1.3. Естетичний пантеїзм ф. Шеллінга

Фрідріх Вільгельм Йосип Шеллінг ( 1775-1854) - представник німецького класичного ідеалізму, який розробив діалектику природи, вчення про абсолют, створив оригінальну естетику, яка сприяла "естетизації" філософської думки, зробив значний вплив на натуралістів, поетів-романтиків, філософів ірраціоналістичного напрямку.

Ф. Шеллінг народився в сім'ї лютеранського пастора, учився на теологічному факультеті Тюбінгенського університету разом з Гельдерліном і Гегелем; викладав в Йєнському, Ерлангенському, Мюнхенському, Берлінському університетах. Основні роботи: "Про міфи", "Про Я як принцип філософії", "Про світову душу...", "Перший начерк системи натурфілософії", "Система трансцендентального ідеалізму", "Бруно, або про божественний природний принцип речей", "Філософія і релігія", "Філософські дослідження про сутність людської волі...".

Першоосновою буття, по Шеллінгу, є абсолют - як тотожність суб'єктивного і об'єктивного, духовного і природного, що утримує в собі можливість всіх взагалі визначень. Абсолют у такій же мірі народжує Всесвіт, у який творить його художник; а Всесвіт - тотожність абсолютного організму і абсолютного твору мистецтва (система естетичного пантеїзму).

Природа як породження абсолюту, як доцільне, як форма несвідомого життя розуму перебуває в постійному розвитку. Джерелом "нескінченної діяльності" природи служить взаємодія протилежно спрямованих сил. Використання діалектичного принципу протиріччя у вивченні природи дозволило Шеллінгу зробити ряд геніальних здогадів, які пізніше були підтверджені в природознавстві: наприклад, про єдність електричних і магнітних процесів, про єдність процесів збудження і гальмування в психіці і ін.

Вищим етапом розвитку абсолюту, поверненням його до самого себе є не соціальна і моральна дія, а художня творчість, а найбільш доконаним способом пізнання - естетичне споглядання (інтуїція). В художній діяльності і у творі мистецтва досягається "нескінченність" - ідеал, не досяжний ні в теоретичному пізнанні, ні в моральному діянні. Художник це геній, тобто "інтелігенція", діє як природа; у ньому вирішується протиріччя, нездоланне ніяким іншим шляхом. Відповідно філософія мистецтва у Шеллінга є "органоном" (знаряддям) філософії і її завершенням.

Антропологічна філософія л. Фейєрбаха. Причини виникнення релігії

Л. Фейєрбах був першим філософом, який піддав критиці філософську систему об'єктивного ідеалізму Гегеля. У Фейєрбаха був гегельянський період філософського розвитку, але в лоні гегелівського "абсолютного ідеалізму" визрів і його антитезис - антропологічний матеріалізм. Згідно з Фейєрбахом, єдиними об'єктивними реальними речами є природа і людина. Він закликає перейти від роздумів про потойбічні суті, як це роблять ідеалісти, до вивчення природи і людини. Основою філософії, її початковим пунктом має бути людина, а не абсолютна ідея. Тому Фейєрбах сам назвав свою філософію "антропологією". Фейєрбах робить спробу, виходячи з антропологічного матеріалізму, розглянути різні форми суспільної свідомості і передусім релігію. Не Бог створив людину, а людина Бога. Божественна суть, стверджує Фейєрбах, це не що інше, як людська суть, звільнена від індивідуальних меж, об'єктивувалася, а потім - що обожнює, шановна в якості потойбічної суті, тобто Бога. Фейєрбах виступав не лише проти ідеалізму, але і проти вульгарного матеріалізму Фохта, Молешотта, які зводили психічні явища до матеріальних фізико-хімічних і фізіологічних процесів. Він постійно підкреслював, що істина не є ні матеріалізм (маючи на увазі вульгарний матеріалізм), ні ідеалізм, а тільки антропологія.

Філософія життя — філософський напрямок, який склався в другій половині 19 ст. у Німеччині та Франції, визначними представниками якого вважаються Фрідріх Ніцше (1844-1900), Вільгельм Дільтей (1833-1911), Георг Зіммель (1858-1918), Анрі Бергсон (1859-1941) та інші.

На противагу класичному раціоналізму, філософія життя в центр філософської проблематики поставила феномен життя. Поняття життя і стало основним поняттям цього напрямку. Поштовх до пошуку відповідних варіантів розв’язання назрілих філософських проблем, які були окреслені цим напрямком, був даний фундаментальними успіхами біології. Зокрема, дарвінізмом іменделівською генетикою. Але поняття життя ці філософи вживали не в науково-біологічному сенсі. Філософія життя репрезентує життя як сутність людського світу і людського існування. Життя розглядається як феномен людського існування, який недоступний раціональному осмисленню, бо є ірраціональним за сутністю. Завданням філософії життя було осмислення буття людини «в плині життєвого потоку» методологічними засобами філософії, а не науки. Отже, «філософія життя» — це філософія, що виникла на противагу класичному раціоналізму, в певному розумінні під впливом біології. Поняття «життя» використовувалось також для побудови нової картини світу.