9. Вимоги до перевірки і оцінки знань на уроках фізичної культури.

Найбільш суттєвими педагогічними вимогами до перевірки знань, умінь і навичок у школярів є те, що перевірка і контроль знань - це перевірка знань для даного учня, яка передбачає оцінку тільки за результатами його особистої навчальної діяльності. Максимально враховуються індивідуальні особливості учня. Перевірка І оцінка навичок повинна бути об'єктивна, вимоглива, без помітних викривлень істинної картини знань; вмінь учнів. Навіть при доброзичливім до них ставленні більшість учнів хвилюються і показують результати, нижчі ніж .можуть і це важко врахувати під час оцінювання. Недопустимим є виставлення оцінки по принципу: слабому учневі рука не піднімається ставити високі оцінки, а відміннику - низькі.

Перевірка і оцінювання повинні бути систематичними, регулярними на протязі всього часу навчання школяра у навчальному році.

Не можна ставити оцінку, яка виступає покаранням за незадовільну поведінку на уроці, несумлінне ставлення до навчання.

Не можна виставляти погану оцінку УЧНЕВІ, ЯКИЙ ВІДСТОЮЄ СВОЮ точку зору, навіть якщо вона невірна.

Не можна виставляти низьку оцінку учневі, якщо він працював, але не зумів виконати завдання вчителя, бо це підриває віру в успіх і різко знижує цікавість до предмету.

Оцінка не може служити засобом покарання.

Оціночна діяльність учителя повинна бути всебічна і систематична. Вона набуває рис систематичності, якщо він здатний постійно, гнучко і адекватно реагувати на зміни в знаннях, уміннях, навичках і фізичній підготовленості учнів, методично грамотно організувати цілеспрямоване вивчення теоретичного і практичного матеріалу.

Сьогодні успішність із фізичної культури визначається за чотирма критеріями:

• рівнем засвоєння і практичної реалізації знань;

• якістю виконання рухових дій, що є заразком рівня опанування техніки передбачених програмою вправ;

• виконанням нормативів шкільної програми;

• вмінням самостійно займатися фізичними вправами і реалізацією цього вміння в практичній діяльності учня.

Практична діяльність учителя фізичної культури завжди починається з певних вимог, які він ставить перед учнями, і які віддзеркалюють мету й завдання фізичного виховання.

Учитель, який не вміє користуватися похвалою, заохоченням, нетерплячий в очікуванні результатів, не вірить у дітей, ставить двійки за двійками, є вкрай небезпечним для школи, він може назавжди відбити бажання дитини займатися фізичними вправами.

10. Суть поняття самовиховання. Роль виховання у процесі самовиховання

Формування особистості передбачає три основні компоненти: вплив соціального середовища; цілеспрямований виховний вплив суспільства на особистість через соціальні інститути та свідомий, цілеспрямований вплив людини самої на себе, тобто самовиховання. Перші два компоненти мають об'єктивний характер, третій — суб'єктивний, оскільки містить процеси, що відбуваються у свідомості людини: осмислення, оцінку, відбір тих позитив­них зовнішніх впливів, які складають основу її переконань, ідеалів, життєвих цілей, мотивів діяльності, звичок.

Ці процеси лише тоді можуть називатись самовихованням, коли вони є свідомими діями особистості, спрямованими на самовдосконалення.

Як особливий вид діяльності самовиховання вимагає активного усвідо­млення особистістю власного «Я» (самосвідомість), стосунків з навколишнім світом (світогляду, свого життєвого досвіду, самого процесу роботи над собою.

Самовиховання передбачає певний рівень розвитку інтелекту, який ви­являється у всьому, що стосується зміни свого «Я». Тому багато педагогів стверджують, що робота над собою стає постійною, ефективною, Якщо є зрі­ла самосвідомість. Усвідомлення власної поведінки веде до самоспостере­ження, самоаналізу, самокритики. Обдумування своєї діяльності в навколиш­ньому світі сприяє формуванню цілеспрямованості, високих ідеалів, моти­вів — важливих спонукальних причин роботи над собою.

Самовиховання — це процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект' воля й емоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньому світі й своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює увесь спосіб життя. Емоційно-моральний характер самовиховання тісно поєднується з вольовим та інтелектуальним, утворюючи складну картину самозміни особистості.

Самовиховання — це саморегуляція, самоуправління особистості з на­мірами змінити себе, свідоме закорінення зовнішніх регулюючих факторів, це свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або зміну нею своїх якостей у відповідності з соціальними та індивідуальними цінностями, орієнтаціями, інтересами, що складаються під впливом умов життя і виховання. Як зазначає Ю. Орлов, «самовиховання - це не особливе заняття, яке вибирає людина так само, як вона вибирає професію. Самовихо­вання - це певний тип ставлень, вчинків, дій до самого себе і власного май­бутнього з точки зору відповідності певному ідеалу». Воно здійснюється в кожному вчинкові, у кожній ситуації.

