- •1.Світогляд як духовно-практичний феномен.
- •2.Історичні типи світогляду. Їх співвіснування та взаємодія в сучасному світі.
- •3. Функції та роль філософії у житті людини та суспільства.
- •5. Філософія стародавнього Китаю
- •6. Основні риси античної філософії.
- •7. Докласична філософія - Мілетска школа
- •Гуманістичний напрям(хіv — хv століття)
- •[Ред.]Неоплатонівський напрям (середина хv — кінець хvі століття)
- •[Ред.]Натурфілософський напрям (хvі-хvіі століття)
- •[Ред.]Реформаційний напрям (хvі-хvіі століття)
- •[Ред.]Політичний напрям (хv-хvі століття)
- •[Ред.]Утопічно-соціалістичний напрям (хv-хvіі століття)
- •Філософія нового часу Емпіризм і раціоналізм у філософії Нового Часу
- •21. Загальна характеристика німецької класичної філософії
- •Теорія пізнання та етичні погляди і.Канта
- •Об'єктивний ідеалізм г.Гегеля. Діалектика та принципи історизму. Суперечність між методом та системою
- •Філософія і. Г. Фіхте
- •1.3. Естетичний пантеїзм ф. Шеллінга
- •Антропологічна філософія л. Фейєрбаха. Причини виникнення релігії
- •Волюнтаризм Шопенгауера
- •[Ред.]Воля до влади Ніцше
- •Психоаналіз та неофрейдизм
- •Екзистенціалізм
- •Позитивізм і неопозитивізм
- •Релігійна філософія. Неотомізм
- •Формування та розвиток діалектико-матеріалістичної філософії
- •Основні риси української філософської думки.
- •Філософія Київської Русі
- •Українська філософська думка доби відродження
- •Роль Києво-Могилянської академії у розвитку української філософії
- •Філософські погляди г.Сковороди
- •Університетська філософія в Україні хviii ст. – поч. Хіх ст. (м. Костомаров, п. Куліш)
- •Сучасна українська філософія
- •Поняття "матерія" у філософії
- •Простір і час - форми буття матерії
- •Рух як спосіб існування матерії. Основні форми руху матерії, їх взаємозв'язок і якісна специфіка
- •Система діалектики: принципи, закони, категорії.
- •Діалектика абсолютної і відносної істини
- •Соціотехносфера: особливості розвитку
Екзистенціалізм
Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С. К'єркегор (1813—1855 рр.), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить у зовнішнє , а серед російських філософів — М. О. Бердяєв (1884—1948 рр.). Значно вплинули на формування та розвиток екзистенціалізму також "філософія життя " і особливофеноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859—1938). Основна ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась у теорію екзистенціалізму.
Існування особистості є абсолютно ірраціональним процесом і не може бути осягнуте розумом та раціональним пізнанням. К'єркегор висуває концепцію "екзистенціальної" (особистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних "життєвих позицій на противагу жорстокій однозначності раціоналістичного "безособового" тлумачення істини
Екзистенціалізм є філософським вираженням глибоких потрясінь, які спіткали західну цивілізацію в XX ст. Його прибічники вважають, що катастрофічні події новітньої історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. В центрі уваги екзистенціалістів були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувались названих питань. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування.
Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб'єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо Буття, а буття суспільства вторинним. Дійсність— це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.
Жити як усі — значить втрачати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос нонконформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів (Сартр, Камю). Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.
У наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: в Німеччині — Мартін Хайдеегер , Карл Ясперс; у Франції — Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Габріель Марсель; в Іспанії — Хосе Ортега-і-Гассет; в Італії — Нікколо Аббаньяно; а також Леопольд Сенеор в Сенегалі, засновник оригінального екзистенціалістського вчення, поширеного в Екваторіальній Африці і на островах Карибського моря. Послідовники екзистенціалізму є також у США (У.Баррет), в Японії (Нісіда, Васудзі), в арабських країнах (Абд-аль-Рах-ман Бадаві, Таїб Тізіні, Камаль Юсеф аль-Хадж) та ін.