Культура і мистецтво 2018

Один із шляхів підвищення ефективності роботи музеїв полягає у включенні їх в інтеграційні процеси на зразок тих, що мають місце у практиці зарубіжжя: створення комплексів «музейбібліотека», «музей-клуб», «музей-парк-кафе», «музей-театр» тощо, які мають єдине керівництво та спільну програму діяльності і покликані виконувати окрім суто культурних функцій, ще й певні соціальні. Подібна тенденція виявлена і в Україні: трансформація існуючих моделей закладів культури призводить до «творення культурно-дозвіллєвих комплексів, іноді із включенням в їх структуру музеїв [3].

Бурхливий розвиток інформаційних технологій, що базуються на використанні комп’ютерів та телекомунікаційних систем, спонукає музеї переходити до більш перспективних форм комунікації, втілювати сучасні засоби і методи інформатики у свою сферу діяльності, що дає значні переваги в роботі [5, 49-52]

Інтерактивні технології відкривають можливості креативним відеошоу, панорамним проекціям, віртуальним реальностям, аніматроніксам тощо [6, 111-117]. У музеях широко використовується сучасна технологія – голографія, об’ємне зображення предметів на фотопластинці (голограмі) за допомогою випромінювання лазера, внаслідок чого відвідувачі можуть ознайомитись з об’ємними зображеннями експонатів, які знаходяться в інших музейних колекціях, створюються виставки голографічних зображень. Значно збагатило комунікаційні можливості музею прийняття інноваційних рішень, застосування 3D-технологій. Впровадження у музейній галузі інтерактивних проекцій, 3D-зображень, 3D-сканувань дає можливість відтворити пам’ятку, місце її знаходження, ознайомити відвідувачів музею з соборами, храмами, іншими історичними будівлями, які були пошкоджені чи зруйновані. Інтерактивна проекція 3D-зображення людини в натуральну величину також стає популярною в музейному просторі.

Перспективним напрямом у розвитку музейництва є використання Інтернет-технологій, що відкривають великі можливості для комунікації музею з широкою аудиторією відвідувачів, ознайомлення їх з матеріальним і духовним культурним надбанням, розширення міжмузейних контактів, інтеграції у світове музейне співтовариство [7, 83-97].

Форми комунікації музею і суспільства визначаються специфікою музейних установ як центрів науки і культури з великим потенціалом не лише збереження культурної спадщини, але і розвитку духовних засад суспільства. Музейна комунікація спрямована на те, щоб музей став партнером для науковців у їх дослідженнях, змістовним співбесідником для молоді та цікавим місцем відпочинку для широкої громадськості. Сучасні суспільні виклики вимагають розвитку поряд із традиційними нових напрямів діяльності музею. Вітчизняні науковці (Копієвська О.Р.) наголошують на особливому значенні музейних культурних практик, які є унікальними репрезентантами культурної та історичної пам’яті і відображають політику національної пам’яті [8, 355]. Музейна педагогіка, новітні комунікаційні технології, інформатизація, маркетинг, підприємництво у роботі музею сприяють появі оригінальних комунікацій, які підносять роль музею як соціальної інституції, визначають його особливе місце у соціокультурному просторі сучасного суспільства.

Література:

1.Про музеї та музейну справу : Закон України від 29.06.1995 № 249/95-ВР // Урядовий кур'єр. 1995. 17 серпня. С. 8–9.

2.Бєлофастова Т. Ю. Педагогічні засади діяльності музею як соціально-культурного центру : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.06. К., 2003. 22 с.

3.Маньковська Р. В. Музеєзнавство в Україні. К., 2000. 140 с.

4.Барський районний історичний музей : путівник. Вінниця, 2014. 44 с.

5.Ноль Л. Я. Компьютерные технологии в музее : учебное пособие. М., 1999. 137 с.

6.Матт Г., Флатц Т., Льодерер Ю. Культура і гроші. Музей – підприємницька діяльність : практ. порадник. К., 2009. 173 с.

7.Наседкин К. А. Локальная сеть и Интернет в музее // Компьютеризация в музеях. М., 1997. 123 с.

8.Гураль Р. І. Основні напрямки розвитку інформаційної структури музеїв // Роль музеїв у культурному просторі України і світу. Дніпропетровськ, 2009. Вип. 11. С. 582–586.

9.Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) : дис. … д-ра культурології : 26.00.06. К., 2018. 487 с.

