Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Розділ 2.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.09.2019
Размер:
641.02 Кб
Скачать

§ 1. Просвітницька філософія в Україні у XVIII ст.

Відповідно до просвітницької орієнтації Західної Європи українські філософи багато уваги надавали обґрунтуванню концепції природного права й суспільного договору. Розуміючи філософію як засіб просвіти розуму, вони були переконані, що подолання суспільного зла, конфліктів, скасування несправедливих законів, у тому числі й кріпосного права, можливі через поширення освіти і виховання, бо знання справедливих законів, розуміння, що є добро і зло, виступає, на їхню думку, гарантією спрямування зусиль усіх представників суспільства і насамперед еліти на побудову гармонійних і розумних суспільних відносин. Мельник А. Проблема законів історії в українській філософії XVII-XVIII ст.//Людина і політика.-2004.-№ 1.-С. 135.

Українські просвітники розробляли проблеми логіки, онтології, гносеології, психології, соціальної філософії тощо. В теорії пізнання вони, утверджуючи пріоритетне значення розуму, великої ваги надавали чуттєвому досвіду, який більшістю могилянців недостатньо враховувався, оскільки розглядався радше як джерело помилок. Мельник Л. Вплив ідей Просвітництва та Французької революції на Україні (кін. XVIII ст.)//Історія України.-2001.-№ 18.-С.1-2.

В першій чверті XVIII ст. в українській філософській думці виділяється етап раннього Просвітництва, яке виникає в епоху зародження капіталізму. Комплекс ранньопросвітницьких ідей, що його сформували вчені Києво-Могилянської академії, був репрезентований Ф. Прокоповичем, М. Козачинським, Георгієм Кониським тощо. Філософія Києво-Могилянської академії виникла на грунті синтезу вітчизняної ранньопросвітницької ідеології з європейським Просвітництвом у його французькій і насамперед німецькій версіях. Історія української культури.- Т. 3. - К., 2003. - С. 576.

Феофан Прокопович (1677-1736) виявляв інтерес до дослідного природознавства, розумів і обґрунтовував важливість для розвитку науки спостереження, експериментів. Для нього характерна висока оцінка людського розуму, його здатності до самостійного, без апеляції до авторитетів пошуку істини. У своєму філософському курсі Прокопович надавав великого значення вивченню логічних операцій, методів доведення й аргументації. Критерієм розуму він послуговувався навіть у справах віри, вислідом чого стала критика чудес, знаходження суперечностей у Святому Письмі. Інтерпретуючи, зокрема, геліоцентричну систему Коперника, Ф. Прокопович стверджував, що, хоча вчення Коперника й не узгоджується з Біблією, саме йому треба надати перевагу, а Святе Письмо витлумачувати алегорично. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні.-К., 1999.-С. 374-375.

Вагомий внесок зробив Ф. Прокопович у розробку проблеми людини й моралі. Сформульовані ним ідеї сприяли становленню новітньої системи етичних норм. Прокопович негативно ставився до аскетизму, обґрунтовував переваги повноцінного життя, звеличував працю, критерієм честі й гідності людини вважав особисті заслуги. Основу історичного поступу, сили держави і добробуту громадян вбачав в освіті, розквіті й поширенні наук, мистецтв і ремесел. Філософська думка в Україні.-К., 2002.-С. 224.

Ф. Прокопович є автором першого російського варіанта теорії освіченого абсолютизму, заснованого на ґрунті концепцій природного права й суспільного договору, пристосованих до російського політичного контексту, а також вчення про освіченого володаря - «філософа на троні». Матях В.М. Феофан Прокопович//Історія України.-1998.-№ 13.-С. 7-8.

Мануйло (в чернецтві Михайло) Козачинський (1699-1755) - філософ могилянської школи ранньопросвітницької орієнтації, професор, префект Ки-єво-Могилянської академії, теолог, культурно-освітній діяч, вчитель Г. Полетики, Г. Сковороди і сербського просвітника Йована Раїча. Філософська думка в Україні.-К., 2002.-С. 146.

Опираючись на засади ранньопросвітницької філософії, він схилявся до розмежування філософії й теології, відмови від некритичного ставлення до авторитетів, негативної оцінки релігійного фанатизму, критерієм істинності пізнання вважав «природне світло» розуму. Досягнення суспільного поступу він ставить у залежність від розвитку освіти й науки. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах.-К., 1997.- С. 165.

