матеріалу, що вивчається передбачає багаторазове його повторення з поетапним і поступовим удосконаленням завдань, які вчитель пов’язує з технікою та артистичністю виконання.

Варто зазначити, що на етапі тренування не тільки досягається закріплення танцювального матеріалу, а й одночасно розвиваються фізичні та вольові якості, відповідні навички та звички [36, 77].

У процесі тренування поступове ускладнення завдань досягається за рахунок:

- чіткого та результативного виконання будь-якого танцювального матеріалу в різних темпах (повільному, прискореному, швидкому);

- виконання танцювального матеріалу з врахуванням фізичного навантаження, кількості повторень вправи, етюду або танцю по частинах або в цілому;

- застосування в навчально-тренувальному процесі методів змагання.

Застосування різнобічних завдань під час тренування дозволяє виконавцям довести виучуваний танцювальний матеріал до автоматизму, який потрібен як для подальшого поліпшення чіткої техніки, удосконалення та професійного застосування набутих навиків, так і для артистичного виконання вправ, комбінацій, етюдів та танців. При цьому процес тренування та удосконалення повинен відбуватися з врахуванням простору танцювального залу або театральної сцени, що поліпшує вирішення творчих завдань, визначених викладачем, і без чого неможливо досягти за визначений умовно короткий час кінцевого результату в оволодінні будь-яким танцювальним матеріалом.

При систематичному тренуванні та удосконаленні рухів зберігається основа окресленого педагогічного процесу (тобто процес послідовного групового навчання за навчальним розкладом) і здійснювати постійний контроль за станом організму виконавців, особливо диханні. З метою забезпечення грамотної, якісної, продуктивної і цілеспрямованої роботи рекомендується, щоб кожен виконавець мав свій щоденник для обліку навчально-тренувальних завдань [36, 78].

У щоденнику фіксуються: назви танцювальних вправ, їх послідовність, темп та характер виконання, кількість повторень завдань, фізичне навантаження, опис вправ, комбінації, етюди, композицію танцю (послідовність і кількість фігур), різні зарисовки положень рук, ніг, тулуба та голови, тривалість роботи за часом, особисте самопочуття, зауваження та поради вчителя. Запис у щоденнику допомагає учням грамотно аналізувати та коригувати послідовність руху, більш кваліфіковано проводити самостійне тренування і краще реалізувати свої досягнення у групових навчаннях, а в подальшому і в театральних виступах: концертах, виставах та різного роду переглядах змагань.

Наведені вище основні дидактичні принципи та методи стають для кожного вчителя та учнів фундаментальними, принциповими у вивченні хореографічного мистецтва, стати основою набуття пластичної майстерності в широкому колі естетичного виховання підростаючого молодого покоління [36, 78].

Виходячи з раціоналізованої практичної роботи з виконавцями, в методичних посібниках найчастіше рекомендується чітко поділити урок на три частини, а саме: ПІДГОТОВЧУ, ГОЛОВНУ І ЗАКЛЮЧНУ, кожна з яких повинна мати свої певні задачі: цілеспрямований зміст і тривалість кожної частини заняття за визначеним певним часом [36, 83].

Розглянемо ці частини заняття в теоретичному аспекті:

а) ПІДГОТОВЧА ЧАСТИНА – виконується біля станка і складається з форм класичного або форм характерного екзерсису, тобто тренувальних вправ. Головна мета цієї частини полягає у підготовці організму до більш складної технічної і фізичної роботи на середині залу. За відведеним часом підготовча частина тренажу триває 15-20 хвилин (розрахунок відведеного часу подається орієнтовно). Спочатку тренувальні вправи вивчаються в повільному темпі, потім у прискореному, а з часом – у швидкому. Темп виконання вправ визначає вчитель.

Після закінчення тренувальної роботи біля станка, виконавцям надається короткий відпочинок, під час якого вони можуть виконувати запропоновані вчителем деякі додаткові вправи для урівноваження та заспокоєння дихання, яке допомагає виконавцеві знизити ступінь стомлення м’язів ніг. Так здійснюється перехід від підготовчої роботи до більш активної головної частини уроку [36, 84].

б) ГОЛОВНА ЧАСТИНА – виконується посеред залу. Варто відзначити, що всі тренувальні вправи з основ класичного та характерного танцю відносяться до технічних та фізично-розвиваючих вправ, які виконуються як біля станка, так і в середині залу. Але при цьому не всі тренажні вправи підготовчої частини повторюються в межах залу, а лише частково. Головна частина студіювання доповнюється різними малими та високими стрибками і вправами віртуозного характеру, тобто різними партерними поворотами та поворотами у повітрі.