201

Ковтун Аліна, студентка магістратури НАКККіМ

КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКА ОСВІТА В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ (НА ПРИКЛАДІ ДИТЯЧИХ МИСТЕЦЬКИХ ШКІЛ)

Розвиток суспільства кожної країни безпосередньо залежить, від розвитку культури в цілому. Філософія, мистецтвознавство, психологія, культурологія, естетика, педагогіка і ще цілий ряд наук, які вивчають сутність культури. Культура виховує суспільство: відображає його історію, звичаї та традиції; звертає увагу на важливість суспільних відносин; допомагає засвоїти загальнолюдські й національні цінності, які становлять основу народних витоків усієї культури. Також мистецтво відіграє важливу роль у розкритті творчих здібностей людей, зміцнення громадського духу, пробуджує потребу суспільства пізнавати навколишнє середовище, спонукає митців до створення нових витворів мистецтва.

На сьогоднішній день важлива роль у сучасних державотворчих процесах належить культурно − мистецькій освіті, як специфічній освітній галузі. Реалізуються актуальні завдання збереження духовної спадщини народу, формується естетична культура особистості.

Аналіз проблем та багатовекторність культурно – мистецької освіти присутніу працях сучасних філософів: Ю. Л. Афанасьєва, В. А. Бітаєва, В. І. Мазепи, В. А. Личковаха, Л. Т. Левчук, О. І. Оніщенко, В. Г. Чернеця, С. І. Уланової. Це перш за все порушення проблем естетичного виховання, гуманізації особи, дослідження теоретичних аспектів мистецтва, культуротворчого і виховного потенціалу, розглядається розвиток духовної культури та світоглядної позиції особистості засобами мистецтва.

Також про вагому роль мистецтва та культоро − мистецької освіти у вдосконаленні особистості та формуванні її духовного потенціалу йдеться у роботах таких педагогічних дослідників: І. А. Зязюна, Г. М. Падалки, О. П. Рудницької, В. Ф. Орлова, О. М. Олексюк, О.П.Щолокової. Більшість цих робітприсвячені розробці методології мистецько-освітньої проблематики.

Вивчення історії мистецької освіти, проблем діяльності окремих видів культурно-мистецьких закладів, проблем підготовки кваліфікованих кадрів у сфері музичної, художньої, хореографічної, театральної освіти − саме такамистецько – освітня проблематика присутня уроботах С. М. Волкова, І. Ф. Ляшенка, О. Г. Майорової, О. І. Малозьомової, С. І. Нікуленко, О. В. Овчарук, Л. Д. Соколюк, Л. Л. Савицької, Р. Т. Шмагала, В. Д. Шульгіної, К. І. Шамаєвої.

Однак, в Україні помітно бракує досліджень, присвячених проблемам становленню і розвитку культурно − мистецької освіти, навіть попри значну увагу вчених до різних аспектів мистецькоосвітньої проблематики.

На сьогоднішній день Україна прагне інтегруватися в європейський освітній простір, але ще не визначене місце культурно − мистецької освіти у системі Болонського процесу. Проведена реформа в 90-ті роки ХХ ст. (заміна структури, напрямів, спеціальностей, освітньо-кваліфікаційних рівнів) не була достатньо ефективною.

1992 рік – прийнято Закон України «Основи законодавства України про культуру», яким одним з пріоритетів державної політики в галузі культури визначено естетичне виховання дітей та юнацтва у закладах освіти незалежно від форм власності і підпорядкування, закріплено право громадян на спеціальну освіту в галузі культури, визначено порядок організації спеціальної освіти в галузі культури.

Початок децентралізації видатків та управління школами естетичного виховання та училищ культури і мистецтв, які віднесені до комунальної власності. 1991-1995 роки – кількість закладів початкової мистецької освіти (шкіл естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, мистецтв тощо) зростає до 7 %.

З1993 року розпочинається тенденція з реорганізації музичних шкіл у школи мистецтв.

З1996 року розпочинається скорочення чисельності шкіл естетичного виховання дітей.

2000 рік – введення в дію Закону України «Про позашкільну освіту», музичні, художні, хореографічні школи, школи мистецтв законодавчо входять до системи позашкільної освіти.

202

Розробляються основні нормативно-правові акти щодо діяльності музичних, художніх хореографічних шкіл, шкіл мистецтв.

2007 рік – з Державного бюджету виділено 10 млн. грн., які спрямовані окремою субвенцією на закупівлю народних музичних інструментів для комунальних мистецьких шкіл.

2011 рік – набуття чинності Законом України «Про культуру» (чинний і сьогодні), яким введено терміни «культурно-мистецька освіта», «заклад освіти сфери культури».

18 червня 2015 року – відбувається спільне засідання Комітетів Верховної Ради України з питань науки і освіти та з питань культури і духовності щодо законодавчого забезпечення мистецької освіти під час підготовки законопроекту «Про освіту». До урядового законопроекту «Про освіту» введено статтю «Мистецька освіта».