Виходячи з концепції «природного права» (Г. Ґроція та Ю. Ліпсія), М. Козачинський витлумачував поняття «людської природи» як прагнення людини до самозбереження. На думку М. Козачинського, відчужуваність «природних прав» громадян (найважливіші з яких право на життя, право свободи сумління, право приватної власності й право вибору) на користь державної влади не повинна допускатися.. Він був переконаний, що порушити природний закон не може навіть Бог, котрий його створив. Якщо ж володар є порушником цього закону, то його, як і його підданих, слід просвітити і в той спосіб примусити підкоритися «природному закону».

На його думку, найвідповіднішим природі людини є життя, узгоджене з настановами її розуму. Методом пізнання власного розуму М. Козачинський вважав самопізнання. Його філософські погляди мали значний вплив на творчість Г. Сковороди і сербського мислителя Й. Раїча.

Георгій Кониський (20 листопада 1717-1795) - український філософ, ранньопросвітницької орієнтації, письменник, релігійний і громадський діяч. Автор драми-мораліте "Воскресіння мертвих", як префекту і професору філософії належать два варіанти курсу філософії, з яких зберігся лише другий, читаний ним 1749-1751 pp. Філософська думка в Україні.-К., 2002.-С. 58.

Філософський курс Г. Кониського за структурою і за способом постановки багатьох розглядуваних у ньому проблем значною мірою зберігає характерні риси барокової схоластики. Водночас у ньому чітко проглядаються й елементи ранньопросвітницької філософії. Це відобразилося у потребі філософа ознайомлювати своїх учнів з вченнями Г. Ляйбніца, X. Вольфа, Р. Декарта, П. Гассенді, Ф.-Х. Баумейстера.

Г. Кониський прихильник концепції двох істин віри і розуму й відповідно розмежування теології та філософії. Виокремлюючи в процесі пізнання три ступені - чуттєве сприйняття, формування інтелектом поняття про сприйнятий об'єкт і судження, він надає великої ваги першому ступеню - чуттєвому пізнанню, але вирішальну роль у відкритті істини залишає за інтелектом, апелюючи до сили природного світла розуму. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні.-К., 1999.-С. 381.

Певні тенденції новітнього раціоналізму виявляються й у вченні Г. Кониського про людину. Своєю духовною природою - розумом - вона уподібнюється до Бога і тому повинна шукати та знайти шлях свого земного щастя. Останнє Г. Кониський вбачає у мудрому й доброчесному житті, у тілесному здоров'ї та сприятливій долі. Щастя досягається інтелектуальною діяльністю, плеканням добрих нахилів, вихованням. Ідею спільного блага Г. Кониський поєднує з прагненням до індивідуального, особистого добра. Історія української культури.- Т. 3. - К., 2003. - С. 581-582.

З кінця XVIII ст. значного поширення в Україні набирають західноєвропейські ідеї Просвітництва. Спираючись на ідеологію раннього Просвітництва, відображену в творчості професорів Києво-Могилянської академії, вітчизняні вчені звертаються до вирішення в дусі просвітницької традиції проблеми сутності людини, її пізнавальних здатностей, суті людського щастя й обґрунтування шляхів його досягнення. Ведеться значна робота з перекладу філософських творів західноєвропейських просвітників. Найбільш виразною є підкреслена орієнтація на ідеї німецьких просвітників, зокрема на онтологічні і гносеологічні ідеї філософії X. Вольфа. Зарва В. «От человека сие невозможно». Відображення західноєвропейського Просвітництва в українській філософії та естетиці XVIII ст.//Українська мова та літертура.-2003.-№ 38.-С. 11.

Чи не найзначнішим представником просвітницької філософії кінця XVIII ст. був Яків Павлович Козельський (1729-1795). Один із найвизначніших його творів «Філософські пропозиції», де трактуються розуміння філософії, її місце в культурі, а також найважливіші проблеми онтології, гносеології, психології, логіки та соціальної філософії. Хижняк З. Києво-Могилянскька академія.-К., 1981.- С. 68.

Відповідно до загального спрямування просвітницької ідеології Я. Козельський вважав, що в громадянському суспільстві всі вчинки людей, у тому числі й їхня моральна поведінка, регулюються юридично, через право. Мораль тим самим надмірно раціоналізується, її, по суті, немає, а є вчинки, що випливають із розуміння закону. Аморальний вчинок розглядається як результат незнання закону, що встановлений в громадянському суспільстві.

