35. Правовий режим майна суб’єктів господарювання

Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

36. Джерела формування майна суб’єктів господарювання

1. Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

доходи від цінних паперів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

кредити банків та інших кредиторів;

безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

інші джерела, не заборонені законом.

2. Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється цим Кодексом та іншими законами з урахуванням зазначених у статті 139 цього Кодексу видів майна.

37. Право власності. Загальна характеристика

Власність як науковий термін вживається у двох аспектах: в економічному і юридичному. В економічному – це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних засобів виробни- цтва і одержуваних продуктів праці державі, окремим колективам чи індивідам. Належність (присвоєння) у цьому випадку означає відношен- ня суб’єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх, і відповідно відношення до них усіх інших осіб, як до чужих. Це матеріально-речовий аспект процесу присвоєння, який хара- ктеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ – це сус- пільні відносини власності, які характеризують відносини між людьми, що грунтуються на розме жуванні «мого» і «чужого». Згідно із ЗУ «Про власність» власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. При цьому в законі встановлено, що всі форми власності є рівноправними. Інакше регулюються відносини власності в КУ. По-перше, у КУ щодо власності вживаються терміни «приватна», «державна» та «комунальна» і нічого не гово- риться про колективну власність. При цьому комунальна власність (власність територіальних громад сіл, селищ, міст) розглядається відокремлено від державної. По-друге, на відміну від ЗУ «Про власність» у КУ говориться не про рівноправність форм власності, а про рівність перед законом усіх суб’єктів права власності. Зазначені новели зумовлюють необхідність внесення відповідних змін до ЗУ «Про влас- ність». Право власності визначається законом як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користуван ня і розпорядження майном. Володіння – це закріплення матеріаль- них благ за конкретними власниками – індивіда- ми і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб. Користування – це вилучення з речей їхніх корисних властивос- тей, які надають можливість задовольнити відпо- відні потреби індивіда чи колективу. Розпоряд- ження – це визначення влас ником юридичної або фактичної частки речі. Із цього можна зро- бити висновок, що право власності-це врегульо- вані законом суспільні відносини щодо володін- ня, користування і розпорядження майном. Пра- во власності в У. охороняється законом.Держава забезпеч. стабільність правовідносин власності.