Категорії позовів (скарг), які подаються до суду з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів прокуратури та їх посадових осіб.

Зважаючи на те, що останнім часом спостерігається тенденція до збільшення кількості звернень до суду з позовами про визнання неправомірними дій чи бездіяльності органів прокуратури, їх службових осіб, а також відшкодування шкоди, спричиненої такими діями, Генеральним прокурором України видано вказівку №24 від 30.03.09, де вказується на деякі прорахунки в організації роботи та застосуванні повноважень щодо представництва інтересів органів прокуратури та їх службових осіб в суді.

Зокрема, вказується, що в окремих випадках, особи, які беруть участь у справі, займають неправильну позицію, мають місце факти розгляду справ без участі представників органів прокуратури, порушення строків оскарження незаконних судових рішень тощо. Крім того, несвоєчасне надання необхідних матеріалів відповідними структурними підрозділами органів прокуратури, тобто відсутність взаємодії, неналежна їх якість негативно впливають на підготовку до участі у справі та опрацювання правової позиції представників в суді, і в подальшому призводять до безпідставного задоволення позовних вимог. За таких підстав, необхідно враховувати у практичній діяльності вимоги, які виписані у вищевказаній вказівці Генерального прокурора України.

Аналіз матеріалів судової практики з оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів прокуратури та їх посадових осіб дає змогу визначити такі основні категорії справ:

• про відшкодування шкоди, заподіяної органами прокуратури у зв’язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності;

• на дії чи бездіяльність органів прокуратури;

• з трудових спорів;

• про скасування документів прокурорського реагування;

• про захист честі та гідності, ділової репутації, спростування відомостей;

• про стягнення сум страхового відшкодування;

• про витребування майна з чужого незаконного володіння;

• про визнання рішення про екстрадицію незаконним.

Як свідчить судова практика, найчисельнішими є звернення до суду з позовами на дії чи бездіяльність органів прокуратури, про відшкодування шкоди, заподіяної органами прокуратури у зв’язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та трудові спори.

При цьому, більша частина стягнутих на користь позивачів бюджетних коштів припадає саме на категорію позовів про відшкодування шкоди, заподіяної органами прокуратури у зв’язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Найбільш чисельнішими з усіх категорій справ про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів прокуратури, їх посадових осіб є категорія – скарги на дії чи бездіяльність органів прокуратури.

Так, протягом 2009 року в Україні відкрито проваджень за 1134 позовами даної категорії, розглянуто 1024 (593), з них задоволено - 92 проти 101 у 2008 році, на відшкодування шкоди стягнуто 134 тис.грн. Протягом 2009 року у провадженні судів перебувало 165 справ за адміністративними позовами про визнання дій (бездіяльності) неправомірними, де є відповідачем Генеральна прокуратура України та її службові особи (у 2008 -140). З них розглянуто з постановленням рішення - 150, задоволено 40, набрали законної сили - 9 (за позовами Зархіна О.О., Бургас Л.О., Бургас В.М., Склярова О.П., Руденко В.В., Федорчука С.М., ВАТ „Завод Радар”, Васьковської Н.В., Гросман Л.Л., Костинюк Я.В.). Визнання неправомірними дій чи бездіяльності органів прокуратури та їх службових осіб за рішеннями судів стає приводом для звернення громадян у подальшому до суду з позовами до органів прокуратури про відшкодування моральної шкоди, заподіяної такими діями (бездіяльністю). Зокрема, на відшкодування шкоди стягнуто 57 тис.грн. По 110 із розглянутих судами першої інстанції відмовлено у задоволенні, закрито провадження у справі або залишено без розгляду.

Позиція Верховного Суду України з цього питання у справі за позовом Бурлаки О.М. до прокуратури Луганської області, управління Державного казначейства України в Луганській області про відшкодування майнової та моральної шкоди свідчить про те, що відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Так, рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 15.10.2008, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 03.02.2009, позов задоволено частково. Стягнуто з прокуратури Луганської області на користь Бурлаки О.М. 649,44 грн. на відшкодування майнової шкоди та 700 грн. на відшкодування моральної шкоди. У позові до управління Державного казначейства України в Луганській області відмовлено. Факт неправомірної бездіяльності посадових осіб прокуратури Луганської області встановлений судовим рішенням в адміністративній справі, яке набрало чинності. Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 09.12.2009 касаційну скаргу заступника прокурора Луганської області відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

Поширеними є випадки звернення до органів прокуратури з проханням порушити кримінальну справу, хоча із змісту їх звернення не вбачається підстав для проведення перевірки в порядку статті 97 КПК України. Таке прохання може бути викладеним поряд з проханням вжити й інші заходи прокурорського реагування, тобто, внести припис, протест, звернутися до суду з позовом тощо.

Процесуальною формою вказаного прохання. згідно з статтею 95 КПК України, є заява або повідомлення про злочин. Разом з тим, фізичні або юридичні особи нерідко звертаються зі скаргами, одним із пунктів яких є прохання порушити кримінальну справу.

