Розділ II. Характерні особливості надання доказів у справах, де відповідачами є органи прокуратури чи їх посадові особи.

Статтями 159 Кодексу адміністративного судочинства України та 213 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що судове рішення (постанова) грунтується на основі повно та всебічно з'ясованих обставин ;у справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись до суду, позивач, як того вимагає закон, в позові викладає обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги та надає (зазначає) докази, що підтверджують кожну обставину.

Готуючись до участі в судовому засіданні, прокурору слід не лише вивчити докази, надані позивачем у справі, а й перевірити, наскільки ці докази є достовірними. Зокрема, в судовій практиці мали місце випадки, коли в обгрунтування свого права на стягнення шкоди, заподіяної незаконними діями органів слідства, прокуратури та суду, позивач надає рішення суду про закриття провадження у справі за «реабілітуючими» обставинами, замовчуючи факт, що в подальшому це рішення скасоване вищестоящим судом.

Слід також зазначити, що в ст. 1 Закону "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" наведено вичерпний перелік підстав для звернення до суду.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1. постановлення виправдувального вироку суду;

1. встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2. закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

3. відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті;

4. закриття справи про адміністративне правопорушення.

Оскільки підстави для відшкодування шкоди звичайно випливають із процесуальних документів органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, необхідно вжити всіх передбачених законом заходів для забезпечення повноти проведення перевірки та отримання остаточних висновків щодо законності цих рішень. І лише після того як відповідним органом буде підтверджено законність процесуального рішення, вивчати інші складові справи, в тому числі: чи належний заявник або позивач звернулися до суду; чиї дії чи бездіяльність оскаржуються; чим підтверджується сума позову; чи за належною підсудністю пред’явлено позов та інше.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України " Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду" необхідно зробити розрахунок відшкодування моральної шкоди за час перебування заявника під слідством чи судом.

При цьому слід керуватись, зокрема, положеннями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», де зазначається, що за час незаконного перебування громадянина під слідством і судом розмір шкоди не може бути меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Відповідно до вимог ст. 4 вищезазначеного Закону відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України, тому необхідно заявляти клопотання щодо притягнення до участі у справі в якості співвідповідача органи Державного казначейства України.

При розгляді справ про визнання дій чи бездіяльності неправомірними, слід надавати суду всі необхідні документи та докази, які свідчать про обґрунтованість проведеної перевірки, наданої відповіді тощо. Не зайвим буде ще раз наголосити, що у справах про визнання неправомірними дій або бездіяльності органів прокуратури чи їх посадових осіб тягар доказування правомірності своїх дій закон покладає саме на відповідача.

Необхідно звернути увагу на таку категорію спорів як позови про скасування протесту прокурора.

Так, до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ТОВ «Славутич» з позовом до прокуратури Дніпропетровської області про зобов'язання скасувати протест на розпорядження директора Дніпро-петровськкої регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру».

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні позову.

При розгляді справи суд прийняв доводи прокурора про те, що відповідно до ст. 21 Закону України «Про прокуратуру» протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Таким чином порядок розгляду протесту врегульовано чинним законодавством, яке в свою чергу надає право органу або особі, яким цей протест внесено, у разі незгоди прийняти рішення про його відхилення.

Отже, відповідачам (прокуратурою) доведено правомірність своїх дій, що виключає наявність підстав для задоволення позову.