Видатний майстер класичного танцю А. Я. Ваганова зазначає: “Вся попередня робота, до ведення алегро, являється підготовчою до танців; і коли ми підходимо до алегро, то тут ми і починаємо вчитись танцювати”. Далі А. Я. Ваганова підкреслює виняткову важливість алегро, бо в ньому закладена танцювальна наука, вся її складність і запорука майбутньої досконалості, що весь танець побудований на алегро.

Головна частина уроку продовжується до 30 хвилин. Розподіл годин для навчання головним чином залежить від навчального плану, визначеного для дошкільної, середньої та вищої освіти [36, 84].

У головній частині уроку вчителем подаються та вирішуються такі задачі:

1. Визначаються форми вправ, передбаченні різними видами хореографічного мистецтва, а також здійснюється освоєння техніки і їх виконанні;

2. Вчитель спостерігає і контролює, як розвиваються та вдосконалюються фізичні та морально-вольові якості у виконавців;

3. Як підвищується рівень фізичного загартування організму та як зміцнюється нервова система і відбувається адаптація організму до змін температури повітря, наприклад, в непередбачених умовах для навчання [36, 85].

Зміст головної частини уроку може складатися з різних вправ, комбінацій, етюдів та танців з вибраного вчителем виду хореографічного мистецтва, які виконуються у різній кількості та повторенні, а також з різним темпераментом та в різних темпоритмах музичного супроводу. При цьому слід мати на увазі, що головна частина уроку складається з двох частин.

У першій частині, проводиться повторення раніше вивченого танцювального матеріалу (вправ, комбінацій, етюдів та танців). При цьому вчителеві іноді варто навести вислів А. Я. Ваганової, який вона часто нагадувала своїм учням: “… досягнення в танцювальному екзерсисі повної координації всіх рухів людського тіла заставляє, в подальшому, одушевляти рухи мислю, настроєм, придавати їм значення, яке називається артистичністю”.

У другій частині проводиться вивчення нових завдань, тобто нового хореографічного матеріалу, який носить виключно новий тренувальний характер, у якому всі виучувані вправи, комбінації, етюди або танці виконуються з більшим фізичним навантаженням та застосуванням методу змагання, що дозволяє досягти виконавцям більш високої ефективності, емоційності, прояву темпераменту, і, як головне, артистичності у виконанні.

В організації головної частини уроку необхідно постійно передбачати поступове зростання технічної складності у компонуванні вправ. Варто також пам’ятати, що у цій частині заняття тренування спочатку повинно мати помірний темп, а потім в танцювальному матеріалі (комбінаціях, етюдах, танцях) переходити до прискореного темпоритму. При цьому треба уважно слідкувати за інтенсивністю витрати енергії, яка при різних темпах може як позитивно, так і негативно впливати на загальний стан суглобо-м’язового апарату тіла, дихальної системи та кровообігу [36, 85].

в) ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА – продовжується до 5 хвилин і складається, як правило, із заспокоюючих вправ (Port de bras): уклін (реверанс) та зауваження вчителя, яке забезпечує перехід до рівномірного і спокійного дихання, до полегшення м’язової перевтоми та приведення організму до нормального стану. Це дає можливість виконавцям у подальшому без зайвих труднощів продовжити звичайну навчальну та трудову діяльність. Швидкий перехід від інтенсивної праці у головній частині уроку до повного спокою у заключній – небажаний, тому попереднє значне фізичне навантаження повинно знижуватися поступово.

Розглянемо більш детально методичні особливості проведення занять з хореографії у початкових класах [36, 85].

Методика проведення занять у першому класі

Починаючи займатися ритмікою з дітьми першого класу (6 – 7 років), перш за все необхідно навчити їх уважно слухати музику, сприймати її зміст, відтворювати в рухах її характер.

Музичний матеріал для вправ повинен бути зрозумілим і цікавим для дітей. Найбільш легко, природно і логічно відображається в рухах маршова і танцювальна музика. (Для зручності користування деякі музичні твори подані скорочено.)

Ритмічне виховання дітей рекомендується починати з ходьби, що є природним ритмічним рухом. Діти повинні навчитися координувати темп і характер своїх рухів з темпом і характером музичного супроводу, починати рух тільки після музичного вступу, якщо такий є, або за командою керівника [17, 6].

Під час ритмічних вправ для початку руху вживаються попередні сигнали педагога “раз”, “два” (при розмірі 2/4), “два”, “три” (при розмірі 3/4) і “три”, “чотири” (при розмірі 4/4) [18, 6].

