38. Обмежені речові права

Під речовим правом на чуже майно слід розуміти визначену договором з власником або законом міру можливої поведінки управомоченої особи по здійсненню обмежених за обсягом правомочностей речового характеру (володіння, користування і розпорядження) стосовно речей, які їй не належать.

Якщо особа набула обмежене речове право, то її активні зв'язки з власником не припиняються, але правовими актами встановлюються межі, яких власник не може переступити у відносинах з носієм цього права, що свідчить про відносний характер права на чужу річ. Залежно від виду обмеженого речового права ці межі можуть розширюватись або звужуватись. А інколи, за певних умов, власник взагалі може втратити право на річ. Таким чином, обмежене речове право поза волею власника може перерости з відносного в абсолютне. Прикладом цього є на-бувальна давність, передбачена ст. 344 ЦК України та ст. 119 ЗК України.

Згідно зі ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право обмеженого користування (сервітут); право забудови земельної ділянки (суперфіції); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Крім перелічених у названій статті ЦК України, види прав на чуже майно зазначені і в інших чинних законодавчих актах. Наприклад, ст. 39 Закону України «Про власність» передбачає право повного господарського відання, а ст. 39 право оперативного управління. Покладання на спадкоємця обов'язку надання права довічного користування житловим будинком, квартирою або іншим майном (ст. 1238 ЦК України). Можуть бути й інші види речових прав на чуже майно. Таким чином, виключного поділу речового права на види (крім права власності) не існує. Проблему систематизації обмежених речових прав можна пояснити тим, що в літературі і в законодавстві відсутні принципи відмежування права на чуже майно від зобов'язально-правових договорів, односторонніх правочинів та ін.

Право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою (ст. 266 ЦК України, ст. 21 Земельного кодексу РФ). Громадянин, який має право довічного успадкованого володіння (власник земельної ділянки), має права володіння і користування земельною ділянкою, що передаються у спадок. Власник земельної ділянки може передавати його іншим особам в оренду або безоплатне термінове користування. Продаж, застава земельної ділянки та здійснення його власником інших угод, які спричиняють або можуть спричинити відчуження земельної ділянки, не допускаються.

Право постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою (ст. 269 ЦК України, ст. 20 Земельного кодексу РФ). Право постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою, що знаходиться в державній або муніципальній власності, надається громадянам та юридичним особам на підставі рішення державного або муніципального органу, уповноваженого надавати земельні ділянки в таке користування. Особа, якій земельна ділянка надана в постійне користування, здійснює володіння і користування цією ділянкою в межах, встановлених законом, іншими правовими актами та актом про надання ділянки в користування. Особа, якій земельна ділянка надана в постійне користування, має право передавати цю ділянку в оренду або безоплатне термінове користування лише за згодою власника ділянки.

Сервітут (ст. 274 ЦК України, ст. 23 Земельного кодексу РФ) - це право обмеженого користування обєктом нерухомості. Залежно від того, чи визначено коло уповноважених осіб, сервітути поділяються на публічні (обєктом нерухомості можуть користуватися всі) і приватні (обєктному нерухомості можуть користуватися тільки певні л ^ ца). Прикладами сервітутів можуть служити право проходу по чужій земельній ділянці, право прогону худоби, право прокладання комунікацій, права водокористування.