Звертаючись до гносеологічної проблематики, Я. Козельський вважав, що пізнання людське починається з чуттів, що є «нижнім» ступенем знання. Вищим ступенем пізнання є логічне мислення, властиве тільки людині. Розум, спираючись на чуттєві дані, дає знання загального. Проте людський розум не безмежний у своїх можливостях. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах.-К., 1997.- С. 326.

В основах соціальної філософії Я. Козельський викладав просвітницьку теорію природного права і договірного походження держави. Право відповідно до настанов просвітницької філософії Я. Козельський розділяв на природне і громадянське. Природне право невід'ємне від людини, не залежить від її волі й бажань, а тому незмінне. Переходячи в громадянський стан, людина укладає договір із суспільством і набуває статусу громадянина. Громадянське право повинно захищати і забезпечувати через закони реалізацію природних прав людини.

Я. Козельський першим у суспільній думці Російської імперії заперечив спробу виправдати кріпацтво посиланнями на «природний» характер станового розподілу суспільства. Вихід із несправедливого стану, що існував в Російській імперії, цілком у згоді з просвітницькою філософією, вбачається в поширенні освіти і виховання як універсального засобу для подолання різних вад і конфліктів у суспільстві. Історія української культури.- Т. 3. - К., 2003. - С. 618.

Істотний внесок у розробку філософії Просвітництва належить відомому філософові й правнику Петрові Дмитровичу Лодію (1764-1829). Він переклав українською мовою «Моральну філософію» X. Баумейстера, що вийшла друком 1790 р. Також відома праця П. Лодія «Логічні настанови», що, крім з'ясування предмета філософії, кола проблем, які досліджуються нею, містив стислий виклад історії філософії від античності до сучасного її стану.

Філософія, за Лодієм, є засобом «просвіти розуму», що сприяє піднесенню пізнавальних здібностей людини, і «просвіти серця», спонукає волю до досягнення добра. У співвідношенні розуму й волі пріоритет, згідно з настановами просвітницької філософії, надавався розумові, що визначає й спрямовує волю. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні.-К., 1999.-С. 389.

Відповідно філософію він поділив на теоретичну і практичну. Філософія пізнає природу і те в ній, що осягається або зовнішніми чуттями («фізика»), або лише розумом («метафізика»). Під впливом Канта, резюмуючи, П. Лодій визначав коло питань, що їх з'ясовувала філософія: 1) що може знати людина? 2) що вона повинна робити? 3) на що сміє сподіватися? 4) що таке людина? На перше питання відповідає метафізика, на друге - моральна філософія, на третє - релігія, на четверте - антропологія.

П. Лодій відповідно до настанов просвітницької філософії надавав спеціальної уваги питанням теорії пізнання і логіки. В гносеології він виходив із визнання чуттєвого досвіду як найважливішого джерела пізнання істини. Менш важливим джерелом пізнання є розум, що спрямовується до пізнання природи, де все відбувається відповідно до наукових законів. Своїм законам підкоряється й людське мислення, спрямоване на пізнання природи й людини, логіка ж покликана дати людині знання законів, що діють у процесі мислення, навчити її відрізняти істину від хибного знання. Історія української культури.- Т. 3. - К., 2003. - С. 621.

Цікаві ідеї, що торкаються суспільного прогресу, висловлював український філософ і діяч політичної думки С. Десницький. Він сформулював ідею про те, що в основі суспільного прогресу лежить вкладене в людину від природи «повсякчасне прагнення до вищого стану». Здібності й сили в людині зосереджуються на єдиній меті - прагнення досконалості. С. Десницький розробив теорію членування історії, на основі тези, що змінюється не природа людини, а її господарська діяльність. У зв'язку з цим розробив концепцію чотирьох станів людства: 1) полювання, живлення плодами землі; 2) пастуший стан; 3) хліборобський стан; 4) комерційний стан. Із своєї філософії історії автор цієї концепції робить висновок, що суспільні явища треба досліджувати відповідно до стану народів. Природа - основа і мета суспільного розвитку, суспільні закони повинні випливати із природного права. Справедливі лише ті закони, які підтверджуються природним правом. При феодалізмі, робить висновок просвітник, це неможливо, тому цей лад необхідно змінити на засадах розуму або природного права. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки.-К., 1994.- С. 263-264.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.