Як свідчить судова практика, у в таких випадках, на прохання порушити кримінальну справу завжди повинна проводитись перевірка в порядку ст. 97 КПК України.

Вищий адміністративний суд України і Верховний Суд України розмежовують компетенцію судів щодо розгляду справ зазначеної категорії і виходять з того, що порядок звернення із заявами про злочини, їх розгляд, прийняття відповідного рішення тощо регулюється нормами КПК України.

Орган, який розглядає заяви про злочини, у даному випадку прокуратура, діє як правоохоронний орган в рамках КПК України. Тому повноваження прокурора при отриманні заяви про злочин регламентовані КПК України, що виключає можливість розгляду поданого позивачем позову в порядку адміністративного судочинства.

Така позиція висловлена Верховним Судом України при розгляді скарги Булатової Л.С. за винятковими обставинами у справі про визнання протиправ-ною бездіяльності Генеральної прокуратури України та зобов’зання вчинити дії.

Проте, деякі суди продовжують розглядати зазначені справи в порядку адміністративного судочинства. В таких випадках Генеральна прокуратура України виробила практику оскарження зазначених рішень суду.

Приклад:

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.04.09 задоволено адміністративний позов Руденко В.В. до Генеральної прокуратури України про визнання бездіяльності протиправною. Визнано неправомірною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо не розгляду заяви позивачки від 18.09.09 в порядку, передбаченому ст.97 КПК України та зобов’язано прийняти рішення в порядку ст..97 КПК України за її заявою про порушення кримінальної справи стосовно судді Верховного Суду України.

З матеріалів справи вбачається, що 26.09.08 до ГПУ надійшло звернення Руденко В.В. від 18.09.08 з приводу неправомірних дій судді Верховного Суду України Патрюка М.В. при розгляді її касаційної скарги.

Проведеною ГПУ перевіркою встановлено, що ухвалою судді Верховного Суду України Патрюка М.В. від 10.06.08 касаційна скарга Руденко В.В. залишена без руху у зв’язку з несплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та надано строк на усунення недоліків. Оскільки вимоги зазначеної ухвали позивачкою не виконані, ухвалою суду від 30.07.08 її касаційну скаргу визнано не поданою і повернуто. Таким чином, дії судді при розгулі касаційної скарги позивачки відповідали вимогам ст..ст.121, 237 ЦПК України, тому Генеральною прокуратурою України звернення Руденко В.В. від 18.09.08 розглянуто відповідно до Закону України „Про звернення громадян” і листом від 24.10.08 надано відповідне роз’яснення. Перевірку в порядку ст.97 КПК України за даним зверненням Генеральною прокуратурою України не проводилось, оскільки його суть не відповідала вимогам і воно не містило будь-яких даних, які б вказували на наявність ознак злочину в діях судді. Постанову оскаржено в касаційному порядку.

Трудові спори між прокуратурою та фізичними особами, у тому числі колишніми працівниками прокуратури, можуть стосуватись будь-яких питань прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з неї.

Виходячи із статистичних даних можна стверджувати, що позови даної категорії є менш чисельними в порівнянні з раніше зазначеними категоріями. Судами задовольняються вимоги лише з незначної частини таких позовів. Так, з 52 розглянутих судами у 2009 році справ з приводу трудових спорів, стороною в яких виступали органи прокуратури, задоволено вимоги по 7 позовах, на загальну суму 148 тис. грн.

Приклад:

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.09 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.05.09 і ухвалено нову якою задоволено позов Сандиги В.В. Визнано незаконним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 08.12.08 №3193-ц, поновлено Сандигу В.В. на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу з розслідування кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 122659,10 грн. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що рапорт на ім”я Генерального прокурора України про звільнення з роботи за власним бажанням Сандига В.В. написав під тиском обставин, які штучно були створені навколо нього. Викладена в рапорті заява про звільнення з роботи за власним бажанням не відповідала його дійсному волевиявленню. Крім того суд вважав, що кримінальна справа порушена проти Сандиги В.В. з надуманих підстав, щоб примусити дати згоду на звільнення за власним бажанням. Генеральною прокуратурою України постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.09 оскаржено в касаційному порядку, а у подальшому подано заяву про відмову від касаційного скарги.

Цікавою є практика розгляду адміністративних справ стосовно правозахисної діяльності прокуратури, не пов’язаної з притягненням фізичної особи до кримінальної відповідальності.

Нерідкими в практичній діяльності органів прокуратури є випадки недотримання законодавства про звернення громадян, викликані поверховим вивченням змісту звернень та скарг, порушенням строків їх розгляду. В результаті цього значна кількість скарг вказаної категорії підлягає задоволенню в судовому порядку.

Також у практичній діяльності органів прокуратури мають місце випадки порушення заборони направлення скарг фізичних чи юридичних осіб тим органам чи посадовим особам, дії або рішення яких оскаржуються.

