2.2.Методи нормування праці. Способи вивчення трудових процесів.

Нормування праці в сільському господарстві здійснюється двома методами: сумарним і технічним.

Сумарним методом норму виробітку або часу визначають за фактично виконаним обсягом роботи чи виробленої про­дукції, за аналогією з існуючою нормою або на підставі власного досвіду. При цьому не враховують затрат часу на окремі елементи робочого процесу, не беруть до уваги пе­редовий досвід, зміни в техніці, технології виконання робіт чи організації праці. Тому встановлена таким способом норма праці не може якісно вирішувати основні завдання норму­вання. Найбільш правильним методом визначення норми праці є технічне нормування.

Технічним нормуванням називають су­купність прийомів, спрямованих на вивчення процесів праці з метою їх раціоналізації. Воно — один із важливих еле­ментів організації сільськогосподарського виробництва. Мета такого нормування — сприяти найповнішому використанню резервів підвищення продуктивності пращ, зниженню собівартості продукції, поліпшенню використання виробничих потужно­стей, здійсненню оплати за працю.

Для правильного визначення норм праці потрібні: глибо­кий аналіз виробничих можливостей кожного робочого місця; виявлення резервів підвищення продуктивності праці; най­повніше використання науково-технічних досягнень; вивчення й поширення передових методів праці; встановлення раціональної структури операцій, що передбачає найефективніше викори­стання техніки та робочого часу.

Отже, зміст нормування досить широкий і не тільки включає встановлення норм праці, а й охоплює вдоскона­лення робочих процесів, вибір агрегату, способу роботи тощо.

Технічне нормування здійснюють експериментально-аналі­тичним і розрахунково-аналітичним способами. Необхідною складовою експериментально-аналітичного способу є спостере­ження, тобто вивчення всіх затрат часу протягом зміни на виконання різних елементів роботи, відпочинок та простої. Залежно від виду роботи і завдання нормувальника спосте­реження проводять методами хронографії (фотографії робо­чого дня), хронометражу й фотохронометражу. Як правило, при нормуванні механізованих і ручних робіт у рослинництві користуються методом фотографії робочого дня, на ремонтних роботах — хронометражу, в тваринництві — фотохронометражу.

При фотографії робочого дня заповнюють спостережний лист певного змісту на чотирьох сторінках. На першій сторінці записують об'єктивні дані: де, хто, коли проводить спостережен­ня, вид роботи, склад та характеристику агрегату, кваліфікацію обслуговуючого персоналу, умови виконання роботи (опір і вологість грунту, попередник, рельєф, довжина гону, конфігурація поля), час початку й закінчення спостереження, виконаний обсяг роботи та витрату палива, спосіб виконання роботи. На другій і третій сторінках, а при потребі й на вкладишах у хронологічній послідовності записують операції техноло­гічного процесу, фіксують затрати часу на них із точністю до 5—10 с, зміни режиму роботи (швидкості руху), а також час та причини простоїв.

При фотохронометражі виробничого процесу в тварин­ництві на першій сторінці спостережного листа записують прізвище й професію виконавця, стаж його роботи, дані про кількість закріпленої худоби і птиці, статевовіковий склад тварин та їхню продуктивність, спосіб утримання, тип годівлі й фактичну добову потребу в кормах, змінність роботи і розпорядок дня, засоби механізації робочих процесів й ок­ремих прийомів.

У спостережному листі фіксують час закінчення операції або її елемента. Для визначення тривалості операції від часу її закінчення віднімають час початку (закінчення попередньої).

Наприклад. Початок спостереження за роботою — 7 год 00 хв. Перша операція — щозмінний техдогляд агрегату — тривала до 7 год 25 хв 20 с, друга — переїзд до місця роботи — закінчилася о 7 год 37 хв 00 с. Таким чином, щозмінний техдогляд тривав 25 хв 20 с (7 год 25 хв 20 с — 7 год 00 хв 00 с), а переїзд — 11 хв 40 с (7 год 37 хв 00 с — 7 год 25 хв 20 с).

Четверта сторінка спостережного листа призначається для аналізу даних спостережень та визначення фактичної струк­тури часу зміни.

Щоб полегшити підрахунки затрат часу за елементами, проводять кодування (шифрування) однойменних операцій чи елементів. Тривалість і кількість записів з однойменним кодом підсумовують і визначають середню тривалість одного випадку. Достовірними вважаються дані, одержані в резуль­таті хронографії принаймні трьох змін роботи одного й того ж самого виконавця або агрегату.

По закінченні дослідження починають проектування нової норми виробітку з урахуванням виявлених резервів поліпшення організації процесу. Для аналізу даних спостережень і вста­новлення норми виробітку всі затрати часу поділяють на час роботи й простоїв. Перший включає підготовчо-заключний, основний, допоміжний і додатковий час.

Підготовчо-заключні операції виконують лише на початку і в кінці зміни. Це — приймання або здача робочого місця, одержання завдання та інструменту, щозмінне технічне об­слуговування машин і знарядь, здавання виконаної роботи або готової продукції та ін.

Основна (чиста) робота — це безпосереднє виконання робочого процесу. Її поділяють на машинну, машинно-ручну і ручну. Збільшення протягом часу основної роботи дає змогу підвищити, норму виробітку.

Допоміжна робота забезпечує тривале виконання основ­ної. Це —повороти агрегату, засипання насіння і добрив у сівалку, перехід працівника від одного оброблюваного рядка до іншого, від однієї тварини до наступної. Основні та до­поміжні роботи чергуються в обумовленій послідовності й створюють певні робочі цикли.

Додаткова робота необхідна для того, щоб протягом зміни підтримувати в належному стані знаряддя, праці та робоче місце. Крім того, у додатковий час включають час на особисті потреби виконавців передбачені регламентом нетривалі пе­рерви для відпочинку.

У ході спостережень відмічають також простої, зумовлені технічними, технологічними, організаційними причинами, погодними умовами. Затрати часу на простої при розрахунку норми виробітку до уваги не беруть і не планують. Перерву на обід у тривалість зміни не включають, але час на неї визначають обов'язково.

Розрахунково-аналітичний спосіб визначення норм праці не потребує спостережень. Він грунтується на існуючих нор­мативах і характеристиках засобів виробництва.