2016 рік – розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 лютого № 119 затверджено Довгострокову стратегію розвитку української культури – стратегії реформ, якою зокрема передбачено:

створення системи моніторингу якості початкової мистецької освіти; створення системи грантової та іншої фінансової підтримки учнів/студентів спеціалізованих мистецьких навчальних закладів усіх рівнів;

стимулювання розроблення програм інклюзивної мистецької освіти початкового рівня;

сприяння внутрішнім та міжнародним академічним обмінам між закладами культурно − мистецької освіти з метою інтегрування до європейського мистецько-освітнього простору.

3 квітня 2017 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 275 затверджено середньостроковий план пріоритетних дій Уряду до 2020 року та плану пріоритетних дій Уряду на 2017 рік, одним з пріоритетів якого є модернізація змісту та умов надання мистецької освіти.

Урамках реалізації пріоритету Міністерством культури розроблено мінімальні стандарти забезпечення послугами мистецької освіти (частину «мінімального культурного кошика»); проект нових типових навчальних планів державних середніх спеціалізованих мистецьких шкіл (старша профільна школа) та Концепцію сучасної мистецької школи. Також з Державного бюджету виділено 10 млн. грн. для закупівлі для цих шкіл нових музичних інструментів і навчального обладнання та проведення першого етапу ремонтів навчальних приміщень.

28 вересня 2017 року набрав чинності Закон України «Про освіту» № 2145, який вперше в історії законодавства містить окремі норми щодо мистецької освіти. Законом введено науковотворчий ступінь доктора мистецтва та норми щодо його запровадження, мистецький напрям позашкільної освіти, терміни «мистецька освіта», «початкова мистецька освіта», «мистецька школа», «спеціалізована мистецька школа-інтернат», «мистецький коледж», а також особливі умови атестації педагогічних працівників, провадження освітнього процесу в закладах мистецької освіти, розроблення стандартів початкової, профільної та фахової передвищої освіти.

Аналізуючи сучасний стан культурно-мистецької освіти, вітчизняні науковці, зокрема Ольга Копієвська зазначає, що реалії сьогодення характеризуються зниженням статусу та престижу культурно-мистецьких професій. Навчальні заклади, які готують фахівців для культурно-мистецької сфери, стикаються з такими проблемами, як: уніфікація спеціалізації; недостатній рівень матеріально-технічної бази; незначна кількість державного замовлення; невизначеність у подальшому працевлаштуванні випускників [8, с.375].

Головними проблемами забезпечення розвитку культурно – мистецької галузі є недостатня скоординованість діяльності окремих культурно – освітніх установ та напрямів їх роботи, недостатня фінансове забезпечення та матеріальна база, слабке використання світового досвіду культурологічних досліджень та наукового методичного забезпечення культурної політики, слабкі контакти із зарубіжними дослідниками та науковцями.

Література:

1.Мистецька освіта відтепер окремо включена в новий Закон України «Про освіту». URL : https://tverezo. info/ post/23086 ( дата звернення : 20.10.2018).

2.Культурно-мистецька освіта як складова художнього простору ХХІ століття : матеріали Міжнар.наук.-творч.конф. 2014 рік. Київ: НАКККіМ, 2014. 256 с.

203

3.Сідлецька Т. І. Становлення і розвиток мистецької освіти в Україні. URL : http://ir.lib.vntu.edu.ua ( дата звернення : 23.10.2018).

4.Культурно – мистецька освіта на сучасному етапі: прагнення, виклики та перспективи : матеріали Міжнародної наукової конференції. К., 2017.

5.Міністерство культури України. URL : http://mincult.kmu.gov.ua ( дата звернення : 29.10.2018).

6.Конституція України : офіц. текст. К. : КМ, 2013. 96 с.

7.Про освіту: Закон України // Відомості Верховної Ради. 2017. № 38-39. Ст. 380.

8.Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) : дис. … д-ра культурології : 26.00.06. Київ, 2018. 487 с.

Колеснікова Ольга, студентка магістратури КНУКіМ

ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ У ВІРТУАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ

Сьогодні серіали, кіно, медіа і віртуальний простір у цілому можна назвати невід’ємною частиною повсякденного життя кожної людини. Рекламу кожний з нас бачить щодня, і за день може побачити десятки бігбордів, почути оголошення на радіо, побачити банери в інтернеті, або відеоролики у соціальних мережах чи телебаченні. Частіше за все, людина навіть на замислюється, який підтекст у собі несе те чи інше рекламне повідомлення.