О. Ковальов вважає, що «самовиховання — це свідома, систематична робота особистості над собою з метою усунення тих чи інших недоліків і фо­рмування позитивних якостей, що відповідають вимогам суспільства і особин стог^ плану розвитку».

Рокремі автори (наприклад, С. Анисімов) акцентують увагу на зв'язку самовиховання з рівнем інтелектуального, емоційного, психологічного роз­витку особистості, її свідомості, з почуттям відповідальності. Однак усі до­слідники цієї проблеми погоджуються з тим, що самовиховання перш за все пов'язане з роботою особистості над собою з метою виховання позитивних якостей.

Самовиховання —- найбільш інтенсивний розвиток сил і здібностей особистості, тому його успішний перебіг вимагає від неї відповідного рівня готовності. Така готовність потребує високого рівня самосвідомості, здатності до саморегуляції (волі) і потреби в розвитку.

А. Ковальов виділяє у самовихованні три стани, які до певної міри ха­рактеризують його структуру:

• аналіз власної особистості і тих якостей, яких необхідно набути;

• постановка мети і розробка програми самовиховання;

• здійснення самовиховання, яке відбувається шляхом саморегуляції діяльності, поведінки, включаючи самоконтроль і самовправи.

Основою процесу самовиховання є фізіологічна, психологічна, соціа­льна та педагогічна сторони.

Фізіологічною основою самовиховання є саморегуляція вищої нерво­вої діяльності.

Психологічною основою самовиховання є збалансування (в інтересах людини та навколишнього середовища) процесів збудження і гальмування. Зокрема, єдність фізичних (матеріальних) і психічних (духовних) факторів викликає у людини потребу в розвитку збу­джуючої активності при пасивному темпераменті або, навпаки,— розвитку гальмуючої стриманості при надмірно активному.

Самовиховання водночас і розвиває позитивні риси характеру, удоско­налює процес переробки інформації (сприймання, пам'ять, увагу, відтворен­ня). Отже, з психологічної точки зору, самовиховання є ефективною систе­мою удосконалення людиною основних психічних процесів, зовнішніх про­явів її життєздатності.

Соціальною основою самовиховання є визначення людиною своєї ролі в контактних колективах та прагнення до її поліпшення. Взаємодія особи і колективу, організованого чи випадкового в основному залежить від інтелек­ту, духовного, трудового і, в окремих випадках, навіть фізичного потенціалу індивідуума. Соціальне самовиховання є один із засобів активізації дій лю­дини в суспільстві.

Педагогічною основою самовиховання є взаємозв‘язок між процесом зовнішнього виховання і самовихованням. Виникнення свідомого прагнення до самовиховання є наслідком попереднього зовнішнього виховання. Адже зовнішнє виховання — це прояв об'єктивного впливу суспільства на індиві­дуум через суб'єктивну діяльність вихователів. Проте на перших етапах ви­ховання ці зусилля (педагогів, батьків, громадських організацій, преси) нері­дко стикаються з пасивними формами сприйняття, інколи з протидією особи або з нерозумінням нею вимог і цілей вихователя. У ццх випадках виникає невідповідність свідомості та поведінки, яка має безліч конкретних відтінків. Педагогічний аспект при цьому виступає як результат і умова правильно ор­ганізованого виховання, в якому формуються соціальні та особистісно зна­чущі цілі, стимули, мотиви, якості, створюються сприятливі умови, необхідні для успішної роботи над собою.

Особистість, яка розглядається не тільки як об'єкт, але й як активний суб'єкт виховання, зорієнтована на те, щоб зовнішні педагогічні впливи, пе­реломлюючись через її внутрішнє сприйняття, породжували у ній обдуму­вання і переживання розриву між досягнутим і бажаним. Таким чином, вихо­вання і самовиховання у становленні особистості утворюють єдиний процес.

Отже, самовиховання — це систематична, послідовна робота особисто­сті з вироблення та вдосконалення своїх позитивних і усунення негативних якостей. Тільки чітко визначившись у своїх сильних і слабких сторонах, лю­дина ставить завдання розвинути себе, збагатити свій творчий потенціал - здібності, потреби, смаки, інтереси, цінні особливості характеру, волю, духо­вний світ, моральні якості, одночасно усуваючи свої недоліки.

