5. Міждержавні загальноекономічні і політичні організації країн що розвиваються.

Арабський валютний фонд (англійською Arab Monetary Fund, AMF) — резервний фонд, створений 27 квітня 1976 року (Рабат, Марокко) двадцятьма арабськими країнами, в якості механізму досягнення стабільності в курсах валют і в цілях координації економічної і валютної політики арабських країн. Регулювання стосується в основному нафтодоларів в межах арабської співдружності, сприяючи зменшенню залежності країн-членів фонду від Заходу з питань використання надлишкової маси коштів.

Азіатський Банк Розвитку (Asian Development Bank) - регіональний міждержавний банк з довгострокового кредитування проектів розвитку в країнах Азії та Тихоокеанського басейну. Заснований в 1965 році. Штаб-квартира в Манілі (Філіппіни). В АзБР входить 64 держави. Найбільші акціонери АзБР - Японія, США, Китай, Індія, Австралія, Індонезія, Канада (частка в пакеті акцій більше 5%). Основні позичальники - Індія, КНР, Пакистан, Індонезія, Бангладеш. Основні сфери фінансування: транспорт і комунікації, енергетичні проекти, сільське господарство і природні ресурси, фінанси, соціальна інфраструктура. Щорічні обсяги видаваних АзБР позик становлять близько 6 млрд. дол США, обсяги наданої технічної допомоги - близько 180 млн. дол США.

Загальне керівництво АзБР здійснюють: Рада Губернаторів, Рада Директорів, Президент, три віце-президента і керівники департаментів та відділень.

Стаття 28 статуту АзБР свідчить, що вся повнота влади знаходиться в руках Ради губернаторів, який в свою чергу делегує цю владу Раді Директорів, крім тих повноважень, які перебувають у винятковому віданні Ради Губернаторів.

Африканський банк розвитку -міжнародна фінансова організація незалежних країнАфрики, створена за рішенням економічної комісії ООН для Африки. Функціонує з 1 липня 1965 р., місце перебування у м. Абіджані. Членами банку є 53 країни Африки (крім ПАР) і 24 неафриканським держави. Африканським державам належитьконтрольний пакет акціонерного капіталу. На неафриканським членів АФБРприпадає 1/3 капіталу. На чолі банку - Рада керуючих та Правління. Виконавчийорган - Рада директорів. Діяльність банку направлена на кредитування, а також гарантування кредитів на здійснення проектів, що сприяють підйому національноїекономіки африканських країн.

6. Основні фактори міжнародного товарообігу

Товароо́біг — рух товарів пов'язаний з їхнім обміном на гроші й переходом від виробництва до споживання. Він є економічним показником, що показує сукупну вартість продаж товарів і послуг за певний час. Наприклад, річний товарообіг — загальний обсяг продажу товарів і послуг за рік між двома або декількома суб'єктами економічної діяльності у грошовому еквіваленті за один рік.

Класифікація

Розрізняють гуртовий (оптовий) і роздрібний товарообіг:

Оптовий товарообіг включає обсяг продаж товарів організаціям роздрібної торгівлі і виробничим підприємствам.

Роздрібний товарообіг включає обсяг продаж товарів і послуг населенню.

Товарообіг, оборотність (Turnover) — загальний обсяг виручки від реалізації продукції фірми. Розмір доходів торговельного підприємства, який отримується від різних видів діяльності, є функцією від обсягу проведення відповідних операцій (торговельних, виробничих, посередницьких) та рівня цін, які встановлюються на них. Обґрунтування цін на товари, роботи, послуги підприємства є визначальним рішенням, від якого залежить успіх усієї комерційної діяльності підприємства, ефективність його функціонування.

Практична реалізація самостійності підприємства з питань встановлення цін на товари (продукцію, роботи, послуги), які реалізуються, передбачає розробку його цінової політики, яка являє собою систему рішень підприємства, пов'язаних із визначенням рівня цін.

Розробка цінової політики підприємства покликана забезпечити умови досягнення його стратегічних цілей і завдань та окреслити принципи ціноутворення, методи визначення базового рівня цін, умови і розміри їх диференціації та коригування. Підприємство, враховуючи специфіку свого положення на ринку, може реалізувати різні цінові стратегії.

1. Стратегія високих цін. Вона використовується, перш за все, для нових видів продукції, в умовах дефіцитного ринку та на іміджеві та модні товари.

2. Стратегія вилучення є продовженням стратегії високих цін у випадках небезпеки виникнення конкурентів.

3. Стратегія низьких цін може бути доцільною тоді, коли товар має дуже гнучкий (еластичний) попит, існує безпосередня небезпека конкурентів. У цьому випадку підприємство робить ставку не на прибуток, який отримується з одиниці продажу продукції, а на максимізацію маси отриманого прибутку завдяки великому обсягу збуту.

4. Стратегія проникнення полягає у встановленні низької ціни лише у разі впровадження товару на ринок з подальшим підвищенням рівня цін.

5. Стратегія пульсації характеризується систематичними змінами цін. Відчутне зниження ціни стимулює покупця і розширює можливості збуту, після чого ціни починають поступово зростати.

Визначення стратегії ціноутворення—це складне завдання, в якому слід врахувати:

—стадію та динаміку життєвого циклу товару;

— можливості збільшення попиту (орієнтація на попит);

— наявність і активність конкурентів (орієнтація на стан ринку); —повні та змінні витрати на виробництво та реалізацію продукції

(орієнтація на витрати), які визначають мінімальний рівень ціни, що забезпечує беззбитковість діяльності підприємства.

Основними резервами зростання доходів є:

—зниження ціни закупівлі товарів; —підвищення ціни реалізації товарів; —зростання обсягів реалізації товарів.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------