Питання впливу віртуального простору почало поставати дуже часто останнім часом, при чому не тільки у працях дослідників, але й багатьох журналістів та блогерів. Щодо науковців, то найбільш повно ця проблема висвітлена в працях А. Бандури, К. Андерсона, Д. Зільмана, Ж.Бодрійяра, Г. Рейнгольда, тощо. Серед українських вчених можна назвати: Г. Почепцова, Д.Іванова, Л. Скворцова, М. Козловець, Ю, Мєлкова. Питання гендеру, гендерної рівності розглядали: М. Тучіо, Г. Феррант, Д. Куомо, М. Джекмен, М. Сентер, М. Кіммел та вітчизняні дослідники: В. Кравець, Т. Говорун, О. Плахотнік, Т. Марценюк, О. Кісь, Т. Бурейчак.

Поява та розвиток інформаційних технологій, специфічних засобів масової комунікації змінили світосприйняття людини, визначили формування нового типу простору – віртуального. Аналіз наукових джерел і публікацій говорить про те, що на сьогоднішній день співіснують різноманітні й досить суперечливі точки зору на природу та сутність сучасного віртуального простору. Концептуальні протиріччя у його розумінні, що створює ситуацію невизначеності, яка ускладнює вивчення й усвідомлення феномену.

Прийняття жорстких стереотипів про соціальні ролі жінок і чоловіків має наслідки для дитини, підлітка, а також у дорослому житті людини. Незважаючи на те, що відповідність ґендерній ролі може давати комфорт та впевненість у суспільстві, це також може заганяти професійний та інтелектуальний потенціал дитини в рамки, не даючи розвитку. Наприклад, гендерні стереотипи є основним джерелом гендерної диспропорції у таких галузях, як: наука, техніка, машинобудування та математика. До того ж, стереотипи, що нав’язують красу та сексуальність дівчатам призводить до фізичних та психологічних проблем, а ризикована поведінка та агресія – до неконтрольованої поведінки хлопців, що у майбутньому може призвести до насилля.

Медіа також нав’язують підліткам те, як вони мають себе вести в романтичних та сексуальних стосунках, і подібні поради занадто стеріотипізовані. Наприклад, демонструючи романтичні фільми, дітей вчать, що справжнє кохання – з першого погляду, а стосунки мають бути ідеально романтичними. Щодо сексуальної поведінки, для хлопців є прийнятним дивитися на жінку як на сексуальних об’єкт і використовувати її без емоційної прив’язки, або будь-яких зобов’язань. У той же час, для жінок основною моделлю поведінки є покірливість, використання своєї зовнішності для привертання уваги чоловіків. У пріоритеті – емоційна прив’язка, і пасивна сексуальна поведінка. Подібні знання підлітки бачать і чують у телевізійних програмах, кіно, серіалах.

204

Нью-Йоркська кіноакадемія нещодавно випустила дослідження щодо гендерної нерівності у фільмах, аналізуючи більше 900 найуспішніших фільмів, випущених у період з 2007 по 2018 рік. Вони отримали наступні результати: 30.5% персонажів, що мають діалоги у фільмі – жінки; 25.9% жінок були вдягнуті у відвертий одяг, на противагу 5.7% чоловіків; 25.6% жінок були зображені оголеними, або частково оголеними, у чоловіків показник лише 9.2%. Лише 12% фільмів мають збалансований акторський склад, де кількість чоловіків та жінок приблизно однакова; у середньому на 1 акторку приходиться 2-3 актора. Дослідники Нью-Йоркської кіноакадемії також проаналізували нерівність у сценаріях тисячі фільмів за 2017 рік: чоловіки мали більше 37 000 діалогів, жінки – 15 000; чоловічих персонажів майже 4900, жіночих – 2000; чоловіків-сценаристів у 7 раз більше, ніж жінок-сценаристів. Подібна ситуація й у складі команди, яка працює за кулісами: на 1 жінку припадає 5 чоловіків. 89% режисерів – чоловіки, лише 11% жінки, у сценаристів аналогічне відсоткове співвідношення; випускаючих продюсерів чоловіків 81%, жінок

– 19%; продюсерів чоловіків 75%, жінок – 25%; монтажерів 84% чоловіків і 16% жінок; операторів 96% чоловіків і лише 4% жінок.

Таким чином, можемо зазначити, що стереотипи мають тенденцію швидко засвоюватись, досить в ранньому віці і змінювати їх дуже складно. Гендерні стереотипи є найсильнішими і приймаються обома статями однаково. Поширенню та затвердженню стереотипів у масовій свідомості потужно сприяє сучасний віртуальний простір.

Коломієць Юлія, студентка магістратури НАКККіМ

ЕСТЕТИЧНИЙ РОЗВИТОК ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА ЯК ВИХОВНИЙ ФЕНОМЕН

Сприйняття і розуміння прекрасного починається у дитинстві. «Все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене – людиною для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його», – стверджував В. Сухомлинський.