Підсумовуючи вищесказане, можна виділити такі найважливіші влас­тивості самовиховання, як:

• особливий вид діяльності, спрямованої на себе;

• усвідомлений, планомірний, самостійний процес;

• робота суб'єкта з усвідомлення своїх позитивних якостей і усунення недоліків;

• діяльність, у якій відображаються вимоги суспільства до особистості та усвідомлення нею цих вимог.

11. Етична бесіда як засіб морального виховання школярів

У вихованні будь-якої мораль­ної якості застосовуються різні за­соби впливу. У системі морально­го виховання важливе місце посі­дає група засобів, суджень, оцінок, понять, спрямованих на виховання моральних переконань. До цієї групи належать етичні бесіди.

Етична бесіда — метод систе­матичного й послідовного обгово­рення знань, що передбачає участь обох сторін: учителя й учня. Її предметом найчастіше стають мо­ральні, етичні проблеми.

Ефективність етичних бесід за­лежить від дотримання низки важ­ливих умов:

3. Важливо, щоб бесіда мала проблемний характер, передбача­ла різноманітність поглядів, ідей, думок.

4. Не можна допускати, щоб етична бесіда розвивалася за за­здалегідь складеним сценарієм із заучуванням готових або під­казаних дорослими відповідей. Потрібно дати дітям можливість говорити те, що вони думають, учити їх з повагою ставитися до думок інших, терпляче й аргу­ментовано виробляти правильну точку зору.

5. Не можна допускати також, Щоб бесіда перетворювалася на лекцію. Лише відверто висловлені думки й сумніви дадуть змогу вчителеві спрямувати бесіду так, щоб діти самі дійшли до правильного рішення

6. Матеріал для бесіди повинен бути близький емоційному досвіду вихованців.

7. У ході бесіди важливо ви­явити й зіставити всі точки зору. Жодну думку не можна ігнорува­ти, це важливо з усіх точок зору — об'єктивності, справедливості, культури спілкування.

Морально-етичні бесіди будуються за таким приблизним сценарієм: по­відомлення конкретних фактів, пояснення цих фактів та їхній аналіз із активною участю всіх співрозмовників; обговорення конкретних аналогічних ситуацій; узагальнення найістотніших ознак конкретних моральних якостей і зіставлення їх із раніше засвоєни­ми знаннями; мотивація й форму­лювання морального правила; за­стосування учнями засвоєних по­нять під час поводження з іншими людьми.

Проведення етичних бесід містить:

• підготовчий етап;

• проведення бесіди;

• організацію й оцінку повсяк­денної діяльності й відносин дітей на основі засвоєних моральних норм і правил.

Підготовчий етап, найбільш тривалий і трудомісткий, передба­чає різноманітну діяльність учите­ля й дітей. Можна застосувати різ­ні варіанти підготовки до бесіди, зокрема такий:

1. Залежно від віку учнів, рів­ня розвитку дитячого колективу й моральних проблем визначається тема бесіди.

2. Визначається мета бесіди — засвоєння певних норм, понять, які повинні усвідомити учні; ті практичні висновки, які буде зроб­лено.

3. Добирається фактичний ма­теріал, де розповідається, як по­трібно поводитися, що потрібно робити.

4. Продумуються запитання бе­сіди.

5. Здійснюється підготовка учнів до бесіди:

а) заздалегідь оголошується тема бесіди, зазначається літерату­ра, готуються ситуації, запитання, над якими варто подумати, піді­брати приклади;

б) за необхідності визнача­ються індивідуальні завдання, оскільки це психологічно нала­штовує учнів на самоаналіз по­ведінки;

в) визначаються групові за­вдання.

Проведення бесіди вимагає від учителя великої майстерності. Го­ловна вимога — забезпечити ак­тивність дітей у процесі самої бе­сіди. Правильно чинить учитель, який, провівши бесіду, ставить запитання, наводить яскраві при­клади, робить короткі переконливі зауваження, спрямовує й уточнює висловлювання дітей, не дає закрі­питися неправильним думкам.

Проводячи бесіди за прочи­таним матеріалом, дуже важливо вміти ставити запитання. Вони по­винні торкатися розуму і почуттів дітей, змушувати їх звертатися до фактів, прикладів, подій із навко­лишнього життя.

Послідовність запитань повин­на підвести дітей до виведення морального правила, якого слід дотримуватися, спілкуючись з ін­шими людьми, виконуючи свої обов'язки. Під час постановки за­питань у бесідах на моральні теми можна дотримуватися таких реко­мендацій:

1. Запитання повинні налашто­вувати увагу дітей на моральну сто­рону життя, учинків, явищ, прихова­них за предметними діями людей.

2. Запитання мають змушува­ти дитину замислитися над моти­вами вчинку, побачити складний взаємозв'язок мотиву й результату вчинку.