Слід вимагати, щоб діти за командою “стій” зупинялися дружно і негайно. Не можна допускати припинення руху чи вправи за командою всередині музичної фрази. Це дезорганізує дітей, вносить плутанину в їхню уяву про музичний супровід. В цьому відношенні корисно іноді практикувати зупинки без команди на закінчення музики.

Колективне виконання більшості ритмічних ігор і танцювальних етюдів дає можливість учням перешиковуватися у різних напрямках. При цьому діти рівномірно розподіляються по залу, рухаються відповідно до музичного завдання, легко орієнтуються в просторі.

З перших занять необхідно навчити дітей приймати вихідне положення, з якого починаються як колективно-порядкові вправи, так і танцювальна підготовка, а саме: п’ятки разом, носки назовні, ноги прямі, але не напруженні, плечі відведені назад і опущені донизу, руки вільно опущені вздовж корпуса, шия злегка відведена назад, тому голова злегка піднята, вага корпуса на передній частині ступні [17, 6].

Методика проведення занять у другому класі

Вправи другого року навчання мають на меті ознайомити дітей із засобами музичної виразності, навчити визначати та передавати в рухах характер різних за своїм змістом музичних творів, розрізняти побудову музичних фраз із затакту.

На початку навчального року проводиться закріплення навичок, які діти одержали протягом першого року навчання. Це робиться на колективно-порядкових вправах [17, 54].

Вивчення невеликих за своїм обсягом вправ системи класичного танцю допоможе дітям уявити, з якого вихідного положення починається танець, як правильно ставити ноги, як тримати спину, руки, як присідати тощо [18, 54].

Танцювальні вправи, що складаються з вправ системи класичного танцю, необхідні для всіх груп, але у другому класі вони вивчаються в обмеженій кількості. Протягом року учні вже краще орієнтуються у просторі, легко, без метушні перешиковуються з колони в лінії, кола, утворюють зірочки, пари і т. д. Тому фігурні побудови можуть бути більш різноманітними та складними. Діти легко і зацікавлено засвоюють нескладні рухи народних танців і з задоволенням виконують не тільки масові, але й парні танці.

В кінці навчального року кращі з них можуть бути рекомендовані для показу на святкових ранках, відкритих уроках для батьків тощо [17, 54].

Методика проведення занять у третьому класі

В третьому класі закріплюється весь навчальний матеріал, який діти вивчали у першому та другому класах.

Урок починається з маршу, потім після ритмічних вправ, які більш складні за своїм рисунком та побудовою, діти переходять до вивчення вправ системи класичного танцю, танцювальних елементів, етюдів, вправ та танців з предметами, масових та бальних танців. До колективно порядкових вправ відносяться: фігурне марширування в різних напрямках; різні фігурні побудови – гребінець, струмок, плетениця, метелиця; ознайомлення зі зміною частин музичного твору; форма диригентських жестів на рахунок 2/4, 3/4 та 4/4 [18, 83].

У третьому класі починають розучувати вальс і вивчають його протягом усього року, поступово опрацьовуючи всі елементи.

Слід починати вивчення вальсу з доріжки, балансе у всіх напрямках, тобто праворуч – ліворуч, вперед – назад. Після засвоєння доріжки рекомендується об’єднати учнів у загальне коло і запропонувати їм рухатися із з’єднаними руками праворуч або ліворуч по колу, потім парами, взявшись під руки, тим же рухом знову просуватися по колу.

Балансе також розучують в різних поєднаннях.

Протягом року слід обов’язково вивчити полонез. Рухи полонеза плавні, ритмічні, з різноманітними побудовами. Вони виробляють координацію рухів на м’якому присіданні та підніманні, а також струнке положення корпуса [17, 108].

Методика проведення занять у четвертому класі

З учнями четвертого класу закріплюється весь навчальний матеріал попередніх класів. Крім того, вивчають вправи з музичним розміром 3/8, перемінним розміром, синкопами.

Основна увага приділяється вивченню народних масових та бальних танців.

Музика до кожної композиції, до кожного танцю рекомендується бути емоційно виразна, точно передавати характер даного руху, його ритм та темп. Вправи, етюди та танцювальні композиції слід виконувати з кількаразовим тривалим повторенням. Якщо в танці певний рух можна виконати на чотири або на вісім тактів, то в етюді (оскільки він має навчальну мету) його виконують на більшу кількість тактів.

Велике виховне значення мають проведення відкритих уроків для батьків, шкільних свят, конкурсів та оглядів дитячої художньої самодіяльності. Якщо діти протягом чотирьох років сумлінно займалися в класі ритмікою і танцем, більшість з них зможуть успішно продовжити заняття у хореографічних гуртках та студіях бального танцю [18, 171].