Перші кроки у безмежному, складному і загадковому світі дитина робить у дошкільному віці. За словами Януша Корчака, вона прагне створити у ньому свій світ дитинства, добра і краси, своєрідний мікрокосм реального світу. Дорослий допомагає їй знайти, відчути і зрозуміти красу поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усвідомити все, що її оточує: природу, предмети, працю людини і її духовні надбання.

Естетичне (грец. aisthetikos – почуттєвий) виховання – послідовне формування у дітей естетичного ставлення до життя, розвиток сприймання і розуміння прекрасного у мистецтві, природі, взаєминах людей, художніх потреб і здатності до художньої творчості.

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання є певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого.

Філософською основою теорії естетичного виховання є естетика, яка своїм предметом має дослідження чуттєвої культури людини.

Естетика – наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, суть

іформи відображення дійсності й перетворення життя за законами краси.

Усвоїх пошуках і відкриттях дитина спирається на такі поняття, як прекрасне – довершене за формою і змістом; потворне – антипод прекрасного (виродливе, нице, огидне); досконале – довершене, витончене, сповнене позитивних якостей; гармонія – досконале поєднання всіх елементів; міра – співвідношення кількісних і якісних ознак предмета; цінність – значущість, якої люди надають речам і явищам і яка є основою ставлення до них. Усі ці феномени тісно пов'язані з моральністю, оскільки прекрасним, досконалим, гармонійним є те, що характеризує красу

205

людини, її працю і результати цієї праці, взаємини інших людей. Саме у цих своїх виявах прекрасне становить цінність для людини.

Предметна сфера естетики як науки (природа естетичного, художнього таланту, художньої творчості особистості) окреслює мету, завдання, зміст естетичного виховання особистості, критерії оцінки її естетичного розвитку.

Будучи спрямованим на формування творчої особистості, здатної адекватно сприймати прекрасне і потворне, наділеної чуттям міри у творенні художніх цінностей, естетичне виховання передбачає розвиток почуттєвої сфери особистості, з якою тісно пов'язаний її моральний світ. Квінтесенцією (сутністю) його є естетичний розвиток людини.

Естети́чневихова́ння – це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині. Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку.

Завданням естетичного виховання є не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

Естетичне виховання проникає в усі сфери дитячого життя, воно забезпечується всіма ланками виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів. Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання принцип все загальності естетичного виховання і художньої освіти.

Педагогіка визначає естетичне виховання як розвиток здібності сприймати, відчувати, розуміти прекрасне у житті й у мистецтві, як виховання прагнення самому брати участь у перетворенні навколишнього світу за законами краси, як долучення до художньої роботи і розвиток творчих здібностей.

Естетичне виховання включає:

-знання законів, якими створюються твори мистецтва;

-виховання у дитини бажання пізнати світ прекрасного;

-розвиток творчих здібностей. Завдання естетичного виховання:

-виховувати в дітей бажання дізнатися світ прекрасного.

-виховувати художній смак, вміти оцінювати, висловлювати свою думку.

-виховувати естетику поведінки.

-розвивати художню творчість у дітей: вміти співати, малювати, ліпити, читати вірші та інше. Основні засоби естетичного виховання:

-навколишня дійсність

-природа.

-заняття: музика, образотворча діяльність, розвиток мовлення.

-естетика побуту.

Нині естетичне виховання розуміється у широкому плані, тобто поруч з мистецтвом до нього залучають естетичне виховання засобами дійсності та всіма формами життєдіяльності людини.

Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності. Естетична культура – сформованість у дитини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу.

Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах. Естетична свідомість – форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості.

Найважливішим завданням естетичного виховання є формування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає основу естетичного почуття.

206

Зміст естетичного виховання конкретизується у програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки, кіно- і фотогуртки), у роботі студій (художніх, спортивних тощо), під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.

Джерелами естетичного виховання є художня література, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителів та учнів, взаємини між учнями і вчителями та ін.

В естетичному вихованні учнів величезне значення має особистість педагога. Його поведінка, одяг, осанка, рухи, міміка, голос, тон – все це має бути взірцем для учнів. Показники естетичної вихованості учнів – це і їх зовнішній вигляд, манера поводитися, розмовляти, вигляд їхніх підручників, зошитів тощо.

Естетичне виховання є багатогранним процесом, основу якого складають такі напрями:

1.Життя і діяльність дитини в сім'ї. Тут формуються основи естетичних смаків, почуттів, на що впливають організація побуту в оселі, одяг, взаємини в сім'ї, оцінювання старшими краси предметів, явищ, безпосередня участь в естетичній діяльності тощо.

2.Виховна діяльність дошкільних закладів. Здійснюється через естетику побуту, систему спеціальних занять (музика, образотворче мистецтво, танці, ігри тощо).