3. Запитання повинні змушу­вати дітей побачити моральні на­слідки будь-якого вчинку для ін­ших людей.

4. Запитання мають приверну­ти увагу школярів до внутрішніх переживань людей, навчити дити­ну за зовнішніми ознаками дізна­ватися про стан людини, розуміти цей стан, а отже, співпереживати.

Дуже важливі запитання, які допомогли б школярам пов'язати прочитане з власним моральним досвідом, колективними пережи­ваннями.

Етичні бесіди з дітьми мають відбуватися в невимушеній атмо­сфері. Вони не повинні мати мора­лізаторського характеру, містити повчання, докори й глузування.

Діти висловлюють свої судження, вільно діляться враженнями.

Дуже важливо, щоб об'єктом обговорення були позитивні вчинки школярів. Не слід спря­мовувати все тільки на вчинки, пов'язані з поганою успішністю й дисципліною. Розвиток гро­мадської думки відбувається за рахунок уведення нових і кори­гування наявних моральних по­нять, навчання дітей правил об­говорення й оцінки подій колек­тивного життя, учинків окремих дітей. Вироблені правила життя дитячого колективу виступають як критерії моральної оцінки.

Визначаючи тему на початку бесіди, необхідно викликати за­цікавленість школярів до спр; няття й засвоєння етичного м ріалу.

Для цього можна використовувати такі прийоми:

а) поставити запитаній пов'язані зі з'ясуванням сутності морального поняття, що лежить в основі змісту бесіди (наприклад, що таке ввічливість тощо);

б) перш ніж оголосити тему, можна розповісти про якусь ціка­ву подію або факт, що стосується обраної теми;

в) перш ніж оголосити тему, по­трібно згадати про якийсь випадок із класного життя, що дає змогу обгрунтувати необхідність поглиб­леного розкриття й осмислення відповідної моральної норми;

г) оголосивши тему, варто спробувати надати їй особливої важливості й підкреслити її зна­чення за допомогою змістовного висловлювання або афоризмів.

Методика викладу морально­го матеріалу може поєднувати Ц запитання-відповіді, розповідь і пояснення педагога, короткі по­відомлення учнів з окремих пи­тань, читання уривків із книжок, газет

використання художніх картин тощо. При цьому головна роль залишається за педагогом, тому що тільки він може глибо­ко й кваліфіковано розкрити сут­ність моралі.

Аналізуючи поведінку шко­лярів, найкраще акцентувати увагу на позитивних прикладах і фактах, а про недоліки гово­рити в доброзичливому тоні, усіляко підкреслюючи свою впевненість у тому, що учні їх ліквідують.

Узагальнюючи підсумки бе­сіди, варто навести яскраві ви­словлювання для того, щоб бесіда глибше проникла у свідомість і почуття школярів, ЧІТКО виділивши ті категорії, які становили мету бесіди.

12. Враховуючи те, що батьки готують свою дитину до майбутнього самостійного життя, яке несе в собі численні обов'язки як перед собою, так і перед суспільством, Навчальні заклади системи освіти повинні здійснювати організаційно- практичну роботу щодо формуван­ня педагогічної культури батьків. З метою позитивного впливу родини та сім'ї на формування молоді слід усіляко підносити пріоритети ро­динного виховання, акцентувати увагу батьків на відповідальності сім'ї за виховання і долю дитини

Форм роботи з батьками.

Педагогічний десант - висту­пи педагогів на підприємствах, в установах, де працюють батьки, у мікрорайонах, на літніх майданчиках. Батькам надається інформація про поняття жорстокого поводження, його форми, види, рівні; установи, які допомагають у кризо­вих ситуаціях тощо.

Робота з батьками учнів перед­бачає:

-ознайомлення з поняттям жор­стокого поводження з дітьми, ме­тодами та формами його виражен­ня;

3. формування мотивації на ра­ціональний діалог з дітьми, довір­ливі стосунки з ними, взаємодію з фахівцями з проблеми;

4. формування досвіду (вмінь і навичок) запобігання жорстокому поводженню щодо себе і своїх ді­тей.

Батьківські університети - це організаційна форма просвітни­цької роботи, розрахована на по­стійних слухачів, систематичне проведення лекцій та практичних

занять. Мета таких занять про­паганда певних знань серед насе­лення, надання батькам допомоги щодо профілактики жорстокого по­водження з дітьми, сприяння по­глибленню зв'язків між школою і сім'єю.

Батьківські університети органі­зовують на базі шкіл як головних цетрів формування педагогічної культури. Навколо них створюєть­ся мережа пунктів пропаганди знань за місцем проживання та роботи батьків. У цих пунктах у певні години і дні проводяться ле­кції, педагогічні консультації, семі­нарські та практичні заняття, де не лише надаються поради батькам, але й ведеться обмін досвідом ви­ховання, думками, організовують­ся виставки літератури.

