Розділ IV. Вивчення законності прийнятого рішення, порядок оскарження

Головними вимогами до судового рішення є його законність та обґрунтованість. Законність рішення - це вимога до формальної, юридичної сторони судового рішення. Вона передбачає дотримання і правильне застосування норм матеріального і процесуального права. Обґрунтованість рішення - це вимога до фактичної сторони судового рішення, яка полягає в тому, що воно повинно ґрунтуватись на всіх підтверджених в ході розгляду справи фактичних обставинах, які мають значення для справи, а висновки суду повинні відповідати встановленим обставинам та дослідженим доказам.

Вивчаючи законність прийнятого рішення та вирішуючи питання про доцільність його оскарження, необхідно по-перше, звертати увагу на те, які докази та обставини покладені судом в основу висновку про обґрунтованість позовних вимог.

В практиці зустрічаються випадки коли суд, визнаючи за позивачем право на відшкодування шкоди, посилався на винесену слідчим постанову про закриття кримінальної справи, хоча вказана постанова в подальшому (навіть в ході розгляду справи була скасована прокурором). Оскільки в даному випадку підстава для виникнення права громадянина на відшкодування шкоди відсутня, таке судове рішення не можна визнати обґрунтованим.

По-друге, з'ясувавши, що суд правильно встановив наявність фактичних даних, які стали підставою для відшкодування шкоди, необхідно ретельно вивчити підстави та міркування, якими керувався суд, присуджуючи до стягнення певну суму.

Найбільше питань постає при визначенні розміру моральної шкоди.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуального), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 14 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України підкреслено, що розмір моральної шкоди у справах про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду визначається з урахуванням обставин справи але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Таким чином, вивчаючи питання, наскільки обґрунтованим є розмір суми моральної шкоди, яку вирішив стягнути суд, слід виходити із зазначених критеріїв, і у випадку, якщо стягнута сума обґрунтовується розміром мінімальної заробітної плати та за відсутності інших підстав для оскарження -внесення апеляційної скарги є недоцільним.

За відсутності підстав для ініціювання перегляду судових рішень прокурору, який брав участь у розгляді справи, необхідно складати мотивовані висновки, які затверджувати керівником прокуратури чи заступником, що відповідає за напрямок роботи з питань представництва інтересів громадян та держави в судах.

Необхідно також звернути увагу на спори про визнання неправомірними дій чи бездіяльності органів прокуратури, пов'язаних з розглядом заяв та звернень в порядку, передбаченому ст.97 КПК України.

Так, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду була скасована постанова суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову і винесено нове рішення, яким задоволено позов Міненка С.В., визнано протиправною бездіяльність прокуратури району щодо розгляду заяви позивач про злочин. Зобов'язано прокурора району прийняти рішення щодо заяви позивача про злочин у відповідності з приписами частини четвертої статті 100 Кримінально-процесуального кодексу України та у строки, визначені статтею 97 КПК України.

Виносячи зазначене рішення, апеляційний суд обґрунтував свій висновок тим, що чинним законодавством прокурору, на відміну від суду, надано право скасовувати постанови слідчих і органів дізнання не лише за скаргою зацікавленої особи, а і з власної ініціативи при здійсненні перевірки в порядку нагляду виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини.

При цьому законом прокурору після скасування постанови про безпідставну відмову в порушенні кримінальної справи, не надано право направляти відмовний матеріал на додаткову перевірку до органу дізнання або слідчого.

Прокуратура області оскаржила постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в касаційному порядку. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.06.10 касаційну скаргу прокуратури області задоволено, незаконне рішення суду апеляційної інстанції скасовано, постанову суду першої інстанції, якою в задоволенні позову відмовлено або залишено без змін. При цьому суд касаційної інстанції вказав, що повноваження прокурора, слідчого, органу дізнання або судді при отриманні заяви про злочин регламентовані нормами Кримінально-процесуального кодексу України, що виключає можливість розгляду поданого позивачем позову в порядку адміністративного судочинства.