3.Навчально-виховна діяльність загальноосвітніх закладів. Передбачає залучення учнів до оволодіння змістом навчальних дисциплін (мови, літератури, історії, предметів природничого циклу, музики, образотворчого мистецтва), позакласної виховної роботи (танцювальні гуртки, хорові колективи, студії образотворчого мистецтва та ін.). У школах створюють спеціалізовані гуманітарно-естетичні класи, що сприяє естетичному розвитку учнів.

4.Навчально-виховна робота позашкільних дитячих виховних закладів (будинки і палаци дитячої та юнацької творчості, студії, дитячі музичні та художні школи тощо). Діяльність спрямована на задоволення інтересів, розвиток здібностей дітей, залучення їх до активної естетичної діяльності.

5.Діяльність професійних навчально-виховних закладів. Навчаючись у них, майбутні фахівці отримують естетичні знання, беруть участь у діяльності мистецьких аматорських колективів, набувають вмінь естетичної діяльності.

6.Вплив засобів масової інформації. Діяльність їх поєднує елементи багатьох видів мистецтва. Проте засилля в них «масової культури» ускладнює процес формування здорових естетичних смаків, потребує копіткої роботи вихователів, батьків, випереджуючого формування високих естетичних потреб, смаків, не сприйняття потворного.

Отже, естетичне виховання – це організація життя і діяльності дітей, що сприяє розвитку естетичних почуттів дитини, формуванню уявлень і знань про прекрасне в житті і мистецтві, естетичних оцінок і естетичного ставлення до світу. Естетичне виховання сприяє формуванню моральності людини, розширює її знання про світ.

Література:

1.Естетика : навч. посібник / Л. Т. Левчук, Д. Ю. Кучерюк, В. І. Панченко, М. Ю. Русин. Київ: Вища шк., 1991.

2.Виноградова Н. А., Микляева Н. В., Микляева Ю. В. Дошкольная педагогика. М. : Юрайт, 2017. 411 с.

3.Естетичний розвиток і естетичне виховання ( реферат з педагогіки). URL : http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/pedagogika/part1/012.htm (дата звернення : 25.08.2018).

4.Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) : дис. … д-ра культурології : 26.00.06. К., 2018. 487 с.

5.Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. К., 1986.

207

Корнійчук Надія, студентка магістратури НАКККіМ

ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ КЛУБНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Важливими умовами якісної та ефективної діяльності будь-якої сфери, особливо соціальнокультурної, виступають її розвиток, вдосконалення та інноватизація. Сучасний етап розвитку української культури пов’язаний із модернізацією мережі закладів клубного типу, зокрема, сільських будинків культури. Модернізація – процес оновлення цільового призначення, функцій та структури традиційних клубних закладів, що відповідає сучасним тенденціям оновлення соціально-культурних форм та новому способу життя українського суспільства.

Процес інституціоналізації українського суспільства супроводжується створенням нових та модернізацією наявних соціально-культурних організацій. Зміна суспільного ладу, політичної та економічної систем стають поштовхом до виникнення нових потреб.

Особливого значення набуває дослідження організації вільного часу, що створює передумови для задоволення і розвитку дозвіллєвих потреб. Сьогоднішній клуб у його «традиційному» форматі можна вважати архаїчним, адже у своїй діяльності він використовує застарілі форми та методи роботи. Тому, досить важливим є визначення перспектив його розвитку та створення інноваційної моделі роботи.

Українська дослідниця Копієвська О.Р. вважає, що інновації повинні стати невід’ємною складовою діяльності закладу культури, оскільки в них є потужний потенціал для розвитку багатьох необхідних для суспільства рішень. Якщо технічні інновації і їх результативність можна визначити конкретними показниками, то результативність культурних інновацій, які посідають значне місце в сучасному світі, визначити складно. Інновація має стати основою стратегічного розвитку закладу культури [1, 385].

Утеорії та практиці клубної діяльності часто вживаний термін «модель клубу» не має однозначного формулювання. На нашу думку, це поняття охоплює системну структуру змістових елементів клубу, які розкривають його як цілісний об'єкт, відображаючи діяльність розвитку клубного закладу в контексті розвитку суспільства.

Значення поняття «модель» походить від французького «modиle», що перекладається як зразок, приклад для наслідування, зразковий, показовий та латинського «modulus», що означає міра, положення, спосіб, метод, правило, аналог, зразок. Але найчастіше використовується у таких значеннях: «спосіб», «різновид», «вид» чогось; властивість предмету, притаманна йому лише в окремих станах, на відміну від атрибута як невід’ємної властивості предмета; зразок будь-якого виробу, «взірцевий примірник чогось; тип, марка конструкції; зразок, з якого знімається форма для відливання або відтворення в іншому матеріалі; схема для пояснення якогось предмета, явища або процесу в природі та суспільстві» [2, 381].