Орієнтовна тематика занять батьківського університету в ЗНЗ: "Поняття про жорстоке поводжен­ня з дітьми"; "Права дитини в сімТ; "Права та обов'язки дитини в шко­лі"; "Роль батьків у педагогічному процесі, в захисті прав дітей у ЗНЗ"; "Права та обов'язки педаго­гічних працівників щодо учнів, ба­тьків"; "Учнівське самоврядування"; "Залучення дітей до прийняття рі­шень щодо себе"; "Демократичне спілкування з дітьми"; "Батьківсь­ко-дитячі конфлікти"; "Самозахист дитини в

дитячому колективі"; "Роз­пізнавання маніпуляції дітьми"; "Конфлікти вчителів і дітей".

Консультації- форма роботи з батьками, яка передбачае надан­ня фахівцями допомоги батькам з різних проблем родинного вихо­вання. Ці проблеми не передбачу­вані для консультанта, тому консу­льтування вимагає не тільки гли­бокої підготовки, але й уміння про­аналізувати проблему, виділити її причини та наслідки, володіння си­стемним підходом у розв'язанні проблем.

За кількістю сімей консультації можуть бути: масовими і груповими.

Масові консультації для ба­тьків організовуються в школі, на підприємствах. Тема повідомля­ється заздалегідь, робиться оголо­шення, батьки приходять на зустрі­чі з конкретними питаннями. Ме­тою консультацій є розгляд конк­ретних помилок і наведення при­кладів позитивного розв'язання проблеми, обмін досвідом між при­сутніми в процесі дискусії, спільне вироблення рішення.

Індивідуальні консультації корисні тим, що батьки одержують адекватне уявлення про шкільні справи і поведінку своєї дитини, вчитель - необхідні йому дані для більш глибокого розуміння про­блем кожного учня. Обмін інфор­мацією з обох сторін призводить до взаємної згоди щодо конкретних форм батьківського сприяння шко­лі та навпаки. Теми консультацій: „Права дитини в сім'ї, школі, оздо­ровчому закладі"; „Права дитини на гідний рівень життя"; „Як обговори­ти зі своєю дочкою небезпеку на­сильства?".

Під час консультацій батькам можна надавати інформацію про націонапьну „гарячу лінію" із запо­бігання насильства, про телефони довіри, де вони і діти зможуть отримувати, основної частини, підсумків; вона передбачає доказовість вису­нутих положень, емоційне зачерв­лення, використання прийомів ак­тивізації уваги, врахування індиві­дуальних та групових особливос­тей слухачів. Приклади тематики лекцій для батьків учнів загально­освітніх шкіл: .Права людини та права дитини"; .Насильство в сімї; .Відповідальність батьків за дітей"; „Захист прав дитини у праці";тощо.

Семінар - активна форма про­світи батьків. Передбачаєпоперед­ню самостійну роботу батьків і вчи­телів (вивчення літератури, досві­ду, підготовка виступів, доповідей, тез, запитань). Питання ставлять­ся заздалегідь; після виступів здій­снюється обмін думками.

Темами семінарів з батьками можуть бути: „Дитяча праця"; „Ро­динне виховання"; „Домашні конф­лікти"; „Взаємодія сім'ї та школи".

Практикум - це форма вироб­лення у батьків педагогічних умінь щодо виховання дітей, ефективно­го вирішення будь-яких педагогіч­них ситуацій, своєрідне тренуван­ня педагогічного мислення батьків- вихователів. Під час педагогічно­го практикуму вчитель пропонує знайти вихід з якої-небудь конфлік­тної ситуації, що може скластися у взаєминах батьків і дітей, батьків і школи, пояснити свою позицію в тій чи іншій передбачуваній ситуації. Для практикуму доцільно запропо­нувати аналіз реальних ситуацій, коли діти відчували жорстоке по­водження. Перед роботою над си­туацією доцільно поставити насту­пні запитання:

• Які умови життя були у потер­пілих?

• Що було приводом жорстоко­го поводження?

• Як можна захистити дитину?

• Що дитина може зробити сама?

• Що не врахували діти?

• Що можна було б зробити, щоб не потрапити під хвилю наси­льства?

• Чи є винні в цих історіях? Хто? Чому?

Дні відкритих дверей - відповіді на запитання, які їх і цікавлять з даної проблеми.