Статистика:

У 2009 році судами задоволено 18 позовів до Генеральної прокуратури України у зв’язку із порушеннями працівниками Генеральної прокуратури України вимог Закону України „Про звернення громадян” при розгляді скарг. Набуло чинності 5 рішень (за позовами Ляліна О.Ю., Костинюка Я.В., Герман Н.Г., Бургас В.М. та інших).

Приклад:

Так, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.02.09 частково задоволено позов Бургас В.М., Бургас Л.О., Склярова О.П.

Визнано неправомірною діяльність Генерального прокурора України щодо несвоєчасного надання відповіді на звернення позивачів від 06.10.08.

Задовольняючи позов суд виходив з того, що 06.10.08 позивачі звернулися до Генеральної прокуратури України зі скаргою на протиправне закриття кримінальної справи і бездіяльність Генеральної прокуратури України по контролю за її розслідуванням, проте відповідь одержали лише через 2,5 місяці після отримання скарги Генеральною прокуратурою України. Скаргу розглядали працівники управління 06/2. За таких обставин у представника Генеральної прокуратури України не було підстав для оскарження постановленого рішення, про що складено висновок.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.09 частково задоволено адміністративний позов Герман Н.Г. Визнано неправомірними дії Генеральної прокуратури України щодо порушення термінів розгляду її заяви від 27.08.08. Судом встановлено, що до Генеральної прокуратури України 01.09.08 надійшла заява позивачки від 27.08.08. Листом Генеральної прокуратури України від 17.09.08 тобто через 17 днів, заяву для проведення перевірки направлено заступнику Харківської області. Таким чином, управлінням 06/2 ГПУ порушено передбачений ст.7 Закону України „Про звернення громадян” 5-денний строк для пересилки звернення відповідному органу. За таких обставин постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.09 в апеляційному порядку не оскаржено.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.12.09 задоволено позов Ляліна О.Ю. Визнано неправомірною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо несвоєчасного надання відповіді на звернення позивача від 15.08.08. Задовольняючи позов суд виходив з того, що відповідно до повідомлення про вручення рекомендованого листа, звернення позивача від 15.08.08 з приводу надання ксерокопії матеріалів перевірки, проведеної по його зверненню прокуратурою Шевченківського району міста Києва, надійшло до Генеральної прокуратури України 18.08.08. Проте до прокуратури м.Києва направлено лише 01.09.08, що є порушенням ч.3 ст.7 Закону України „Про звернення громадян”. Установлено, що відповідно до даних сектору приймання та реєстрації вхідної кореспонденції (управління 13 ГПУ) звернення Ляліна О.Ю. від 15.08.09 зареєстроване в Генеральній прокуратурі України 29.08.08, тобто через 11 днів після його надходження.

Фізична особа М. звернулась зі скаргою до прокуратури Київської області на неправомірні дії прокурора Києво-Святошинського району Київської області щодо розгляду заяви стосовно неправомірних дій співробітників Києво-Святошинського РУ ГУ МВС України в Київській області. Дану скаргу прокуратура Київської області надіслала для розгляду до прокуратури Києво-Святошинського району Київської області.

Вважаючи, що такими діями порушено вимоги частини 4 статті 7 Закону України „Про звернення громадян“, згідно з якою заборонено направляти скарги тим органам, чи посадовим особам, дії або рішення яких оскаржуються, фізична особа звернулася до суду з позовом, що містив прохання визнати їх неправомірними, стягнувши на її користь моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

Судом першої інстанції задоволено позов частково: зобов’язано прокуратуру Київської області розглянути скаргу на неправомірні дії прокурора Києво-Святошинського району та надати відповідь заявнику. У частині позову щодо відшкодування моральної шкоди через недоведеність відмовлено.

Апеляційна інстанція та Вищий адміністративний суд України залишили вказане рішення суду першої інстанції без змін.

Непоодинокими є судові рішення, які стосуються здійснення особистого прийому у Генеральній прокуратурі України.

Приміром, постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.10.09 задоволено частково позов Бен-Наіма М.М. Зобов’язано Генерального прокурора України вирішити питання щодо особистого прийому посадовими особами ГПУ вказаного громадянина на підставі його заяви від 13.01.09.

Крім вказаних категорій справ, у 2009 році судами розглянуто з постановленням рішення про задоволення 6 позовів у справах, що стосуються оскарження дій Генеральної прокуратури (посадових осіб) у зв’язку з принесенням приписів, протестів, тобто позови про скасування документів прокурорського реагування.

Приклад:

Так, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.09 задоволено адміністративний позов ПП „Чугуївський завод мінеральних вод” до Міністерства охорони навколишнього середовища України, третя особа – Генеральна прокуратура України (Головним управлінням 07 внесено протест) про скасування наказу Міністерства №144 від 21.03.08. Скасовано вказаний наказ в частині, що стосується анулювання спеціального дозволу на користування надрами ПП „Чугуївський завод мінеральних вод” . Постанову оскаржено в апеляційному порядку, а 06.05.09 ГПУ відмовилась від апеляційної скарги.