Моделювання доцільно використовувати у тих випадках, коли необхідно вивчити властивості досліджуваного предмета; при цьому враховується лише схожість, а не тотожність моделі й оригіналу. У протилежному випадку дослідженню загрожує абсолютизація, яка викривлює об’ктивний стан об’єкта і перешкоджає досягненню наукової істини [3, 87-88].

Усучасних наукових дослідженнях та розробках моделювання постає як метод пізнання певних об’єктів за допомогою відтворення їх основних характеристик та особливостей. Затребуваність методу моделювання обумовлена зростаючою необхідністю удосконалення наявних соціально-культурних об’єктів, подолання ускладнень, пов’язаних із проектуванням та прогнозуванням, усуненням негативних соціальних наслідків. У науковій практиці виокремлюють предметне моделювання, яке «передбачає створення моделей, що відображають просторовочасові, функціональні, структурні та інші якості оригіналу (конкретно-наукові моделі)» [3, 86].

Зважаючи на множинність і специфічність проблем, що потребують вирішення, процес створення й розробки моделі має відповідати таким принципам побудови:

- адекватності, що передбачає врахування найважливіших якостей, зв’язків та характеристик обраного об’єкта;

208

-точності, що передбачає ступінь співвідношення отриманих у процесі моделювання результатів із раніше встановленими та бажаними;

-універсальності, тобто можливості застосування розробленої моделі для аналізу однотипних систем або об’єктів в однаковому режимі функціонування;

-оптимальній економічності, тобто підтвердженні точності отриманих результатів тим витратам, що необхідні для реалізації процесу моделювання.

Доцільною для українського культурного простору є розробка функціональної моделі як такої, що покликана вивчити особливості функціонування клубу як системи та шляхи удосконалення його роботи як культурного закладу. Вибір функціональної моделі ґрунтується на виокремленні у клубній системі істотних чинників, від удосконалення яких залежить оптимізація роботи установи як закладу культури та усунення тих складових, які є другорядними й не сприяють реалізації сформульованих нами завдань.

Так, функціональна модель клубу, відображаючи комплекс соціальних (зовнішніх) та змістових (внутрішніх) функцій, дозволяє проаналізувати множинність та розгалужений характер їх взаємозв’язків, вплив навколишнього середовища та суспільних процесів на роботу закладу та її якість, виокремлення тих чинників, що визначають динаміку цього процесу. Розробка інноваційної моделі клубу дозволяє не лише отримати нову інформацію про поведінку об’єкта, але виявити закономірності й принципи клубної діяльності, його функціональну специфіку та структурно-типологічні особливості, які неможливо розкрити, застосовуючи інші форми аналізу.

Література:

1.Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) : дис. … д-ра культурології : 26.00.06. К., 2018. 487 с.

2.Модель // Латинсько-український словник / М. Трофимчук, О. Трофимчук; Львівська Богословська Академія; Ін-т неолатиністики. Львів : 2001. С. 381.

3.Социальные технологии : Толковый словарь / ред. В. Н. Иванов. Москва-Белгород: Луч-Центр социальных технологий, 1995. 309 с.

Костін Роман, студент магістратури НАКККіМ

СУЧАСНІ АСПЕКТИ ФЕСТИВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ПРОБЛЕМАТИКА ДИТЯЧИХ МИСТЕЦЬКИХ ПРОЕКТІВ

В період активних змін в українському суспільстві, перебудови державного і політичного устрою та впровадження процесів децентралізації в Україні розпочався активний розвиток фестивальної сфери та відбулося стрімке збільшення кількості фестивальних проектів. Посилення ролі демократії в механізмах управління державою, зокрема і в культурно-мистецькому секторі, дало змогу активістам громадського культурного життя створювати незалежні культурно-мистецькі заходи. Такі зміни в державній політиці спричинили сплеск в сфері креативних індустрій, проте – мали і негативні наслідки для певних спрямувань фестивальної діяльності в Україні.

За визначенням «Фестиваль» - це масове свято, на якому демонструються досягнення певного виду мистецтва [1, 580]. За своєю сутністю фестивальна сфера є невід’ємним складовим елементом креативних індустрій. Офіційне державне визнання креативних індустрій відбулося лише в червні 2018 року [2, 257], коли було внесено зміни [3, 1], до чинного законодавства. Саме тоді Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про культуру» та на державному рівні визначила, що креативні індустрії – це види економічної діяльності, метою яких є створення доданої вартості і робочих місць через культурне (мистецьке) та/або креативне вираження, а їх продукти і послуги є результатом індивідуальної творчості [4, 1]. З цього часу фестивальні проекти перестали бути просто розвагою для громади, а офіційно стали частиною креативної економіки. За даними досліджень Європейської бізнес асоціації з відкрити джерел відомо, що в 2017 році в Україні у сферах

209

креативної економіки працювало близько 470 тис. осіб, які принесли державі прибуток у 105 млрд. грн., що становить собою 4,4% від ВВП [5].