Різновидом консультацій є пе­дагогічний консиліум. Це форма спілкування учнів, учителів, бать­ків, метою якої є: цілісне, різнобіч­не вивчення особистості учня, вироблення єдиної педагогічної позиції; визначення головних на­прямів удосконалення виховного процесу зусиллями вчителів, бать­ків, самого учня; тренінги спілку­вання, оволодіння методикою аутотренінгу. Теми можуть бути такі: „Як поводити себе в новому дитячому колективі?"; „Як запобіг­ти насильству?".

Тренінгові заняття прово­дяться з батьками для розширен­ня їхніх комунікативних можливос­тей, уявлень про себе і дитину, для зміцнення позитивних якостей уча­сників, розуміння інших людей; для пошуку оптимальних шляхів спіл­кування з дитиною на підставі пов­ного її прийняття, ефективних форм і методів виховання дитини, активізації її внутрішніх психологі­чних ресурсів для вирішення різ­номанітних проблем виховання і розвитку. Можливі такі форми ба­тьківських тренінгів: з дітьми і ба­тьками; тільки з батьками; з бать­ками і вчителями.

Психолого-педагогічними осно­вами будь-якого тренінгу є те, що:

• кожна людина має багатий позитивний досвід вирішення різних проблем, ознайомлена з адекватними методами реагуван­ня на різноманітні сімейні ситуації;

• людина критично сприймає будь-яку інформацію, спираючись на власний життєвий досвід, тоб­то навчити себе може тільки вона сама;

• є багато інформації стосовно батьківсько-дитячих стосунків, якою батьки володіють неповною мірою;

• батьківський досвід кожної окремої людини досить обмежений і потребує постійного збагачення та періодичної переоцінки.

Тренінги складаються з елемен­тів лекцій, семінарів, консультацій, практикумів, рольових ігор, які мо­жуть бути використані як самостійні форми.

Лекція - послідовний моноло­гічний виклад узагальнених знань. Види лекцій: лекція-інструктаж, лекція-показ, лекція-репортаж, ле- кція-спогад-бесіда, науково-попу­лярна. Лекція складається зі всту- в; лою. Це може бути один день на у. рік, певний день місяця. Запрошу, в- ються всі батьки, їм пропонується к- відвідати школу, ознайомитися з |і- роботою соціальних працівників с- учителів. У школах робота з бать- си ками, класні збори, як первинна со- з- ціальна профілактика жорстокого а поводження з дітьми, мають пер- •; шочер-гове значення. *; Батьківські збори - робота з Ік батьківським колективом учнів. Це і- форма організації спільної діяльно- сті батьків і вчителів, яка передба- і- чає їх спілкування з метою підве- і- дення підсумків, обговорення акту- і- альних питань навчання і вихован­ня, прийняття рішень.

Класні батьківські збори - гро­мадський орган, що визначає

своїми рішеннями завдання, зміст і напрями роботи батьківського колективу класу в школі та за місцем проживання, а також виховання дітей у родині. Класні збори - одна з форм педагогічного навчання батьків. Види батьківських зборів: і організаційні, збори за планом ба­тьківського навчання, тематичні збори-диспути, підсумкові (семес­трові) та ін.

Тематику батьківських зборів розробляє класний керівник, її об­говорюють на засіданні батьківсь­кого комітету. Чергову тему зборів обирають батьки або пропонує вчитель.

Поширеною формою роботи з батьками є конференції - форма роботи з батьками, яка передбачає доповіді педагогів та батьків з ак­туальних проблем сімейного вихо­вання, відповіді на запитання й обмін досвідом родинного вихован­ня з певної проблеми.

13. За сухомлинським

На жаль, реформи українського суспільства кінця XX ст. призвели до глибоких і не завжди позитивних змін у життєдіяльності родини. Йдеться насамперед про її соці­ально-педагогічні й демографічні основи: багато сімей, по­збавлених належної державної підтримки, не зуміли адап­туватися до нових реалій. зростає нестабільність шлюбу, руйнуються усталені мора­льно-етичні норми, традиції. Посилюються конфліктність між батьками і дітьми. Знижується народжуваність, послаблюється роль сім'ї в соціалізації ді­тей. Невпинно зростають сирітство, безпритульність, педа­гогічна занедбаність, криміналізація, алкоголізм і нарко­манія серед дітей та підлітків.

Саме з проблемних сімей виходять у світ десятки тисяч важких дітей та підлітків, які з часом можуть стати серйозною загрозою для суспільства. У них немає почуття батьківської домівки, психологічної захище­ності в родині, бажання поділитися з рідними своїми ра­дощами або переживаннями, надії бути зрозумілими, про­баченими й підтриманими у важку хвилину.

Виховання дітей, а особливо важких, на думку В. О. Сухомлинського, — найскладніша справа. «Розмова про важких дітей велика і нелегка. По суті, це одна з най­складніших проблем виховання, проблема, за байдуже ставлення до якої доводиться розплачуватися дорогою ці­ною стає не­гідником уже в дитинстві? Що треба зробити, щоб не бу­ло дітей-негідників — тільки за цієї умови не буде негідників дорослих» В. О. Сухомлинський глибоко й усебічно висвітлив причини появи важких дітей і підлітків, серед них найголовнішу, ту, що криється в са­мих батьках, їхній поведінці: «Батько залишив сім'ю, хло­пчик став мовчазним, задумливим. Утікає з дому, двічі по­бував у міліції. Батьки - п'яниці. Діти перестають вірити в добро і людяність, робляться грубими й жорстокими. Ба­тьки, які б'ють дітей за шкільні оцінки. Василь Олександрович умів бачити найтиповіші вади сімейного виховання.

Однією з найшкідливіших і, на жаль, найактуальніших на сьогодні вад є, за його висловом, споживацький харак­тер способу життя багатьох дітей. Деякі батьки, вважаючи, що їхній найголовніший обов'язок — працювати лише для щастя своїх дітей («нехай хоч діти не зазнають того, що за­знали ми»), насправді, створюють цим умови, коли діти виростають, не знаючи ні в чому нужди, не знають обов'я­зків і ні за що й ні перед ким не відповідають. Радість спо­живання матеріальних і духовних благ — ось чим живе ба­гато дітей, писав В. Сухомлинський. Це призводить до ду­же небезпечних наслідків — марнотратства, спотворення людської особистості, споживацького, паразитичного спо­собу життя, до появи «малих негідників», до важковихову ваних особистостей.

Важка дитина — це маленька людина, в якої через усілякі причини виникають відхилення в моральному й розумовому розвитку. Найго­ловніше, чого не вистачає важким дітям у сім'ї, — це люд­ської турботи, ласки, доброти. Байдужість і егоїзм батьків роблять їх жорстокими, калічать дитячу душу.

Важка дитина, був упевнений В. О. Сухомлинський, - це дитя пороків батьків, зла сімейного життя; це квітка, яка квітує в атмосфері безсердечності, неправди, обману, пре­зирства до людей. Всі без винятку важкі діти — це діти, «які в рідній сім'ї відчувають, що вони нікому не потрібні — ні матері, ні батькові. Або ж відчувають, що батько завдає ма­тері великого горя, і мама каже: нема в світі правди, нема нічого святого. Вони, ці діти, не знають людських радощів, і в цьому їхня трагедія, моральне нещастя. Вони не знають ласкавих обіймів, засинають вони з тривожною дитячою думкою про свої образи й біль та здригаються уві сні» Кінець кінцем аморальна поведінка дорослих, потворний сімейний побут і негативні внутрішньосімейні взаємини роблять дітей важкими. Діє комплекс причин, дитина випадає зі сфери виховання одразу в багатьох лан­ках і потрапляє до зони активних негативних впливів. Ди­тина стає педагогічно занедбаною. Цей термін, яким послу­говується сучасна педагогіка, надзвичайно точно відобра­жає місце таких дітей у системі виховання.

Що ж робити, як допомогти дитині, з про­блемної сім'ї?

Видатний педагог обґрунтував педагогічні умови, за яких тільки й можливе досягнення виховної мети: «Найго­ловніше, що треба утвердити в душі дитини, яка бачить у сім'ї неправду, брехню, лицемірство, — це віру в людську красу, торжество добра, справедливості. Дитина, серце якої доторкнулося до темних сторін життя і затремтіло в розгубленості, повинна переконатися, що світлого, краси­вого, правдивого, життєрадісного в житті незрівнянно бі­льше, ніж темного й потворного і що боротьба за людську красу дає величезне щастя... Я глибоко переконаний, на­скільки важлива для важких дітей проста людська бесіда, в якій би дитина відчула, що вихователь ставиться до неї, як до рівної людини, ділиться своїми думками і почуттями» .

В. О. Сухомлинський радив вдумливо, уважно, терпля­че досліджувати, вивчати розумовий, емоційний, мораль­ний розвиток підлітка, шукати й знаходити причини, за яких дитина стала важкою; застосовувати такі виховні впливи, які б ураховували складність і особливість індиві­дуального світу людини, всіляко унеможливлювали грубо­щі, приниження, покарання, оскільки «якщо дитина за­знала потрясіння, пов'язаного з покаранням, в її душі по­слаблюються внутрішні сили, які самою людською приро­дою призначені для самовиховання. Чим більше покарань і чим вони жорстокіші, тим менше самовиховання.