Зрозумівши, що культурні індустрії можуть бути прибутковими, в Україні останніми роками було започатковано чимало масштабних фестивальних проектів різного спрямування. За даними Європейської бізнес асоціації у 2017 році в Україні до організації фестивальних заходів було залучено більше 10 тис. осіб, які принесли державі прибуток у 700 млн. грн [5]. Щороку фестивальний рух в Україні набирає обертів. Лише в столиці за декілька років в країні з’явились такі відомі проекти, як : MadeinUkraine, «Всі.Свої», «Кураж Базар», AtlasWeekend,Upark та інші.

Відвідуваність цих заходів сягає мільйонних показників. Це говорить про те, що комерціалізація креативного сектору провокує організаторів до створення якісного культурного продукту, який користуватиметься попитом серед населення.

Розмаїття фестивальних заходів говорить про їх великий попит серед громадян. За своїм тематичним спрямуванням фестивалі бувають етнічні, гастрономічні, музичні, театральновидовищні, спортивні, фестивалі-виставки, модні покази, фестивалі-конкурси та інші.

Особливу зацікавленість для дослідження викликає сфера дитячих мистецьких фестивалів та конкурсів. Разом із загальним розвитком креативного сектору в Україні вражаючими темпами почали з’являтись фестивалі та конкурси дитячої та юнацької творчості. Одним із факторів такого стрімкого виникнення цих заходів стала саме комерціалізація сфери дитячих мистецьких конкурсів. Зріст кількості фестивалів та конкурсів дитячої та юнацької творчості призвів до негативних наслідків, адже організатори, в бажанні отримати якнайбільший прибуток, стали нехтувати усіма методологічними засадами та ігнорувати загальноприйняті сталі норми та правила мистецьких конкурсів. В Україні виникли десятки «корпорацій», в яких кількісні показники проведення іноді сягають до 100 фестивалів та конкурсів за рік. Жага до прибутку підштовхує організаторів проводити проекти у непристосованих для цього місцях, як то спортивні зали, фойє торгівельних центрів тощо. Із серйозних мистецьких проектів конкурси перетворились у заходи, які іноді виглядають, як псевдо-розважальні фрік-шоу із видуманими титулами і званнями, які не мають нічого спільного із справжнім мистецтвом. Значно знизився професійний рівень журі конкурсів, адже справжні професійні діячі культури ігнорують такі заходи, тому організатори стали залучати до роботи в складі журі «начальників департаменту інженерних споруд та містобудування» і «старшого клінінг-менеджера», як представників від спонсора. Але найбільше занепокоєння викликає підхід до оцінювання учасників. Організатори таких конкурсів, борючись із конкуренцією, стали широко застосовувати практику вручення нагород всім учасникам, незалежно від показників виступу. В таких випадках часто володарями однієї премії може бути одразу 10-15 учасників. Сплативши «благодійний внесок», учасник автоматично стає лауреатом призового місця. Такий підхід до вручення нагород в абсолютній мірі знівелював раніше почесні статуси лауреатів всеукраїнських або міжнародних конкурсів.

Крім того, такий підхід до оцінювання часто призводить до синдрому «невизнаної зірковості». Трапляються непоодинокі випадки, коли дитина, наприклад, взявши участь у 10 подібних конкурсах та ставши на них переможцем, бере участь в справжньому професійному проекті, де виявляється, що її рівень отримує найменші оцінки. Це може призвести до серйозних психологічних травм, адже в дитини на цей момент вже сформульовано спотворене сприйняття професійності та майстерності рівня виконавського мистецтва. В той же час батьки та викладачі, посилаючись на попередні досягнення та нагороди, апелюють до організаторів та журі, адже абсолютно впевнені, що саме їх дитина найкраща.

Існування та масштабна діяльність таких проектів, географія яких з великою швидкістю розбіглась по всій Україні, призвела до зміни загального сприйняття таких заходів суспільством. Такі процеси можна назвати своєрідним «культурно-мистецьким демпінгом», коли велика кількість неякісного масового культурного продукту витісняє з культурного простору країни достойні проекти з багаторічною історією. Одним з таких прикладів є Міжнародний конкурс піаністів пам’яті В.Горовіца [6], який з 1995 року проводився в Україні. Спочатку проведення конкурсу декілька разів переносилось, а згодом і взагалі було оголошено про можливість закриття проекту. Це може завдати

210