Тепер, із загостренням криміногенної ситуації в суспі­льстві, зростання кількості злочинів, скоєних підлітками, все частіше можна почути: щоб не було злочинів, треба су­воріше карати. На це великий педагог ще в 70-х рр. мину­лого століття відповів так: «Неправильно це! Злочинів не буде, якщо в дитинстві, отроцтві, ранній юності не буде покарань, точніше: якщо зникне необхідність, потреба в покараннях» .

Сухомлинський вважав, що немає та­кого становища, яке можна було б вважати безнадійним, немає дитини, яка б не піддавалася педагогічному впливу. Яким би педагогічно занедбаним не був підліток, він не безнадійний, а лише вимагає особливого підходу, уваги, терплячості, душевної теплоти.

Особливо впливає на важких учнів, вважав великий пе­дагог, слово. «Ми, — писав він, — надаємо дуже великого значення тому, щоб моральна ідея, розкрита перед розу­мом і серцем вихованця в яскравих, хвилюючих словах, живих образах, пробуджувала глибокі морально-естетичні почуття»

Педагогічно занедбані учні найчастіше відзначаються негативним ставленням до читання, безсистемністю в чи­танні та низькою культурою читацьких інтересів. Ось чому «чим важче дитині, тим більше, здавалося б, непереборних труднощів, на які натрапляє вона в навчанні, тим більше їй треба читати. Читання вчить її мислити, мислення стає стимулом, що пробуджує силу розуму. Книжка й жива думка, пробуджена книжкою, є найсильнішими засобами, які запобігають зубрінню — великому злу, що отуплює ро­зум»

Серед важливих умов створення атмосфери вихованості дитини взагалі, а особливо важковиховуваної, є виховання успішності (опиратись не тільки на загально шкільний клімат а але пе­редусім на її власні успіхи в моральній поведінці, в діяльності. Формувати позитивну особистість у діяльності, зітканій з невдач, неможливо. Лише успіх формує в моло­дої людини достатню віру і на цій основі — прагнення ста­ти ліпшою. Окреме місце у вихованні підлітка займає самовихован­ня. «Це той найтонший вузол усіх при­страстей і дум людських, в якому доторкаються й сплітаються обов'язок і дисципліна, вимогливість до себе і со­вість, радість буття і непримиренність до зла, почуття вла­сної гідності і справжня людська велич»

Оскільки поява важких дітей і підлітків є наслідком ці­лого комплексу причин, то загальна стратегія виховного впливу повинна поширюватися на всі його суб'єкти: сім'ю, навчальний заклад, найближче оточення. Однак у сучас­них умовах лише навчальний заклад здатний компенсувати вади сімейного виховання:

Виховання в навчальному закладі важких підлітків реа­лізується в трьох основних видах діяльності: навчальній, громадсько- корисній, трудовій.

Нетреба забувати, писав В. О. Сухомлинський, що «звичайні методи і прийоми виховання, які дають добрі ре­зультати з основною масою дітей, до важких дітей застосо­вувати марно, треба шукати якісь інші, особливі методи і прийоми виховання.

Найважливіше зміцнювати дитини віру в свої сили і терпляче чекати того моменту, коли відбудеться хоча б маленьке зрушення в її розумовій праці... Від успіху до ус­піху — в цьому й полягає розумове виховання важкої дити­ни.

Якою б запущеною не була дитина, школа мусить по­ставити її на шлях громадянського, трудового, духовного життя.

Для нормального розвитку людини важливо також про­буджувати, розвивати ба­жання знати, подив перед таємницями природи, перед красою навколишнього світу.

Неабияке значення в моральному вихованні підлітків має виконання трудових завдань

У вихованні важливо, щоб «людина уже в роки дитин­ства збагнула істину: тільки праця творить честь, гідність особистості; в праці людина виражає себе в колективі, праця дає моральне право судити про інших людей

Аналіз педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського, присвяченої висвітленню поглядів на проблему виховання важких дітей та підлітків, дає можливість сформулювати головні настанови для роботи з ними:

1)створення для важких дітей та підлітків атмосфери доброзичливості, любові, розуміння, співчуття;

2)сприйняття важкого підлітка таким, яким він є, спри­яння розвитку в нього всього найліпшого;

3)побудова стосунків з важкими дітьми та підлітками на основі глибокої поваги й високої вимогливості до них;

4) створення системи педагогічно доцільних дій, які дадуть можливість вивести педагогічно занедбаних дітей з пасивного стану та прилучити їх до активної діяльності життя в колективі;

5)переконання батьків важких дітей та підлітків у по­требі корекції та зміни своєї поведінки, свого життя.

Дотримуючись таких вимог можна домогтися успіхів у вихованні та перевихованні важких дітей та підлітків